Типологія систем економічної діагностики діяльності підприємств

Продовження табл. 2.3

Обрана методика діагностики здійснює визначальний вплив на вибір індикаторів, технічного та програмного забезпечення, фінансового супроводу діагностичної діяльності. На сучасному етапі існує значний перелік комплексних, часткових та елементних систем діагностики. До найвідоміших комплексних систем діагностики зараховують Збалансовану систему показників Нортона-Каплана, яка дозволяє поєднати фінансові та нефінансові індикатори у певних сферах (фінанси, бізнес-процеси, споживачі, навчання та розвиток), але крім вищезазначеного вона ще й виступає інструментом стратегічного управління підприємством; систему Мейсела, яка є модифікацією вищезазначеної Збалансованої системи показників; французьку систему «Тableau de bord», що передбачає побудову піраміди індикаторів, які розгалужуються за усіма сферами діяльності, враховуючи взаємозв’язки та взаємовпливи тощо. Елементних та часткових систем діагностики існує доволі велика кількість, адже вони спрямовані на цільову діагностику окремих сфер діяльності (постачальницької, збутової, виробничої, фінансової, інвестиційної, технічної тощо), конкурентоспроможності продукції, кредитоспроможності, платоспроможності, ділової активності, майнового стану тощо.

Для коректної діагностики стану підприємства необхідно розробити базові параметри (систему бізнес-індикаторів та критеріїв, класифікацію допустимих відхилень основних параметрів досліджуваного об’єкта), що дасть змогу порівнювати стан обраного об’єкта з його нормативними значеннями чи еталоном з метою виявлення відхилень та їхніх причин. Відповідно, однією із ключових проблем побудови на підприємствах систем діагностики є вибір переліку та складу діагностичних індикаторів та критеріїв їх оптимальності. На окремих підприємствах принципом формування такої системи є діяльнісний підхід, тобто встановлюються індикатори, за допомогою яких оцінюються окремі види діяльності: виробнича, маркетингова, фінансова, логістична, зовнішньоекономічна тощо. В умовах обмежених ресурсів у організаціях основним завданням системи діагностики виступає оцінювання використання різних видів ресурсів: трудових, матеріальних, енергетичних, інформаційних, фінансових. Для того, щоб обрані індикатори реально відображали стан та тенденції розвитку об’єктів, необхідно враховувати їхню економічну сутність. Відповідно інформація, яка призначена для розрахунку індикаторів, більшою мірою повинна грунтуватись на даних управлінського обліку, а не бухгалтерського чи податкового. Якість аналітичного матеріалу, який грунтується на системі індикаторів, насамперед залежить від повноти, достовірності та адекватності інформаційного забезпечення. Якщо на підприємствах окремі індикатори є критеріями для матеріального стимулювання, то існує загроза приховування реальної інформації і подання неправдивої.