Сутність соціально-економічної діагностики в умовах глобалізації

Основною тенденцією у розвитку сучасного світу є всеохоплююча глобалізація, яка проявляється в тому, що нівелюються межі між внутрішньою і зовнішньою політикою. Для України процес глобалізації може супроводжуватись виникненням певних проблем, хоча при цьому відкриваються перспективи залучення фінансових, матеріальних, енергетичних, інформаційних ресурсів, яких не вистачає для забезпечення інноваційного розвитку, але водночас загострюється міжнародна конкурентна боротьба за ці ресурси і вітчизняні підприємства не в змозі змагатися з транснаціональними корпораціями, які використовують останні науково-технічні та інформаційно-технологічні досягнення у сфері управління виробництвом і споживанням. Глобалізація світової економіки передбачає посилення взаємозалежності економік різних країн світу внаслідок зростання переміщень товарів і послуг, експорту капіталу, інтенсивного обміну інформацією і технологіями, міграції робочої сили. Слід відзначити, що глобалізаційні процеси значно посилили не лише міжнародні зв`язки, а й залежність між країнами та окремими індивідуумами в економічній, інформаційній, політичній та інших сферах діяльності.

Глобалізація як процес - це результат розвитку продуктивних сил та інтернаціоналізації усіх сфер суспільного життя, встановлення безпосередніх більш-менш сталих зв’язків між суб’єктами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає складовою частиною процесу, який відбувається в інтернаціональному або світовому масштабах. Світова економіка стає єдиним ринком і виробничою зоною з національними та регіональними секторами, а не простою сукупністю національних економік, що розгортають взаємне економічне співробітництво. Глобалізація може бути представлена як організація і розширення економічної діяльності за межі окремих країн, вона пов’язана з економічною відкритістю, зростанням взаємозалежності в торговій, інвестиційній, фінансово-економічній та культурній сферах.

Позитивні сторони глобалізації:

1. Економія на масштабах виробництва.

2. Поглиблення міжнародного поділу праці.

3. Більш ефективний розподіл світових засобів.

4. Мобілізація більш значних фінансових ресурсів.

5. Підвищення продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва і поширення передової технології.

6. Розширення життєвих перспектив населення.

Таким чином, глобалізація економіки становить собою якісно нову стадію розвитку ринкових відносин, яка характеризується:

- по-перше, виходом на арену світового господарства замість національних монополій транснаціональних корпорацій, які демонструють вищий рівень концентрації виробництва;

- по-друге, злиттям міжнародного промислового капіталу ТНК з міжнародним банківським капіталом ТНБ та утворенням міжнародної фінансової олігархії;

- по-третє, посиленням у вивозі капіталу ролі міжнародного спекулятивного капіталу (депозити, акції, цінні папери, трансферти, облігації, валюта, інвестиції), а також започаткуванням вивозу виробництва;

- по-четверте, участю в економічному перерозподілі світу торговельних блоків, які формуються довкола регіональних лідерів найбільш розвинутих країн;

- по-п`яте, територіальним поділом світу вісімкою найбільш розвинутих країн світу.

Стримуючі чинники глобалізації:

1. Відмінності соціально-економічних систем;

2. Втручання держав і політика протекціонізму;

3. Валютні обмеження, коливання валютних курсів;

4. Традиційні конфлікти;

5. Ідеологічні невідповідності;

6. Релігійні обмеження.

Негативні наслідки глобалізації - це результат сучасного бурхливого розвитку і непідготовленості суспільства до її регулювання. Викликана ринковими силами, сама по собі вона не забезпечує ні справедливості, ні соціального прогресу, ні усування нерівності і вимагає великої відповідальності як від національних урядів, так і від міжнародних інститутів щодо відвернення негативних наслідків.

Негативні сторони глобалізації:

1) Нерівномірний розподіл переваг:

a) Серед країн - основну частину переваг одержують багаті країни або індивіди, що породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному й інтернаціональному рівні;

б) У галузевому розтині - ряд галузей програють від глобалізаційних процесів, гублячи свої конкурентні переваги через зростання відкритості ринків. Як результат, відбуваються хворобливі трансформації в традиційній господарській структурі, що потребують великих соціальних витрат.

2) Потенційна регіональна і глобальна нестабільність через взаємозалежність національних економік на світовому рівні.

3) Деіндустріалізація економіки - глобальна відкритість асоціюється зі зниженням зайнятості в обробних галузях, збільшенням питомої ваги зайнятості в сфері послуг.

4) Переведення виробничих потужностей у країни з низькою оплатою праці.

5) Збільшення розриву в рівнях оплати праці кваліфікованих і менш кваліфікованих робітників, ріст безробіття серед останніх.

Протягом останніх десятиліть глобалізація проявлялась як ключова тенденція світогосподарського розвитку. Сучасні системні трансформації надають їй нової якості – із тенденції глобалізація переростає у всепоглинаючий процес, що включає в себе політичну, економічну, соціальну, екологічну, науково-технічну, культурну та інші складові, і не має зворотного напрямку.

На сьогодні дедалі більшого поширення набувають різноманітні системи діагностики діяльності підприємства, його окремих сфер, підрозділів, видів діяльності, адже якість, оперативність та ефективність систем управління на підприємствах все більше залежить від роботи інформаційно-аналітичних систем на усіх рівнях. На фоні останніх подій у світовій економічній системі, пов’язаних із фінансово-економічною кризою, суттєво змінились вимоги до діагностики діяльності підприємств, адже неочікуване банкрутство багатьох світових гіантів у різних сферах економіки значною мірою пов’язане із маніпулюванням результатів діагностики їхньої діяльності, ринкової вартості, перспектив функціонування. Свідоме надання недостовірної, неповної, «прикрашеної» інформації про функціонування суб’єктів господарювання ввело в оману інвесторів, фінансово-кредитні установи, державні органи влади, суспільство в цілому, створило хибне відчуття безпеки, дезорієнтувало суб’єктів прийняття рішень. При цьому у процес викривлення реального стану речей були задіяні як суб’єкти внутрішньої діагностики (керівники, власники), так і суб’єкти зовнішньої діагностики (рейтингові агентства, аудиторські та консалтингові компанії, органи державної влади тощо). Усе це сприяло формуванню кардинально нових стандартів та критеріїв діагностики, які би базувались на прозорій методологічній та методичній базі реалізації діагностичних процедур, передбачали б оцінювання функціонування підприємств за обгрунтованою системою найбільш репрезентативних індикаторів, були б уніфікованими за видами економічної діяльності тощо.

Основною базою ефективної та результативної системи менеджменту підприємства є повне, достовірне, своєчасне забезпечення інформацією менеджерів для розроблення та прийняття управлінських рішень на усіх рівнях, особливо це стосується інституційного рівня управління. Тобто йдеться про необхідність побудови і використання на підприємствах систем діагностики, спрямованих на оцінювання й ідентифікування ретроспективного, поточного та перспективного стану функціонування, виявлення проблем та можливостей з метою прийняття адекватних управлінських рішень превентивного, реактивного або санаційного характеру.

Діагностика у перекладі з грецької мови трактується як здатність розпізнавати, ідентифікація. Історично термін «діагноз» укорінився у медичній сфері у розумінні висновку про стан здоров’я пацієнта, на підставі якого лікарі формують рекомендації з оздоровлення хворого та подолання негативних симптомів. Що ж стосується діагностики діяльності підприємства, то її якість, повнота та достовірність надалі визначатимуть характер заходів, які розроблятимуться та реалізовуватимуться на підприємстві.

У літературних джерелах існує значне різноманіття поглядів на визначення категорії «діагностика». Медичне та технічне розуміння цього поняття грунтується на перевірці функціонування людського організму або технічних систем з метою виявлення причин хвороб або технічних збоїв та розроблення заходів щодо їх усунення. Якщо ж мова йде про діагностику на мікрорівні, яка стосується діяльності підприємств, то у визначеннях різних авторів розглядається її інформаційна, аналітична, управлінська, фінансово-економічна, регулювальна та інша характеристики, що свідчить про відсутність єдності та комплексності трактування цієї категорії.

Результати вивчення літератури та практичних матеріалів дозволяють стверджувати, що економічна діагностика підприємства передбачає оцінювання, аналізування та ідентифікування стану, тенденцій та перспектив розвитку на основі системи індикаторів з метою формування структурованої інформаційної бази для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, спрямованих на усунення проблемних моментів та слабких сторін організації чи використання шансів умов функціонування і сильних позицій підприємства.

Таким чином, соціально-економічна діагностика діяльності підприємства передбачає цільове оцінювання його стану, тенденцій та перспектив розвитку на основі системи індикаторів з метою інформаційного забезпечення прийняття обґрунтованих управлінських рішень, спрямованих на усунення проблемних моментів та слабких сторін організації чи використання шансів умов функціонування і сильних позицій підприємства із врахуванням соціальної складової.