Методи визначення припусків

 

Існують такі методи визначення припусків:

- дослідно-статистичний;

- розрахунково-аналітичний;

- у процесі розрахунку технологічних розмірних ланцюгів.

 

4 .3.5.3 Сутність дослідно – статистичного методу

 

При використанні цього методу загальні та операційні припуски беруться з таблиць, що складаються на основі узагальнення і систематизації виробничих даних передових заводів. Такі таблиці належать (складовою частиною) до відповідних державних стандартів на заготовки, отримані різноманітними методами, наприклад [3].

За допомогою дослідно-статистичного методу можна розв’язати такі 2 задачі.

Задача 1 Визначити загальний припуск на механічну обробку, наприклад, за ГОСТом 26645-85:

- розрахувати розмір заготовки;

- розподілити загальний припуск на операційні відповідно до точності операцій.

При цьому варто мати на увазі, що в державних стандартах наведені значення загальних номінальних припусків Z _{заг.ном} (2 Z _{заг.ном}), показані на рисунку 3. Тому, додавши їх до номінального розміру деталі, одержимо номінальний розмір заготовки.

 

Приклад: розмір деталі 40_-0,1.

Табличне значення загального припуску Z _табл =3 мм.

Розмір заготовки А _ном = 40+3= .

Операційні припуски при 2 і 3 етапах обробки (операціях) у маршруті обробки поверхні визначаються таким чином:

 

При 2 операціях: Z _чорн= (70% Z _табл);

Z _чист = (30% Z _табл).

Для нашого прикладу:

Z _чорн = (3 х 0,7) =2,1 мм;

Z _чист = (3 х 0,3) = 0,9 мм.

При 3 операціях: Z _чор = (60% Z _табл) = 1,8 мм;

Z _чист = (30% Z _табл) = 0,9 мм;

Z _фініш = (10% Z _табл) = 0,3 мм.

Задача 2 Визначити операційні мінімальні припуски, наприклад, за [3, табл. 27-37] і, склавши їх, розрахувати розмір заготовки.

При цьому необхідно для кожної операції визначити допуск відповідно до економічного квалітета точності способу обробки і розміру поверхні, включаючи і допуск заготовки.

Номінальний розмір заготовки визначається за формулою (4.7) для охоплюваних поверхонь (валів) і до них прирівняних або за формулою (4.8) для охоплюючих поверхонь, (отвори) і до них прирівняних:

; (4.7)

, (4.8)

 

де Н_{ном.дет –} номінальний розмір деталі;

n – кількість операцій маршруту обробки поверхні, включаючи виготовлення заготовки;

Т_i - допуск i – ї операції;

es (ES) – верхнє відхилення допуску;

ei (EI) – нижнє відхилення допуску.

Недолік цього методу полягає в тому, що припуски призначаються без урахування конкретних умов побудови технологічних процесів: загальні припуски - без урахування маршруту обробки даної поверхні, а проміжні – без урахування схеми установки заготовки і похибок попередньої обробки. Дослідно-статистичні розміри припусків у багатьох випадках завищені, тому що вони орієнтовані на умови обробки, при яких припуск повинен бути таким, щоб гарантовано уникнути браку.

Розрахунок операційних розмірів проводять за схемою послідовного додавання (для отворів – віднімання), починаючи з максимального розміру поверхні (для отворів –мінімального розміру) мінімальних припусків і відповідних допусків для всіх передбачених для поверхні способів її обробки. При цьому треба мати на увазі, що при розрахунку номінального розміру заготовки додають (для валів) або віднімають (для отворів) не весь допуск на заготовку, а їх нижнє ei (для валів) або верхнє ES (для отворів) відхилення (рисунок 3).