Особливості функціонування платіжних систем у ринковій економіці та їх ефективність

 

Спеціальний платіжний засіб (платіжна картка тощо) – це платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації, за допомогою якого держателем цього інструмента ініціюється переказ грошей з відповідного рахунка платника або банку, а також здійснюються інші операції, передбачені відповідним договором. За допомогою спеціальних платіжних засобів формуються документи за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів або надаються інші послуги держателям спеціальних платіжних засобів.

Схему взаємодії учасників платіжної системи з використанням пластикових карток наведено на рис. 1.3.

Рис.1.3. Схема взаємодії учасників карткового проекту

На рис. 1.3 позначаються такі інформаційні процеси:

1 – оформлення і видача картки клієнту;

2 – надання картки для оформлення покупки чи оплати послуг;

3-4 – запит на авторизацію;

5-6 – результати авторизації;

7 – передача товару та чека на нього власнику картки;

8 – передача чеків на куплені товари;

9 – зарахування коштів за куплені товари на рахунок торговельного закладу;

10-13 – розрахунки банка-емітента з банком-еквайєром за проведені трансакції;

14 – надання виписки про проведені трансакції;

15 – розрахунки власника картки з банком-емітентом.

З точки зору перспектив розвитку Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП) України та банків – її членів, платіжні схеми систем масових платежів з застосуванням пластикових карток зводяться у фінансовому аспекті до наступних чотирьох типів:

1. Дебетна схема (Debit cards) використовуються для оплати товарів і послуг, одержання готівки в банківських автоматах шляхом прямого списання з рахунка платника грошей із наявної суми, доступ до якої закодований паролем на магнітній смужці картки. Такі картки є найпростішим і універсальним замінником готівки. На відміну від кредитних карток вони не дозволяють оплачувати покупки при відсутності грошей на рахунку. Природно, що для дебетних карт потрібна авторизація по кожній операції. Все устаткування по роботі з дебетними картами повинне бути зв'язане з центром авторизації в режимі on-line.

2. Дебетні «електронні гаманці» (Smart cards) – пластикові картки з мікросхемами пам'яті, які не потребують on-line режиму терміналів.

3. Кредитна схема передбачає нульовий вихідний залишок на картковому рахунку. Всі операції з карткою записуються на кредит, який власник картки повинен погашати на визначених умовах з нарахуванням відсотків на залишок боргу. Для магазинів, що орієнтуються на туристів, робота з кредитними картками (Credit card), виявилася особливо вигідною з погляду залучення покупців.

4. Розрахункова схема передбачає оплату всієї суми кредиту в жорстко визначений період. Фактично розрахункова схема є окремим випадком кредитної з фіксованим терміном погашення 100% заборгованості.

В розрахунковій схемі, крім «класичних» кредитних карток, для оплати покупок клієнт може використовувати так називані платіжні картки, по яких можливість одержання кредиту обмежена одним місяцем. До них відносяться картки компанії Амеrісаn Ехрrеss.

Класифікація платіжних карток залежить від засобів ідентифікування користувача пластикової картки:

а) при видачі картки клієнту здійснюється її персоналізація - на неї заносяться дані, що дозволяють ідентифікувати картку і її власника, а також здій-нити перевірку платоспроможності картки при прийомі її до оплати чи видачі готівки. Процес підтвердження продажу чи видачі готівки по картці називається авторизацією. Для її проведення пункт обслуговування робить запит платіжній системі про підтвердження повноважень пред'явника картки і його фінансових можливостей. Технологія авторизації залежить від схеми платіжної системи, типу картки і технічної оснащеності пункту обслуговування. Традиційно авторизація проводиться "вручну", коли продавець чи касир передає запит по телефону оператору (голосова авторизація), чи автоматично, після розміщення картки в POS-термінал чи “торговий термінал” (POS - Point Of Sale), де дані зчитуються з картки, касиром вводиться сума платежу, а власником картки зі спеціальної клавіатури - секретний Пін-код (ПІН - Персональний Ідентифікаційний Номер). Після цього термінал здійснює авторизацію або встановлюючи зв'язок з базою даних платіжної системи (on-line режим), або здійснюючи додатковий обмін даними із самою карткою (off-line авторизація). У випадку видачі готівки процедура носить аналогічний характер з тією лише особливістю, що гроші в автоматичному режимі видаються спеціальним пристроєм – банкоматом, що і проводить авторизацію [73];

б) При здійсненні розрахунків власник картки обмежений рядом лімітів. Характер лімітів і умови їхнього використання можуть бути дуже різноманітними. Однак загалом усе зводиться до двох основних сценаріїв.

Власник дебетової картки повинний заздалегідь внести на свій рахунок у банку-емітенті деяку суму. Її розмір і визначає ліміт доступних засобів. При здійсненні розрахунків з використанням картки синхронно зменшується і ліміт. Контроль ліміту здійснюється при проведенні авторизації, що при використанні дебетової картки є обов'язковим завжди. Для поновлення (чи збільшення) ліміту власнику картки необхідно знову внести кошти на свій рахунок [73].

Для забезпечення платежів власник картки може не вносити попередньо кошти, а одержати в банку-емітенті кредит. Подібна схема реалізується при оплаті за допомогою кредитної картки. У цьому випадку ліміт зв'язаний з величиною наданого кредиту, у рамках якого власник картки може витрачати кошти. Кредит може бути як однократним, так і поновлюваним. Поновлення кредиту в залежності від договору з власником картки відбувається після погашення або всієї суми заборгованості, або деякої її частини;

в) як кредитна, так і дебетова картки можуть бути також корпоративними. Корпоративні картки надаються компанією своїм співробітникам для оплати витрат у відрядженні чи інших службових витрат. Корпоративні картки компанії зв’язані з яким-небудь одним її рахунком. Картки можуть мати розділений і нерозділений ліміти. У першому випадку кожному з власників корпоративних карт встановлюється індивідуальний ліміт. Другий варіант більше пасує невеликим компаніям і не припускає розмежування ліміту. Корпоративні картки дозволяють компанії детально відслідковувати службові витрати спів робітників;

г) графічний запис – найпростіша форма запису інформації на картку. Графічним методом наноситься кольорове фотографічне зображення власника карти і лазерний зразок підпису;

д) ембосирування — механічне видавлювання. Ембосируванням на картку наносяться прізвище й ім'я власника карти. Воно дозволяє значно швидше оформляти операцію оплати карткою, роблячи відбиток на ній сліпа (Slip);

е) кодування на магнітній смузі. В даний час на карті може бути до чотирьох магнітних смуг. На одній з них, називаної ISO-2, знаходиться інформація про номер картки, термін її дії, а також службовий код, зона перевірки особистого коду, вільні коди. Смужка ISO-1 містить аналогічну інформацію плюс ім'я власника. В Франції використовують ще дві смуги – Т2 і Т3. Інформація на магнітних смугах носить статичний характер: один раз записана вона не міняється згодом. Тому при кожнім розрахунку з використанням такої картки приходиться зв'язуватися з центром авторизації, що робить операцію ідентифікації картки, щоб підтвердити наявність коштів на рахунку клієнта і дозволити операцію оплати на ту чи іншу суму, Усі ці операції проходять у режимі Оn-line і тривають досить довго. Одним з основних недоліків магнітних карток є відсутність можливості надійного відновлення інформації, тобто погані експлутаційні характеристики. Магнітна смуга швидко виходить з ладу (як правило банк-емітент гарантує роботу картки лише на протязі одного року) [14];

ж) цих недоліків позбавлені так називані «електронні гаманці» чи смарт-карти (рис. 1.4).

Рис.1.4. Схема розрахунків з використанням смарт-картки (СК) типу «електронний гаманець»

 

Картки з вбудованою мікросхемою, «смарт-картки», винайдені в 1974 р. французьким інженером Роланом Морено, у свою чергу поділяються на два типи [14]:

1) карти з пам’яттю, на яких розміщуються мікросхеми ПЗУ ємністю від 32 Бт до 8 кбт. Найбільшою ємністю володіють картки оптичної пам'яті, у яких використовується технологія WORM (однократний запис - багаторазове читання), подібна тієї, що застосовується в лазерних дисках. Обсяг інформації, записаної на карті може досягати 2 - 16 Мб, але для її зчитування необхідні спеціальні лазерні пристрої. Ці картки надзвичайно стійкі до зовнішніх впливів: наприклад, картку DREXON (R) LaserCard (R) можна «варити» у киплячій воді до 1000 годин без втрати інформації, що зберігається на ній, Для порівняння: магнітна картка втрачає інформацію після п’ятихвилинного «варіння»;

2) комп’ютерні смарт-картки, оснащені мікросхемою, що містить мікропроцесор, пам’яттю, пристроями введення-виводу інформації, а також власною операційною системою. Архітектура вбудованого в картку мікропроцесорного блоку дозволяє встановлювати пристрій шифрування даних. Відповідно до характеру взаємодії із зчитуючим пристроєм, смарт-картки, підрозділяються на контактні (безпосередній контакт із зчитуючим пристроєм), і безконтактні (для передачі інформації використовується радіосигнал).

Смарт-картки за своєю надійністю та експлуатаційними характеристиками значно перевершують звичайні магнітні картки, Для приклада можна привести основні характеристики і дані тестування самого великого у світі виробника смарт-карток французької фірми «GemPlus Card International» [91]:

· час збереження інформації – 10 років;

· мінімальне число перезаписів – 10 000 разів:

· час запису одного байта інформації – не більш 10 мс:

· температура збереження - від -20 до +55 градусів Цельсія:

· робоча температура – від 0 до +50 градусів Цельсія:

· перекручування – 30 градусів в обидва боки, 30 циклів у хвилину (всього 1000 циклів):

· температурний удар – 30 циклів – 5 хвилин при -20 градусах Цельсія, витримка 15 секунд, 5 хвилин при +50 градусах Цельсія:

· статичний вигин – картка обертається навколо циліндра діаметром 8 см:

· температурний тест – 1000 годин при температурі 85 градусів Цельсія і вологості 85%:

· соляна атмосфера – 96 годин при температурі 35 градусів Цельсія в 5% розчині NaCl;

· схоронність інформації – 1000 годин при температурі 150 градусів Цельсія:

· зусилля для видалення мікросхеми – не менш 5 кг,

При виробництві карток у кожну мікросхему заноситься унікальний код, що також неможливо продублювати. При видачі картки користувачу на неї наноситься один чи кілька паролів, відомих тільки власнику карти. При спробі несанкціонованого використання деякі види смарт-карток можуть автоматично закриватися, і для відновлення працездатності такої карти необхідно її повернення на місце видачі.

Смарт-карти працюють у режимі Off-line. Проведення будь-якої операції з використанням смарт-карти вимагає від власника набору особистого пароля. Цей пароль записаний на самій картці, а виходить, не потрібна процедура доступу до центрів авторизації.

Власником на картку заноситься визначена сума. При оплаті покупки пристрій касового апарата, що зчитує (рідер), перевіряє наявність коштів на картці і списує з неї необхідну суму.

Основними перевагами цього виду пластикових карток у порівнянні з їх «магнітними побратимами» є підвищена надійність і безпека, багатофункціональність, можливість ведення на одній картці декількох рахунків. Істотний недолік смарт-карток, що дотепер не вдалося перебороти, - їхня висока собівартість, що значно перевершує вартість пластикової картки з магнітною смугою. Вартість смарт-карток залежить від цілого ряду факторів (обсягу пам’яті, потужності мікропроцесора) і коливається для тиражу в мільйон карток від 0,6 до 9,5 дол. США.

Проте, на початку 90-х років ринок мікропроцесорних карток став розвиватися бурхливими темпами. Так, на останньому Форумі смарт-технологій (SmartCard Forum), що відбувся в США, приводилися дані опитувань клієнтів різних американських банків про їхню готовність/неготовності користатися карткою з мікропроцесором. Біля 42% з числа опитаних підтвердили готовність користатися смарт-картками, якщо їхній банк стане емітувати такі картки. Дослідження, проведені компанією Visa, показують, що 82% власників пластикових карток не проти використання смарт-карток у якості «електронного гаманця» і 42% опитаних будуть використовувати ці картки як доповнення до уже наявних.

Важливим етапом у розвитку нової технології з'явилося співробітництво ведучих світових платіжних систем в області розробки загальної стратегії і стандартів як на самі мікропроцесорні картки, так і на використовуване устаткування і програмне забезпечення. Першим кроком у цьому напрямку стали роботи з сертифікації карток з мікросхемою, що почали здійснюватися з 1993 р. трьома найбільшими міжнародними платіжними системами: Visa International, MasterCard International і Europay International. З цією метою зазначені компанії створили асоціацію Integrated Circuit Card, що приступила до вироблення єдиних стандартів і вимог. У травні 1994 р. були підготовлені специфікації платіжних систем, розрахованих на використання карток з мікросхемами. Ці специфікації карток EMV (Europay/MasterCard/Visa) визначали вимоги до електромеханічних характеристик і логічного інтерфейсу, а також описували протоколи взаємодії для карток з мікросхемою. У серпні 1994 р. з'явилася друга частина специфікацій EMV (елементи даних і команд), а в жовтні - третя (обробка транзакцій).

У червні 1995 р. була опублікована версія 2.0 специфікацій на картки з мікросхемою EMV і версія 1.0 специфікацій на термінали, що приймають мікропроцесорні картки. Однак, незважаючи на очевидні успіхи, самі творці специфікацій відзначали недостатню повноту пророблення питань мікропроцесорної технології й у середині 1996 року випустили нову версію специфікацій, де цілком уніфіковане прикладне програмне забезпечення платіжних терміналів і визначені додаткові стандарти на картки зі збереженою сумою SVC (Stored Value Card) [31].

В даний час існує досить велике число схем при роботі з SVC-картками. Якщо їх проаналізувати, то виявиться, що загальним для них є виконання наступних шести основних функцій [43, с.22-27]:

1) поповнення карток з дебетових чи кредитних рахунків. Це звичайно робиться за допомогою банкоматів, чи EFTPOS-терміналів термінала операціоніста банку;

2) операція списування з SVC-картки назад на рахунок;

3) виконання платежів за допомогою SVC-картки;

4) одержання роздруківки балансу (операція виконується з використанням спеціалізованих пристроїв типу банкоматів чи EFTPOS-терміналів);

5) одержання декількох останніх транзакцій (операція здійснюється з використанням міні-аудиторського журнального файлу, що ведеться в пам'яті смарт-картки);

6) створення чи зміна PIN-коду.

Однак і тут існує чимало невирішених задач, що стануть особливо помітними при досить широкому поширенні карток. Наприклад, що буде відбуватися у випадку, якщо клієнт утратить картку чи зіпсує її в процесі експлуатації (по статистиці кількість зіпсованих карток складає 1,5-3%)? Для картки з магнітною смугою проблем немає. У випадку заміни смарт-картки власник зіпсованої чи загубленої картки позбавляється суми, що знаходилася на його старій картці («електронному гаманці» чи спеціальній картці − телефонній, проїзний та ін.). В даний час проробляються схеми, що у визначених випадках (з використанням журналу транзакцій) можуть бути застосовані для відновлення історії загубленої чи зіпсованої картки з метою відшкодування власнику загубленої електронної готівки.

Інтенсивні інтеграційні процеси у світі, що у даний момент йдуть по різних напрямках, багато в чому сприяють уніфікації рішень при створенні і розвитку платіжних систем. Сьогодні у світі платіжних систем, заснованих на смарт-технології, проглядаються три основні тенденції. Перша - це створення національних платіжних систем (Danmon у Данії, Mondex у Великобританії). Друга зв’язана з проектуванням системи EMV, і третя - це об'єднаний проект європейського союзу (система Cafe).

За обсягом проведених робіт і результативності найбільш реальним у даний час є проект і стандарт EMV. Ряд платіжних систем і великих фінансових інститутів уже заявили про його підтримку. Розроблені також стандарти для обміну повідомленнями між платіжними системами. Так, у більшості систем реалізована підтримка одного з двох стандартів: з фіксованим форматом повідомлень і форматом повідомлень перемінної довжини (ISO 8583).

Питання захисту від несанкціонованого доступу і забезпечення таємності інформації в даний час також практично вирішені, а алгоритми шифрування - стандартизовані. Особливо це стосується широко розповсюджених DES-алгоритмів шифрування у відповідності зі стандартом ANSI X.9. Ці алгоритми реалізовані як на програмному, так і на апаратному рівні. Ведеться робота й у відношенні RSA-алгоритмів кодування, які досі не цілком стандартизовані в силу їхньої специфіки (основна складність для даного класу алгоритмів полягає в том, що базовим для них є використання в якості крипто-ключів набору з двох простих чисел);

з) використання імпрінтерів та POS – терміналів.

Роблячи покупку, власник картки вручає її торговцю. Торговець повинен запросити центр авторизації про дозвіл здійснення платіжної операції на суму покупки по даній картці. Для одержання дозволу на операцію торговець дзвонить в авторизаційний центр і повідомляє номер рахунка власника картки, кінцевий термін дії картки, номер свого рахунка і суму на яку здійснюється угода. Установа, від імені якого видається картка відповідним кодом, переданим через комп'ютерну мережу, схвалює угоду. Цей код фіксується на торговому чеку, після чого угода проводиться по рахунках власника картки.

Одержавши дозвіл від центра авторизації торговець переносить інформацію з картки на сліп («slip» - бланк, реєстраційна картка) з використанням найпростішого пристрою – імпринтера. На сліпі фіксується номер картки, код і координати пункту обслуговування, сума товару (послуги), власник картки підписує його й одержує копію. Торговець направляє свою копію сліпа в банк-еквайер.

Використовується багато методів захисту від незаконного використання картки. Кожному торговцю встановлюється ліміт суми угод. Угоди на суму, що перевищує ліміт, можуть виконуватися тільки за узгодженням з банком. Звичайно від 8 до 10% угод вимагають підтвердження, одержуваного по телефону.

Угода може бути заборонена по наступним причинах [26, с. 59-67]:

· картка оголошена зниклою чи украденою,у подібних випадках торговці часто одержують розпорядження реквізувати картку;

· власник картки вичерпав свій ліміт кредитування, у цьому випадку посадова особа банку розмовляє з клієнтом і може зняти заборону на здійснення угоди;

· власник картки істотно прострочив час платежів і його рахунок анульований.

Крім того, випускається бюлетень, називаний «чорним списком» (hot card list, warning list). Цей бюлетень анульованих, загублених чи украдених карток призначений для торговців і з ним необхідно звірятися у випадках, коли сума угоди перевищує встановлений обсяг. Банк-еквайєр може також зажадати, щоб торговець звірив підписи на торговому векселі і на зворотній стороні картки. Якщо торговець не виконав усіх передбачених правил контролю, то можливі збитки буде нести він сам.

Центр з видачі дозволів на здійснення фінансових операцій банку-емітента карток повинен [32]:

· підтримувати цілодобовий зв'язок із всіма іншими організаціями-учасниками даної програми з приводу великих угод. Він може виконувати цю задачу самостійно всі 24 години, працюючи в режимі «Оn-line», чи користатися послугами сторонніх організацій у той час, коли його системи відключені чи непрацездатні;

· реагувати на випадки незаконного використання карток, якщо такі виникають;

· вести поточний список отриманих дозволів банку на операції.

У 1982 році, коли втрати банків США від незаконного використання кредитних карток склали близько 1 мільярда доларів, VISA розробила систему недорогих, що використовують телефонну мережу терміналів (POS-Point Of Sale), встановлюваних у торгових пунктах, за допомогою яких можна одержати дозвіл на угоду за кілька секунд в автоматичному режимі.

POS-термінали, чи торгові термінали, призначені для обробки транзакцій при фінансових розрахунках з використанням пластикових карток з магнітною смугою і смарт-карток. Використання POS-терміналів дозволяє автоматизувати операції по обслуговуванню картки й істотно зменшити час обслуговування. Можливості і комплектація POS-терміналів варіюються в широких межах, однак типовий сучасний термінал обладнаний пристроями читання як смарт-карток, так і карт із магнітною смугою, енергонезалежною пам’яттю, портами для підключення Пін-клавіатури (клавіатури для набору Пін-кода), принтера, з'єднання з ПК чи з електронним касовим апаратом.

Крім того, звичайно POS-термінал буває оснащений модемом з можливістю автодозвона. POS-термінал володіє «інтелектуальними» можливостями – його можна програмувати. Усе це дозволяє проводити не тільки on-line авторизацію карт із магнітною смугою і смарт-карток, але і використовувати при роботі зі смарт-картами режим off-line з нагромадженням протоколів транзакцій. Останні під час сеансів зв'язку передаються в процесінговий центр. Під час сеансу зв'язку POS-термінал може також приймати і запам'ятовувати інформацію, передану ПК процесінгового центру. В основному це бувають стоп-аркуші, але подібним же чином може здійснюватися і перепрограмування POS-терміналів;

і) використання банкоматів.

Банкомати – це банківські автомати для видачі і інкасування готівки при операціях із пластиковими картками. Крім цього, банкомат дозволяє власнику картки одержувати інформацію про поточний стан рахунка (у тому числі і виписку на папері), а також проводити операції по перерахуванню коштів з одного рахунка на іншій. Банкомат обладнаний пристроєм для читання карти, а для інтерактивної взаємодії з власником картки - також дисплеєм і клавіатурою. Банкомат оснащений персональною ПК, що забезпечує керування банкоматом і контроль його стану. Останнє дуже важливо, оскільки банкомат є сховищем готівки. На сьогоднішній день більшість моделей розрахована на роботу в on-line режимі з картками з магнітною смугою, однак з'явилися і пристрої, здатні працювати зі смарт-картками й у off-line режимі. Для забезпечення комунікаційних функцій банкомати оснащуються платами X.25, а, у деяких випадках, - модемами.

Грошові купюри в банкомату розміщаються в касетах, які, у свою чергу, знаходяться в спеціальному сейфі. Число касет визначає кількість номіналів купюр, видаваних банкоматом. Розміри касет регулюються, що дає можливість заряджати банкомат практично будь-якими купюрами.

Банкомати – стаціонарні пристрої солідних габаритів і ваги. Зразкові розміри: висота - 1.5 - 1.8 м, ширина і глибина - близько 1 м, вага - біля тонни. Більш того, з метою припинення можливих розкрадань їх монтують капітально. Банкомати можуть розміщатися як у приміщеннях, так і безпосередньо на вулиці і працювати цілодобово;

к) процесінгові центри та комунікації

Процесінговий центр – це спеціалізований обчислювальний центр, що є технологічним ядром платіжної системи. Процесінговий центр функціонує в досить жорстких умовах, гарантовано обробляючи в реальному масштабі часу інтенсивний потік транзакцій. Дійсно, використання дебетової картки приводить до необхідності on-line авторизації кожної угоди в будь-якому пункті обслуговування платіжної системи. Для операцій із кредитною карткою авторизація необхідна не у всіх випадках, але, наприклад, при одержанні грошей у банкоматах вона також проводиться завжди. Не менші вимоги до обчислювальних можливостей процесінгового центра пред'являє і підготовка даних для проведення взаєморозрахунків за підсумками дня, оскільки обробці підлягають протоколи значної (якщо не гнітючої) частини транзакцій, а необхідні терміни виконання розрахунків невеликі – кілька годин.

Крім обчислювальних потужностей, процесінговий центр, якщо він здійснює весь спектр сервісних функцій, повинен бути оснащений також устаткуванням для персоналізації пластикових карток (включаючи і смарт-картки), а також мати базу для технічного супроводу і ремонту POS-терміналів і банкоматів. Таким чином, підтримка надійного, стійкого функціонування платіжної системи вимагає, по-перше, наявності істотних обчислювальних потужностей у процесінговому центрі (чи центрах - у розвитій системі) і, по-друге, розвиту телекомунікаційну інфраструктуру, оскільки процесінговий центр системи повинний мати можливість одночасно обслуговувати досить велике число географічно віддалених пунктів.

Економічний ефект від упровадження системи масових електронних платежів у загальнонаціональному масштабі полягає, насамперед, у прискоренні розрахунків, зменшенні обсягів готівки в обігу, зниженні дебіторської заборгованості та поточних витрат на обслуговування клієнтів, прискоренні грошового обігу, упорядкуванні процесів кредитування, підвищенні рівня контролю за фінансовими потоками, більшій фіскальній прозорості трансакцій.

Доцільно відрахувати економічну ефективність банківських послуг й, зокрема, ефективності функціонування національної системи масових електронних платежів [71, c. 195].

Отже, базовою формулою для визначення ефективності банківського обслуговування можна вважати:

 

, (1.1)

де М – продуктивність системи (середньодобова кількість виконаних умовних банківських операцій);

– кількість виконаних за рік банківських операцій іншого виду в умовну банківську операцію;

– коефіцієнти переводу операцій іншого виду в умовну банківську операцію;

– кількість робочих днів у році.

Тоді кількість виконаних за рік банківський операцій (W) складе:

 

, (1.2)

а собівартість однієї операції (С) дорівнюватиме:

 

, (1.3)

 

де Z – поточні витрати за рік

Якщо прибутковість однієї операції (Р1) обчислити як:

 

, (1.4)

 

де Р – сума річного прибутку,

то вартість однієї умовної банківської операції (S) можна буде записати таким чином:

 

S = C + P1, (1.5)

 

Виходячи з вищесказаного, розрахувати приріст вартісної оцінки результату в банківському обслуговуванні можна за такою формулою:

 

, (1.6)

де - ціна однієї умовної банківської операції;

- приріст обсягу банківських операцій за рахунок упровадження національної системи масових електронних платежів за рік t;

- коефіцієнт дисконтування доходів для періоду t;

t – індекс року розрахункового періоду;

,Т – початковий та кінцевий роки розрахункового періоду.

Користуючись вищенаведеними розрахунками, народногосподарську ефективність упровадження національної системи масових електронних платежів можна обчислити з допомогою такої формули:

 

, (1.7)

 

де - приріст вартісної оцінки результату впровадження системи в розрахунковому періоді;

- зміна витрат у банківському обслуговуванні національної системи масових електронних платежів у розрахунковому періоді;

Е – зміна витрат І-тій суміжній сфері застосування такої системи в розрахунковому періоді.

Провівши запропоновані обчислення, можна пересвідчитися у тому, що, якби в Україні була створена справді загальнонаціональна система масових електронних платежів, вона мала б значний економічний економічний ефект не тільки для банківсько-фінансової галузі, але й для суміжних сфер застосування (на які припадає близько 50% загального народногосподарського ефекту від упровадження такої системи).