Митний контроль, митне оформлення та декларування

ТНЕУ

Конспект лекцій з дисципліни «Зовнішньоекономічна діяльність підприємства» для студентів напряму підготовки 6.030601 «Менеджмент» денної та заочної форм навчання / Мельник Ю.В. – Тернопіль: ТНЕУ, 2016. – 64 с.

 

 

Укладач:

 

Мельник Юлія Віталіївна к.е.н., доцент, доцент кафедри міжнародного менеджменту та маркетингу

 

 

Рецензенти:

Мархивка Ігор Іванович директор ТОВ «Одео Групп Україна»

Мигаль Оксана

Фелікіссімівна к.е.н.,доцент кафедри міжнародного менеджменту та маркетингу ТНЕУ

Відповідальний за випуск:

Сохацька Олена Миколаївна д.е.н., професор, завідувач кафедри міжнародного менеджменту та маркетингу

 

Затверджено на засіданні кафедри міжнародного менеджменту та маркетингу

Протокол №9 від 08.04.2016 р.

Розглянуто та схвалено науково-методичною комісією зі спеціальності «Менеджмент»

Протокол №9 від 12.04.2016 р.

Розглянуто та схвалено науково-методичною радою ННІМЕВ

ім. Б.Д. Гаврилишина

Протокол №6 від 29.06.2016 р.

ЗМІСТ

 

ВСТУП
Тема 1. Сутність та особливості зовнішньоекономічної діяльності
Тема 2. Система регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Нетарифне регулювання ЗЕД
Тема 3. Митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Тема 4. Форми виходу підприємства на зовнішній ринок
Тема 5. Посередницькі та орендні операції на зовнішніх ринках
Тема 6. Організація і техніка підготовки, укладання та виконання зовнішньоекономічних контрактів
Тема 7. Структура і зміст міжнародних контрактів купівлі-продажу
Тема 8. Базисні умови поставки товару в міжнародних контрактах купівлі-продажу
Тема 9. Ціна товару в міжнародних контрактах купівлі-продажу
Тема 10. Валютні та фінансові умови зовнішньоекономічних контрактів
Тема 11. Умови платежу та форми розрахунків у зовнішньоекономічних операціях
Тема 12. Організація і технологія міжнародних перевезень
Тема 13. Організація та функціонування підприємств з іноземним капіталом
Тема 14. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності
Тема 15. Економічна ефективність зовнішньоекономічної діяльності
Рекомендована література

 

 

 

ВСТУП

 

Одна з ключових передумов стабільності і розвитку бізнесу – освоєння нових ринків, у тому числі зарубіжних, що зобов’язує до дослідження та врахування у діловій поведінці їх специфіки, а також підготовки самого підприємства до здійснення зовнішньоекономічних операцій. А вміння фахівців кваліфіковано організовувати міжнародні ділові операції, обирати зарубіжних партнерів, оформлювати, укладати та виконувати зовнішньоекономічні контракти, оцінювати їх ефективність є важливою умовою успішної зовнішньоекономічної діяльності.

Предметом вивчення курсу «Зовнішньоекономічна діяльність підприємства» є сукупність господарських, економічних, правових, фінансових відносин у сфері економічної діяльності між підприємствами України - суб'єктами ЗЕД та іноземними фірмами як на території України, так і за її межами. Основною метою викладання дисципліни «Зовнішньоекономічна діяльність підприємства» є формування у майбутніх фахівців засвоєння теоретичних основ ЗЕД, набуття системних знань та навичок щодо забезпечення економічної ефективності ЗЕД у різних сферах діяльності.

Мета лекційних занять з дисципліни «Зовнішньоекономічна діяльність підприємства» полягає у тому, щоб ознайомити студентів із загальними відомостями про науку, питання методики, методології, технології і організації зовнішньоекономічної діяльності, світовим досвідом та сучасним станом зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Мета проведення лекцій полягає у наступному:

- викладенні студентам у відповідності з програмою та робочим
планом основних питань із зовнішньоекономічної діяльності підприємств;

- формуванні у студентів цілісної системи теоретичних знань з
курсу «Зовнішньоекономічна діяльність підприємства».

 

 

 

Тема 1.

СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Поняття зовнішньоекономічної діяльності

1.2. Суб’єкти та об’єкти ЗЕД в Україні

1.3. Основні напрямки здійснення зовнішньоекономічних операцій

1.4. Мотиви розвитку ЗЕД підприємства та фактори, що впливають на її організацію

1.5. Принципи зовнішньоекономічної діяльності

1.1. Поняття зовнішньоекономічної діяльності

Після проголошення у 1991р. незалежності України були здійснені заходи, спрямовані на істотну лібералізацію ЗЕД в країні, а сама ЗЕД починає розглядатися не тільки як складова господарської діяльності підприємства, але й як важливий фактор економічного зростання, створення передумов більш інтенсивного розвитку інтеграційних процесів на мікрорівні.

У результаті здійснення зовнішньоекономічних реформ за часів перебудови сформувалося два поняття: «зовнішньоекономічні зв’язки» (ЗЕЗ) та «зовнішньоекономічна діяльність» (ЗЕД). Перше поняття є більш загальним і включає як форми реалізації міждержавних відносин у галузі виробничого, торгового та науково-технічного співробітництва і валютно-фінансових відносин, так і сукупність зовнішньоекономічних операцій підприємств, організацій різних форм власності. Друге поняття застосовується переважно для характеристики зовнішньоекономічних операцій на мікрорівні (підприємств, організацій, об’єднань), операцій, метою яких було отримання прибутку в умовах самоокупності.

У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність»(ст.1) від 1991р. подано таке визначення даного поняття: «Зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, основана на взаємовідносинах як на території України, так і за її межами». Іншими словами, ЗЕД можна визначити як сукупність виробничо-господарських, організаційно-економічних і оперативно-комерційних функцій підприємства, пов'язаних з його виходом на зовнішній ринок та участю в зовнішньоекономічних операціях.

Окрім зовнішньоекономічних зв’язків та зовнішньоекономічної діяльності важливо виокремлювати також і поняття зовнішньоекономічних операцій, яке є значно вужчим. Зовнішньоекономічна операція – це комплекс дій контрагентів різних країн з підготовки, укладання і виконання торгової, науково-виробничої, інвестиційної чи іншої угоди економічного характеру.

 

1.2. Суб’єкти та об’єкти ЗЕД в Україні

Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", суб'єктами ЗЕД виступають:

· фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають цивільну правоздатність і дієздатність відповідно до законів України і постійно мешкають на її території;

· юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і постійне знаходження яких - на її території;

· об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, що не є юридичними особами відповідно до законів України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

· структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності, іноземних суб'єктів господарської діяльності, що не є юридичними особами відповідно до законодавства України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

· інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України, в тому числі держава в особі її органів, органів місцевого самоврядування в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, що беруть участь у господарській діяльності на території України.

Об’єкти ЗЕД – це матеріально-речова продукція та послуги, зокрема, результати науково-технічного та виробничого співробітництва, які набувають при міжнародному обміні вартість, тобто стають товаром. Послуга – це товар особливого роду нематеріального характеру, що не має уречевленої форми.

Згідно з Гармонізованою системою опису і кодування товарів, усі товари діляться на 5 груп:

1) сільськогосподарська сировина, продукти харчування;

2) паливо, мінеральна сировина;

3) хімічні продукти;

4) машини, обладнання, транспортні засоби;

5) промислові товари народного споживання.

Відповідно до Класифікатора послуг зовнішньоекономічної діяльності, виокремлюють наступні види послуг: транспортні послуги; послуги зв’язку; подорожі; фінансові послуги; страхові послуги; будівельні послуги; роялті та ліцензійні послуги; комп’ютерні та інформаційні послуги; різні ділові, професійні та технічні послуги; інші ділові послуги; послуги приватним особам та послуги у галузі культури й відпочинку.

На відміну від товарів, які підлягають обміну на світовому ринку лише шляхом фізичного перетину митних кордонів держав, відповідно до методики Світової організації торгівлі, послуги надаються на світовому ринку за допомогою 4 способів:

1. Транскордонна поставка послуг (cross-border trade).

2. Комерційна присутність виробника в країні надання послуги (commercial presence).

3. Споживання за кордоном (consumption abroad).

4. Переміщення фізичних осіб, що надають послугу (movement of natural persons).

 

1.3. Основні напрямки здійснення зовнішньоекономічних операцій

Зовнішньоекономічні операції можуть здійснюватися господарюючими суб'єктами за такими основними напрямками:

· міжнародна торгівля (експортно-імпортна діяльність, включаючи реекспорт та реімпорт, операції зустрічної торгівлі, торгові операції змагального типу);

· міжнародний трансфер технологій (укладання ліцензійних і франчайзингових угод, експорт-імпорт інжинірингових та реінжинірингових послуг, консалтинг і наукоємний сервіс, лізинг тощо);

· міжнародні інвестиції (створення спільних підприємств, капіталовкладення в межах вільних економічних зон та ін.).

Серед наведених форм ЗЕД історично першою і переважаючою є міжнародна торгівля, що являє собою міжнародний обмін продуктами і послугами - результатами національної праці. Основними формами торгівлі виступають: торгівля готовою продукцією; торгівля продукцією в розібраному вигляді; зустрічна торгівля; постачання комплектного устаткування.

Міжнародний обмін технологіями передбачає використання активів, що перебувають за кордоном, наприклад, фірмових знаків, патентів авторських прав або інших видів експертних документів, згідно з підписаними контрактами, які носять назву ліцензійних угод. До міжнародного обміну технологіями належить також франчайзинг, тобто спосіб ведення бізнесу, при якому одна сторона продає іншій право на користування своїм фірмовим знаком, а також на довгочасній основі допомагає у здійсненні господарських операцій, поставляючи напівфабрикати і комплектуючі вироби, надаючи управлінські послуги і технології.

Обмін технологіями також здійснюється через укладання міжнародних лізингових угод, які розцінюються як альтернатива традиційному інвестуванню. До міжнародного обміну технологіями можна віднести також експорт-імпорт наукоємних послуг у сфері виробництва, обігу та управління, що вважається найдинамічнішою складовою всієї сукупності міжнародних економічних відносин.

Розрізняють два види міжнародних інвестицій: прямі і портфельні. Прямі інвестиції є різновидом іноземних інвестицій, що супроводжуються контролем за діяльністю компанії навіть у випадку придбання невеликої частки її акцій (на рівні 10%). Досить поширеним різновидом прямого іноземного інвестування є створення спільних підприємств (СП). Часто з метою стимулювання таких інвестицій приймаючі держави надають інвесторам певні пільги.

До портфельних інвестицій можуть бути віднесені як боргові зобов'язання, так і акції фірми. Фактором, який дозволяє відрізняти даний тип інвестицій від прямих, є відсутність контролю за діяльністю фірми, яка приймає інвестиції. До портфельних інвестицій вдаються в основному з метою розв'язання фінансових завдань.

Окремо слід виділити цілий комплекс міжнародних комерційних операцій, що носять забезпечуючий характер: міжнародні перевезення і транспортно-експедиторські операції; операції зі зберігання і страхування вантажів; розрахунково-фінансові операції; митне оформлення вантажів; дослідження кон'юнктури ринків і т.ін.

 

1.4. Мотиви розвитку ЗЕД підприємства та фактори, що впливають на її організацію

 

У кожного підприємства є власні мотиви розвитку ЗЕД, однак серед основних виокремлюють наступні:

· розширення ринку збуту своєї продукції за національні межі з метою максимізації прибутку;

· закупівля необхідної сировини, комплектуючих виробів, нових технологій і обладнання;

· залучення інжинірингових та інших послуг для потреб виробництва;

· залучення іноземних інвестицій з метою модернізації виробництва, зміцнення експортного потенціалу і конкурентних позицій на світових товарних ринках;

· участь у міжнародному поділі праці, спеціалізації і кооперуванні виробництва з метою успішного забезпечення розвитку своєї економіки.

Фактори, що впливають на організацію та розвиток ЗЕД, доцільно поділити на дві групи: внутрішні і зовнішні (рис.1.2). До внутрішніх факторів належать: 1) масштаби ЗЕД; 2) витрати; 3) складність продукції; 4) досвід; 5) контроль.

Кожна організація, яка бере участь у міжнародному бізнесі, може здійснювати різну кількість операцій. При невеликому їх масштабі і малій номенклатурі, як правило, на початковому етапі, немає потреби створювати додаткові структурні підрозділи, а тим більше засновувати зовнішньоторгову фірму. Як показує досвід, можна скористатися матричною структурою. У випадку розширення ЗЕД можна створювати спеціальні підрозділи або офшорні компанії.

Виробництво за кордоном або продаж продукції на зовнішніх ринках пов'язані з постійними витратами, тому при малому обсязі виробництва дешевше залучити до роботи на підрядних умовах сторонню фірму, яка займається міжнародним бізнесом. Коли бізнес розширюється, вигіднішим варіантом може стати ведення міжнародних операцій своїми силами.

Частина затрат пов'язана з передачею технології. Як правило, дешевше обходиться передача всередині "сімейства фірм", ніж іншій компанії. Відмінності в затратах особливо відчутні, коли технологія складна, адже персонал філії добре ознайомлений з підходами, які використовує фірма в цілому. З цієї причини, чим складніша технологія, тим імовірніше, що компанія здійснить експансію в інші країни шляхом створення свого підприємства, а не укладання контракту зі сторонньою закордонною фірмою на виробництво продукції від свого імені.

На початковому етапі виходу на міжнародні ринки небагато фірм готові витрачати значну частину ресурсів на міжнародні операції. На початкових етапах вони намагаються берегти свої ресурси і зосереджувати їх насамперед у країні базування. З розширенням зарубіжної діяльності фірма починає розглядати свій міжнародний сектор окремо від внутрішнього. Потім з'являється тенденція до обслуговування міжнародних операцій власними силами і зростання питомої ваги ресурсів, розмішених за кордоном.

Чим більше угод фірма укладає з іншими компаніями, тим імовірніше, що вона втратить контроль над прийняттям рішень і це може позначитись на оптимізації її діяльності на глобальному рівні. Угоди з зовнішніми організаціями передбачають також розподіл доходів, що має велике значення на підприємствах з високим потенційним прибутком. Фірма ризикує ще й тим, що її конфіденційна інформація стане відомою конкурентам.

До зовнішніх факторів належать: 1) економічна свобода; 2) конкуренція; 3) присутність у країні; 4) ризики.

Економічна свобода включає такі фактори, як пряме заміщення окремих форм діяльності, визначення ставок податків, величини коштів, що підлягають репатріації, вимоги (фактичні або можливі) дотримання умов антимонопольного законодавства тощо.

Можливість конкуренції може змусити фірму обирати стратегію прискореного розширення закордонних операцій, але тільки (через обмеженість ресурсів) шляхом укладання угод з іншими фірмами. Звести до мінімуму конкуренцію на конкретних ринках можна також за допомогою угод про співробітництво, які перешкоджають виходу нових конкурентів на ринок.

Коли компанія вже здійснює операції у певній країні, деякі переваги використання підрядної фірми вже втрачають сенс. В компаніях з високим рівнем диверсифікації діючі закордонні підприємства можуть виготовляти продукцію, яка настільки відрізняється від тієї, яка передається їм з центральної штаб-квартири, що простіше укласти договір з досвідченою сторонньою фірмою.

У бізнесі існують різні ризики. Однак ризик, пов'язаний з ймовірністю політичних або економічних змін, які можуть знизити захищеність активів фірми і отримуваних доходів, керівництво корпорацій часто ставить у міжнародних операціях на перше місце. Один із способів зведення до мінімуму втрат полягає у мінімізації активів за кордоном.

1.5. Принципи зовнішньоекономічної діяльності

Управлінська діяльність завжди базується на основоположних правилах, яких дотримуються керівники і спеціалісти апарату управління в процесі прийняття тих чи інших рішень. Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 2) суб’єкти господарської діяльності України та іноземні суб’єкти господарської діяльності у здійсненні ЗЕД керуються наступними принципами:

1) принципом суверенітету народу України, що полягає у: виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України; обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов’язання України в галузі міжнародних економічних відносин;

2) принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягаєу: праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; обов'язку дотримуватись при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;

3) принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у: рівності перед законом всіх учасників зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; забороні будь-яких, крім передбачених законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцемрозташування та іншими ознаками; неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких суб'єктів, крім випадків, передбачених законом;

4) принципом верховенства закону, що полягає у:регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови, менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України;

5) принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава: забезпечує однаковий захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України; здійснює однаковий захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права; здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права;

6) принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні і вивезенні товарів.

Окрім національних принципів ЗЕД, виокремлюють також загальні: науковість, системність, взаємовигода. Науковість ЗЕД означає розвиток цієї діяльності відповідно до об'єктивних економічних законів. Системність ЗЕД означає, що між окремими її складовими існують стійкі взаємозв'язки. Принцип взаємовигідності ЗЕД є цілком очевидним: кожен учасник міжнародних операцій отримує свій прибуток.

 

Тема 2.

СИСТЕМА РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. НЕТАРИФНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД

2.1. Мета, завдання, суб'єкти та інструменти регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

2.2. Сутність та методи державного регулювання ЗЕД.

2.3. Нетарифні методи регулювання, їх класифікація і характеристика.

2.1. Мета, завдання, суб'єкти та інструменти регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Метою державного регулювання ЗЕД в Україні є: захист економічних інтересів України і законних інтересів суб'єктів ЗЕД; створення однакових можливостей для суб'єктів ЗЕД з метою розвитку усіх видів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, використання доходів і здійснення інвестицій; розвиток конкуренції і ліквідацію монополізму.

Регулювання ЗЕД в Україні спрямовується на виконання таких завдань:

· гарантування довгострокової міжнародної конкурентоспроможності та економічної безпеки держави;

· контроль за станом внутрішнього ринку через стимулювання його засобами зовнішньої конкуренції, недопущення проникнення на нього недоброякісних товарів;

· зниження абсолютних витрат та коригування вартісних пропорцій у національній економіці;

· збільшення зайнятості як фактора зростання виробництва та поліпшення результатів участі у міжнародному співробітництві;

· використання механізмів міжнародної кооперації як інструмента поліпшення якості життя та розв'язання інших соціальних проблем;

· поліпшення умов формування бюджету за рахунок позитивного сальдо поточних операцій або руху капітальних активів.

Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється такими суб'єктами:

1) Україною як державою в особі її органів у межах їх компетенції: загальнодержавними органами (Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів України); координаційними органами (Міністерство закордонних справ, Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Державної служби експортного контролю, Національний банк України, Державна фіскальна служба України, Антимонопольний комітет України, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі); територіальними органами (місцеві Ради народних депутатів, територіальні підрозділи органів державного регулювання ЗЕД);

2) спеціалізованими функціональними інститутами (Торгово-промислова палата України, товарні, фондові, валютні біржі тощо);

3) самимисуб'єктами ЗЕД на основі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.

Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється за допомогою інструментів:

• законів України («Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про міжнародні договори України», «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про режим іноземного інвестування», Митний кодекс України та ін.);

• передбачених у законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, що видаються державними органами України у межах їх компетенції;

• економічних методів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних) в межах законів України;

• рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються згідно з їх статутними документами в межах законів України;

• договорів, які укладаються суб'єктами ЗЕД і не суперечать законам України.

2.2. Сутність та методи державного регулювання ЗЕД

Система регулювання ЗЕД певної країни відповідає реалізації її зовнішньоекономічної політики. Зовнішньоекономічна політика – це система заходів, спрямованих на досягнення економікою даної країни певних переваг на світовому ринку та, одночасно, захист внутрішнього ринку від конкуруючих імпортних товарів. Регулювання ЗЕД слід розглядати у 2-х аспектах: 1) правове регулювання ЗЕД всередині держави; 2) регулювання міжнародної діяльності.

Регулювання ЗЕД всередині держави передбачає:правове регулювання діяльності суб’єктів ЗЕД; регулювання інвестиційної діяльності; правове регулювання діяльності суб’єктів спеціальних економічних зон; валютне регулювання; тарифне регулювання ЗЕД; нетарифне регулювання ЗЕД; правове регулювання укладення, реєстрації та виконання зовнішньоторговельних договорів тощо.

Регулювання міжнародної діяльності (міжнародне право) включає: право міжнародних договорів; морське право; міжнародне повітряне право; міжнародне правове регулювання космічної діяльності; міжнародне правове регулювання збройних конфліктів; міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю; способи вирішення міжнародних суперечок тощо.

Методи державного регулювання ЗЕД поділяють на різні групи. З одного боку, це адміністративні та економічні методи. До економічних належать: 1) у галузі імпорту – митні тарифи, численні податки і збори з товарів, що ввозяться, та імпортні депозити; 2) у галузі експорту – пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків і надання фінансової допомоги. Адміністративні методи безпосередньо впливають на ЗЕ відносини. До них належать: ембарго; ліцензування; квотування; специфічні вимоги до товару, упаковки і маркування та ін.

З іншого боку, ці методи поділяють на методи тарифного і нетарифного регулювання. Тарифне регулювання – головний інструмент торговельної політики, що впливає на вартісні показники імпортованого чи експортованого товару через обкладення його відповідним митом. Нетарифнерегулювання – об’єднує решту методів, це комплекс національних адміністративних заходів, які часто не пов’язані безпосередньо із зовнішньою торгівлею, але виконують функції регулятора експортно-імпортних операцій.

2.3. Нетарифні методи регулювання, їх класифікація і характеристика

Нетарифне регулювання – це комплекс заходів обмежувально-заборонного характеру, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.На відміну від митних бар'єрів, нетарифні обмеження можуть бути введені рішенням різних органів державної влади, а також місцевою владою, тобто можуть діяти на різних рівнях.

1. Методи кількісних обмежень. Кількісні обмеження (квотування, ліцензування і добровільне обмеження експорту) – це адміністративна форма нетарифного державного регулювання торгового обороту, що визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених до експорту чи імпорту. Їх можуть застосовувати на підставі рішення уряду однієї країни, або на підставі міжнародних угод, що координують торгівлю певними групами товарів.

Квотування (контингентування) - це обмеження державною владою ввезення товарів певною кількістю чи сумою на встановлений період часу. Квота – це кількісний нетарифний засіб обмеження експорту чи імпорту товару певною кількістю або сумою на певний проміжок часу.

Експортна (імпортна) квота – граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території України (чи імпортувати) протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях.

Глобальні – це квоти, що встановлюються за товаром без зазначення конкретних країн (чи груп країн), куди товар експортується, або з яких він імпортується. Індивідуальні – квоти, що встановлюються за товаром з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватись або з якої він може імпортуватись. Групові – квоти, що встановлюються та товаром з визначенням групи країн, куди товар експортується або з яких він імпортується.

Антидемпінгові – граничний обсяг імпорту в Україну певного товару, що є об’єктом антидемпінгового розслідування та антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних або вартісних одиницях виміру. Компенсаційні – граничний обсяг імпорту в Україну певного товару, що є об’єктом антисубсидиційного розслідування та компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку.

Ліцензування – це регулювання ЗЕД через дозвільний пакет документів, що видають державні органи на право експорту чи імпорту товару у визначених кількостях на певний проміжок часу. В Україні використовуються такі види ліцензій: генеральна - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з окремим товаром або окремою країною; разова (індивідуальна) - разовий дозвіл, який має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом ЗЕД; відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом конкретного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу; глобальна ліцензія – дозвіл на ввезення або вивезення того чи іншого товару в будь-яку країну за певний період часу без обмежень кількості і вартості.

«Добровільне» обмеження експорту – кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов’язанні одного з торгових партнерів обмежити або не розширювати обсяг експорту, прийнятому в рамках офіційного міжурядового або неофіційного договору про встановлення квот на експорт товару.

2. Методи прихованого протекціонізму. Методи прихованого, побічного протекціонізму являють собою різні перепони, створені численними державними структурами на шляху імпортних товарів.

Технічні бар'єри - це перешкоди для імпорту товарів, що виникають у зв'язку з їх невідповідністю національним стандартам у системі виміру та інспекції якості, вимогам техніки безпеки, санітарно-гігієнічним нормам, правилам пакування і маркування тощо. До цих бар’єрів належать: стандарти, сертифікація якості, вимоги до пакування та маркування, санітарно-гігієнічні та екологічні вимоги, процедури митного оформлення.

Внутрішні податки. Обкладення імпортованих товарів (на додаток до імпортного мита, сплати за отримання дозвільних документів країни імпорту) внутрішніми податками додатково підвищує вартість імпорту та є проявом прихованого протекціонізму.

Політика в межах державних закупівель - це прихований метод торгової політики, згідно з яким від державних органів і підприємств вимагається купувати певні товари лише у національних фірм, якщо навіть вони дорожчі за імпортні.

Вимоги про вміст місцевих компонентів - законодавчо встановлена частка кінцевого продукту, яка повинна бути вироблена національними виробниками для продажу на внутрішньому ринку. Мета цього методу полягає у тому, щоб з використанням місцевих компонентів створити вітчизняне виробництво замінників імпортованих товарів.

3. Методи стимулювання експорту (фінансові методи). Субсидії - це грошові виплати, скеровані на підтримку національних товаровиробників та побічну дискримінацію імпорту.

Експортне кредитування - це метод, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками.

Одним з методів субсидування експорту є демпінг - вивезення товарів за цінами, нижчими, ніж на внутрішньому та світовому ринках, за рахунок державних субсидій експортерам або за рахунок зацікавлених фірм.

До адміністративних методів стимулювання експорту належать:

· податкова політика;

· система валютного контролю;

· національна система інформаційного забезпечення;

· кадрове забезпечення;

· дипломатична підтримка (торговельні представництва).

4. Правові методи регулювання ЗЕД. До них належать:1) Торговельні договори та угоди; 2) Режими регулювання.

Торгово-політичний режим - це сукупність заходів, які застосовуються в певний момент часу в певній країні для регулювання доступу іноземних товарів на внутрішній ринок, а також для забезпечення доступу вітчизняних товарів на ринки інших країн. Режим найбільшого сприяння (РНС) - це положення про те, що кожна з держав, які домовляються, зобов'язується надати іншій державі, що бере участь у переговорах, такі ж сприятливі права, переваги, привілеї і пільги, як і ті, що їх вона надає чи надаватиме у майбутньому будь-якій третій державі. Національний режим передбачає надання державою іноземним юридичним та фізичним особам, товарам та послугам умов, аналогічних тим, якими користуються, відповідно, вітчизняні юридичні і фізичні особи, товари, послуги тощо. Преференційний режим - надання країнам, що розвиваються, переваг щодо доступу їх товарів на ринки розвинутих країн.

5. Обмеження митного оформлення: 1) Державна реєстрація. Їй підлягають усі суб’єкти ЗЕД. Окремій р. підлягають особливо важливі для даної країни товари, які можуть бути об’єктами експортно-імпортних операцій. Загальнодержавній р. підлягають усі експортно-імпортні операції суб’єктів даної країни. 2) Особливості декларування. Процедура декларування експортно-імпортних операцій полягає у заявленні відомостей на кожну конкретну товарну партію та сплаті усіх належних митних платежів. 3) Методи оперативного регулювання. Ними можуть бути обмеження у торгівлі з певною країною чи групою країн, наприклад, ембарго (заборона імпорту та/або експорту).

6. Обмеження за цінами та режимом розрахунків за імпорт. В цих обмеженнях можна виділити 2 взаємопов’язані методи – цінову політику держави щодо імпортованих товарів та порядок валютних розрахунків за їхнє надходження.

Тема 3.

МИТНО-ТАРИФНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1. Сутність митно-тарифного регулювання ЗЕД в Україні, митний тариф.

3.2. Види і ставки мита, його функції.

3.3. Поняття митної вартості. Механізм нарахування та види митних платежів.

3.4. Види митного режиму в Україні.

3.5. Митний контроль, митне оформлення та декларування.

3.6. Митні документи та специфіка їх оформлення.

3.1. Сутність митно-тарифного регулювання ЗЕД в Україні, митний тариф

Тарифне регулювання зовнішньої торгівлі - головний інструмент торгової політики, що впливає на вартісні показники імпортованого чи експортованого товару і реалізується шляхом обкладання продукції відповідним митом.

Митний тариф - це систематизований перелік товарів, що підлягають обкладанню митом при ввезенні їх на митнутериторію країни або при вивезенні з неї. Ці товари об'єднані в групи за ознакою походження (рослинні, тваринні, промислові тощо) і за ступенем обробки товару.

Простий митний тариф встановлює одну ставку мита для кожного товару незалежно від країни походження цього товару. Складний митний тариф передбачає дві і більше ставок мита для кожного товару (генеральні, конвенційні, преференційні).

Систематизація ставок мита у тарифі здійснюється відповідно до диференційованого переліку товарів - товарної номенклатури. В Україні застосовується Українська класифікація товарів ЗЕД (УКТЗЕД), яка складається на основі гармонізованої системи опису та кодування товарів і Комбінованої номенклатури ЄС.

Для вибору ставки мита важливе значення має порядок визначення країни походження товару. Згідно з загальним правилом, такою країною вважається та, де товар було виготовлено або істотно перероблено.

3.2. Види і ставки мита, його функції

Основним елементом митного тарифу є мито. Мито (tax, customs), що стягується митницею – це податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України.

Залежно від способу стягнення розрізняють мита: адвалорне, що нараховується у % до митної вартості товарів, які обкладаються митом; специфічне – нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом; комбіноване, що поєднує обидва ці види мита.

За об'єктом обкладання розрізняють: імпортне мито, що стягується з імпортованих товарів; експортне мито, що стягується з товарів при вивезенні їх за кордон з метою зменшення обсягу експорту певних товарів або штучного підвищення їх ціни; транзитне мито, що стягується за провезення товару територією тієї чи іншої країни.

За типом ставок мито може бути постійним або мінливим. Тарифна квота (контингент) - це різновид мінливого мита, ставки якого залежать від обсягу імпорту товару: якщо обсяг імпорту більший від встановленої кількості (квоти), впроваджується підвищена ставка мита.

За своїм походженням мито може бути автономним, конвенційним або преференційним. Автономне мито створюється постановою державної влади даної країни незалежно від будь-яких угод з іншими країнами. Конвенційне мито виробляється у процесі укладання угоди з іншою країною і фіксується у цьому договорі. Преференційні ставки мита - це особливі пільгові ставки, які застосовуються до імпортних товарів походженням з країн, що розвиваються.

За способом нарахування ставок розрізняють номінальне та ефективне мито. Номінальні митні ставки - це ті, що вказуються в митному тарифі. Реальні ставки (ефективні) свідчать про реальний рівень мита на кінцеві товари і розраховуються з урахуванням всіх факторів, які впливають на процес формування митного тарифу.

За характером застосування виділяють: сезонне мито, яке регулює зовнішньоторгові відносини щодо товарів сезонного характеру; зрівнювальне мито, що доповнює основне мито з метою вирівнювання цін імпортних товарів з цінами на товари національного виробництва; компенсаційне мито використовується з метою нейтралізації субсидій, наданих державою експортеру для підвищення конкурентоспроможності товарів на ринках збуту; антидемпінгове мито - особливо високе мито, що застосовується у разі виявлення факту імпорту товару за демпінговими цінами.

Функції митна наступні:

· мито захищає національних виробників від іноземної конкуренції (протекціоністська функція);

· мито є джерелом надходження коштів до бюджету (фіскальна функція);

· мито є засобом удосконалення умов доступу національних товарів на зарубіжні ринки та запобігання небажаному експорту (регулююча функція);

· мито підтримує оптимальне співвідношення валютних доходів та витрат держави (балансувальна функція).

 

3.3. Поняття митної вартості. Механізм нарахування та види митних платежів

При експорті та імпорті товарів слід розрізняти їх фактурну, митну та облікову вартість. Фактурна вартість - вартість товарів, що фактично сплачена (підлягає сплаті) або повинна компенсуватися зустрічними поставками товарів і міститься в рахунку-фактурі згідно з умовами зовнішньоекономічної угоди.

Митна вартість – це заявлена декларантом або визначена митним органом вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, яка обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України. Загалом до митної вартості входять: 1)фактурна вартість; 2) фактичні витрати, не відображені в рахунку-фактурі: на транспортування, завантаження, розвантаження, перевантаження і страхування товару до пункту перетинання митного кордону; комісійніі брокерські виплати; плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, що мають відношення до даних товарів, яка повинна бути здійснена імпортером (експортером) як умова їх ввезення (вивезення).

Облікова вартість товару складається з фактурної вартості, витрат по доставці товару, сплачених митних платежів.

Митні платежі - платежі, що стягуються в установленому порядку митними органами при митному оформленні товарів і інших випадках передбачених законодавством України.

Крім мита, при перетині митного кордону сплачуються: ПДВ, акцизний збір, єдиний збір.

ПДВ (англ. value added tax, VAT) - непрямий податок на товари й послуги. З метою стимулювання експорту фірмам-експортерам повертається сума ПДВ (при певних умовах).

Акцизний збір (excise duties) - це непрямий податок на споживачів (одержувачів) окремих товарів (продукції), визначених законом як підакцизні (надприбуткові товари), що стягується з них під час здійснення оборотів з продажу (інших видів відчуження) таких товарів (продукції), вироблених на митній території України, або при імпортуванні (ввезенні, пересиланні) таких товарів (продукції) на митну територію України.

Єдиний збір в пунктах пропуску складається з: плати за здійснення передбачених Законом видів контролю вантажу і транспортного засобу; плати за проїзд транспортного засобу автомобільними дорогами; додаткової плати за проїзд автомобільного транспортного засобу з перевищенням встановлених параметрів.

 

3.4. Види митного режиму в Україні

Митний режим – це сукупність правил, відповідно до яких товари переміщуються через кордон. Від нього залежить порядок оформлення і розмір митних платежів. Відповідно до мети переміщення товарів через митний кордон України запроваджено наступні види митного режиму.

Імпорт (випуск для вільного обігу) – митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на ній. Реімпорт – митний режим, відповідно до якого товари, що походять з України та експортовані за межі її митної території, не пізніше ніж у встановлений ввозяться на митну територію України для вільного обігу на ній.

Експорт (остаточне вивезення) – митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі митної території України для вільного обігу без зобов’язання щодо їх повернення на цю територію. Реекспорт – митний режим, відповідно до якого товари, що походять з інших країн, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк з моменту їх ввезення на митну територію України вивозяться з неї в режимі експорту.

Транзит - митний режим, відповідно до якого товари і транспортні засоби переміщуються під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання таких товарів і транспортних засобів на митній території України.

Тимчасове ввезення (вивезення) – митний режим, відповідно до якого товари можуть ввозитися на митну територію України чи вивозитися з обов’язковим подальшим поверненням цих товарів без будь-яких змін (до 3 років).

Митний склад - митний режим, відповідно до якого ввезені з-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без справляння податків і зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулювання у період зберігання, а товари, що вивозяться за межі України, зберігаються під митним контролем після митного оформлення митними органами до фактичного їх вивезення.

Вільна митна зона - митний режим, відповідно до якого до товарів, які ввозяться на території відповідних типів спеціальних економічних зон (ВЕЗ) з-за меж митної території України, а також до товарів, які вивозяться з цих зон, не застосовуються заходи тарифного і нетарифного регулювання.

Режим безмитної торгівлі (duty free) - митний режим, відповідно до якого товари, а також супутні роботи, не призначені для споживання на території України, перебувають та реалізуються під митним контролем у пунктах пропуску на митному кордоні України, відкритих для міжнародного сполучення, та інших зонах митного контролю, без справляння мита та інших податків на експорт чи імпорт і без застосування нетарифних заходів.

Переробка на митній території України - митний режим, відповідно до якого ввезені на митну територію України товари, що походять з інших країн, піддаються переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання, за умови вивезення за межі митної території України продуктів переробки відповідно до режиму реекспорту. Переробка за межами митної території України - митний режим, відповідно до якого товари, що перебувають у вільному обігу на митній території України, вивозяться з метою їх переробки за межами митної території України та подальшого повернення в Україну.

Знищення або руйнування - митний режим, відповідно до якого товари, ввезені на митну територію України, знищуються під митним контролем чи приводяться у стан, який виключає їх використання, без справляння податків, установлених на імпорт, а також без застосування нетарифних заходів. Відмова на користь держави - митний режим, відповідно до якого власник відмовляється від товарів, що перебувають під митним контролем, без будь-яких умов на свою користь.

Митний контроль, митне оформлення та декларування

Митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України. Митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення додержання митного законодавства України.

Метою митного оформлення є засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний контроль України, та оформлення результатів такого контролю, а також статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі та транзиту через неї товарів і транспортних засобів. Митне оформлення починається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей про товари і транспортні засоби, які підлягають митному оформленню.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю і митного оформлення.

Митний контроль і митне оформлення товарів і транспортних засобів в Україні здійснюються за такими етапами:

1. Прийняття вантажної митної декларації (ВМД) до оформлення.

2. Митний огляд.

3. Завершення митного оформлення.

4. Видача оформлених документів декларанту.

5. Статистичний контроль.

3.6. Митні документи та специфіка їх оформлення

Вантажно-митна декларація (ВМД, Cargo Customs Declaration) - письмова заява, яка містить у собі відомості про товари та інші предмети й транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України або відомості про зміну митного режиму щодо цих товарів, а також інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, ведення митної статистики, нарахування митних платежів. ВМД оформляється на одну партію товарів.

Книжка МДП (TIR Carnet) – це міжнародний митний документ, що дає право перевозити вантажі через кордони держав в запломбованих митницею кузовах автомобілів чи контейнерах зі спрощенням митного оформлення.

Рахунок-фактура (invoice) – документ, який супроводжує переміщувані через митний кордон України товари й інші предмети, вказує їх вартість та дозволяє їх ідентифікувати.

Сертифікат походження товару (certificate of origin) – документ встановленої форми, який застосовується для підтвердження країни походження товару.

 

Тема 4.

ФОРМИ ВИХОДУ ПІДПРИЄМСТВА НА ЗОВНІШНІЙ РИНОК

4.1. Критерії вибору форм виходу підприємств на зовнішні ринки

4.2. Класифікація і характеристика форм виходу на зовнішній ринок

4.3. Пошук партнерів при здійсненні ЗЕД

 

4.1. Критерії вибору форм виходу підприємств на зовнішні ринки

Сукупність умов, що впливають на вибір підприємством способу виходу на зовнішній ринок, становить:

1. Умови ринку: відкритий чи закритий, з передовою чи відсталою торговельною структурою, в умовах лібералізованої чи централізованої економіки.

2. Умови, пов’язані з товаром: фірмова продукція чи товар пересічної якості; з технічним обслуговуванням чи без нього; легко чи важко експортується.

3. Умови, пов’язані з діяльністю підприємства: обмежені чи розширені цілі, наявність чи відсутність міжнародного досвіду, добре чи погано розвинений ресурсний потенціал (фінансовий, кадровий тощо).

Головними критеріями вибору конкретної форми виходу на ринок є:

- Форма руху капіталу;

- Рівень витрат, пов’язаних із виходом на закордонний ринок;

- Ступінь привабливості інвестування;

- Контроль ринку;

- Можливість виходу з ринку.

 

4.2. Класифікація і характеристика форм виходу на зовнішній ринок

Експорт - вивіз за кордон товарів, які продані іноземним покупцям з метою їх безпосереднього споживання, продажу або для переробки. Переваги цього способу: потребує мінімальних змін у товарному асортименті підприємства, його структурі; потребує мінімальних інвестиційних витрат та поточних грошових зобов’язань; забезпечує мінімальний ризик при вході на ринок та легкість виходу.

Непрямий (опосередкований) експорт - продаж товарів на зовнішньому ринку за допомогою незалежних посередників (торговельні доми, міжнародні посередники, дистриб’ютори). Потрібен, коли виробник не має достатньо інформації про зовнішній ринок чи досвіду роботи на ньому.

Прямий експорт - продаж товарів на зовнішньому ринку самостійно (в даному випадку створюється експортний відділ, збутове відділення, закордонна філія, наймається комівояжер з експортних операцій).

Експортна кооперація – співробітництво на добровільній основі двох чи більше юридично і економічно самостійних підприємств на основі укладеного між ними договору.

Спільне підприємництво (спільна підприємницька діяльність) - об'єднання зусиль партнерів щонайменше з двох країн з метою організації спільної комерційної справи (ліцензування, підрядне виробництво, управління за контрактом, спільне володіння). Існує 4 види СПД: ліцензування (licensing); виробництво за контрактом (contract manufacturing) або підрядне В.; управління за контрактом (management contracting); підприємства спільного володіння (спільні підприємства).

Ліцензування / licensing - форма спільного підприємництва, яка базується на тому, що ліцензіар (продавець) передає ліцензіату (покупцеві) право на використання виробничого процесу, патенту, товарного знака в обмін на гонорар або ліцензійний платіж.

Франчайзинг – контрактна система управління і розподілу товарів і послуг компанії через широку чи обмежену мережу дистриб’юторів. По умовах контракту франчайзер (виробник) гарантує право і ліцензію тримачу франшизи (франчайзі) продавати на ринку товари чи послуги, а також використовувати торгову марку і модель бізнесу, розроблену франчайзером.

Підрядне виробництво (виробництво за контрактом) / contract manufacturing — форма спільного підприємництва, за якої національний виробник (продавець) укладає угоду із закордонними виробниками на виготовлення своєї продукції.

Спільне володіння (спільні підприємства) / joint ventures - форма спільного підприємництва, за якої об'єднуються зусилля зарубіжних та місцевих інвесторів з метою створення місцевого комерційного підприємства, котрим вони володіють та керують спільно.

Пряме інвестування (трансферт капіталу) - розміщення капіталу у власні закордонні складальні або виробничі підприємства, збутові філії. Передбачає інвестування капіталу в створення за кордоном власних виробничих філій, забезпечуючи найбільш повне залучення підприємства до ЗЕД.

 

4.3. Пошук партнерів при здійсненні ЗЕД

Важливим етапом просування підприємства на світовий ринок є пошук і вибір ЗЕ партнера (контрагента). Контрагентами в ЗЕД називають сторони, що перебувають у договірних відносинах щодо купівлі-продажу товарів, надання послуг, міжнародного руху факторів виробництва тощо.

Вибір зарубіжного партнера залежить від сукупності чинників, які відповідають меті виходу підприємства на зовнішні ринки: вид майбутньої зовнішньоекономічної угоди (експортна, імпортна, ліцензійна, страхування, кредитування тощо); предмет угоди (купівля-продаж товару чи надання послуг); фінансово-економічні умови угоди (наявність авансового платежу, купівля в кредит тощо); технічний рівень продукції підприємства, рівень технологічної бази і виробничі можливості; організація НДДКР і витрати на них; організація управління підприємством, в т.ч. ЗЕД; фінансовий стан підприємства; норми і правила, що діють в цій країні і регулюють відносини з партнером.

У міжнародній практиці для оцінки потенційних партнерів беруть до уваги наступні характеристики:

1. Ступінь солідності потенційного партнера (кількісні показники діяльності, масштаб операцій, ступінь платоспроможності, кількість зайнятих, в т.ч. в НДДКР).

2. Ділова репутація підприємства (наскільки воно добросовісно виконує свої зобов’язання, який у нього досвід в конкретній сфері бізнесу, вміння вести переговори на цивілізованому рівні).

3. Досвід попередніх угод. За наявності рівних умов перевага надається тому, хто добре зарекомендував себе при виконанні попередніх умов.

4. Позиції підприємства на зовнішньому ринку: чи є воно посередником, чи безпосереднім виробником (споживачем) продукції.

У будь-якому випадку найважливішими факторами для вибору партнера мають бути репутація фірми і її продукції, надійне фінансове становище і платоспроможність, достатній виробничий і науково-технічний потенціал.

 

Тема 5.

ПОСЕРЕДНИЦЬКІ ТА ОРЕНДНІ ОПЕРАЦІЇ НА ЗОВНІШНІХ РИНКАХ

5.1. Зміст посередницьких операцій. Переваги та недоліки залучення посередників у зовнішньоекономічній діяльності.

5.2. Класифікація посередників за обсягом повноважень і місцем на ринку.

5.3. Організація збуту та способи винагороди посередників.

5.4. Сутність та організаційні форми міжнародних орендних операцій.

 

5.1. Зміст посередницьких операцій. Переваги та недоліки залучення посередників у зовнішньоекономічній діяльності

Посередники - це особи, що поєднують сторони, які бажають укласти угоду. Вони діють у сфері перевезення, зберігання, страхування, збуту товарів. Посередники зазвичай працюють за рахунок принципала (доручителя) і одержують за це винагороду.

Мета залучення посередників - підвищення економічної ефективності зовнішньоторгових угод. Незважаючи на виплату винагороди посередникам, їх участь підвищує ефективність операцій завдяки таким перевагам:

· зростає оперативність у збуті товарів, в результаті за рахунок прискорення обігу капіталу збільшується прибуток;

· оперативна й активна реакція посередників на зміну ринкової кон'юнктури дає їм змогу більш успішно працювати в інтересах експортера, реалізуючи товар на вигідних умовах;

· технічне обслуговування, післяпродажний сервіс, що здійснюються посередниками, сприяють підвищенню конкурентоспроможності;

· створення і розвиток збутової мережі посередниками економить кошти експортерів;

· спеціалізація посередників, як правило, на масовому збуті певних товарів дозволяє знизити витрати обігу на одиницю реалізованого товару.

В деяких випадках використання посередників стає необхідністю ( окремі ринки збуту монополізовані; підприємства не можуть самостійно здійснювати дослідження закордонних ринків, займатися пошуком партнерів, розробляти умови контракту; так склалися міжнародні торговельні звичаї, наприклад, при операціях на біржах).

Водночас, недоліком непрямого методу торгівлі є позбавлення експортера безпосередніх контактів з ринками збуту, а також залежність його від активності торгового посередника. Збут продукції через посередників призводить до підвищення цін на товари і зниження доходів від експорту, так як частина виручки залишається у посередника. До того ж, торговий посередник несе певні витрати, що у підсумку оплачуються експортерами.

5.2. Класифікація посередників за обсягом повноважень і місцем на ринку

 

Права і обов'язки посередників визначаються в посередницьких договорах. Основна умова, яка лежить в основі поділу таких договорів на типи, полягає в наступному: чи має посередник право підписувати угоди з третіми особами, за чий рахунок і від чийого імені він може це робити.

Залежно від обсягу повноважень на ринку розрізняють такі види посередників.

1. Ті, що не мають права підписувати договори з третіми особами. Агенти-представники тільки представляють інтереси принципала на певному ринку щодо узгодженої номенклатури товарів. Брокери - це особи, які діють зі збуту і придбання товарів, але самі стороною договору ні в ролі продавця, ні в ролі покупця не виступають, їхнє завдання - знайти покупця для продавця і продавця для покупця та сприяти підписанню контракту між ними.

2. Ті, що мають право підписувати угоди з третіми особами від свого імені та за рахунок принципала.

Комісіонери. Контрагентами в комісійних операціях виступають комітент і комісіонер. Суть їх полягає у тому, що комітент доручає комісіонерові від імені комісіонера, але за рахунок комітента здійснити операцію купівлі-продажу з третім контрагентом. Посередником комісіонер є лише для комітента. Для третього контрагента комісіонер буде стороною контракту купівлі-продажу, а саме - продавцем, якщо комісіонерові доручено щось продати, або покупцем, якщо комітент доручає комісіонерові щось купити.

Агенти-консигнатори. За договором консигнації (різновид договору комісії) принципал (консигнант) поставляє товари на консигнаційний склад агента (консигнатора) для їх подальшої реалізації на ринку консигнатора. Консигнант є власником товару до моменту його реалізації. Винагороду консигнатора становить різниця між цінами, названими консигнантом, і цінами реалізації споживачеві. Важливою ознакою консигнаційного контракту є визначення території реалізації товарів; консигнатор не має права продавати товари за межами цієї території без згоди консигнанта.

3. Ті, що мають право підписувати угоди з третіми особами від імені та за рахунок принципала. Торгові агенти. Суть такої агентської операції полягає в наступному: одна сторона (принципал) доручає іншій стороні (агентові) здійснювати операції, пов'язані з продажем-купівлею товарів, а також з пошуком замовників та виконавців на надання певних послуг на обумовленій території в узгоджений період за рахунок і від імені принципала.

4. Ті, що мають право підписувати угоди з третіми особами від свого імені та за свій рахунок. Дистриб'ютори (купці ). Ці посередники займаються продажем товарів від свого імені і за свій рахунок, вони самі несуть усі ризики, пов'язані зі псуванням або втратою товарів, а також з неплатоспроможністю покупців.

За місцем на ринку посередників класифікують наступним чином.

Прості агенти. Угода про просте агентство надає право посереднику збувати на обумовленій території певну номенклатуру товарів принципала та одержувати від нього винагороду. Така угода не обмежує прав принципала, який може самостійно або через інших агентів виходити з цими ж товарами на той самий ринок без виплати простому агентові будь-якої винагороди чи компенсації.

Агенти з правом "першої руки". Згідно з договором про агентство З правом "першої руки" принципал зобов'язаний спочатку запропонувати товар агентові і лише після його відмови продавати товар на цьому ринку самостійно або через інших посередників без виплати винагороди агентові.

Монопольні, або ексклюзивні, агенти. Угода про надання агентові монопольного права означає, що тільки він може продавати товари принципала певної номенклатури на обумовленій території протягом встановленого часу і отримувати за це винагороду, але принципал позбавляється права і можливості виходити на цей ринок з товарами обумовленої в угоді номенклатури самостійно або через інших агентів.

5.3. Організація збуту та способи винагороди посередників

 

У зовнішньоекономічній діяльності посередники використовують три види збутових мереж. Власна збутова мережа охоплює збутові відділи головного посередника і його підрозділи, розташовані в окремих регіонах країни. Незалежна збутова мережа (для агентів - субагентська мережа) охоплює дочірні компанії за участю капіталів основних посередників (агентів) і незалежні збутові фірми, що ведуть оптову і роздрібну торгівлю. Змішані мережі, найбільш поширені у міжнародній торгівлі, складаються із власних збутових відділів і незалежних збутових фірм.

Можна виділити кілька основних способів нарахування і виплати винагороди посередникам.

1. Посередники залишають собі різницю між цінами реалізації товарів на ринку збуту і цінами експортерів.Такий спосіб стимулює посередника до розширення обсягів збуту, однак не створює у нього зацікавленості у збільшенні експортних цін.

2. На користь посередника нараховуються узгоджені проценти з експортних цін. Це стимулює посередника до збільшення обсягу збуту і