Порядок та особливості проведення слідчих(розшукових) дій, дозвіл на проведення яких дає слідчий суддя

За чинним КПК слідчий суддя за клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, дає дозвіл на проведення таких слідчих (розшукових) дій, як: обшук житла чи іншого володіння особи; огляд житла чи іншого володіння особи; слідчий експеримент в житлі чи іншому володінні особи. Також слідчий суддя за клопотанням сторони захисту приймає рішення про залучення експерта у випадках та в порядку, передбачених ст. 244 КПК.

 

Відповідно до ч. 3 ст. 234 КПК, у разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором або прокурор має звернутися до слідчого судді з відповідним клопотанням. Воно повинно містити відомості про: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв'язку з розслідуванням якого подається клопотання; 3) правову кваліфікацію кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 4) підстави для обшуку; 5) житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, де планується проведення обшуку; 6) особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; 7) речі, документи або осіб, яких планується відшукати.

 

До клопотання мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання, а також витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.

 

Як вже зазначалось, слідчий може звернутися до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на проведення обшук, яке погоджене з прокурором. При його погодженні прокурор повинен перевірити наявність відповідних підстав для проведення даної слідчої (розшукової) дії. Про це йдеться у п.6.1 наказу Генерального прокурора України "Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні" від 19 грудня 2012 р. № 4гн [183, с. 221-233].

 

Якщо прокурор відмовив у погодженні клопотання про проведення обшуку, слідчий має право, відповідно до ч. 3 ст. 40 КПК, звернутися до керівника органу досудового розслідування. Після вивчення клопотання він за необхідності ініціює розгляд питання, порушеного у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє в цьому.

 

У разі наявності підстав для проведення обшуку житла чи іншого володіння адвоката з вказаним клопотанням до слідчого судді повинен звернутися прокурор не нижче обласного рівня. До такого висновку можна дійти, аналізуючи зміст п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 р. [184] У цьому пункті вказано, що проведення стосовно адвоката слідчих дій, що можуть проводитися виключно з дозволу суду, здійснюється на підставі судового рішення, ухваленого за клопотанням Генерального прокурора України, його заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя.

 

У ч. 3 ст. 234 КПК не визначено, до якого суду має звертатися слідчий або прокурор з клопотанням про проведення обшуку. Роз'яснення щодо цього питання надані Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі "Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження" від 5 квітня 2013 р. № 223-558/0/4-13 [167, с. 174-184].

 

В абзаці 3 пункту 3 цього листа зазначено таке: "Беручі до уваги, що законодавець у більшості випадків прямо зазначає, що судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування здійснюється слідчим суддею суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (ч. 7 ст. 100, ч. 2 ст. 132, ч. 1 ст. 184, ч. 1 ст. 192, ч. 2 ст. 199, ч. 1 ст. 201, ч. 3 ст. 244, ч. 10 ст. 290 КПК), з урахуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК правильним є застосування зазначеного правила й до розгляду клопотань, територіальна підсудність щодо яких прямо не визначена процесуальним законом (наприклад, ч. 1 ст. 306, ч. 3 ст. 234 КПК тощо)".

 

У цьому роз'ясненні є посилання на ч. 3 ст. 234 КПК, що регламентує порядок звернення слідчого, прокурора до слідчого судді з клопотанням про обшук. Отже, воно має подаватися до того суду першої інстанції, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває орган досудового розслідування.

 

На нашу думку, не слід задовольнятися наведеним роз'ясненням. Наявність вказаної прогалини в законі потрібно усунути. Вважаємо необхідним доповнити ч. 3 ст. 234 КПК нормою, що клопотання про обшук подається до суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

 

Клопотання про проведення обшуку має бути зареєстровано в канцелярії суду в установленому порядку. Визначення слідчого судді для розгляду клопотання здійснюється під час його реєстрації автоматизованою системою документообігу суду за принципом вірогідності (ч. 3 ст. 35 КПК).

 

Розгляд клопотання про обшук у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці досудового розслідування. Тому слідчий суддя відповідно до вимог ч. 2 ст. 27 КПК повинен прийняти рішення про проведення закритого судового засідання.

 

У ч. 4 ст. 234 КПК встановлено, що клопотання про обшук розглядається у суді в день його надходження за участю слідчого або прокурора.

 

У кримінально-процесуальному законодавстві деяких країн СНД дещо по-іншому регулюється це питання. Так, наприклад, ч. 2 ст. 165 КПК РФ визначає, що клопотання слідчого про проведення обшуку підлягає розгляду суддею не пізніше 24 годин з моменту його надходження [118].

 

При розгляді клопотання про обшук житла чи іншого володіння особи слідчий суддя повинен з'ясувати, чи підпадає під це поняття приміщення, де планується провести цю слідчу (розшукову) дію.

 

Під житлом розуміється будь-яке приміщення, яке перебуває в постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи (ч. 2 ст. 233 КПК).

 

Відповідно до ч. 5 ст. 234 КПК, слідчий суддя зобов'язаний постановити ухвалу про дозвіл на обшук, якщо прокурор, слідчий доведе наявність достатніх підстав вважати, що: 1) було вчинено кримінальне правопорушення; 2) відшукувані речі й документи мають значення для досудового розслідування; 3) відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду; 4) відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи.

 

"Можливе також часткове задоволення клопотання, якщо, наприклад, суддя дає дозвіл на обшук у приватному будинку, але відмовляє в задоволенні клопотання в частині проведення обшуку надвірних споруд" [185, с. 391].

 

Слідчий суддя повинен відмовити в задоволенні клопотання про обшук, якщо прокурор, слідчий не доведе наявність вказаних підстав. Слід погодитися з висловленою у юридичній літературі думкою, що окрім підстав, які вказані у ч. 5 ст. 234 КПК, до прийняття рішення про відмову "...у задоволенні клопотання також можуть привести випадки, якщо суперечливими є відомості, викладені у клопотанні слідчого чи прокурора та документах і інших матеріалах, якими обґрунтовуються доводи клопотання; суддею встановлені порушення закону при оформленні процесуальних документів" [168, с. 594].

 

Вимоги до ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи визначені у ч. 2 ст. 235 КПК. Вона повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених ст. 372 цього Кодексу, а також містити відомості про: 1) строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали; 2) прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук;

 

3) положення закону, на підставі якого постановляється ухвала;

 

4) житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку; 5) особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої вона знаходиться; 6) речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.

 

Додаткові вимоги пред'являються до ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння адвоката. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 23 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при постановленні цього судового рішення мають бути враховані вимоги пунктів 2, 4 ч. 1 даної статті [184]. Це означає, що в ухвалі слідчий суддя зобов'язаний вказати про заборону вилучення під час проведення обшуку документів, що містять інформацію, яка є адвокатською таємницею.

 

Як було зазначено вище, слідчий суддя має постановити ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про обшук, якщо прокурор, слідчий не доведе наявність підстав, зазначених у ч. 5 ст. 234 КПК. У прокурора немає права на апеляційне оскарження цієї ухвали. Він може тільки подати на неї заперечення під час підготовчого провадження в суді (ч. 3 ст. 309 КПК).

 

По-іншому регулювалося це питання у КПК 1960 р., у ч. 5 ст. 177 якого зазначалось, що прокурор має право подати апеляцію на постанову судді про відмову в проведенні обшуку. Така апеляція розглядалася у порядку, передбаченому ст. 382 нього Кодексу.

 

На наш погляд, ч. 1 ст. 309 чинного КПК також необхідно доповнити положенням, що під час досудового розслідування прокурор може оскаржити в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді про відмову в задоволенні клопотання про обшук про проведення обшуку в житлі або іншому володінні особи.

 

У ч. 3 ст. 30 Конституції України встановлено, що в невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них обшуку.

 

На розвиток цього конституційного положення у ч. 3 ст. 233 КПК визначено, що слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише в невідкладних випадках, пов'язаних з урятуванням життя людей та майна чи безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому разі прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.

 

Розгляд клопотання відбувається в порядку, передбаченому ст. 234 КПК. Слідчий суддя перевіряє, зокрема, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази визнаються недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому ст. 225 КПК.

 

Отже, КПК визначає дві форми судового контролю за проведенням обшуку в житлі чи іншому володінні особи: попередній і подальший. Попередній судовий контроль виступає як гарантія охорони права особи на недоторканність житла чи іншого володіння і полягає в розгляді та вирішенні слідчим суддею клопотання слідчого, прокурора про отримання дозволу на проведення цієї слідчої (розшукової) дії. Подальший судовий контроль є гарантією захисту і відновлення права особи на недоторканність житла та іншого володіння в разі проведення обшуку в невідкладних випадках без дозволу слідчого судді. При встановленні факту неправомірності проведення обшуку слідчий суддя визнає отримані докази недопустимими.

 

Згідно з ч. 1 ст. 235 КПК, ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи з підстав, зазначених у клопотанні прокурора, слідчого, надає право проникнути на ці об'єкти лише один раз. "У разі виникнення потреби в проведенні повторного обшуку на тому ж об'єкті (такі випадки у слідчий практиці відомі, окрім того, інколи рекомендується проведення повторного обшуку і розцінюється він як тактичний прийом) слідчий, прокурор повинні повторити і процедуру отримання дозволу слідчого судді у здійсненні проникнення й обшуку" [170, с. 483].

 

Як вже зазначалось, слідчий суддя також надає дозвіл на проведення огляду житла чи іншого володіння особи, проведення у ньому слідчого експерименту. Зі змісту ч. 2 ст. 237, ч. 5 ст. 240 КПК можна дійти висновку, що прийняття ним рішення про надання дозволу на проведення цих слідчих (розшукових) дій здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом для розгляду клопотань про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні. Тому немає необхідності знову зупинятися на розгляді даного порядку.

 

Дискусійним, на нашу думку, є погляд окремих науковців щодо надання слідчим суддею дозволу на проведення огляду місця події, яким є житло чи інше володіння особи.

 

Так, Л. Удалова та В. Рожнова зазначають, що відповідно до ч. 2 ст. 237 КПК огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами, передбаченими для проведення обшуку житла чи іншого володіння особи. "Таким чином, огляд місця події...в житлі чи іншому володіння має проводитись за рішенням слідчого судді. Отже, навіть у випадках, коли особа заявила про вчинене відносно неї кримінальне правопорушення і не заперечує щодо проведення і її житлі чи іншому володінні, яке є місцем події, огляду, слідчий мусить витрачати час і засоби на оформлення необхідних документів і одержання дозволу слідчого судді. Це призводить до затягування часу, а отже, і втрати можливості ефективної фіксації слідів події, з'ясування її обставин за гарячими слідами" [186, с. 85].

 

Науковці вважають, що "у питанні нормативного врегулювання проведення огляду місця події у житлі чи іншому володінні особи, що здійснюється за її заявою або повідомленням про вчинене щодо неї кримінального правопорушення, слід повернутись до конструкції, сформульованої у ч. 6 ст. 190 КПК України 1960 р., зокрема, можливості проведення цієї слідчої (розшукової) дії за письмовою згодою такої особи" [186, с. 85].

 

Ми не згодні з їх твердженням, з посиланням на ч. 2 ст. 237 КПК, що огляд місця події в житлі чи іншому володіння має проводитися за рішенням слідчого судді. Необхідно розмежовувати два види огляду: 1) огляд місця події, яким є житло чи інше володіння особи, який відповідно до ч. 3 ст. 214 КПК може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР; 2) огляд житла чи іншого володіння особи, яке не є місцем події. За рішення слідчого судді має проводитися тільки другий вид огляду.

 

Відповідно до ч. 4 ст. 190 КПК 1960 р., суддя давав дозвіл саме на проведення огляду житла чи іншого володіння особи. У ч. 6 цієї статті зазначалося, що для проведення в невідкладних випадках огляду місця події в житлі чи іншому володінні особи, який здійснюється за її заявою або повідомленням про вчинений щодо неї злочин, а так само в разі відсутності цієї особи або неможливості отримати від неї згоду на проведення невідкладного огляду місця події, рішення суду не потребується. Отже, навіть, якщо неможливо було отримати такий дозвіл від цієї особи, огляд проводився без дозволу суду.

 

Водночас ми поділяємо думку Д. Удалової та В. Рожнової про необхідність повернутися до конструкції, сформульованої в ч. 6 ст. 190 КПК 1960 р. Однак не в такому обмеженому вигляді, який ми запропонували, а саме проведення огляду місця події в житлі чи іншому володінні особи за згодою такої особи. Виникає запитання, а що робити слідчому, якщо після прибуття, наприклад, на місце події у віддалений населений пункт району власник житла відмовляється надати дозвіл на проведення цієї слідчої (розшукової) дії. Невже потрібно залишати це місце, складати клопотання про обшук, їхати до прокурора з тим, щоб він його погодив, а потім звертатися до слідчого судді за одержанням його дозволу. Скільки ж він втратить часу. Тому вважаємо, що проведення огляду місця події, яким є житло чи інше володіння особи, не слід ставити в залежність від згоди на це його володільця.

 

Вважаємо, що ст. 237 КПК доцільно доповнити нормою такого змісту: "Для проведення у невідкладних випадках огляду місця події в житлі чи іншому володінні особи, який здійснюється за її заявою або повідомленням про вчинене щодо неї кримінальне правопорушення, а так само в разі відсутності цієї особи або неможливості отримати від неї згоду на проведення невідкладного огляду місця події, рішення слідчого судді не потребується".

 

У юридичній літературі правильно зазначається, що "принципова відмінність нового КПК від КПК 1960 року полягає в тому, що слідчий суддя здійснює контроль за призначенням експертизи під час провадження досудового розслідування" [187, с. 79].

 

Так, у ч. 3 ст.243 КПК визначено, що експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та в порядку, передбачених ст. 244 цього Кодексу.

 

Суб'єктами, які можуть клопотати про це, є підозрюваний, особи, щодо яких вирішується питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, їх захисники та законні представники [188, с. 27].

 

Відповідно до змісту ч. 3 ст. 243 КПК, у потерпілого немає права звертатися до слідчого судді з клопотанням про залучення експерта. Виникає запитання: а чому? Потерпілий згідно з п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК є стороною кримінального провадження з боку обвинувачення. Частина 2 ст. 22 цього Кодексу декларує, що сторони кримінального провадження мають рівні права, у тому числі й на подання до суду клопотань. Тому слід погодитися з пропозицією С.А. Карпової про доповнення ч. 3 ст. 243 КПК положенням, що "експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням потерпілого" [189, с. 72].

 

Частина 1 ст. 244 КПК визначає, що в разі відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання сторони захисту про залучення експерта особа, яка заявила відповідне клопотання, має право звернутися з клопотанням про залучення експерта до слідчого судді.

 

На нашу думку, у цій нормі слід визначити строк, протягом якого з моменту відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про залучення експерта, сторона захисту може реалізувати це право. Пропонуємо доповнити ч. 1 ст. 244 КПК положенням, що таке клопотання має бути надано до слідчого судді протягом п'яти днів з дня отримання копії постанови слідчого, прокурора про відмову у його задоволенні.

 

Реалізація слідчим суддею контрольних повноважень починається з вивчення наданого клопотання сторони захисту про залучення експерта. Воно повинно відповідати вимогам, зазначеним у ч. 2 ст. 244 КПК. У клопотанні зазначається: 1) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв'язку з яким подається клопотання; 2) правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) виклад обставин, якими обґрунтовуються доводи клопотання; 4) експерт, якого необхідно залучити, або експертна установа, якій необхідно доручити проведення експертизи; 5) вид експертного дослідження, що необхідно провести, та перелік запитань, які необхідно поставити перед експертом. До клопотання також додаються:1) копії матеріалів, якими обґрунтовуються доводи клопотання; 2) копії документів, що підтверджують неможливість самостійного залучення експерта стороною захисту.

 

Якщо клопотання подано без додержання вимог ч. 2 ст. 244 КПК, слідчий суддя, відповідно до вимог ч. 4 цієї статті, повинен повернути клопотання особі, яка його подала, про що постановляє ухвалу.

 

Порядок проведення судового засідання визначено в ч. 3, 5 ст. 244 КПК. Клопотання розглядає слідчий суддя місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого перебуває досудове розслідування, не пізніше п'яти днів із дня його надходження до суду. Особа, яка подала клопотання, повідомляється про місце та час його розгляду, проте її неприбуття не перешкоджає розгляду клопотання, крім випадків, коли її участь визнана слідчим суддею обов'язковою. Під час розгляду клопотання слідчий суддя має право за клопотанням учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення клопотання.

 

На наш погляд, ч. 5 ст. 244 КПК слід доповнити положенням і про повідомлення слідчого, прокурора, який відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про залучення експерта, про місце та час розгляду цього клопотання. У судовому засіданні він має пояснити слідчому судді, чому було прийнято таке рішення.

 

Про рішення, які приймає слідчий суддя за результатами розгляду клопотання сторони захисту про залучення експерта, йдеться в ч. 6-8 ст. 244 КПК.

 

Слідчий суддя за результатами розгляду клопотання має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам, якщо особа, яка звернулася з клопотанням, доведе, що: 1) для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не залучила його або на вирішення залученого стороною обвинувачення експерта були поставлені запитання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з'ясування яких необхідне проведення експертизи, або існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок; 2) вона не може залучити експерта самостійно через відсутність коштів чи з інших об'єктивних причин.

 

Деякі науковці висловлюють пропозицію виключити п. 2 з ч. 6 ст. 244 КПК, обґрунтовуючи її тим, що "треба передбачити умови за яких можна подавати клопотання про залучення експерта..." [190, с. 122]. Водночас ми не підтримуємо її. Якщо підозрюваний як суб'єкт сторони захисту є матеріально спроможним, він може самостійно залучити експерта, а не звертатись до слідчого судді з клопотанням про таке залучення.

 

Слід звернути увагу на внутрішню суперечність ст. 244 КПК. У ч. 6 цієї статті йдеться про те, що особа, яка звернулася з клопотанням, має довести під час проведення судового розгляду вищевказані обставини. Водночас у ч. 3 ст. 244 зазначено, що неприбуття цієї особи не перешкоджає розгляду клопотання.

 

Як правильно зазначає С.А. Карпова, "Очевидно, що тільки при обов'язковій участі в судовому засіданні особи, яка подала клопотання слідчому судді про залучення експерта, вона може довести наявність вказаних обставин" [189, с. 73]. Ми згодні з її пропозицією "виключити з ч. 3 ст. 244 КПК положення, що неприбуття особи, яка подала клопотання про залучення експерта, не перешкоджає його розгляду" [189, с. 73]. "

 

До ухвали слідчого судді про доручення проведення експертизи включаються запитання, поставлені перед експертом особою, яка звернулася з відповідним клопотанням. Слідчий суддя має право не включити до ухвали запитання, поставлені особою, що звернулася з відповідним клопотанням, якщо відповіді на них не стосуються кримінального провадження або не мають значення для судового розгляду, обґрунтувавши таке рішення в ухвалі.

 

Ми поділяємо думку С.С. Коваленка, що "слідчому судді доцільно надати право самостійно формулювати запитання перед експертом, якщо це має істотне значення для кримінального провадження" [187, с. 80].

 

При задоволенні клопотання про залучення експерта слідчий суддя за необхідності має право за клопотанням особи, яка звернулася з клопотанням про залучення експерта, вирішити питання про отримання зразків для експертизи відповідно до положень ст. 245 КПК.

 

Зрозуміло, що в разі, коли наявність вищезазначених обставин не буде доведено, слідчий суддя повинен постановити ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про залучення експерта. Водночас про прийняття такого рішення у ст. 244 КПК не йдеться. Тому доцільно доповнити цю статтю положенням, що слідчий суддя постановляє ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про залучення експерта, якщо сторона захисту не довела обставини, вказані у ч. 6 цієї статті.

 

Відповідно до змісту ст. 309 КПК, ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні клопотання про залучення експерта не може бути оскаржена стороною захисту в апеляційному порядку. З таким регулюванням не можна погодитися, оскільки така ухвала може бути незаконною чи необґрунтованою, унаслідок чого підозрюваний позбавляється досить ефективного правового засобу захисту. Тому вважаємо доцільним доповнити ч. 1 ст. 309 КПК пунктом, що під час досудового розслідування може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні клопотання про залучення експерта.