ПИТАННЯ 2. Предмет філософії та структура

Філософського знання

Предметом філософії є світ у цілому (природа, суспільство, мислення) у своїх найзагальніших закономірностях, які розглядаються крізь призму суб'єктивно-об'єктивних відносин. Предметом філософії є не світ сам по собі, не людина сама по собі, а зв'язок: людина-світ.

Структуру предмета філософії складають різні типи відносин між людиною і світом. Більшість вчених-філософів виділяють такі типи відносин.

Онтологічний (онтологія - вчення про буття) - розглядає загальну картину походження світу і людини, розкриває їхні структурні особливості, характер взаємозв'язків, основні закономірності.

Гносеологічний (гносеологія - вчення про пізнання) - розкриває пізнавальне ставлення людини до світу і до самої себе, визначає можливості пізнання, його межі, найбільш оптимальні форми та методи пізнавальної діяльності.

Праксіологічний (або практичний) фіксує ставлення людини до світу і самої себе з точки зору можливостей, меж і способів її діяльності.

Аксіологічний (аксіологія - вчення про цінності) - розв'язує проблеми сенсу життя, осмислення цінностей людини і суспільства (соціальних, моральних, естетичних тощо).

До філософських дисциплін належать етика, естетика, логіка, соціологія, політологія, філософська антропологія, феноменологія та ін. Частина з них відокремилася під філософії й перетворилася на самостійну галузь знань.

Наприкінці XVIII ст. почали виникати "прикладні філософії", які існують і сьогодні: філософія історії, філософія права, філософія релігії, філософія політики, філософія економіки, комунікативна філософія та ін. Вони досліджують онтологічні засади різних природних, соціальних і духовних явищ, розв'язують методологічні питання наукового пізнання.

З погляду структури важливо виділити історичні типи філософії, пов'язуючи їх із виникненням і розвитком людських спільнот. Загальноприйнято виділяти: філософію Стародавнього Сходу, філософію античності, філософію Середньовіччя, філософію Відродження, філософію Нового часу, Новітню філософію. У Х1Х-ХХ ст. виділяють період раціоналістичної класики та некласичну (ірраціоналістичну) філософію, філософію Модерну та Постмодерну.

Існує типологія філософії за специфікою форми, якої набувають традиційні філософські теми і проблеми у зв'язку зі зміною загальнокультурних норм та зв'язків: космоцентризм, теоцентризм, антропоцентризм, філософська герменевтика, сцієнтичні напрями, релігійно-філософські напрями, антропологічні напрями.

Функції філософії класифікують за кількома критеріями. Усі критерії по-різному відображають значення філософії в житті людини і суспільства. Загалом їх можна згрупувати за найбільш важливими ознаками, що дозволяє виділити такі функції:

- світоглядну;

- логіко-методологічну;

- гносеологічну;

- практично-діяльнісну;

- ціннісно-орієнтаційну та інші.

ПИТАННЯ 3. Співвідношення філософії та інших

Наук

Історія визначення предмета філософії дає можливість виділити декілька варіантів співвідношення філософії з іншими науками. В античності філософія претендувала на статус науки всіх наук. Перші філософи були першими вченими. Наприкінці XVI ст. виникає експериментальне природознавство і філософія посідає окреме місце серед точних наук - математики, астрономії, фізики та ін.

Постають дві тенденції. Перша пов'язана з відмовою філософії мати свій предмет дослідження. Друга визнає предмет філософії таким, що включає чи то умоглядне спекулятивне окреслення предметів точних наук, чи то натурфілософію (вчення про природу). Специфіка філософії викристалізовується і поглибленням диференціації форм теоретичного освоєння дійсності, вдосконаленням методів наукового дослідження.

Науки про людину і суспільство відрізняються від природничих: вони не виявляють однозначних зв'язків, займаються швидше інтерпретацією, ніж описом фактів, і їх знання невіддільне від ціннісного світу. Психологія та філософія генетично пов'язані. Ще у XVI ст. першу вважали розділом другої. Слід пам'ятати, що і зародковий стан обох наук, і сучасний презентуються тими самими персоналіями. У філософії XX ст. серед інших філософських напрямів існує також і психологічний. Але філософія базується на універсально-світоглядному, а психологія - на індивідуально-поведінковому підході, що свідчить про існування широкого поля міждисциплінарного дослідження. Крім того, психологія використовує експериментальні й математичні методи, непридатні в умоглядній філософській рефлексії.

Спільне у філософії та інших наук – це теоретичність, мистецтво оперувати логічними категоріями. Загальна мета – знання (але різного роду). Увага до основних питань буття. Значущість для культури. Взаємовплив.

Відмінне між філософією та іншими науками. Філософія може бути як раціоналістичною, так й ірраціоналістичною. Філософське знання, на відміну від конкретно-наукового, є універсальним, тобто знанням всезагальних підстав буття, граничним узагальненням. Наука володіє знанням конкретного досвіду, а він завжди обмежений. Тільки філософія осмислює світ у цілому, беручи до уваги його протяжність у просторі та часі. Філософське знання не є точним, придатним до експериментальної перевірки, воно особистісне (авторське). Філософія виконує методологічну функцію щодо точних наук і, отримуючи їх результати, стверджує нову картину світу, знову-таки спрямовуючи конкретні науки.

Наукова, філософська та релігійна картини світу співіснують, взаємодоповнюючи одна одну. Англійський філософ Бертран Рассел (1872-1970)ставив нижче від науки (позитивізм); німець Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) вважав науку відносно філософії; його співвітчизник Фрідріх Ніцше(1844-1900) скептично оцінював обидві форми. Взагалі ж слід мати на увазі, що проблема співвідношення філософії та інших наук є дискусійною.

ПИТАННЯ 4. Основні філософські системи

У філософії існують вироблені системи поглядів на світ, на буття речей, предметів, тіл та природу всього сущого. Залежно від поглядів на світобуття, прийнято виділяти такі філософські системи як матеріалізм, ідеалізм та дуалізм.

Матеріалістична система об”єднує філософів, які стверджують, що матерія первинна, а свідомість вторинна. Першою формою матеріалізму був наївний матеріалізм Стародавнього Світу, потім – механістичний, метафізичний матеріалізм Нового часу, пізніше – діалектичний матеріалізм, який виник у середині XIX ст.

Матеріалізм – це філософське світорозуміння, сукупність ідеалів, норм, цінностей людського пізнання, самопізнання і практики, яке вбачає в якості всіх форм буття матеріальне начало, матерію.

Ідеалізм виходить з первинності духовного, нематеріального і вторинності матеріального. Ідеалізм існує у двох формах – об”єктивний і суб”єктивний. За думкою об”єктивних ідеалістів, основою всього є «світовий розум», «світова воля», «світовий дух», котрий визначає всі матеріальні процеси і діяльність людей. Класичною формою об”єктивного ідеалізму була філософія Платона.

Суб”єктивні ідеалісти виходять з того, що весь предметний світ і його явища – це комбінації наших відчуттів, а суще навколо нас, навіть інші люди, - тільки наші уявлення. Однак, абсолютизація такої позиції призводить до соліпсизму – позиції, згідно з якою існує тільки людина і її свідомість.

Дуалізм (від лат. «два») вважає матерію і дух, мислення і буття двома самостійними, рівноправними началами всього сущого. Цей термін запроваджує у XVIII ст.. німецький філософ Християн Вольф (1679-1754). Як філософське вчення дуалізм існував ще у стародавні часи. Це підтверджують, наприклад, релігійно-філософські погляди Стародавнього Сходу (зороастризм – дуалістична давньоіранська релігія, яка в основі буття бачила добро і зло, світ і темряву, життя і смерть). Сьогодні дуалізм притаманний багатьом вченням. На його основі побудована теорія психофізичного паралелізму Зигмунда Фрейда. Суперечності матеріалізму та ідеалізму знімаються в неопозитивізмі, екзистенціалізмі та інших новітніх філософських напрямах.