Ухвалення рішень і обмежувальні чинники

 

У процесі прийняття рішень однією з найпоширеніших проблем є ситуації, коли для задоволення потенційного попиту підприємство має недостатньо ресурсів. У цих умовах необхідно прийняти правильне рішення, яке забезпечує найефективніше використання наявних ресурсів. Відсутність у достатньому обсязі того чи іншого ресурсу для випуску продукції відповідно до попиту на неї і є обмежувальним чинником.

Обмежувальний чинник, якщо такий є, слід визначати при складанні річного виробничо-фінансового плану підприємства. Може бути лише один обмежувальний чинник, а також декілька обмежувальних ресурсів, з яких можуть встановлювати граничнодопустимий рівень діяльності.

Прикладами обмежувальних чинників є:

 

- обсяг реалізації продукції (обсяг виручки) - наявна межа попиту на продукцію;

- нестача робочої сили для виробництва обсягу продукції в кількості, необхідній для задоволення попиту;

- відсутність достатньої кількості матеріальних ресурсів для виготовлення продукції в обсягу, необхідному для задоволення попиту;

- виробнича потужність - продуктивність технологічного обладнання недостатня для виготовлення необхідного обсягу продукції;

- фінансові ресурси - відсутня достатня величина грошових коштів для сплати необхідних виробничих витрат.

Якщо обсяг виробництва обмежений таким чинником, як попит, прибуток максимізується шляхом випуску такого обсягу, який не перевищує очікуваний обсяг реалізації за умови, що кожний проданий виріб повинен давати позитивну величину маржинального доходу.

Якщо обмежувальними чинниками є робоча сила, матеріальні ресурси, виробничі потужності або фінансові ресурси, менеджери повинні вирішити, які вироби випускати і в якій кількості, оскільки для виробництва всіх виробів, які можуть бути продані, ресурсів не вистачить.

Методика обліку обмежувальних чинників передбачає, що керівництво підприємства бажає максимізувати прибуток, який буде максимальним при максимальному маржинальному доході (за відсутності зміни рівня постійних витрат). Отже, ця методика передбачає застосування принципів змінного калькулювання. А це означає, що величина маржинального доходу повинна максимізуватися шляхом досягнення максимально можливого маржинального доходу на одиницю обмеженого ресурсу. Так, якщо обмежувальним чинником є робоча сила категорії А, то маржинальний дохід максимізується шляхом досягнення максимально можливого маржинального доходу на годину праці робочої сили категорії А. Аналогічно, якщо дефіцитним ресурсом є машинний час, прибуток повинен максимізуватися шляхом досягнення маржинального доходу на одну машино-годину.

Таким чином, процес ухвалення рішення щодо обмежувальних чинників передбачає визначення маржинального доходу, який дає кожне найменування виробу на одиницю обмеженого ресурсу.

При ухваленні рішень щодо обмежувальних чинників припускається, як правило, що постійні витрати не залежать від номенклатури продукції,

Яка випускається, тому змінними є тільки релевантні витрати (тобто витрати майбутнього періоду).

3. Заключний етап рішення - розробка плану виробництва і реалізації продукції.

 

 

Аналіз вигід і витрат у багатономенклатурному виробництві

 

Діяльність більшості підприємств характеризується багато- номенклатурним випуском продукції. Розрахунок критичного обсягу в цих

умовах здійснюється за формулою:

 

ï

Òá 

³ 

 

Ê ³ 

 

(Ö ³ 

 

³

ÂÇîä)  ÂÏ

 

(7.1.)

 

де К - обсяг реалізації товарів (продукції), шт.;

 

Ц - ціна реалізації і-го виду товарів (продукції), грн;

 

ВЗод - витрати змінні на одиницю реалізації і-го виду товарів (продукції),

 

грн;

 

ВПпост - витрати постійні, грн.