Класифікація управлінських рішень

Необхідність класифікації управлінських рішень зумовлена низкою причин: збільшенням кількості рішень, що ухвалюються; наявністю істотних відмінностей в якісно-кількісних характеристиках інформації, необхідної для їх вирішення; необхідністю оперативного їх ухвалення без порушення ритму діяльності підприємства; розподілом функцій і обов'язків персоналу та ін.

Залежно від цілей і методів розробки управлінські рішення можна класифікувати за такими ознаками (рис. 1.2).

1. За функціональною спрямованістю: прогнозуючі, планувальні, організаційні, що активізують, координаційні, що контролюють, інформаційні.

Прогнозуючі рішення ґрунтуються на спеціальному дослідженні для формування висновку про можливий розвиток і майбутні результати якого- небудь управлінського процесу. З набору прогнозів вибирають найприйнятніші для розробки детального плану розвитку (планувальне рішення). Для реалізації плану розробляється набір організаційних рішень. Вони передбачають формування нової або вдосконалення наявної структури управління компанією, а також комплекс адміністративних заходів щодо організації виконання завдання. Для підвищення ефективності виконання завдання формують рішення з активізації діяльності працівників компанії за рахунок стимулювання і мобілізації (рішення, що активізують). Координаційні рішення необхідні для гармонізації за появи непередбачених у плані дій, що заважають діяльності компанії. Рішення, що контролюють, спрямовані на забезпечення своєчасного виконання планів і запланованих меж розвитку. Інформаційні рішення спрямовані на ознайомлення ініціаторів і виконавців рішення з необхідними даними, а також із проміжними і кінцевими результатами виконання.

2. За джерелом виникнення рішення: ініціативні та обов'язкові.

 

Рис. 1.2. Класифікація управлінських рішень за основними ознаками

 

Ініціативні управлінські рішення - це рішення, які спираються на нові, інноваційні підходи. Для керівництва компанії вони є найбільш цікавими. Набагато складнішими, з погляду способів і методів розробки, є рішення, розробку яких визначило керівництво. Це і є обов'язкові рішення, під час реалізації яких творча ініціатива рідко може бути проявлена повною мірою.

3. За способом фіксації: письмові, усні і віртуальні.

 

У практиці роботи підприємств з позиції юридичного оформлення управлінських рішень найбільш поширеними є письмові управлінські рішення, якими можуть бути інструкції, накази, розпорядження, затверджені плани

тощо.

 

Найважливішою обов'язковою до виконання формою рішення є наказ. Нерідко він ґрунтується на відповідних ухвалах вищих органів управління (ради директорів, правління). Розпорядження можуть бути не тільки письмовими, але й усними. Вони, як правило, спрямовані на вирішення поточних, переважно дрібних питань, коли ініціатива виходить безпосередньо від керівника.

Віртуальні рішення пов'язані зі способом їх фіксації через упровадження електронної пошти, електронного підпису і печатки. Електронний підпис і печатка звільняють керівництво компанії від дорогого транспортування оригіналів документів на великі відстані. За законодавством України документи в електронному вигляді мають юридичний статус.

4. За суб'єктами ухвалення рішень: персональні і колективні. Персональні рішення - це рішення, які приймаються однією особою. Колективні управлінські рішення - це рішення, які приймаються

(ухвалюються) колегіальними органами управління господарських суб'єктів. Під час ухвалення таких рішень, найголовнішим чинником є узгодження різних позицій з погляду оптимізації рішень відносно інтересів власників суб'єкта господарювання.

Слід мати на увазі, що успішна діяльність і довгострокова життєздатність будь-якого бізнесу залежить від безперервної послідовності розумних індивідуальних і/або колективних рішень, кожне з яких може покращити або погіршити економічний вплив на бізнес.

5. За інноваційним рівнем: традиційні й інноваційні.

 

Традиційні рішення - це рішення, які для певного суб'єкта господарювання є звичайними і пов'язані з минулою та поточною діяльністю підприємства.

Інноваційні рішення - це нестандартні, не використовувані в минулому рішення.

Особливе значення мають інноваційні рішення, оскільки вони, як правило, найбільш ефективні. Разом з тим процес їх розробки та реалізації найскладніший. Нині все частіше в практику упроваджуються нові і новітні методи розробки й реалізації управлінських рішень: методи математичного моделювання, статистичні, евристичні та ін. Роль останніх зростає за рахунок ширшого використання логіки мислення та інтуїтивних підходів.

6. За інформаційним забезпеченням: фіксовані, потенційні і невизначені.

Управлінські рішення, які приймаються в досить конкретних і повністю інформативно забезпечених умовах, є фіксованими. Рішення, які приймаються без конкретного інформаційного забезпечення і в досить ризикованих умовах, є вірогідними, тобто потенційними. Рішення, які доводиться приймати при повній або частковій відсутності потрібної інформації за проблемою, що аналізується, є невизначеними. У цих випадках активно використовуються евристичні методи.

7. За методом підготовки рішень: кількісні та евристичні. Кількісні рішення спираються на конкретні цифрові дані.

Евристичні методи обробки інформації при розробці УР засновані на інтуїції, узагальненнях, уявленнях, досвіді, асоціаціях. Це викликано тим, що інформація в економіці, управлінні та інших соціальних науках не завжди логічна, визначена й адекватно відображає реальні процеси. Обробити й оцінити таку інформацію можна за допомогою бесіди, обговорення, навідних питань, активізації мислення на рівні свідомості і підсвідомості.

8. За цільовою спрямованістю: одноцільові і різноцільові.

 

9. За змістом управлінських рішень їх поділяють:

 

- на економічні, пов'язані з рухом фінансових ресурсів, забезпеченням ефективності бізнесу, поліпшенням кількісних та якісних параметрів ринкової діяльності підприємств і організацій;

- соціальні, націлені на вдосконалення умов праці персоналу підприємства і рішення інших соціальних проблем;

- технічні, орієнтовані на оновлення технічної політики і вдосконалення технологій виробництва, упровадження нових методів праці;

- організаційні, спрямовані, зокрема, на якісне вдосконалення організації праці співробітників, упровадження нових нормативів, норм праці і т. ін.

10. За тимчасовим чинником розрізняють стратегічні, тактичні та оперативні управлінські рішення.

Стратегічні рішення орієнтовані на перспективу, визначають ключові напрями та дії, необхідні для досягнення головної мети бізнесу. Тактичні рішення є повсякденним процесом управління поточною діяльністю підприємства. Це стосується рішень щодо залучення короткострокових джерел фінансування, їх розміщення, ефективного використання активів підприємства, отримання прибутку, його розподілу тощо. Оперативні рішення допомагають вирішувати завдання тактичного порядку, де визначаються конкретні види робіт, тимчасові параметри їх виконання, уточнюються відповідальні виконавці. Організаційна структура управління має забезпечити умови для ухвалення керівниками якісних рішень як стратегічного, так і тактичного характеру.

11. За об'єктом управління; індивідуальні і стандартні.

 

Індивідуальні управлінські рішення приймаються на базі економічного аналізу для конкретного підприємства. Стандартні рішення придатні для всіх.