Облік за нормативною собівартістю

 

 

Під нормативними затратами розуміють: середнє значення за минулі періоди; скориговане середнє значення (по екстраполяції, з поправками на зміну технології тощо).

При даному методі використовують різні нормативи, зокре- ма: лише за кількістю, лише за цінами, за кількістю і цінами одно- часно.

Перевагами обліку за нормативною собівартістю слід вважати:

• можливість контролю (зіставлення фактичних значень з но-

рмативними);

• можливість аналізу причин відхилень;

• прискорення підрахунку затрат(затрати за кожним центром і

за кожним носієм розраховуються незалежно один від одного, а

значить, можливе одночасне проведення підрахунків);

• відсутність необхідності калькулювання собівартості за ко-

жною партією зокрема;

• згладжування коливань собівартості за рахунок можливос-

тей резервування.

Недоліками вказаного методу обліку є невідповідність норму-

вання «від досягнутого» або за екстраполяцією вимогам ниніш-

нього дня, а також відсутність обґрунтування коригувань серед-

ніх значень, що знижує точність планування та перешкоджає

ефективному контролю.

При даній системі управлінського обліку розрізняють методи

обліку з фіксованим обсягом випуску продукції та з обсягом ви-

пуску продукції, який змінюється.

Дамо характеристику вказаних методів обліку затрат.

2.1. З фіксованим обсягом випуску продукції. Характерними

особливостями даного варіанта методу обліку за нормативною

собівартістю є те, що нормативи тут встановлюються безвідносно

до обсягу діяльності, обліковуються цінові та кількісні відхилен-

ня, здійснюється розрахунок відхилень за такою методикою:

— визначаються ставки нормативних затрат (Сн):

Сн = Зн: Кн, (3.3)

де Зн — нормативні затрати;

Кн — нормативна кількість.

— визначаються розрахункові нормативні затрати (Знр):

Знр = Сн · Кф, (3.4)

де Кф — фактична кількість.

— визначаються відхилення (В):

 

В = Зф – Знр, (3.5)

де Зф, Знр — фактичні і розрахункові нормативні затрати.

До переваг, які властиві даному варіанту обліку, поряд з тими,

що характерні для загального методу обліку за нормативною со-

бівартістю, можна віднести ще й відносну простоту та відсут-

ність необхідності класифікації затрат.

Що ж стосується його недоліків, то до вищеперелічених слід

додати ще й відсутність ефективного контролю через ігноруван-

ня характеру залежності затрат від обсягу випуску продукції та

те, що даний варіант діє лише при заданому обсязі, а також те,

що відхилення за рахунок зміни обсягу не враховуються.

2.2. З обсягом випуску продукції, який змінюється. Головни-

ми рисами даного варіанта обліку є:

— нормативи змінних затрат встановлюються на одиницю об-

сягу, а нормативи постійних затрат — на весь обсяг;

— враховуються відхилення за ціною, за кількістю, за

обсягом;

— алгоритм розрахунку наступний:

1. Затрати поділяють на постійні і змінні.

2. Розраховують ставку нормативних змінних затрат (Сн зм):

Сн зм = Зн зм: Он, (3.6)

де Зн зм — сумарні нормативні змінні затрати,

Он — нормативний обсяг випуску.

3. Розраховують ставку нормативних постійних затрат (Сн пост):

Сн пост = Зн пост: Он, (3.7)

де Зн пост — сумарні нормативні постійні затрати.

4. Розраховують ставку нормативних затрат для нормативного

обсягу (Сн):

Сн = Сн пост + Сн зм (3.8)

5. Визначають розрахункові нормативні затрати на фактичний обсяг випуску (Знр):

 

 

де Оф — фактичний обсяг.

Знр = Сн · Оф, (3.9)

6. Розраховують сумарне відхилення затрат (В):

 

В = Зф – Знр, (3.10)

де Зф — фактичні затрати.

7. Визначають нормативні затрати на фактичний обсяг випус-

ку (Зн):

Зн = Зн пост + Зн зм · (3.11) Оф

8. Визначають відхилення затрат, яке викликане зміною цін на ресурси і норм витрачання ресурсів (Вц н):

Вц н = Зф – Зн, (3.12)

9. Розраховують відхилення, яке викликане зміною обсягу ви-

пуску (Во):

Во = Зн – Знр (3.13)

Перевагами даного варіанта обліку, крім тих, що характерні для загального методу обліку за нормативною собівартістю, мо- жна вважати той факт, що враховується характер поведінки за- трат залежно від обсягу, чим саме забезпечується більш точний розрахунок і надається інформація для оперативного управління.

Порівняно з фіксованим обсягом випуску продукції, при да- ному варіанті обліку покращуються можливості для контролю, а також має місце врахування відхилень за рахунок обсягу.

Недоліками даного варіанта обліку слід вважати більшу скла-

дність у порівнянні з фіксованим обсягом випуску, а також те, що

має місце однаковий підхід щодо визначення постійних і змінних

затрат (при коригуванні на зміну обсягу постійні затрати розгля-

даються як змінні), що веде до викривлення результату.

 

3. Облік за плановою собівартістю

(«стандарт-костинг»)

 

Характерними рисами даного методу обліку затрат на вироб- ництво є те, що планові величини базуються не на минулому до- свіді, а на прогнозах на майбутнє; прямі змінні затрати плану- ються за видами продукції, а інші — за центрами затрат; плануються і ціни, і кількість.

Переваги цього методу обліку аналогічні тим, що властиві об-

ліку за нормативною собівартістю. Окрім цього, більш глибока

обґрунтованість планових величин у порівнянні з нормативними

забезпечує в умовах даного методу збільшення точності прогно-

зів та ефективності контролю.

Стосовно недоліків, то ним є відносна складність.

Для даного методу, як і для попереднього, характерні два ва-

ріанти його організації, а саме: з фіксованим обсягом випуску та

з обсягом випуску, що змінюється.

Дамо коротеньку характеристику вказаним варіантам обліку, так як вони мають багато спільних рис з аналогічними варіанта- ми обліку за нормативною собівартістю.

3.1. З фіксованим обсягом випуску. Даний варіант аналогіч- ний обліку за нормативною собівартістю з фіксованим обсягом випуску; відмінність полягає лише у тому, що замість норматив- них застосовуються планові величини.

До переваг даного варіанта, крім тих, що властиві методу у ці-

лому, можна віднести ще й відносну простоту, а також відсут-

ність необхідності класифікувати затрати.

Недоліками цього варіанта є усі ті, що характерні для методу у

цілому та ті, що належать до обліку за нормативною собівартістю

з фіксованим обсягом випуску.

3.2. З обсягом випуску, що змінюється. Цей варіант аналогіч-

ний обліку за нормативною собівартістю з обсягом випуску, що

змінюється; відмінність зводиться до того, що замість норматив-

них використовуються планові величини.

До переваг даного варіанта, крім тих, що мають відношення

до методу у цілому, відносяться ще й такі, як:

— враховується характер поведінки затрат залежно від обсягу,

що забезпечує високу точність результатів розрахунку і надаєть-

ся інформація для оперативного управління;

— порівняно з варіантом фіксованого обсягу випуску, тут по-

кращуються можливості контролю;

— враховуються відхилення за рахунок обсягу.

Щодо недоліків, то вони ідентичні до тих, що характерні для

методу у цілому та для обліку за нормативною собівартістю з об-

сягом випуску, що змінюється.

 

Б. Облік за неповною

(вкороченою) собівартістю

 

Головною рисою даної системи обліку, яка відрізняє її від по- передньої, є те, що на об’єкт калькулювання (продукцію, центр затрат тощо) відносяться лише ті затрати, які при вибраному під- ході розглядаються як такі, що безпосередньо зв’язані з даним об’єктом.

Обліку за неповною (вкороченою) собівартістю властива зна-

чна кількість переваг, а саме:

1. Фінансовий результат по всьому підприємству і за окреми-

ми видами продукції не залежить від вибору методу розподілу

постійних затрат;

2. Можливість порівняння собівартості різних періодів лише в частині релевантних витрат; як наслідок — зміна структури під- приємства, пов’язані з цим нерелевантні, непідконтрольні затрати не впливають на результат порівняння;

3. Врахування характеру поведінки затрат залежно від обсягу випуску продукції(виконання робіт);

4. Внаслідок врахування характеру поведінки затрат залежно від обсягу можливі:

— аналіз причин відхилень;

— оцінка мінімального критичного обсягу виробництва;

— оцінка ризику;

— планування затрат і результатів;

— оптимізація обсягу виробництва;

— оптимізація структури випуску;

— ціноутворення у короткому періоді;

— контроль;

— вияв причинно-наслідкових зв’язків, тобто «важелів» управ-

ління витратами.

До недоліків даної системи обліку можна віднести те, що має

місце при цьому занижена собівартість запасів, а також труднощі

у розподілі постійних і змінних затрат (у довгостроковому пері-

оді усі затрати перетворюються на змінні).

Система обліку за неповною собівартістю включає такі мето-

ди обліку затрат: простий «директ-костинг», облік покриття по-

стійних затрат, облік покриття постійних затрат з відносними

прямими затратами, облік планових граничних затрат.

Зупинимось на характерних особливостях кожного із наведе-

них методів обліку затрат.

 

 

1. Простий «директ-костинг»

 

Головними рисами даного методу обліку слід вважати такі:

1. Поділ затрат на змінні і постійні (фіксується або у класифі-

кації видів затрат, або у класифікації центрів затрат);

2. На продукцію відносяться лише змінні затрати, а на центр

затрат відносяться лише змінні затрати на ведення основної дія-

льності даного центру затрат;

3. Прибуток вираховується як різниця, з одного боку, суми

ціни певного виду продукції і змінних затрат на одиницю да-

ного виду продукції, а з другого боку, — величини постійних

затрат;

4. По кожному виду продукції обчислюється сума покриття (маржинальний дохід, маржинальний прибуток) як різниця ціни реалізації та змінних затрат на одиницю продукції;

5. Додаткові можливості:

— розрахунок планового і фактичного маржинального прибу-

тку (доходу);

— розрахунок суми покриття по внутрішньофірмовому оборо-

ту (з використанням відповідних трансфертних цін);

— встановлення мінімально допустимого маржинального

прибутку (доходу);

— багаторівневий «директ-костинг».

До переваг вказаного методу обліку, крім тих, що характерні

для всієї системи неповної собівартості, слід віднести ще й такі:

— відносна простота (немає необхідності розподілу постійних

затрат на продукцію і на центри затрат);

— інформація для ціноутворення у короткостроковому періоді

(нижня границя ціни у короткостроковому періоді дорівнює

змінним затратам).

Недоліками даного методу вважають:

— відсутність інформації для ціноутворення у довгостроково-

му періоді;

— ринкова ціна на продукцію не завжди відома, що веде до

труднощів у плануванні маржинального прибутку (доходу),

— можлива нелінійна функція затрат,

— наявність серед постійних затрат таких, які можна безпосе-

редньо віднести на конкретний виріб.