Розділ 2. Інженерна графіка

 

Проекційне креслення. ГОСТ 2.305 –68

Проекційне креслення дає змогу практично відобразити на кресленні різного виду деталі, які в свою чергу складаються з вивчених нами раніше просторових тіл. Крім того, на графічному матеріалі проекційного креслення використовуються відомості, одержані в курсі нарисної геометрії.

Для правильного відтворення і розуміння всіх зображень, вони повинні бути виконані згідно відповідних стандартів ЄСКД.

На відмінність від нарисної геометрії в проекційному кресленні, як правило, не проводяться осі проекцій і на кресленні відсутні літери якими позначають проекції всіх точок, які визначають форму розглянутого тіла. Тому питання про кількість проекцій які визначають дане тіло, приймає в кресленні дещо інше рішення, ніж в нарисній геометрії. В кресленні в окремих випадках буває достатньо однієї проекції, чого в нарисній геометрії не було. Це досягається спеціальними умовними позначеннями.

Виконуючи робоче креслення будь-якої деталі необхідно мати на меті зручність використання цього креслення при виготовленні деталі, тому в ряді випадків необхідно збільшувати кількість проекцій.

Будь-яке креслення виконують за допомогою методу прямокутного (ортогонального) проекціювання, яке полягає в тому що предмети розміщують між спостерігачем і відповідною площиною проекцій. Проекціювальні промені проходять перпендикулярно до площини проекцій. За основні площини проекцій приймають шість граней куба (рис. 2.1.1.).

 

Рисунок. 2.1.1.

Предмет розміщують в середині куба і проекціюють його на грані куба. Всі шість граней куба (площини проекцій) суміщають у певному порядку з фронтальною площиною проекцій. Користуючись способами нарисної геометрії при такому суміщенні граней куба будуємо всі зображення предмета на полі креслення у відповідному проекційному зв’язку по відношенню до зображення на фронтальній площині проекцій. Отже отримуємо комплексне креслення предмета на відповідних площинах проекцій. (див. рис. 2.1.2).

 

 

Рисунок 2.1.2.

Зображення. Вигляди

Зображення в проекційному кресленні в залежності від їх змісту поділяють на вигляди, розрізи, перерізи. Кількість зображень на кресленні повинно бути мінімальним але разом з тим достатнім для повного розуміння форми та розмірів даного предмета.

Виглядом називається зображення повернених до спостерігача видимих частин поверхні предмета.

За характером виконання та змістом вигляди поділяють на основні, додаткові та місцеві.

Основними називають вигляди, що утворені проекціюванням предмета на шість граней куба. Кожний з них має назву залежно від того, на яку із граней куба спроекційовано предмет. В зв’язку з цим встановлені такі назви виглядів (рис. 2.1.2).

1. Вигляд спереду (головний вид) – зображення на фронтальній площині проекцій.

2. Вигляд зверху – зображення на горизонтальній площині проекцій.

3. Вигляд зліва – зображення на профільній площині проекцій.

4. Вигляд справа – зображення на профільній площині проекцій.

5. Вигляд знизу – зображення на горизонтальній площині проекцій.

6. Вигляд ззаду – зображення на фронтальній площині проекцій.

Вигляд зверху розміщують під головним видом, вигляд зліва – з правої сторони головного вигляду, вигляд справа – з лівої сторони головного виду – вигляд знизу – розміщують над головним виглядом.

При такому розміщенні назви виглядів не підписують і не показують лінії зв’язку між зображеннями. У випадку, коли, які-небудь вигляди розташовані не в проекційному зв’язку їх позначають великими літерами українського алфавіту, а напрями поглядів показують стрілками (рис. 1.2.3) з тими ж літерами.

Відстані між виглядами вибирають, виходячи з умов розташування їх на полі креслення, нанесення розмірів, текстових пояснень, таблиць тощо.

Головним для побудови зображення є вигляд спереду (головний вигляд), тобто зображення, утворене на фронтальній площині проекцій.

Головний вигляд повинен давати найбільш повне уявлення про форму, розміри та службове призначення предмета (рис. 2.1.4.).

 

Рисунок 2.1.3. Рисунок 2.1.4.

 

Правильний вибір головного вигляду предмета зумовлює мінімальну кількість потрібних зображень. На вибір головного вигляду предмета впливають також його конструктивні особливості та технологічні фактори виготовлення.

Якщо яку-небудь частину предмета неможливо показати на основних виглядах без спотворення форми і розмірів, тоді використовують додаткові вигляди.

Додатковий вигляд – зображення, утворене внаслідок проектування частини предмета на додаткову площину, не паралельну основним площинам проекцій. Додаткову площину розміщують паралельно до нахиленої частини предмета, яка проектується на додаткову площину в натуральному величину (див. рис. 2.1.5, а).

Для зручності розгляду креслення додатковий вид дозволяється повертати, але із збереженням, як правило, розташування, прийнятого для цього предмета на головному вигляді; при цьому до напису додається умовне позначення викреслене у формі кола діаметром 10…12 мм із стрілкою (див. рис. 2.1.5, б), що означає вигляд Б повернуто.

 

а) б)

Рисунок 2.1.5

Додаткові вигляди на кресленні на кресленні позначаються літерами і стрілками (див. рис. 2.1.5, 2.1.3). Літери, які позначають погляд повинні бути на порядок більші від розмірних чисел.

Місцевий вигляд – зображення окремої, обмеженої частини поверхні предмета. Його застосовують, коли треба показати форму й розміри окремих елементів предмета, наприклад, отвір в деталі, фланець і т. п.

Місцевий вигляд може бути обмежений лінією обриву (рис. 2.1.6., вид А) чи не обмежений (рис. 2.1.6., вид Б).

Позначення місцевого вигляду не відрізняється від позначення додаткового вигляду. Застосування місцевого вигляду дає змогу зменшити обсяг графічної роботи, зекономити місце на полі креслення.

 

Рисунок 2.1.6

Розрізи

Значна кількість штрихових ліній, що використовується для зображення контурів невидимих поверхонь, може ускладнити читання і розуміння креслення. Тому в таких випадках для розкриття внутрішньої будови предмета використовують розрізи і перерізи.

Розріз – зображення предмета, утвореного умовним розрізом його однією або декількома січними площинами. На кресленні в розрізі показують зображення предмета, яке розміщене у відповідних січних площинах і за ними. Розріз є умовним зображенням, бо при його виконанні тільки умовно проводять січні площини та уявно показують окремі частини предмета, які розміщені між спостерігачем і даними січними площинами. На кресленні внутрішні конфігурації частини предмета в розрізі показують суцільними лініями, як і видимий контур предмета. При цьому те, що знаходиться в січній площині, за винятком порожнин, штрихують тонкою суцільною лінією (див. рис. 2.1.7).

 

Рисунок 2.1.7

Будь-які розрізи не повинні погіршувати сприйняття креслення та змінювати форму предмета в цілому а, навпаки, повинні допомагати розкрити важкодоступні місця для їх кращого розуміння. Ці розрізи ще носять назву корисних.

Залежно від положення січної площини відносно основних вимірів предмета розрізи поділяються на поздовжні й поперечні, а залежно від кількості січних площин розрізи бувають прості та складні, причому останні поділяються на ступінчасті та ламані. За повнотою виконання і призначення розрізи бувають повні та місцеві.

В залежності від положення січних площин відносно площин проекцій розрізи поділяються на горизонтальні фронтальні профільні та похилі.

 

2.1.2.1 Характеристики та визначення розрізів:

Простий розріз – утворюється однією січною площиною

1. Горизонтальний розріз – утворюється січною площиною, паралельною до горизонтальної площини проекцій (рис. 2.1.7, розріз А-А).

2. Фронтальний розріз – утворюється січною площиною, паралельною до фронтальної площини проекцій (рис. 2.1.7, розріз В-В).

3. Профільний розріз – утворюється січною площиною, паралельною до профільної площини проекцій (рис. 2.1.7, розріз Б-Б),

4. Похилий розріз – утворюється січною площиною яка нахилена до горизонтальної площини проекцій під гострим кутом (рис 2.1.8, розріз А-А).

 

Рисунок 2.1.8

5. Повздовжній розріз – утворюється січною площиною, яка проходить вздовж довжини або висоти предмета (див. рис. 2.1.7. розріз Б-Б, В-В та рис. 2.1.9, а розріз Б.Б, В-В). Якщо фігура симетрична дозволяється поєднувати вид і розріз як показано нижче, а позначення розрізів Б-Б, В-В не показувати(див. рис. 2.1.9, б). Якщо на внутрішній поверхні предмета знаходиться контурна лінія, яка співпадає з віссю симетрії, для прикладу – ребро чотирикутної призми, тоді розріз виконують дещо більшим половини зображення підкреслюючи його суцільною тонкою лінією, як це зображено на фронтальній проекції фігури (див. рис. 2.1.9, в). У випадку наявності контурної лінії на зовнішній поверхні розріз виконують дещо меншим половини зображення. А якщо зовнішня і внутрішня контурні лінії співпадають з віссю симетрії тоді суцільна тонка лінія що розділяє вид – розріз робиться хвилястою (див. рис. 2.1.9, в, профільна проекція).

а б в

Рисунок 2.1.9

6. Поперечний розріз – утворюється січною площиною, яка проходить перпендикулярно до довжини або висоти предмета. (див. рис. 2.1.7 розріз А-А і рис. 2.1.9 розріз А-А).

Складний розріз – утворюється двома або декількома січними площинами.

7. Ступінчастим називається складний розріз, утворений паралельними січними площинами.

 

Рисунок 2.1.10 Рисунок 2.1.11

8. Ламаним називається складний розріз утворений паралельними січними площинами, причому одна із них або декілька похилі до горизонтальної площини проекцій.

9. Повний розріз – зображення, утворене при повному (наскрізному) перетині несиметричного предмета січною площиною (див. рис. 2.1.7; В-В. 2.1.10; А-А і 2.1.11; А-А).

10. Місцевий розріз (вирив) – зображення що розкриває конструктивні особливості предмета лише в окремому, обмеженому місці (див. рис. 2.1.12).

 

Рисунок 2.1.12

Місцевий розріз виділяють на вигляді тонкою суцільною хвилястою лінією, яка не повинна співпадати з будь-яким зображенням. На рис. 2.1.13 за допомогою місцевих розрізів показані отвір під стопорний гвинт, паз для сегментної шпонки, та центровий отвір.

 

Рисунок 2.1.13

Перерізи

Перерізи – зображення предмета, утвореного тільки умовним перетином його однією або декількома січними площинами. На кресленні в перерізі показують зображення предмета яке розміщене тільки у відповідних січних площинах. Фігуру перерізу на кресленні штрихують тонкими лініями під кутом 45⁰. Частину предмета, розташованого за січною площиною, в перерізі не показують. Переріз є частковим випадком розрізу. Тобто розріз включає переріз. На рис. 2.1.14, а зображено переріз, а на рис. 2.1.14, б – розріз.

 

а б

Рисунок 2.1.14

Залежно від розміщення на кресленні розрізняють винесені й накладні перерізи. Винесені перерізи розташовують поза контуром зображення деталі (рис. 2.1.15) на будь-якому місці поля креслення, накладні – безпосередньо на виглядах (рис. 2.1.16).

 

Рисунок 2.1.15 Рисунок 2.1.16

Винесені перерізи застосовують частіше, бо вони не затемнюють зображення зайвими лініями та не погіршують читання креслення.

Перерізи, як і розрізи, можуть бути складними, зокрема ламаними й ступінчастими (див. рис. 2.1.17. ступінчастий переріз А-А).

 

Рисунок 2.1.17

За формою перерізи поділяють на симетричні (рис. 2.1.14, а, 2.1.16, 2.1.17) і несиметричні (рис. 2.1.15).