Спортивна техніка і технічна підготовленість

ТЕХНІЧНА ПІДГОТОВКА ЮНИХ СПОРТСМЕНІВ

ПЛАН

1. Спортивна техніка і технічна підготовленість

2. Завдання, засоби і методи технічної підготовки

3. Етапи та стадії технічної підготовки спортсменів

4. Особливості технічної підготовки на різних етапах тренування юних спортсменів.

Спортивна техніка і технічна підготовленість

Під спортивною технікою (технікою виду спорту) слід розуміти сукупність прийомів і дій, які забезпечують найбільш ефективне рішення рухових завдань, зумовлених специфікою конкретного виду спорту, його дисципліни, виду змагань. Спеціалізовані положення і рухи спортсменів, що відрізняються характерною рухової структурою, але взяті поза змагальної ситуації, називаються прийомами. Прийом або декілька прийомів, застосовуваних для вирішення певного тактичного завдання, є дією.

Не слід вважати адекватними поняття «спортивна техніка» і «технічна оснащеність» (підготовленість) спортсмена, як це іноді роблять, коли пропонують вводити два значення терміна «спортивна техніка»: 1) техніка виду спорту, 2) техніка конкретного спортсмена, що характеризується ступенем освоєння системи рухів, складових арсенал даного виду спорту.

Цілком природно, що будь-яку рухову дію, як би вона не була організована, має свою техніку виконання, навіть у тому випадку, якщо ця техніка не відповідає вимогам виду спорту. Однак було б неправильно примітивні рухові дії спортсмена початківця або помилкові рухові дії кваліфікованих спортсменів ототожнювати з поняттям «спортивна техніка». Поняття «техніка виду спорту» або «спортивна техніка» зовсім не те ж саме, що поняття «техніка виконання рухової дії» або «технічна підготовленість».

Технічна підготовленість - ступінь освоєння спортсменом системи рухів, відповідної особливостям даного виду спорту і спрямованої на досягнення високих спортивних результатів. Технічну підготовленість не можна розглядати ізольовано, а слід представляти як складову єдиного цілого, в якому технічні рішення тісно взаємопов'язані з фізичними, психічними, тактичними можливостями спортсмена, а також конкретними умовами зовнішнього середовища, в якому виконується спортивна дія. Цілком природно, що чим більшою кількістю прийомів і дій володіє спортсмен, тим більшою мірою він підготовлений до вирішення складних тактичних завдань, що виникають у процесі змагальної боротьби, тим ефективніше він може протистояти атакуючим діям суперника і одночасно провокувати його до прийняття неадекватних ситуаційних рішень.

Розвиток тактики спорту, зміна правил змагань, спортивного інвентарю та ін. помітно впливають на зміст технічної підготовленості спортсменів. Так, наприклад, у греко-римській боротьбі скорочення часу поєдинків, підвищення вимогливості суддів до активного ведення боротьби та ін. істотно позначилося на характері і співвідношенні рухових дій кваліфікованих спортсменів.

Поява нового обладнання та інвентарю в лижному і гірськолижному спорті, стрибках на лижах з трампліна, санному спорті, бобслеї, спортивній гімнастиці, окремих видах легкої атлетики (метання списа, стрибки з жердиною) та інших істотно вплинуло на спортивну техніку в цих видах спорту, дозволило спортсменам підвищити ефективність дій. На розвиток спортивної техніки особливий вплив зробили результати наукових досліджень в галузі управління рухами, технічної підготовки спортсменів, що спеціалізуються в різних видах спорту. Безліч нових варіантів спортивної техніки, ефективних прийомів і дій з'явилися наслідком спільної роботи тренерів і обдарованих спортсменів.

У структурі технічної підготовленості дуже важливо виділяти базові та додаткові рухи.

Базові рухи і дії становлять основу технічної оснащеності даного виду спорту. Без них неможлива ефективна змагальна боротьба з дотриманням існуючих правил. Освоєння базових рухів є обов'язковим для спортсмена, що спеціалізується в тому чи іншому виді спорту.

Додаткові рухи і дії — це другорядні рухи та дії, елементи окремих рухів, які характерні для окремих спортсменів і пов'язані з їх індивідуальними особливостями. Саме ці додаткові рухи і дії багато в чому формують індивідуальну технічну манеру, стиль спортсмена. На початкових етапах багаторічної підготовки у змаганнях спортсменів щодо невисокої кваліфікації рівень технічної майстерності і спортивний результат у цілому визначаються насамперед досконалістю базових рухів і дій. На рівні вищої майстерності додаткові руху, що визначають індивідуальність конкретного спортсмена, можуть виявитися вирішальним засобом у спортивній боротьбі.

За ступенем освоєння прийомів і дій технічна підготовленість характеризується трьома рівнями: 1) наявністю рухових уявлень про прийоми та дії та спроб їх виконання; 2) формуванням рухового вміння; 3) утворенням рухової навички.

Здатність до створення виразних уявлень про рухи є важливим чинником, що обумовлює як ефективність технічного вдосконалення, так і реалізацію освоєних умінь і навичок.

Рухове вміння відрізняють нестабільні і не завжди адекватні способи рішень рухового завдання, значна концентрація уваги при виконанні окремих рухів, відсутність автоматизованого керування ними. Характерними особливостями рухової навички, навпаки, є стабільність рухів, їх надійність і автоматизованість.

Уміння виконувати рухову дію формується на основі певних знань про його техніку, наявності відповідних рухових передумов в результаті спроб свідомо побудувати задану систему рухів. У процесі становлення рухових умінь відбувається пошук оптимального варіанту руху при провідній ролі свідомості. Багаторазове повторення рухових дій призводить до поступової автоматизації основних елементів їх координаційної структури, і рухове вміння перетворюється в навик, який характеризується таким ступенем володіння технікою, коли управління рухами відбувається автоматизовано, а дії високо надійні.

У процесі спортивного тренування рухові вміння виконують допоміжну функцію. Вона проявляється, по-перше, коли потрібно досягти міцного освоєння техніки відповідних рухових дій (формування умінь є передумовою для подальшого формування рухових навичок), по-друге, коли освоюються вправи для подальшого розучування більш складних рухових дій.

Велика кількість різноманітних рухових умінь — гарна передумова для ефективного технічного вдосконалення у зв'язку з тим, що в процесі їх освоєння у спортсменів формується здатність до творчого мислення, аналізу виконуваних рухів, удосконалюються спеціалізовані сприйняття, здатність об'єднати прості рухи в більш складні рухові дії.

Результативність техніки обумовлюється її ефективністю, стабільністю, варіативністю, економічністю, мінімальною тактичною інформованістю для суперника.

Ефективність техніки визначається її відповідністю вирішуваним завданням і високим кінцевим результатом; рівню фізичної, технічної, психологічної та інших видів підготовленості.

Стабільність техніки пов'язана з її стійкістю до «збиваючих» факторів, незалежністю від умов змагань, функціонального стану спортсмена. Слід враховувати, що сучасна тренувальна і особливо змагальна діяльність характеризується великою кількістю «збиваючих» чинників. До них відносяться активна протидія суперників, прогресуюче стомлення, незвична манера суддівства, незвичне місце змагань, обладнання, недоброзичлива поведінка вболівальників та ін. Здатність спортсмена до виконання ефективних прийомів і дій у складних умовах є основним показником стабільності техніки і багато в чому визначає рівень технічної підготовленості в цілому.

Варіативність техніки визначається здатністю спортсмена до оперативної корекції рухових дій залежно від умов змагальної боротьби. Досвід показує, що прагнення спортсменів зберігати часові, динамічні та просторові характеристики рухів у будь-яких умовах змагальної боротьби до успіху не приводить. Наприклад, у циклічних видах спорту спроба зберегти стабільні характеристики рухів на другій половині дистанції призводить до значного зниження швидкості. Разом з тим компенсаторні зміни спортивної техніки, викликані прогресуючою втомою, дозволяють спортсменам зберегти або навіть дещо збільшити швидкість у другій половині дистанції. Наприклад, плавці високого класу наприкінці дистанції часто збільшують темп рухів, що дозволяє їм підтримувати високу швидкість при зменшенні внаслідок втоми силових можливостей і відстані, яку вони долають в результаті кожного циклу рухів.

Ще більше значення варіативність техніки має у видах спорту з постійно змінюваними ситуаціями, гострою недостатністю часу для виконання рухових дій, активною протидією суперників та ін. (єдиноборства, спортивні ігри, вітрильний спорт та ін.) У цьому зв'язку найважливішою стороною технічної підготовленості спортсмена є здатність об'єднати різні технічні прийоми в раціональний ланцюг рухових дій (техніко-тактичний комплекс) залежно від ситуації, характерної для конкретного моменту змагальної діяльності. Раціонально побудований техніко-тактичний комплекс дій дозволяє оптимальним чином зв'язати між собою локальні дії нападу і захисту, які послідовно застосовуються в раціональну ланцюг, що забезпечує досягнення заданого кінцевого результату з урахуванням манери поведінки суперника.

Економічність техніки характеризується раціональним використанням енергії при виконанні прийомів і дій, доцільним використанням часу і простору. За інших рівних умов кращим є той варіант рухових дій, який супроводжується мінімальними енерговитратами, найменшою напругою психічних можливостей спортсмена. Застосування таких варіантів техніки дозволяє істотно інтенсифікувати тренувальну і змагальну діяльність. У спортивних іграх, єдиноборствах, складнокоординаційних видах спорту важливим показником економічності є здатність спортсменів до виконання ефективних дій при їх невеликій амплітуді і мінімальному часі, необхідному для виконання.

Економічність техніки значною мірою обумовлюється здатністю до розслаблення м'язів. Існує цілком обґрунтована позиція (Coville, 1979), згідно з якою здатність до розслаблення можна розглядати як свого роду руховий навик, який забезпечує досягнення заданого рухового результату при мінімальному напрузі м'язів, залучених до роботи, і повному розслабленні м'язів, що не беруть участь в ній. У спорті здатність до розслаблення не менш важлива, ніж здатність до максимальної мобілізації м'язового апарату, його максимального напруження. Здатність до розслаблення є не тільки важливим фактором підвищення економічності спортивної техніки, а й сприяє прояву швидкісно-силових можливостей, витривалості, профілактики травматизму.

Мінімальна тактична інформативність техніки для суперника є важливим показником результативності в спортивних іграх і єдиноборствах. Досконалою тут може бути тільки техніка, що дозволяє маскувати тактичні задуми і діяти несподівано. Тому високий рівень технічної підготовленості передбачає наявність здатності спортсмена до виконання таких рухів, які, з одного боку, досить ефективні з точки зору досягнення мети, а з іншого — не мають чітко виражених інформативних деталей, демаскуючих тактичний задум спортсмена.

Технічна підготовленість спортсмена багато в чому визначається тією кінцевою метою, на досягнення якої спрямовано відповідну рухову дію. Ця кінцева мета в різних видах спорту не збігається. Так, наприклад, спортивна техніка у швидкісно-силових видах спорту пов'язана з створенням передумов до розвинення максимальних показників потужності і ефективним використанням для цього функціональних резервів, зовнішніх сил і інерції. Технічне вдосконалення в циклічних видах спорту, пов'язаних з проявом витривалості, вимагає високої ефективності стандартних, багаторазово повторюваних рухів з точки зору їх стійкості, варіативності, економічності. У складнокоординаційних видах спорту (спортивна і художня гімнастика, стрибки у воду, фігурне катання та ін.) технічна підготовленість визначається складністю і красою рухів, їх виразністю і точністю, так як саме ці характеристики визначають рівень спортивного результату (Озолин, 1970; Платонов, 1984).

Технічна оснащеність у спортивних іграх і єдиноборствах пов'язана як з широтою технічного арсеналу, так і з умінням спортсмена вибирати і реалізовувати найбільш ефективні рухові дії у варіативних ситуаціях при недостатній інформації та гострому дефіциті часу.