Проблема недопущення третьої світової війни та роль у цьому процесі привентивної дипломатії

У другій половині XX ст. склалася система колективної безпеки в Європі. Вона заснована на механізмі функціонуванняряду систем, у тому числі Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Організації Північноатлантичного договору (НАТО).

Колективна європейська безпека в рамках ОБСЄ почала формуватися в 1975 р., коли 33 європейських держави, а також США і Канада на вищому рівні підписали Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). Для європейського континенту підписання Заключного Акта НБСЄ було важливо з двох причин.

По-перше, у XX ст. Європа була вогнищем двох світових воєн, які забрали понад 55 млн людських життів. Ініціатор обох світових воєн - Німеччина після Другої світової війни більше двох десятиліть проводила політику реваншизму, тобто прагнула до перегляду підсумків війни, що завершилася в 1945 р. Європейські держави повинні були зробити все, щоб Європа не стала вогнищем і театром третьої світової війни.

По-друге, незважаючи на політичне, економічне, соціальне, культурний розвиток Європи, вона представлялася одним з найбільш нестабільних регіонів, де один проти одного розташовувалися два потужних військових блоку - Організація Варшавського договору (ОВД) і НАТО. Відносини між ними часом складалися на межі початку воєнних дій (наприклад, в 1961 р., коли була споруджена Берлінська стіна).

У рамках НБСЄ / ОБСЄ вдалося домовитися про заходи військового довіри між державами двох блоків, знизити військовий потенціал обох альянсів. Доля розпорядилася так, що один з двох військовихспілок - ОВС - розпався в 1991 р.

В даний час членами ОБСЄ є 55 держав, у тому числі всі центрально-азійські - колишні республіки СРСР, а також США та Канада. У рамках ОБСЄ відбулося шість зустрічей на вищому рівні і десять зустрічей на рівні міністрів закордонних справ. Їх результатом стало прийняття великої кількості документів, у тому числі і в сфері забезпечення колективної безпеки. Серед цих документів слід виділити Хартію європейської безпеки (1999 р.), в якій намічено шляхи, засоби і методи забезпечення безпеки в Європі.

25-26 червня 2003 р. у Відні відбулася перша Щорічна конференція ОБСЄ з огляду проблем в області безпеки. Конференція дозволила обмінятися думками з ключових напрямків взаємодії держав у таких галузях, як боротьба з тероризмом, запобігання конфліктам, миротворчість, контроль над озброєннями та заходи зміцнення довіри та безпеки, включаючи Договір про обмеження збройних сил у Європі і Договір з відкритого неба, безпека граніц1.

Колективна європейська безпека забезпечується також і в рамках НАТО. Ця система безпеки має одну незаперечну перевагу перед ОБСЄ. НАТО у своєму розпорядженні потужні збройними силами, які можуть бути приведені в дію в разі загрози безпеці держав - членів НАТО або, як показує практика, виникнення регіонів нестабільності в Європі. У 2004 р. в НАТО входили 26 держав Європи, втому числі більшість які раніше були членами ОВС.

Росія не вітає таке розширення. Тим не менше вона співпрацює з НАТО по найбільш важливих питань забезпечення безпеки. З цією метою в травні 2002 р. було підписано відповідну угоду між Росією і НАТО, після чого в Римі пройшло перше засідання нового органу взаімодействіяі співробітництва Росія - НАТО.

Істотне значення для забезпечення європейської безпеки має Договір обограніченіі збройних ся в Європі (ДЗЗСЄ) 1990р. Його уклали держави Європи, розташовані по обидві сторони від лінії, що розділяла держави ОВС і держави НАТО. В даний час, коли немає ОВС, цей Договір повинен діяти в адаптованому вигляді, чого добивається Росія. Відповідно до положень адаптованого ДЗЗСЄ держави, розташовані в Центральній Європі, не повинні перевищувати параметри озброєнь, обумовлені Договором.

Одним з прикладів створення основ регіональної колективної безпеки служить підписання 25 квітня 2002 Документа про заходи зміцнення довіри і безпеки на Чорному морі. У поєднанні з Угодою про створення Чорноморської військово-морської групи оперативної взаємодії «Блексіфор», яке чорноморські країни підписали також у квітні 2002 р., Документ про заходи довіри формує цілісний механізм військово-морського взаємодії в регіоні. Учасниками Документа є шість причорноморських держав: Росія, Болгарія, Грузія, Румунія, Туреччина та Україна. Особливе значення Договору полягає в тому, що вперше в практиці контролювійськової сфери заходами довіри буде охоплена військово-морська діяльність. Зокрема, передбачається обмін різною інформацією, в тому числі щорічними планами військово-морської діяльності та попередніми повідомленнями про проведені заходи. Ряд розділів документа присвячений розвитку військово-морського співробітництва між чорноморськими державами. Документ набув чинності з початку 2003 р.

Інший приклад формування регіональної системи колективної безпеки - в рамках Шанхайської організації співробітництва (ШОС). Її учасниками є шість держав: Казахстан, Киргизія, Китай, Росія, Таджикистан і Узбекистан. ШОС веде активну діяльність в області забезпечення безпеки в регіоні розташування держав-учасників.

Ще одним прикладом забезпечення колективної безпеки в певному регіоні є діяльність створеної на початку XXI ст. Організації Договору про колективну безпеку держав - учасниць СНД. Ця організація не могла затребуваною народами держав-учасників, оскільки в період зростання викликів і загроз міжнародної та регіональної стабільності відповідає корінним інтересам забезпечення військово-політичної безпеки в Євро-Азіатському регіоні.

21 травня 2003 в Стокгольмі відбулося підписання Угоди про багатосторонню ядерно-екологічну програму в Російській Федерації (МНЕПР). Ця Угода відкриває новий етап у спільних зусиллях держав північного заходу Європи з рішенням таких актуальних завдань, як утилізація списаних атомних підводних човнів і судів атомного технологічного обслуговування на північно-заході Росії. Держави - учасниці Угоди будуть взаємодіяти у створенні інфраструктури для безпечного поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами.

Принципово важливо, що тепер створюється основа для використання цієї Угоди в якості орієнтира для вироблення двосторонніх домовленостей з глобального партнерства в рамках «вісімки» найбільш розвинених держав. Зокрема, це стосується Російсько-британського додаткової угоди про співробітництво в ядерно-екологічної області, яка буде підписана найближчим часом. Росія готується укласти і інші подібні угоди, в тому числі з Німеччиною, Італією, Канадою та Японією.

Важливе значення у справі забезпечення міжнародної, регіональної і національної безпеки мають двосторонні домовленості між державами. Це добре видно на прикладі Росії та Франції. Для поглиблення взаємодії двох держав з проблем міжнародної безпеки і в області двосторонніх відносин відповідно до рішення президентів двох країн був створений Російсько-французький рада співпраці з питань безпеки. Основні теми на порядку денному Ради - проблеми глобальної та регіональної безпеки, боротьба з тероризмом, протидія розповсюдженню зброї масового знищення. У рамках Ради сформовані спільні робочі групи з нерозповсюдження зброї масового знищення і боротьби з новими загрозами та викликами. З підключенням експертів ведеться пророблення ряду конкретних напрямків двостороннього співробітництва та узгоджених ініціатив у цих областях.