Локальні та регіональні конфлікти та проблеми їх вирішення

ХХ століття було самим руйнівним і кровопролитним в історії людства. Перша і друга світові війни забрали мільйони людських життів. Не менш складним став період «холодної війни». Для порівняння в період з 1945 р. по 1988 рр. в світі відбулося 170 великих регіональних конфліктів, тоді яку попередні шістдесят років — з 1898 р. по 1945 р. лише 116 воєн і конфліктів, тобто на третину менше.

У регіональні й локальні конфлікти XX століття в тій або іншій формі були втягнуті всі великі держави, які безпосередньо брали участь в бойових діях майже у 100 конфліктах. Карибська криза, коли США і СРСР погрожували один одному застосуванням ядерної зброї, взагалі мала шанси перерости в останню третю світову війну. У другій половині 60-х років кількість регіональних конфліктів досягла такого масштабу, що виникла небезпека глобального військового хаосу. Цьому значною мірою сприяла «гонка озброєнь».

Новим викликом глобальної стабільності і безпеки після закінчення «холодної війни» і розпаду Радянського Союзу став розвиток кризових ситуацій на регіональному і внутрідержавному (локальних) рівнях. Лише на території Радянського Союзу у 1991 року було зафіксовано 76 етно-територіальних суперечок, за рік вже на пострадянському просторі ця кількість зросла до 180. З кінця 80-х років на території колишнього Союзу зафіксовано п'ять «етнічних» воєн, в яких були задіяні регулярні війська й важка зброя (Карабаський, Абхазький, Південно-осетинський, Придністровський і Чеченський конфлікти), атакож близько 20 короткочасних озброєних зіткнень, жертвами яких стало й мирного населення. Це Ферганський, Ошський, осетино-інгушський конфлікти, атакож Бакинський і Сумгаїтський погроми. Чисельність убитих в цих конфліктах за оцінками експертів становить біля 100 тисяч чоловік.

За географічними масштабами міжнародні конфлікти поділяють на локальні,регіональні та глобальні.

Локальні конфлікти виникають у прикордонних районах суміжних держав (Індо-Пакистанський конфлікт чи Іраксько-Іранська війна), в окремих невеликих географічних пунктах щодо приналежності останніх (конфлікт між Великобританією та Аргентиною за Фолклендські (Мальвінські) острови), а також на невеликих територіях двох або кількох конфліктуючих сторін (арабо-ізраїльські війни 50-70-х років XX століття). У локальні конфлікти здебільшого не залучаються великі за обсягом ресурси. Водночас, у разі їх виникнення в прикордонних районах держав то, як правило вони мають затяжний характер. їх найбільшою загрозою є те, що вони за певних умов можуть перетворюватися нарегіональні й, навіть, глобальні.

Регіональні конфлікти охоплюють або весь регіон, або більшість країн, розташованих в ньому. їх виникнення може бути спровоковане локальним конфліктом, коли в нього втягуються треті держави, як наприклад Центральноамериканський 1970- 1980-х років, у який в той чи інший спосіб втягнулись всі держави регіону, а також опосередковано США, СРСР та Куба. Ще однією причиною може стати формування між державами певного регіону протиборствуючих коаліцій.

І нарешті глобальні конфлікти, а це по-суті є світові війни, розповсюджуються безпосередньо чи опосередковано на всі країни світу. В ці конфлікти залучаються сухопутні, морські та океанічні території, площа яких може становити мільйони квадратних кілометрів.

Нині чи не головним силовим рухом глобальної конкуренції є розуміння нестачі природних ресурсів. Останні прогнози вчених свідчать, що 2012 рік може стати початком енергетичного Армагеддону, періоду, коли всі види вуглеводневої сировини почнуть один за іншим вичерпуватися. Тому питання стабільності в регіонах, де зосереджені найбільші природні ресурси є питанням безпеки для нашої цивілізації в цілому.

Нафта є й залишається у найближчому основою безпеки та процвітання держав світу, а боротьба за доступ до неї і шляхів її транспортування буде характерною ознакою і нинішнього століття. Нестабільність, аж до виникнення збройних конфліктів, у таких нафтоносних і нафто-транзитних регіонах, як Ближній Схід (Ірак, Кувейт), Північний Кавказ (Чечня, Дагестан), Закавказзя (Нагірний Карабах, Абхазія) й інші, націоналізм, екстремізм в нафтовидобувних країнах (Іран, Ірак, Лівія) становить насправді велику небезпеку для людської цивілізації життя якої повністю пов'язано з наявністю необхідних ресурсів.

Зони неврегульованих військових конфліктів стають й розсадником тероризму в його різноманітних проявах. Тероризм у сучасних умовах як політичний чинник ризику з національного рівня досяг не тільки регіонального, але і глобального рівня. Й стає особливо небезпечним з намаганнями достатися до найновітніших військових технологій та зброї масового знищення. Діяльність тієї ж Аль-Каїди, яка вільготно почувала себе на теренах Афганістану разом з режимом Талібан, якому, до речі, надавала не лише фінансову, а й ідеологічну підтримку, яскраво показала, що ми живемо в кришталевому світі. Водночас, потоки біженців тапереміщених осіб, які тікають з територій обхоплених збройним конфліктом, разом є мігрантами з ісламського світу до Заходу і Америки є шляхами для пересування терористів фактично по всьому світу.

Регіональні й локальні конфлікти є зонами неконтрольованого розповсюдження звичайно зброї. Яскравими прикладами є локальні конфлікти Закавказзя — Чечня, Абхазія, Нагірний Карабах та Придністров'я, звідки зброя потрапляла фактично на всю територію колишнього Радянського Союзу та Східної Європи. Те ж саме можна сказати й про наркотики та торгівлю людьми.

За даними управління ООН по контролю за наркотиками і попередженню злочинів у 2007 році виробництва опіуму в Афганістані досягнуло 93% світового. Площа посівів опійного маку в Афганістані складає 193 тис. га, що на 17% вище за рівень, зафіксований в 2006 році. Близько 3,3 млн. з 25 млн. жителів Афганістану залучено у виробництво наркотиків. Очікується, що в 2007 році в Афганістані буде вироблено 8,2 тис. тонн опіуму. Його шлях, передусім, лежить в більш благополучні країни, в тому числі через Україну, на Захід.

Ще один прибутковий вид діяльності, тісно пов'язаний з гарячими точками — торгівля людьми. Увага світової спільноти до цієї проблеми загострилася у зв'язку з проблемами Придністров'я та конфліктом на Балканах. Причому найбільше в контексті транзитних територій, через які до покупців «живого товару» з територій з соціально-економічними кризами, в тому числі й України, вивозилися не лише жінки і чоловіки, а й діти.

Розглядаючи регіональні та локальні конфлікти, як загрозу для кожної країни, не можна оминути економічної складової. Взяти хоча б те, як вплинув конфлікт на Балканах на зміну вантажопотоків, спрямованих до Європи. Дунай є головною водною транспортною артерією континенту. Ним проходять сотні тисяч вантажних і пасажирських кораблів за рік до придунайських держав (Австрії, Болгарії, Угорщини, Німеччини, Румунії, Словаччини, України), здійснюються транзитні перевезення до інших країн. Крім того, Дунай є частиною наскрізної воднотранспортної магістралі Рейн-Майн-Дунай Через канали Марна-Рейн і Рона-Рейн, здійснюється вихід до річкової системи Франції, її портів на середземноморському й атлантичному узбережжі. Зруйновані мости через Дунай блокували водні перевезення цим найважливішим міжнародним шляхом. Збитки лише України становили понад 1,2 млн. США доларів, Австрії — приблизно 0,4 млн. доларів США.

Регіональні конфлікти мають у своєму підґрунті суперечності регіонального масштабу, але їх політичні й економічні наслідки відчуває не лише певна країна чи регіон, де вони спалахують, а й багато інших країн світу. Проблема регіональних конфліктів є клубком важко-вирішуваних питань, що мають життєво важливе значення для безпеки всіх регіонів планети. За підрахунками дослідників Weslean College (Веслін коледжу), щороку відбувається 40-100 збройних конфліктів, здебільшого, це партизанські війни.