Українська філософія: генеза і розвиток

При з'ясуванні витоків української філософії слід зважати на те, що вона формувалась під впливом світоглядних уподобань етнічно неоднорідних племен, які багато століть населяли українські землі, - скіфів, кіммерійців, аріїв, сарматів, трипільців тощо. Чимало звичаїв цих народів засвоєно українською культурою.

Від скіфів, зокрема, бере початок традиція вшанування гостей хлібом-сіллю, вишивати одяг на плечах, рукавах і грудях. Від них походить обряд побратимства. Це є свідченням того, що тисячолітня історія української філософії сягає дохристиянської доби, її витоки можна простежити в язичницьких (поганських) ритуалах і обрядах, притаманних магічному світосприйняттю наших пращурів. З часом це світосприйняття набуло міфологічного характеру. Однією з історичних памяток міфологічної минувшини праукраїнців є "Велесова книга". Представлена у ній характеристика праукраїнців відображає типові ознаки язичницького світосприйняття, є східнослов'янським варіантом магічного і міфологічного типів світогляду. Його основними складовими були культ Природи, визнання законів Всесвіту, звичаєве право (Ява, Нава і Права). Однак деякі історики і археологи висловлюють сумніви щодо достовірності "Велесової книги".

Праукраїнці контактували з Давньою Грецією, оскільки елліни (засновники європейської філософії), починаючи з VII ст. до н. е., заснували в Чорномор'ї десятки міст-держав, через які в Україні поширювалися перші філософські знання. Давньогрецькі історики (Таціт, Діоген Лаертський) залишили багато описів і міркувань про світоспоглядання праукраїнців.

Натсупний період розвитку української філософії - князівська доба

починаючи з часів християнизації Київської Русі і закінчуючи втратою незалежності Галицько-Волинським князівством (з XI до сер. XIV ст.). Філософія у цей період ще не виокремилася як специфічна форма духовної культури, вона була включеною в єдиний культурний комплекс української духовності, що складався із сукупності релігійних (богословських), філософських, етичних, естетичних ідей. Духовним джерелом філософської думки того часу була антична спадщина і патристика (твори отців церкви -Іоана Златоуста, Григорія Нісського, Василія Великого, Григорія Богослова, Єфрема Сіріна, Іоана Лествичника, Іоана Дамаскіна та ін.) Релігійно-етична проблематика стає основною у цей період. Філософські роздуми торкаються проблеми знання і мудрості. Саме у цей період зростає інтерес до окремої особистості, до особливостей її внутрішнього світу і своєрідності життєвого шляху. Проблема добра і зла поєднується з проблемою святості і гріховності людини, з поняттями плоті і душі, тіла і духу.

За часів Київської Русі виникають перші спроби осмислення історії та її сенсу, долі та призначення батьківщині, ролі християнства в історії.

Другий період філософської думки в Україні охоплює часи козаччини (ХУІ-ХУШ ст.). Це так званий період бароко в українській культурі.

Для бароко як явища культури, як певного художнього стилю характерним є декоративність, театральність, пишність; прагнення до контрастів, до синтезу і сполучення часто протилежних стилів, жанрів, ідей, злам звич­них уявлень; пафосність.

Риси духовності бароко залишилися в українському національному типі і досі, вважав Чижевський. Щодо філософії, то стиль бароко найбільше виявився тут в поєднанні античної і християнської духовних традицій, пафосі, які були притаманні творчості Сковороди. На філософську думку цього періоду вплинули ідеї західноєвропейського Ренесансу і епохи Реформації. Саме у цей період вперше виникає професійна філософія в Україні, пов'язана з діяльністю Києво-Могилянської Академії

Київська братська школа під керівництвом митрополита П. Могили стає вищим навчальним закладом (1632 р.), пізніше набуває статусу Академії. У діяльності Києво-Могилянської академії вирізняють два етапи. Перший етап охоплює час від заснування до кінця XVII ст. Це був період відмежування філософії від теології, від суто богословських проблем. Другий етап XVIII ст. позначений впливом західноєвропейської філософії Нового часу і раннього Просвітництва.

У межах традиції Києво-Могилянської академії виникає філософська концепція її вихованця Г. Сковороди.

Третій період української філософії визначається як філософія періоду романтизму (XIX поч. XX ст.). Особливої ролі у філософії цього періоду набуває соціально-філософська проблематика, зокрема проблема співвідношення особистості і суспільства, людини і нації. З XIX ст. «філософія національної ідеї» стає не менш значною традицією в Україні, ніж «філософія серця».

У філософії періоду романтизму переосмислюється образ людини і природи. У розкритті таємниць природи і людської душі віддається перевага не розуму, а почуттям, художній уяві, підсвідомим виявам людської душі, які вкорінені, зокрема, в народному дусі, його мудрості і творчості.

Романтизму притаманна ідея неповторності і надзвичайної цінності особистості (антропоцентризм). Романтичне світобачення є усвідомленням розладу між ідеалом і дійсністю і, разом з тим, всеохоплюючою жадобою оновлення і досконалості, прагненням здійснити ідеал.

Початок періоду романтизму в українській філософії був пов'язаний з виникненням перших університетів (у Харкові, Києві, Львові), з поширенням через них ідей французького та німецького просвітництва, а також -німецького романтизму. Найбільш значним центром філософської думки першої половини XIX ст. стає Київська духовна академія, а пізніше Київський університет, в яких формується Київська релігійно-філософська школа (її представниками були О. Новицький,. Юркевич та ін.).

П. Юркевич став одним із найвидатніших представників філософії періоду романтизму. Він піддав критиці раціоналістичну просвітницьку ідеологію, Перша спроба розробки філософії української ідеї належить представникам Кирило-Мефодіївського товариства (1845-1847рр.) М. Костомарову, П. Кулішу і Т. Шевченкові. Громадянський рух другої половини XIX ст. сприяв філософській творчості багатьох діячів української культури О. Потебні, М. Драгоманова, І. Франка, В. Вернадського, М.Грушевського, В Винниченка та ін Свій внесок у філософську думку на межі ХІХ-ХХ ст. зробили представники української еміграції -Д. Донцов, В. Липинський, Д. Чижевський.

Сучасна українська філософія, зокрема її розвиток у роки незалежності України, є логічним продовженням класичної вітчизняної традиції. Цю плеяду українських філософів репрезентують В. Юринець, М. Хвильовий, В. Винниченко, П. Когінін, В. Шинкарук, філософи Київської школи, науковці Харкова, Львова, Одеси, Дніпропетровська, Запоріжжя, інших міст України. Особливу роль у філософському житті України відіграла університетська філософія середини XIX - початку XX ст., уособлена О. Козловим, Г. Челпановим, М. Трубецьким, О. Гіляровим, В. Зеньковським.