Державна скарбниця часів Гетьманщини

Від початкуВизвольної війни1648-1654 років гетьман Б. Хмельницький прагнув проводити самостійну фінансову політику, вважаючи її однією з основних ознак державності. Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особисто, а з 1654 р. була введена посада генерального підскарбія – одна з найвищих посад у гетьманській адміністрації. Підскарбій відповідав за стан фінансів козацького війська, за розподіл податків, встановлював мито, очолював скарбову канцелярію.

Державні фінанси підпорядковувалися гетьману, були невіддільні від його приватного господарства. Доходи створеної за Б. Хмельницького державної скарбниці становили сотні тисяч золотих. Поповнення державної скарбниці здійснювалося з п’яти основних джерел (слайд 13).

Значні доходи до скарбниці надходили від сільськогосподарських промислів. У власність держави перейшли млини, винокурні, броварні, корчми та інші підприємства, які раніше належали королівщинам та шляхті.

Важливою статтею поповнення державної скарбниці були доходи від торгівлі. Існувала низка внутрішніх торгових зборів, що їх платили на торгах і ярмарках: возове (від кількості возів), повідерне (від кількості відер проданих спиртних напоїв), мостове, перевізне. Гроші від цих зборів великі міста брали на власні потреби, а містечка передавали до скарбниці. Повністю належали скарбниці мита від ввезення та вивезення товару.

За податковою системою Гетьманщини оподатковувалося найменш заможне населення – селяни та міщани, які сплачували у скарбницю постійний податок від хати, двору, землі, податок на утримання війська.

На користь гетьманської адміністрації йшли також податок з виробництва горілки, тютюну, мито від продажу горілки, дьогтю, тютюну, збори з млинів, які давали великі прибутки.

Кошти державної скарбниці за часів Б. Хмельницького витрачали в основному на утримання послів і на військові потреби (слайд 14).

Фінанси України в середині XVII ст. в цілому були добре організовані. Державна скарбниця, успішно долаючи труднощі, виконувала покладені на неї важливі функції.

Проте державна скарбниця не була відмежована від приватної скарбниці гетьмана. Першу спробу відокремити державні фінанси від приватних, гетьманських, зробив гетьман І. Брюховецький. Він Вважав за необхідне передати державні фінанси до Московської царської скарбниці, а також встановив посаду генерального підскарбія як керівника державних фінансів. З цього часу починається втручання Москви у фінансові справи України.

Неподільність особистих коштів гетьмана і державної скарбниці негативно відбивалася на українських фінансах. Так, 1687 р. після арешту і заслання гетьмана І. Самойловича було конфісковано і державну скарбницю, в якій були нерозподілені державні та власні кошти гетьмана. Половину усіх коштів узяла Москва, а половину залишилася гетьману І. Мазепі, який широко використовував ці скарби. І. Мазепа повністю об’єднав державний і приватний фонд.

Козацька рада 1710 р. обирає гетьманом в еміграції П. орлика, який змушений був витрачати на державні справи власні кошти. Новообраний гетьман уклав зі своїми виборцями та запорозькими козаками договір, який дістав назву Бендерська Конституція. У конституції передбачалось, що військова (генеральська) скарбниця – це державна скарбниця. Керувати нею повинен генеральний підскарбій.

У роки правління Малоросійської колегії (1722-1727 і 1764-1782 роки) було встановлено контроль над фінансами України. Інструкції регламентували збирання податків. У 1727 р. до Росії було відіслано податків на суму 244 255 крб.

Другу спробу реорганізувати українські фінанси зробив гетьман Д. Апостол (1727-1734). У 1728 р. в день коронації Петра І гетьман Д Апостол подав петицію про повернення Україні колишніх коштів. Однак, державну скарбницю було передано під контроль російського уряду. Діяльність підскарбіїв регулювалася спеціальними інструкціями, згідно з якими їм належали керівництво збиранням грошових і натуральних податків, їх витратами, контроль над підлеглими. Підскарбії мали скарбові канцелярії та нову установу – «Счетную комиссию».

Важким тягарем для України в усі роки було безплатне утримання російської армії. Селяни і козаки збирали для армії гроші, продукти харчування, фураж (у сільському господарстві вегетативні частини (листя, стебла, деколи корінь) за винятком плодів і насіння вирощених однорідних рослин або сумішей рослин, які використовуються як свіжі так і консервовані (як правило, шляхом сушіння) для годування тварин (великої рогатої худоби, кіз, овець, коней, а також свиней, верблюдів, качок, гусей, кролів). Корм травоїдних тварин.).

Останню спробу відстояти фінансову автономію України зробив гетьман К. Розумовський, проте вона не мала успіху. Царський указ від 1754 р. вимагав від гетьмана складати фінансові звіти російському уряду про прибутки та витрати Гетьманщини. Зі скасуванням в Україні гетьманства (1764 р.) фінансова система України була об’єднана з фінансовою системою Російської імперії. А з 1770 р. бюджетні надходження з України стали складовою загальнодержавних надходжень Російської імперії.