Знищення старого державного апарату й утворення органів радянської влади

Після того, як російські радянські війська займали ті чи інші території України, там проголошувалася влада рад. Так, зайнявши зі своїми військами Київ, Муравйов доповідав Голові Раднаркому Ленінові: “Усю владу, встановлену багнетами, передав я Совєтові України…”. Утворений у Харкові радянський уряд України – Народний Секретаріат, який 30 січня 1918 р. переїхав до Києва, з перших же днів своєї діяльності став ліквідовувати існуючі доти органи влади та поширювати на Україну чинність декретів Раднаркому Росії. 27 грудня 1917 р. Народний Секретаріат своєю постановою ліквідував посади губернських, повітових і міських комісарів Тимчасового уряду та Центральної Ради, а всі права й функції, що належали комісарам, передав губернським, повітовим і міським радам робітничих, солдатських і селянських депутатів та їхнім виконавчим органам. У свою чергу ради ліквідовували старі органи влади й управління: губернські та волосні правління, міські думи, земські установи. Але оскільки в багатьох радах більшовики не займали керівного становища, то командування радянських військових частин передавало у тих містах або селах владу призначеним ним комісарам із червоногвардійців або створювало революційні чи військово-революційні комітети (ревкоми або військревкоми). Про це В.Антонов-Овсієнко писав так: “Якби більшість місцевих Совєтів була наша, якби їх вивіскою не прикривався контрреволюційний саботаж, то вони зустріли б, очевидно, мою повну підтримку. Але в дійсності було цілком інакше, і тому я в інтересах революційної боротьби стояв за призначення політичних комісарів моїм штабом”. Неугодні більшовикам ради розпускались або підпорядковувались комісарам чи ревкомам. З метою залучення на свій бік селянства більшовицький ЦВК рад України вирішив 15 січня 1918 р. скликати у Харкові Всеукраїнський з’їзд рад. Однак на з’їзд прибуло лише 80 делегатів замість очікуваних 300. Це свідчення саботажу більшістю селян більшовицької влади в Україні. У цій ситуації оргкомітет не наважився оголосити зібрання з’їздом, а вирішили вважати конференцією, яка й відкрилася у Харкові 20 січня 1918 р. Конференція серед інших обговорила і земельне питання (доповідач – Народний секретар землеробства лівий російський есер Є.Терлецький). Розглядався як проект декрету про землю для України закон про соціалізацію землі, схвалений ще за кілька днів до цього ІІІ Всеросійським з’їздом рад. Проект декрету було прийнято конференцією та передано Народному Секретаріатові для дальшої розробки і впровадження в життя. Декрет про соціалізацію землі було схвалено у березні 1918 р. другим Всеукраїнським з’їздом рад у Катеринославі. Відбувалася ліквідація старої міліції, функції якої спочатку передавалися Червоній гвардії, а потім створювалася народна міліція. 4 січня 1918 р. Народний Секретаріат України прийняв постанову про організацію народного суду, за якою ліквідовувались усі судові установи, що діяли до того часу: окружні суди, судові палати, військові та морські суди, комерційний суд в Одесі, волосні та мирові суди. Ліквідовувалися також усі, що існували доти, інститути нотаріату, прокурорського нагляду, судових слідчих, приставів, присяжних і приватної адвокатури. Ради зобов’язувалися негайно призначити в усі судові установи особливих комісарів для проведення їх ліквідації – прийняття майна, архівів, слідчих матеріалів тощо. Замість старого суду в Україні створювався новий, народний суд – дільничий, повітовий і міський. Народні суди організовувалися під керівництвом і контролем рад. Для боротьби з бандитизмом, мародерством і всіма видами зловживань, для боротьби з торговцями, з саботажем чиновників та інших службовців установ за зразком народних міських і повітових судів створювалися революційні трибунали. Важливим знаряддям державної влади є армія. До революції 1917 р. більшовики були проти регулярної армії, відстоювали загальне озброєння народу. Але досвід показував, що для повсюдного встановлення радянської влади й її захисту потрібна була міцна, добре організована нова армія. До створення такої армії згідно з декретом Раднаркому від 15 січня 1918 р. приступили більшовики в Росії. За їх прикладом організація такої ж армії почалася в Україні. 20 січня 1918 р. Народний Секретаріат видав декрет про організацію в Україні “робітничо-селянської армії” – “Червоного козацтва”. Вступ до армії був добровільним, але за рекомендацією партійних і радянських органів. Проведення в життя цього декрету покладалось на ради і комітети військових частин.

Терор радянських військ щодо населення

Великим лихом для населення України під час наступу радянських військ і встановлення радянської влади було свавілля червоногвардійців та широке застосування терору. Командири й агітатори радянських частин поширювали безпідставні плітки, що Центральна Рада є буржуазною та веде антинародну політику, що вона роззброює російські війська для того, щоб винищити солдатів, що вона відмовляється надсилати до Росії хліб і м’ясо, щоб голодом виморити росіян, що Центральну Раду підтримують тільки буржуї, куркулі, націоналісти-мазепинці тощо. Ця брехлива агітація впливала на темних, до того ж змучених війною солдатів-росіян, підбурюючи їх проти України, проти української державності. Найбільш відвертим і огидним уособленням терористичної політики в той час була діяльність колишнього полковника царської армії Муравйова, який спочатку був начальником штабу народного комісара з боротьби з контрреволюцією Антонова-Овсієнка на Півдні, а з 16 січня 1918 р. – головнокомандуючим усіма радянськими військами, які діяли проти Центральної Ради. Перед взяттям Києва у наказі № 9 Муравйов писав: “Військам обох армій, Єгорова і Берзіна, наказую безпощадно знищити в Києві всіх офіцерів, юнкерів, гайдамаків і всіх ворогів революції”. А після взяття Києва у наказі № 14 Муравйов проголошував: радянську “владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх багнетів і там, де її встановлюємо, підтримуємо її всемірно силою цих багнетів”. Проголосивши “війну всьому українському”, Муравйов наказував розстрілювати членів і прихильників Центральної Ради, усіх, у кого знаходили українське посвідчення або хто на запитання представників радянської влади відповідав українською мовою. Через те, що у народного секретаря В.Затонського, затриманого червоногвардійським патрулем на вулиці Києва, знайшли українське посвідчення, його ледь не розстріляли, і врятувало його лише те, що у нього випадково виявився мандат за підписом Леніна. У таку подібну ситуацію потрапив і М.Скрипник. Після десятиденного артобстрілу Києва населення міста пережило хвилю терору. За три тижні перебування радянських військ у Києві без суду й слідства було розстріляно, за різними даними, до 5 тис. чол., серед них багато офіцерів, юнкерів, учнів гімназій і училищ, матросів українського морського корпусу, духовних осіб і просто громадян. Населення було тероризовано в Катеринославі, Полтаві, Ромнах та інших містах і селах України.