Корніловський заколот і його розгром

Після провалу Московської наради центром контрреволюційної змови стала Ставка Верховного го-ловнокомандуючого генерала Корнілова, який повинен був за допомогою спеціально відібраних військових частин підняти заколот і "відновити порядок", тобто розгромити революційні сили в Петрограді, Кронштадті й у всій країні. Великі надії Корнілов покладав на допомогу військових сил Південно-Західного та Румунського фронтів, якими командували гене­рали А.Денікін і Д. Щербачов, а також штабів Київського й Одеського військових округів. Денікін, начебто для допомоги Північному фронтові, відправляв із Південно-Західного фронту під Петроград частини так званої "дикої дивізії" та 3-го кінного корпусу. Коли 25 серпня Корнілов направив на Петроград 3-й кінний кор­пус генерала Кримова, революційні сили столиці закликали робітників і сол­датів до зброї й організовували розгром заколотницьких сил.За прикладом Петрограда демократичні організації створювали скрізь у країні революційні комітети, революційні штаби, комітети порятунку революції, комітети дії. Під їхнім безпосереднім керівництвом робітники та солдати ізольовували й знешкоджували осередки корнілівців, контролювали рух ешелонів і не пропускали до Петрограда війська, що рухалися на допомогу заколотникам. У Києві ввечері 27 серпня, коли було одержано з Петрограда повідомлення про корнілівський заколот, на екстреному засіданні виконавчих комітетів рад робітничих і військових депутатів за участю представників різних партій було створено Комітет охорони революції, до якого ввійшли представники Генерального Секретаріату Центральної Ради, голови виконавчих комітетів рад робітничих і військових депутатів, командуючий військами КВО, начальник міліції, представники Центрального бюро профспілок і лівих політичних партій. Комітет охорони революції взяв у свої руки безпосередньо організацію відсічі контрреволюційним силам. За рішенням виконкому ради робітничих депутатів і особливого комітету охорони революції були заарештовані начальник штабу Київського військового округу Оболєшев, відомий монархіст В.Шульгін та ін. Активно виступили проти контрреволюції й робітники, солдати та матроси в усіх основних адміністративних центрах України – Харкові, Катеринославі, Одесі, Полтаві, Чернігові. Діяльну участь у боротьбі проти заколотників узяли широкі солдатські маси, насамперед у Житомирі та Бердичеві, де знаходився штаб Південно-Західного фронту. У Житомирі, де перебувала частина штабних установ фронту, 28 серпня солдати виставили свої караули, зайняли пошту, телеграф, залізничну станцію та почали арешти генералів і офіцерів – учасників змови. У Бердичеві обурені солдати 28 серпня оточили штаб фронту, а 29 серпня заарештували головнокомандуючого фронтом Денікіна, начальника штабу генерала Маркова, генерал-квартирмейстера Орлова та багатьох інших генералів і офіцерів. Отже, завдяки рішучим діям солдатських мас спроба підняти заколот штабом Південно-Західного фронту та надіслати сили на допомогу Корнілову була придушена. Корніловський заколот та його розгром зумовили зменшення авторитету Тимчасового уряду, який не зумів ні попередити заколот, ні організувати рішучу відсіч заколотникам. Посилився вплив більшовиків у радах, почалася так звана “більшовизація рад”. Ради вимагали передати їм всю повноту влади. Більшовики, які в другій половині липня 1917 р. взяли курс на збройне повстання на своєму VI з’їзді, розпочали активну підготовку до повалення Тимчасового уряду. А народне господарство країни на осінь 1917 р. було у стані розрухи: зростало безробіття, безперервно зростали ціни на товари першої необхідності, трудящі маси голодували.