Правове забезпечення екологічної безпеки населення від радіоактивного забруднення середовища існування.

Чорнобильська катастрофа супроводжувалась ви-, кидом великої кількості радіонуклідів у навколишнє середовище, що призвело до значних людських та матеріальних втрат, погіршення стану здоров'я населення.

Чорнобильска катастрофа має глобальний характер. Масштаби її наслідків охопили майже всю земну кулю. Протягом десяти діб у повітря викинуто біля тони ядерного палива. В основному це були радіоактивний йод, стронцій, плутоній та деякі інші ізотопи. З урахуванням розпаду сумарний випад радіоактивних речовин становив 50 мільйонів кюрі. Це рівнозначно наслідкам вибуху 500 атомних бомб, подібних до тих, які скинуті в 1945 році на Хіросіму. Хмара, що виникла над ЧАЕС під дією вітру посунулася на північ, накривши 'дбою'українське Полісся, деякі регіони Білорусії й Росії.

Незабаром після катастрофи радіоактивні випади були виявлені на території Швеції, Фінляндії, Польщі, Німеччини, Франції. Радіація проникла в атмосферу ясієї північної півкулі. Значного забруднення зазнали водні джерела, особливо річки, що протікають неподалік від ЧАЕС, і Київське водосховище, а також водозабірні площі басейнів рік Дніпра і Прип'яті.

Впродовж 15 років молода незалежна Україна долає, наслідки найбільшої в історії людства техногенної радіаційної аварії. В приборкання катастрофи та подолання її наслідків були вкладені величезні економічні, матеріальні та людські ресурси. Незважаючи на покращення,;

радіаційної обстановки в постраждалих місцевостях, посилення контролю за радіаційним станом, ще залишаються об'єкт «Укриття», 800 місць тимчасового поховання радіоактивних відходів, «гарячі» ділянки 10 км, зони ЧАЕС. Без вирішення проблеми їх знешкодження радіаційний захист населення не можна вважати гарантованим.

 

З початком другого десятиріччя післяаварійного пе-, ріоду, коло викликаних Чорнобильською катастрофою проблем продовжує розширюватися. В їх числі не завершеність робіт зі встановлення доз опромінення усіх груп постраждалого населення за весь післяаварійний період, погіршення стану здоров'я опромінених та демографічна ситуація. Залишається складною соціальне-психологічна напруга серед населення в зонах радіоак-,тивного забруднення. Поточне десятиріччя може стати періодом прояву віддалених наслідків опромінення. Ці передбачення складаються та грунтуються на даних значного зростання захворювання дітей і дорослих на рак щитовидної залози, чинником якого визнано генероване катастрофою опромінення.

Після Чорнобильської катастрофи Україну оголошено зоною екологічного лиха.

Створення національного ядерного законодавства, організаційних, наукових та технічних підвалин для подолання Чорнобильської катастрофи є одним із актуальних юридичних завдань сучасної української правовоі системи.

 

5.2. Стан правового і законодавчого забезпечення зони Чорнобильської катастрофи

 

Надзвичайна актуальність вирішення проблем, обумовлених Чорнобильською катастрофою, знайшла своє відображення в Основному законі України - Конституції України (1996 р.). Конституційні права і обов'язки стосуються всіх громадян держави і, природно, розповсюджуються і на постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Одними з найважливіших для забезпечення захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Конституції України є такі положення:

1. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду України е обов'язком держави (ст. 16).

2. Людина, її життя і здоров'я... визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3).

3. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй (ст. 8).

4. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди... (ст. 50).

5. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66).

 

До 1990 року в Україні не існувало повного правового та законодавчого поля з питань радіаційного, соціального та медичного захисту людини від дії іонізуючого випромінювання. Ці питання регулювалися так званим санітарним законодавством, яке затверджувалось Міністерством охорони здоров'я СРСР. До аварії на ЧАЕС діяли Норми НРБ 76 (1981 р.) та Основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами й іншими джерелами іонізуючих випромінювань ОСП - 72/80.

Проблеми, які виникли після Чорнобильської катастрофи, вирішувалися на підставі постанов і розпоряджень ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, наказів міністерств та відомств. Приймалися вони з грифом «цілком таємно», «таємно», або «для службового використання», що значно звужувало межі їх використання. В УРСР на підставі приймалися постанови і рішення ЦК Ком-"'яотіЇ України та рішення уряду.

 

Першим законодавчим актом у вирішенні проблем падіаційного захисту населення став указ Президії Верховної Ради СРСР від 3 березня 1988 р. «Про кримінальну відповідальність за незаконні дії з радіоактивними матеріалами». Згодом було прийнято ще низку правових актів, в яких вводилося обов'язкове обнародування відомостей про радіаційну обстановку, адміністративна та кримінальна відповідальність за утаювання або перекручування відомостей про стан радіаційної обстановки в районах забруднення, порушення вимог режиму радіаційної безпеки у спеціально визначеній зоні радіоактивного забруднення, службових осіб та громадян за виробництво, заготівлю, реалізацію сільськогосподарської продукції, що містить радіоактивні речовини понад гра-нично припустимі рівні.

 

«Декларацією про державний суверенітет України», прийнятою Верховною радою України 16 липня 1990 року, проголошувалися не тільки державний суверенітет України, різні права та свободи громадян, але й екологічна безпека. Вона передбачала створення національної комісії радіаційного захисту населення.

З середини 1990 року в Україні закладені більш надійні основи законодавчого забезпечення радіаційного, соціального та медичного захисту населення у зв'язку з чорнобильською катастрофою.

На початку 1991 р. прийняті та введені в дію «Концепція проживання населення на територіях Української РСР з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи». Закони «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Ці акти стали підґрунтям національного законодавства, яким регулювалися важливіші питання радіаційного, соціального та медичного захисту.

В державі була розгорнута широка робота по розробці та введенню в дію підзаконних актів для реалізації значених вище законодавством вимог та положень.

Планомірно створюється законодавча база з загальних питань радіаційної безпеки та радіаційного захисту заселення. У 1994-1995 рр. Верховною Радою України серджені і введені в дію «Концепція державного регулювання безпеки та управління ядерною галуззю». Закони України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» і «Про поводження з радіоактивними відходами». У 1998 році введені в дію Закон України «Про радіаційний захист людини від іонізуючих випромінювань» (затверджений 14 січня 1998р.) та Норми радіаційної безпеки України - НРБУ - 97. Вперше в Україні з часів початку використання ядерної та атомної енергії в основному створена правова та законодавча база з питань використання ядерної енергії і протирадіаційного захисту населення, яка стала частиною створюваної в державі Системи Ядерного законодавства. Остання передбачається як сукупність правових (Конституція України), законодавчих (Укази і розпорядження президента України, Закони і постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету міністрів України), норм і правил безпеки та міжнародних Конвенцій, угод і договорів, ратифікованих Україною, спрямованих на регулювання суспільних відносин при використанні джерел іонізуючого випромінювання.

Крім того було прийнято низку Указів Президента України, які регулювали відносини у ядерно-енергетичному секторі економіки України.

Разом з тим, за минулі роки, відбулися помітні зміни як власне і в чорнобильському законодавстві так і в методиці досліджень. Накопичення нових наукових даних про наслідки Чорнобильської катастрофи, природні процеси які посприяли частковому поліпшенню радіаційного стану, погіршення стану здоров'я ліквідаторів і постраждалого населення, багато інших чинників потребують подальшої роботи по вдосконаленню законодавства з питань захисту постраждалих.

Радіаційний моніторинг, що постійно здійснюється, дозволяє відслідковувати зазначені зміни, які вже зафіксовані, але з різних причин, перед усім суб'єктивних, до цього часу не знайшли відображення в регулюючих документах.

За рахунок природного розпаду активності частково зменшилися рівні радіоактивного забруднення, зменшилися рівні опромінювання людей. Виникли проблеми перегляду Концепції проживання населення на території України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Запропонована Концепція захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи неодноразово розглядалася виховною Радою України і не була затверджена як тато не повністю відповідає потребам захисту постраждалого населення.

В законах України, пов язаних з чорнобильською катастрофою, з самого початку не було точно визначено, як часто повинен відбуватися перегляд меж зон радіоактивного забруднення і перелік населених пунктів, віднесених до цих зон

 

У 1993 році Верховна Рада України затвердила Концепцію Національної програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на період до 2000 року. На її підставі була розроблена Національна програма на 1993-1995 рр. і на період до 2000 року.

29 березня 2000 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову, яка повинна регламентувати роботи по виводу Чорнобильської АЕС із експлуатації до кінця 2000 р.

Міністерству фінансів та Мінекономіки доручено передбачувати в проектах госбюджету на 2001 і наступні роки, фінансування затрат, пов'язаних з виводом із експлуатації Чорнобильської АЕС і соціального захисту жителів Славутича.

 

5.3. Правові основи постійного проживання населення та праці персоналу у зоні відчуження

 

До аварії на території, що нині найбільш забруднена і небезпечна для життя було 2 міста - Чорнобиль і Прип'ять та 76 сільських населених пунктів. Але після аварії на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС у квітні - травні 1986 року 91,2 тис. нащадків стародавніх слов'ян покинули рідні місця. Вони були евакуйовані з 30-кілометрової зони.

Евакуації підлягали 69 сіл Київської, 7 сіл Житомирської області, міста Прип'ять та Чорнобиль. Разом з тим^ на державному рівні, не було чітко визначено, на який термін відселяються люди, не зроблена оцінка екологічних, медичних, соціально-психологічних наслідків проведення евакуації. Недостатньо підготовлена матеріальна база - не вистачало житла, не були створені робочі міста для евакуйованих. При виборі місця переселення не повною мірою враховувались особливості життя і побуту поліщуків. Все це разом спричинило зворотний процес - несанкціоноване повернення евакуйованих до своїх домівок.

У 1992 р. вийшов Закон України «Про правовий режим територій, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 12 якого забороняла проживання населення у зоні відчуження, тобто жителі зони вже стали порушниками чинного законодавства. Однією з найважливіших проблем, які постали перед створеною Адміністрацією зони відчуження було правове урегулювання проживання людей на цій території.

 

Державна політика щодо соціального захисту пост-раждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи ґрунтується на основі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи».