Факторна структура особистості

На початку своєї праці Г. Оллпорт спільно з X. Одбертом проаналізував 18000 слів, що стосуються внутрішнього та зовнішнього вигляду людини, з яких згодом вони відібрали 4500 слів, котрі більш-менш ясно позначають риси особистості [1; 3; 4; 5; 7; 10; 14]. Одним з перших до кореляційно-факторних досліджень звернувся Дж. Гілфорд, який виділив з
В. Ціммерманом такі 13 факторів структури особистості:

· загальна активність (енергійність, швидкість дій, любов до дії);

· домінування (ініціативність, обстоювання своїх прав, прагнення до лідерства);

· мужність (професійні та позапрофесійні чоловічі інтереси, безстрашність, нестача співчуття, невисока емоційність);

· самовпевненість (компетентність, почуття визнання з боку інших, врівноваженість);

· спокій (холоднокровність і розслаблення, мала стомлюваність і дратівливість, висока концентрація на поточній діяльності);

· товариськість (соціальна активність, соціальна стабільність, інтерес до лідерства);

· рефлексія (мрійливість, цікавість, споглядальність);

· депресія (емоційна і фізична пригніченість, тривога, неспокійність);

· емоційність (легкість виникнення і збереження емоцій, поверховість переживань, фантазування);

· самообмеження (стриманість, самоконтроль, серйозність);

· об’єктивність (реалістичність, тверезість оцінок);

· поступливість (легкість у зміні позиції, дружелюбність і податливість);

· співпраця (терпимість до зауважень, відсутність егоїзму, довірливість).

Перераховані риси мають змішану соціобіологічну природу, але діагностичного інструмента для їх фіксації створено не було [7].

3. Теорія рис Г. Айзенка

Інша модель належить Г. Айзенку, якого багато психологів вважає основним послідовником К.Г. Юнга [5; 7; 14]. Це твердження, втім, було засноване лише на тому, що центральним поняттям структури особистості за Айзенком є також екстраверсія–інтроверсія, а свої базові фактори він називав типами. За способом отримання і психологічним змістом це, проте, швидше риси, ніж типи, просто вони були представлені не дискретно, а континуально. Екстраверсія–інтроверсія, в контексті теорії Айзенка, включають переважно комунікативну складову цього поняття, позначаючи, таким чином, або потяг до людей і здатність легко вступати з ними в контакт, або ускладнення у спілкуванні.

Будучи переконаним у тому, що для опису варіативності людської поведінки не слід використовувати більше трьох суперрис, Айзенк виділив спочатку два основні фактори особистості: Е (екстраверсію–інтроверсію) і N (невротизм–емоційну стабільність), які є незалежними один від одного, а поєднуючись, призводять до утворення чотирьох типів особистості. Надалі, проте, Г. Айзенк додав до вже виділених ще один чинник Р (психотизм–сила Супер-его). При цьому він припускав дуже широку варіативність проявів особистості усередині кожного з факторів (власне, тому він і говорив про типи, а свої базові вимірювання називав біологічними диспозиціями особистості). Так, наприклад, фактор “психотизм” як свої складові, компоненти другого рівня, має агресивність, емоційну холодність, егоцентризм, імпульсивність, а як компоненти третього рівня – асоціальність, неемпатійність, креативність, “безумство”. Базовий фактор, домінуючий у кожної людини, і визначає її типологічні особливості [15].

Оскільки достовірність існування цих трьох факторів стійко підтверджувалася численними дослідженнями в різних країнах, Айзенк намагався визначити їх нейрофізіологічні основи. Так, Е тісно був пов’язаний з рівнем кіркової активації. Інтроверти, будучи високозбудливими, уникають сильної стимуляції, а екстраверти, навпаки, прагнуть ситуацій, які здатні породити додаткову стимуляцію. Відмінності за фактором N відображають силу реакції автономної нервової системи на стимули. Особливо вагомий внесок лімбічної системи, що визначає мотивацію і вираження емоцій. Що ж до фактора Р, то Айзенк висунув гіпотезу про його зв’язок з системою, що продукує андрогени.

Як видно з таблиці 12.1, люди, які є одночасно інтровертованими і стабільними, схильні дотримуватися норм і правил, бути дбайливими і уважними. І навпаки, комбінація інтроверсії і нейротизму припускає в індивіда тенденцію проявляти в поведінці більше турботи, песимізму і замкнутості. Поєднання екстраверсії і стабільності привносить в поведінку такі якості, як дбайливість, поступливість і товариськість. І нарешті, люди з екстраверсією і високим нейротизмом, найімовірніше, будуть агресивними, імпульсними і збудливими. Слід зазначити, що Айзенк особливого значення надавав індивідуальним відмінностям. Таким чином, ніяка з комбінацій цих типів особистості не може бути бажанішою, ніж інша. Безтурботний і компанійський тип поведінки має свої як позитивні, так і негативні моменти; те ж саме можна сказати і про тиху, замкнуту манеру поведінки. Вони просто різні.

Не так давно Айзенк описав і ввів у свою теорію третій тип вимірювання особистості, який він назвав психотизм – сила Супер-его. Люди з високим ступенем вираженості цієї суперриси егоцентричні, імпульсивні, байдужі до інших, схильні опиратися суспільним засадам. Вони часто бувають неспокійними, тяжко вступають у контакти з іншими людьми і не знаходять у них розуміння, навмисне завдають іншим неприємності. Айзенк вважав, що психотизм – це генетична схильність до того, щоб стати психотичною або психопатичною особистістю. Він розглядає психотизм як особистісну характеристику, як континуум, на якому можна розмістити всіх людей і який більш виражений у чоловіків, ніж у жінок.

Таблиця 12.1