Життєвий шлях творчої особистості

 

Багато хто з дослідників зводить проблему людських здібностей до проблеми творчої особистості: не існує особливих творчих здібностей, а є особистість, що наділена певною мотивацією і рисами. Дійсно, якщо інтелектуальна обдарованість не впливає безпосередньо на творчі успіхи людини, якщо в ході розвитку креативності формування певної мотивації й особистісних рис передує творчим проявам, то можна зробити висновок про існування особливого типу особистості – “людини творчої”.

Знаннями про особливості творчої особистості психологи зобов’язані не стільки своїми зусиллями, скільки роботі літературознавців, істориків науки і культури, мистецтвознавців, які так чи інакше стосувалися проблеми творчої особистості, бо немає творіння без творця.

Творчість – це вихід за межі заданого (пастернаківське “поверх бар’єрів”). Це лише негативне визначення творчості, але перше, що впадає в очі, – схожість поведінки творчої особистості і людини з психічними порушеннями. Поведінка тієї й іншої відхиляється від стереотипної, загальноприйнятої [10, с. 171–172].

Є два протилежні погляди: талант – це максимальний ступінь здоров’я, талант – це хвороба.

Традиційно останній погляд пов’язують з ім’ям геніального Чезаре Ломброзо. Правда, сам Ломброзо ніколи не стверджував, що існує пряма залежність геніальності та безумства, хоч і підбирав емпіричні приклади на користь цієї гіпотези: “Сивина й облисіння, худина тіла, а також погана мускульна і статева діяльність, властива всім схибленим, дуже часто зустрічається у великих мислителів (...). Крім того, мислителям, разом зі схибленими, властиві: постійне переповнювання мозку кров’ю (гіперемія), сильний жар у голові і охолоджування кінцівок, схильність до гострих хвороб мозку і слабка чутливість до голоду і холоду” [16, с. 15–16].

Ломброзо характеризує геніїв як людей самотніх, холодних, байдужих до сімейних і суспільних обов’язків. Серед них багато наркоманів і п’яниць: Мюссе, Клейст, Сократ, Сенека, Гендель, По. Двадцяте століття додало в цей список безліч імен – від Фолкнера і Єсеніна до Хендрікса і Моррісона.

Геніальні люди завжди хворобливо чутливі. У них спостерігаються різкі спади і підйоми активності. Вони гіперчутливі до соціального заохочення і покарання і т. д. Ломброзо наводить цікаві дані: у популяції євреїв-ашкеназі, які проживають в Італії, більше психічно хворих, ніж у італійців, але більше і талановитих людей (сам Ломброзо був італійським євреєм). Висновок, до якого він приходить, звучить таким чином: геній і безумство можуть поєднуватися в одній людині.

Список геніїв, хворих душевними захворюваннями, нескінченний. На епілепсію хворіли Петрарка, Мольєр, Флобер, Достоєвський, не говорячи вже про Олександра Македонського, Наполеона та Юлія Цезаря. На меланхолію хворіли Руссо, Шатобріан. Психопатами (за Кречмером) були Жорж Санд, Мікеланджело, Байрон, Гете та інші. Галюцинації були у Байрона, Гончарова і багатьох інших. Кількість п’яниць, наркоманів і самовбивць серед творчої еліти не піддається підрахунку [13].

Гіпотеза “геній і безумство” відроджується і в наші дні. Д. Карлсон [39] вважає, що геній – це носій рецесивного гена шизофренії. У гомозиготному стані ген виявляється у хворобі. Наприклад, син геніального Ейнштейна хворів на шизофренію. У цьому списку – Декарт, Паскаль, Ньютон, Фарадей, Дарвін, Платон, Кант, Емерсон, Ніцше, Спенсер, Джемс та інші.

Але чи не присутня в основі уявлень про зв’язок геніальності і психічних відхилень ілюзія сприйняття: таланти на виду і всі їх особистісні якості теж. Можливо, психічно хворих серед “пересічних” не менше, а навіть більше, ніж серед “геніїв”? Т. Саймонтон провів такий аналіз і виявив, що серед геніїв кількість психічно хворих не більша, ніж серед основної маси населення (близько 10%). Єдина проблема: кого вважати генієм, а кого – ні?

Якщо виходити з вищевикладеного трактування творчості як процесу, то геній – це людина, яка творить на основі несвідомої активності, яка здатна переживати найширший діапазон станів з огляду на те, що несвідомий творчий суб’єкт виходить з-під контролю раціонального начала і саморегуляції [10, с. 173].

Як це не дивно, саме таке, що узгоджується з сучасними уявленнями про природу творчості, визначення геніальності дав Ломброзо: “Особливості геніальності в порівнянні з талантом в тому відношенні, що вона є чимось несвідомим і виявляється несподівано” [16, с. 21].

Отже, геній переважно творить несвідомо, точніше, через активність несвідомого творчого суб’єкта. Талант же творить раціонально, на основі продуманого плану. Геній переважно – креатив, талант – інтелектуал, хоч і та, й інша загальні здібності є у обох.

Що стосується коливань настрою, то ще Вільям Гирш у 1895 році відзначав їх наявність у геніїв [10], а численні дослідження виявили взаємозв’язок креативності з нейротизмом. Відмітимо, що нейротизм меншою мірою визначається генотипом, ніж інші риси темпераменту [7].

Виділяються і інші ознаки генія, що відрізняють його від таланту: оригінальність, універсальність, тривалість творчого періоду життя.

Гегель в “Естетиці” також торкнувся питання про природу здібностей: “Говорять, правда, і про наукові таланти, проте наука припускає тільки наявність загальної здібності до мислення, яка, на відміну від фантазії, не виявляється як щось природне, а ніби абстрагується від всякої природної діяльності, так що буде правомірнішим сказати, що не існує специфіки наукового таланту в сенсі певного дарування” [5].

Те, що відмінності у рівні інтелекту значною мірою визначаються генотипом (тобто природним чинником), Гегель, на відміну від нас, міг не знати.

Інтерес до феномену геніальності спалахнув в епоху Відродження. Саме тоді у зв’язку з інтересом до творчості з’явилися перші біографії художників і композиторів. Цей інтерес воскрес зусиллями романтиків на початку XIX століття і, як “міф”, похований у XX столітті.

Проте поза сумнівом: на відміну від “просто креативів”, “геній” наділений дуже могутньою активністю несвідомого і, як наслідок (а можливо, це причина?), схильний до крайніх емоційних станів.

Психологічна “формула генія” може виглядати таким чином:

 

геній = (високий інтелект + ще вища креативність) х активність психіки.

 

Оскільки креативність переважає над інтелектом, то й активність несвідомого переважає над свідомістю. Можливо, що дія різних чинників може привести до одного і того ж ефекту – гіперактивності головного мозку, що у поєднанні з креативністю й інтелектом дає феномен геніальності [10, с. 173–174].

Нарешті, наведемо висновки В. Бодермана, що стосуються конституціональних особливостей видатних учених. Серед них найчастіше зустрічаються: “Легкий, тендітний, але дивовижно симетричний тип, і тип низькорослого гіганта. Перший, загалом, має все, окрім фізичної потужності та здоров’я, вся його енергія концентрується в мозку... Низькорослі гіганти мають щасливу долю бути міцними тілом і духом. Такі низькорослі тіла мають особливу тенденцію породжувати великі голови і, отже, ті великі мізки, які зазвичай асоціюються з винятковою інтелектуальною потужністю” [32].

Набагато продуктивніший не поверхневий, а систематичний природничо-науковий підхід до вивчення психічних особливостей творчої особистості.

Головну відмінність творчої особистості представники глибинної психології і психоаналізу (тут їх позиції сходяться) бачать у специфічній мотивації. Зупинимося лише коротко на позиціях ряду авторів, оскільки ці позиції відображені в численних джерелах.

Відмінність полягає тільки в тому, яка мотивація лежить в основі творчої поведінки. З. Фрейд уважав творчу активність результатом сублімації (зміщення) статевого потягу на іншу сферу діяльності: у творчому продукті опредмечується в соціально прийнятній формі сексуальна фантазія.

А. Адлер вважав творчість способом компенсації комплексу недостатності (неправильний переклад – неповноцінності). Найбільшу увагу творчості приділив К. Юнг, який бачив у ній прояв архетипів колективного несвідомого.

Р. Ассаджіолі (частково услід за А. Адлером) вважав творчість процесом сходження особистості до “ідеального Я”, способом її саморозкриття.

Психологи гуманістичного напряму (Г. Оллпорт і А. Маслоу) вважали, що первинне джерело творчості – мотивація особистісного зростання, що не підкоряється гомеостатичному принципу задоволення; за Маслоу – це потреба в самоактуалізації, повній і вільній реалізації своїх здібностей і життєвих можливостей. І так далі [29].

Проте більшість авторів все ж таки переконана в тому, що наявність всякої мотивації й особистісної захопленості є головною ознакою творчої особистості. До цього часто приплюсовують такі особливості, як незалежність і переконаність. Незалежність, орієнтація на особисті цінності, а не на зовнішні оцінки, мабуть, може вважатися головною особистісною якістю креатива.

Творчим людям властиві наступні особистісні риси:

1) незалежність – особистісні стандарти важливіші за стандарти групи, неконформність оцінок і думок;

2) відкритість розуму – готовність повірити своїм і чужим фантазіям, сприйнятливість до нового і незвичайного;

3) висока толерантність до невизначених і нерозв’язних ситуацій, конструктивна активність в цих ситуаціях;

4) розвинене естетичне почуття, прагнення до краси [10, с. 175].

Часто в цьому ряду згадують особливості Я-концепції, яка характеризується упевненістю в своїх здібностях і силою характеру, і змішані риси жіночності й мужності в поведінці (їх відзначають не тільки психоаналітики, але й генетики).

Е. Людвіг (Ludwig, 1996) у своїй недавній роботі виділив наступні критерії, що визначають межу між творчістю і дезадаптацією, що маскується під творчість. Це комбінація елементів, що включає особистісні та ситуативні змінні [15, с. 351–352]:

· наявність спеціального таланту або здібностей;

· благополучні батьки;

· наполегливість (не виключає упертість і норовливість);

· здатність бути одному;

· фізична загострена чутливість;

· особистісна самобутність;

· прагнення бути першим;

· духовна незадоволеність.

Кожний із цих елементів позначає грань між формуванням творчої форми життя і “звичайним існуванням”. Наприклад, перша відмічена позиція інтерпретується як прагнення до самонавчання і вивчення набагато більшого, ніж потрібно формально; бажання вчитися під керівництвом відомих майстрів (майбутні нобелівські лауреати прагнуть вчитися у нинішніх) і т. д.

Багато з відмічених вище елементів виявлялися в різний час предметом спеціальних досліджень. Ф. Гальтон у книзі “Спадковий геній”, що поклала початок етапу наукових досліджень творчості, стверджував, що властивий геніям талант, видно, концентрується в певних сімейних кланах і, внаслідок цього, є суто вродженою якістю. Проте, як не дивно, сучасні дані не підтверджують припущення про генетичні передумови креативності як психологічного феномену.

Більшість представників ідеографічного підходу (Wallace & Gruber,1989), що модернізують уявлення Гальтона в сучасній традиції герменевтики, вважає, що кожна творча особистість і відповідне їй навколишнє середовище утворюють унікальну конфігурацію характеристик, яка не може бути деконтекстуалізована у вигляді вимірюваних змінних. Така ситуація породжує оксиморон “неунікальної унікальності” (Eysenck, 1996), оскільки, не маючи можливості провести порівняльний аналіз суто унікального феномену творчої особистості, неможливо зробити висновок про унікальність і творчу потенцію самої індивідуальності [15, с. 352–353].

Найбільш суперечливі дані про психічну емоційну врівноваженість. Хоча гуманістичні психологи “у весь голос” стверджують, що творчі люди характеризуються емоційною і соціальною зрілістю, високою адаптивністю, врівноваженістю, оптимізмом і т. п., але більшість експериментальних результатів суперечить цьому.

Згідно з наведеною вище моделлю творчого процесу, креативи повинні бути схильні до психофізіологічного виснаження в ході творчої активності, оскільки творча мотивація працює за механізмом позитивного зворотного зв’язку, а раціональний контроль емоційного стану при творчому процесі ослаблений. Отже, єдиний обмежувач творчості – виснаження психофізіологічних ресурсів (ресурсів несвідомого), що неминуче призводить до крайніх емоційних станів [10, с. 175].

Дослідження показали, що обдаровані діти, чиї реальні досягнення нижчі за їх можливості, переживають серйозні проблеми в особистісній і емоційній сфері, а також у сфері міжособистісних взаємин [28]. Це стосується і дітей з IQ вище 180 балів.

Аналогічні висновки про високу тривожність і погану адаптованість творчих людей до соціального середовища наводяться у ряді інших досліджень. Такий фахівець, як Ф. Баррон, стверджує, що для того, щоб бути творчим, треба бути трохи невротиком; отже, емоційні порушення, що спотворюють “нормальне” бачення світу, створюють передумови для нового підходу до дійсності [30]. На думку В.Н. Дружиніна, тут переплутані причини і наслідки, нейротичність є побічний результат творчої активності [10].

Якщо зв’язок нейротизму і креативності виявлений у багатьох дослідженнях, то відносно такої базової характеристики темпераменту (більшою мірою залежною від генотипу), як екстраверсія, однозначний висновок зробити важко.

Проте в дослідженні А.М. Петрайтіте [21], проведеному в 1981 році на чоловіках і жінках 20–35 років, виявлені позитивні кореляції між креативністю, соціальною екстраверсією й інтроверсією. Причому для тестування креативності використовувалися субтести тесту Е.П. Торранса (“Використання предметів”, “Незавершені малюнки”, “Неймовірна подія”), а перцептивна інтроверсія виявлялася за допомогою тесту Роршаха: переважання кінестетичних відповідей над колірними характерний для інтровертів.

Незалежність від групи у поєднанні з власним баченням світу, оригінальним “безконтрольним” мисленням і поведінкою викликає негативну реакцію соціального мікросередовища, що ратує, як правило, за дотримання традицій.

Сама творча активність, що пов’язана зі зміною стану свідомості, психічним перенапруженням і виснаженням, викликає порушення психічної регуляції і поведінки.

Талант, креативність – це не тільки великий дар, але й велике покарання.

Наведемо результати ще декількох досліджень, метою яких було виявлення особистісних особливостей творчих людей [10, с. 176].

Найчастіше в науковій літературі згадуються такі риси творчих осіб, як незалежність у думках, самоповага, надання переваги складним завданням, розвинене почуття прекрасного, схильність до ризику, внутрішня мотивація, прагнення до порядку.

К. Тейлор у результаті багаторічних досліджень творчо обдарованих дітей прийшов до висновку, що, на погляд оточуючих, вони зайве незалежні в думках, у них немає шанування до умовностей і авторитетів, надзвичайно розвинене почуття гумору й уміння знайти смішне в незвичайних ситуаціях, вони менш стурбовані порядком і організацією роботи, у них більш темпераментна натура.

Одне з найбільш ґрунтовних досліджень з виявлення особистісних рис творчих людей було проведено під керівництвом К. Тейлора і Р.Б. Кеттелла. Воно було присвячене вивченню схожості і відмінностей креативної поведінки в науці, мистецтві і практичній діяльності.

Як основну діагностичну методику автори використовували відомий фахівцям опитувальник 16 PF Кеттелла.

В одній з серій дослідження порівнювалися профілі особистісних рис відомих учених і інженерів (36 чоловік), музикантів (21 людина), художників і звичайних студентів останніх курсів університетів (42 людини). Автори не виявили ніяких значущих відмінностей між ученими і художниками за запропонованим ними комбінованим індексом креативності. Проте вдалося виявити значущі відмінності між цими групами за окремими шкалами 16 PF.

Профілі обох груп творчих осіб значущо відрізнялися від профілю групи студентів.

З чого складався “індекс креативності”? Було висловлено припущення, що креативна поведінка описується двофакторною структурою (результат вторинної факторизації чисел 16 PF на вибірці креативів). Креативи, порівняно з некреативами, є більш відчуженими або стриманими (А–), вони більш інтелектуальні і здібні до абстрактного мислення (В+), схильні до лідерства (Ет), серйозніші (F–), є практичнішими або такими, що вільно трактують правила (G-), більш соціально сміливі (Н+), чутливіші (J+), наділені дуже багатою уявою (М+), вони ліберальні та відкриті досвіду (Q1+) і самодостатні (Q2).

У пізніших дослідженнях Гетцельна виявилися відмінності між діячами мистецтва й ученими за шкалами 16 PF: у перших була розвиненіша уява (фактор М), і вони мали низькі бали за фактором G [10, с. 176–177].

Для дослідження особистісної складової креативності був розроблений тест-опитувальник “Що ви за особистість?” (WKPY – “What kind of person are you?”). Результати заповнення цього тесту корелювали з даними, отриманими за допомогою 16 PF. При дослідженні 100 художньо обдарованих студентів було виявлено 5 значущих факторів, що корелюють з індексом креативності за WKPY: Ql(+); E(+); Q2(+); J(+); G(–).

Практично всі дослідники відзначають істотні відмінності психологічних портретів учених і діячів мистецтв. Р. Сноу відзначає великий прагматизм учених і схильність до емоційних форм самовираження у літераторів. Учені й інженери більш стримані, менш соціально сміливі, тактовніші і менш чутливі, чим діячі мистецтва.

 

Таблиця 11.3