Поняття про обдарованість і геніальність

Всі раніше перераховані моделі факторів інтелекту дуже мало зачіпають найбільш насущну проблему диференціальної когнітології – науки про генезис креативності (творчих здібностей, обдарованості, геніальності людини), проблему обдарованості. Обдарованість розуміють по-різному. Існує принаймні п’ять дефініцій, кожна з яких виділяє різні складові обдарованості як комплексного феномену, що є об’єктом вивчення психофізіології, психології творчості, когнітивної, диференціальної та соціальної психології. Обдарованість можна розуміти як:

1) якісно своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує успішність діяльності;

2) загальні здібності (на відміну від специфічних), які зумовлюють широту можливостей людини;

3) розумовий потенціал – інтелект, що припускає широту узагальнення, логічність (а не здібності до мистецтв);

4) сукупність задатків, природних даних, що забезпечують початковий високий рівень у якій-небудь діяльності (наявність природжених передумов);

5) талановитість (умови для успіхів найвищого рівня).

Обдарованість показує, завдяки яким початковим, структурним умовам можливе досягнення високого результату [19; 20; 21]. Проте цей результат може бути і не досягнутий. На відміну від обдарованості, геніальність, як ми побачимо нижче, підкреслює не потенційні і структурні, а актуальні і процесуальні характеристики творчого процесу.

Термін “ геніальність ” використовується як для позначення здатності людини до творчості, так і для оцінки результатів її діяльності, припускаючи природжену схильність до продуктивної діяльності в тій чи іншій галузі і досягнення видатного результату. Геній, на відміну від таланту, є не просто вищий ступінь обдарованості, а пов’язаний із створенням якісно нових творінь. Чітко розмежовує генії і таланти формула: “геній робить те, що повинен, талант – те, що може” [24].

За Бюффоном, геніальність полягає в надзвичайній мірі витримки. Уордсворт визначив геніальність як акт збагачення інтелектуального світу якимсь новим елементом. Гете стверджував, що початковою і завершальною особливістю генія є любов до істини і прагнення до неї. Згідно з Шопенгауером, суттю генія є здатність бачити загальне в окремому і безупинно вабляче вперед вивчення фактів, почуття достовірно важливого. За Карлейлем, геніальність – це перш за все надзвичайна здатність долати труднощі. За Рамон-і-Кахалем – це здатність в період дозрівання ідеї до повного ігнорування всього, що не стосується порушеної проблеми, і здатність до концентрації, яка доходить до трансу.

За В. Оствальдом – це самостійність мислення, здатність спостерігати факти і робити з них правильні висновки. За Люкка: “Якщо оцінювати продуктивність об’єктивно, а саме як перетворення явно існуючого в цінність, як перетворення тимчасового у вічне, то геніальність ідентична щонайвищій продуктивності, а геній – продуктивний безперервно, тому що саме творчість є його єством, саме перетворення слова у справу” (за [21]).

Отже, вирішальну роль у підвищеній творчій віддачі грає зовсім не наднормальне дарування, а підвищене прагнення до реалізації, дуже сильна установка, що веде до безперервних пошуків самого себе. Генії нерідко довго не знаходять ту галузь, в якій вони найбільш обдаровані [24].

Згідно з визначенням оксфордського словника, геній – це природна інтелектуальна сила надзвичайно високого типу, виняткова здібність до творчості, що вимагає уяви, оригінального мислення, винаходу або відкриття [24]. Таким чином, головним у феномені геніальності виявляється підвищений тонус, здатність до концентрації, потужність життєвих сил (а початкові здібності мають не першорядне значення). Тому не дивно, що в пошуку генетичних передумов геніальності відкриваються особливості обміну речовин, гормонального балансу, що приводять до підвищеної продуктивності.

Донині простежується чотири основні підходи, що намагаються пояснити феномен геніальності [2].

1. Патологічні теорії пов’язують геніальність з безумством, недоумством, “расовою дегенерацією”, упадом фізіологічних функцій геніїв. Традиція ця веде початок від Аристотеля і Платона, які відзначали особливості марення великих людей. Надалі було показано, що рівень їх психічного здоров’я дійсно часто буває далеким від норми. На думку
В. Ланж-Ейхбаума, що вивчив 800 біографій відомих людей, патологічний стан підвищує емоційну сенситивність, ослаблює самоконтроль, приводячи людей у стан пригніченості, що, у свою чергу, ставить їх перед необхідністю гіперкомпенсації; все це разом сприяє підвищенню креативності.

2. Психоаналітичні теорії загострюють увагу на мотиваційних компонентах творчості, розглядаючи її як один із психологічних захистів (сублімації). Згідно з цим підходом, творчість є компенсаторною відповіддю на психологічні або фізіологічні проблеми (Бетховен, Демосфен).

3. Теорії якісної переваги розглядають геніальну людину як спочатку відмінну від інших, яка володіє “креативним інтелектом” – здатністю породжувати не тільки суб’єктивно, але і об’єктивно нове.

4. Теорії кількісної переваги розглядають геніальність як досягнення верхньої межі здібностей, які спочатку властиві багатьом, але звичайно не одержують мотиваційного або освітнього підкріплення.

Емпіричних доказів вірності якої-небудь однієї з перерахованих теорій поки не отримано, і геніальність розглядають як полідетерміноване явище.