Недепозитне залучення коштів комерційними банками в Україні

Недепозитне залучення коштів комерційними банками від­бувається шляхом продажу ним власних боргових зобов’язань на грошовому ринку або через отримання позики централізованим шляхом від НБУ чи на міжбанківському ринку — від іншого ко­мерційного банку.

Метою недепозитного залучення коштів комерційним банком є:

· поповнення вільного банківського капіталу, що буде спрямо­вано на розширення кредитного та інвестиційного портфеля комер­ційного банку або ж на операції, що мають фондовий характер — зміцнення, оновлення чи розширення матеріальної бази банку;

· поповнення ліквідних коштів банку. Згідно з нормативами, встановленими НБУ, банки зобов’язані постійно мати у своєму розпорядженні вільні високо ліквідні кошти.

Якщо недепозитне залучення грошових ресурсів здійснюється для поповнення ліквідних коштів, комерційні банки, як правило, вдаються до запозичення їх від НБУ або від іншого комерційного банку на міжбанківському кредитному ринку. Зазвичай такі кре­дити є короткостроковими. Міжбанківські кредити дають можли­вість комерційному банку виконувати вимоги НБУ з обов’язко­вого резервування, забезпечують ліквідність комерційного банку та задовольняють потреби його клієнтів у грошових коштах. Са­ме тому стійкі банки, що мають надлишок ресурсів, за сприятли­вої ринкової кон’юнктури охоче вдаються до розміщення тимча­сово вільних коштів в інших банках.

До суттєвих переваг міжбанківського кредиту, на відміну від депозитного залучення коштів, необхідно також віднести те, що запозичення відбувається оперативно та досить легко — немає потреби на здійснення маркетингових досліджень, реалізації ма­ркетингової стратегії, а також відпадає потреба розбудови відпо­відної інфраструктури, яка є необхідною для ефективного залу­чення депозитів. На кошти, що залучені на міжбанківському ринку, не розповсюджуються вимоги обов’язкового резервуван­ня, бо вони не є депозитами, але як і витрати по виплаті депозит­них відсотків, обслуговування міжбанківського кредиту включа­ється до валових витрат комерційного банку.

Як уже зазначалося, міжбанківський кредит, як правило коро­ткостроковий. Зокрема виділяють:

1. Добові міжбанківські кредити (овернайт) — це, як правило, незабезпечені позички, які надаються банкам з доброю репутаці­єю, часто укладаються без документальної фіксації. В окремих випадках кредитор може вимагати заставу (наприклад, у вигляді державних цінних паперів).

2. Строкові кредити видаються на строк від кількох днів до кількох місяців (середньострокові — від одного до семи днів, ко­роткі — від 10 днів до одного місяця). Здійснюється оцінювання кредитоспроможності банку-позичальника та обов’язково укла­дається кредитна угода.

3. У міжнародній практиці існують також безстрокові креди­ти — строки угоди автоматично подовжуються щодня, доки одна зі сторін не прийме рішення про розірвання такої угоди.

На міжбанківському кредитному ринку переважають взаємні кредити, що надаються комерційними банками, але НБУ, серед ін­ших не менш важливих функцій, має й функцію «банк банків» та виступає кредитором «останньої інстанції» для комерційних банків.

НБУ надає кредити комерційним банкам для підтримання їх ліквідності в суворій відповідності до монетарної політики, а при кризових ситуаціях він може надавати стабілізаційні кредити.

Внаслідок нестабільності політичної та економічної ситуації наприкінці листопада 2004 р. Національний банк спостерігав не­гативні тенденції — зниження ліквідності банківської системи, підвищений попит на іноземну валюту.

З метою стабілізації ситуації Національний банк своєю поста­новою № 576 від 30.11.04 р. ввів тимчасове обмеження (до 31.12.04 р.) на дострокове зняття депозитів фізичними та юриди­чними особами, строк яких ще не закінчився.

Було введено фінансовий моніторинг операцій готівкового ва­лютного обміну на суму більше ніж 1000 $, обмеживши видачу готівки з банкоматів до 1500 грн на день, та обмеживши суму, яку можуть знімати юридичні особи з рахунків до 80 000 грн на мі­сяць (за винятком готівки на виплату заробітної плати, соціаль­них виплат матеріальної допомоги).

Крім того, Національний банк України зафіксував для Комер­ційних банків максимальний об’єм активного портфеля банків на рівні 30 листопада 2004 р. і заявив про готовність підтримувати ліквідність банків шляхом надання їм стабілізаційних кредитів. Постановою № 609 від 09.12.04 р. було розширено перелік імові­рної застави за стабілізаційними кредитами:

· нерухоме майно, що належить комерційному банку;

· майнові права за угодами раніше наданих банками креди­тами (за умови забезпечення їх майновими правами на нерухоме майно);

· гарантії інших банків;

· державні ЦП внутрішніх та зовнішніх позик;

· муніципальні облігації;

· корпоративні права та облігації підприємств, що вільно обертаються на фондовому ринку;

· інше високоліквідне майно.

Скористатися цією можливістю вважали за потрібне 35 банків. Було видано також кредитів у грудні 2004 р. на суму 1 млрд грн терміном до 1 року під 15% річних. З покращенням ситуації в січні 2005 р. Національний банк зажадав повернення виданих кредитів і банки одразу повернули 0,7 млрд грн (із 1 млрд отриманих).

Як уже зазначалося у п. 1.2, комерційні банки можуть отриму­вати кредити від НБУ шляхом:

1. Надання ресурсів через кредитні аукціони. Єдиним про­давцем кредитних ресурсів на подібних аукціонах є НБУ. До уча­сті допускаються комерційні банки, що додержуються економіч­них нормативів, установлених НБУ, своєчасно подають центральному банку звітність і погашають раніше отримані кре­дити. Один банк не може одержати більше ніж 50% суми, запро­понованої до продажу на кредитному аукціоні. Розрізняють від­соткові та кількісні кредитні аукціони. На відсотковому аукціоні предметом торгів є відсоткова ставка за кредитом, а на кількіс­ному вона визначена заздалегідь. Філії комерційних банків, а та­кож комерційні банки, діяльність яких триває менше року, до участі в кредитних аукціонах не допускаються. Комерційним ба­нкам, чиї заявки на аукціоні задоволені, видається свідоцтво про купівлю кредитів. Це свідоцтво та інші документи, необхідні для оформлення кредитного договору, комерційний банк надає регіо­нальному управлінню НБУ. Після оформлення кредитного дого­вору регіональне управління НБУ перераховує суму кредиту на кореспондентський рахунок комерційного банку. З метою конт­ролю за своєчасним поверненням цих кредитів укладається дого­вір про забезпечення повернення отриманих кредитів.

2. Операцій РЕПО. Операція РЕПО є досить специфічною для кредитної угоди, оскільки об’єднає в собі дві угоди з купівлі- продажу. Перша (пряме РЕПО) — купівля НБУ ОВДП в комер­ційного банку, а друга (зворотне РЕПО) передбачає їх обов’язко­вий зворотний продаж на встановлену дату і наперед за встанов­леною ціною. Особливим є те, що пакет ОВДП виступає тут не об’єктом застави, а об’єктом купівлі-продажу. НБУ в такий спо­сіб унеможливлює несплату комерційним банком боргу — він є власником визначених РЕПО угодою ОВДП.

3. Ломбардного кредитування. За такого способу отримання кредиту комерційним банком передбачається надання кредиту під забезпечення цінних паперів, які входять до ломбардного списку центрального банку. В Україні як застава виступають об­лігації внутрішніх державних позик. Ломбардна ставка НБУ є одним з інструментів грошово-кредитної політики і знаходиться на вищому рівні, ніж облікова ставка. Ці кредити надаються на строк до 30 днів на підставі укладеної кредитної у годи. Заборго­ваність комерційного банку за таким кредитом не повинна пере­вищувати 75% вартості цінних паперів, які перебувають у забез­печенні. На момент дії угоди ця сукупність ОВдП блокується на ДЕПО-рахунку в депозитарії і не доступна для комерційного ба­нку. У випадку зниження вартості цінних паперів НБУ вимагає поповнення портфеля ОВДП, що передані у забезпечення.

4. Рефінансування комерційних банків у формі переобліку векселів. Здійснюється, як правило для підтримання ліквідності комерційного банку на визначеному законодавством рівні. В уго­ді беруть участь портфелі врахованих банком-позичальником ко­мерційних векселів. Сума позики не може перевищувати 50— 70% від теперішньої вартості векселів. Строк оплати за векселями не може бути меншим за термін, на який комерційний банк отримує позику від НБУ (60—75 днів). Крім цього, комерційний банк зобов’язаний викупити перезаставлені векселі за 10—15 діб до настання строку їх погашення. На поточний момент ця форма кредитування комерційних банків рідко використовується, оскільки рівень розвитку цього фінансового інструмента низький. Низька й якість цих цінних паперів — частою є практика непогашення комерційних векселів.

Іншим способом розширення ресурсної бази комерційного ба­нку є випуск ним боргових зобов’язань — банківських векселів та облігацій. Згідно із законодавством України, комерційним ба­нкам на поточний момент заборонено випускати банківські век­селі. Тому вітчизняні банки дедалі активніше вдаються до пози­чення коштів на тривалий термін (від одного року) шляхом випуску облігацій та єврооблігацій.

Процедура випуску облігацій в Україні регулюється спеціаль­ною нормативною базою, зокрема Законом України «Про цінні папери та фондову біржу» та постановами державної комісії з цінних паперів та фондової біржі.

Згідно зі статтею 10 цього закону, облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтвер­джує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксо­ваного відсотка. Саме те, що плата за користування позиченим капіталом за рахунок емісії облігацій є, як правило, фіксованою і те, що комерційний банк отримає ресурси на тривалий період, ставить облігації у ранг привабливих фінансових інструментів. Не останню роль у цьому відіграє й те, що залучені таким шля­хом кошти не оподатковуються і виплати з обслуговування боргу відносяться на валові витрати. Можливість конвертації їх у акції комерційного банку, разом з визначеним відсотковим доходом, робить їх привабливими і для інвесторів. Для комерційного ж ба­нку, в свою чергу, вони є привабливими також тому, що не до­зволяють власникам облігацій втручатися у процес управління банком, не потребують застави і тим, що при потребі можна ви­пустити нові облігації для реструктуризації попереднього боргу.

До недоліків такого методу формування ресурсної бази коме­рційного банку можна віднести додаткові витрати на випуск об­лігацій (за бездокументарної форми — від 1,2%, а за документар­ної — від 3,1%) та існування ризику того, що розміщення облігацій у повному об’ємі не відбудеться. Також важливо від­значити, що для випуску облігацій в Україні позичальник зо­бов’язаний мати рейтингову оцінку, виставлену агенцією кредит- Рейтинг, яка на поточний момент займає монопольну позицію та монопольно встановлює ціну на таку послугу.

Для початку визначаються головні параметри майбутньої емісії — цілі використання залучених коштів, номінал обліга­цій, коло імовірних інвесторів (за рахунок невеликого номіналу є можливість залучити до співпраці значно ширше коло інвес­торів), вид облігацій, форма їх випуску, порядок розміщення та особу андерайтера, визначення платіжного агента з розміщення та погашення облігацій. Визначити також необхідно й час, най­більш вдалим за прогнозами для проведення таких запозичень. У 2004 р. було декілька випадків, коли емітенти були змушені припинити розміщення своїх облігацій у зв’язку з несприятли­вою ситуацією на ринку, а продовжили запозичення під вищий відсоток.

Рішення про випуск облігацій оформлюється протоколом (проспектом). Проспект емісії має містити такі відомості:

· найменування емітента, його місцезнаходження;

· про статутний капітал, результати господарської діяльності;

· про розміщення попередніх емісій облігацій та результати їх погашення;

· мета випуску;

· вид облігацій (документарні/бездокументарні, іменні/на пред’я­вника, ринкові/з обмеженим колом покупців, відсоткові/безвідсот- кові);

· загальна сума емісії;

· кількість та номінал облігацій (останнім часом більшість облігацій випускаються номіналом у 1000 грн);

· порядок випуску, виплати доходу та погашення обліга­цій;

· порядок оголошення про виплату доходу та погашення об­лігацій.

Після цього керівництво комерційного банку готує документи на реєстрацію емісії облігацій. Перелік необхідної документації наведено в Положенні про порядок реєстрації випусків цінних паперів та інформації про їх емісію (07—01/98), затвердженому Рішенням ДКЦПФР № 36 від 12.02.1998. Реєстрація емісії має бути проведена в терміни, що не перевищують 30 днів з моменту подання документів.

Якщо отримано рішення про реєстрацію емісії в ДКЦПФР, емітент має право розміщувати оголошення про емісію в газетах «Урядовий кур’єр», «Голос України», «Українська інвестиційна газета», «Цінні папери України», «Ділова Україна», «Негоціант», «Фондова панорама». Тепер банк може розпочати друкувати об­лігації. Друкуватимуть банкнотно-монетний двір НБУ та спеціа­льні поліграфічні підприємства, що мають дозвіл Міністерства фінансів.

Якщо облігації випускаються в бездокументарній формі, то на період проведення підписки оформлюється глобальний сертифі­кат, що має зберігатися в депозитарії. Якщо емісія відбулася, тимчасовий глобальний сертифікат замінюють на постійний, що зберігається до погашення облігацій там само.

Основні моменти процесу розміщення облігацій регулюється законом України «Про цінні папери та фондову біржу», а особ­ливості проведення конкретного розміщення описані в проспекті емісії. Там же описано умови сплати доходу та погашення облі­гацій. Якщо строки виплат або їхні об’єми не дотримано, то кре­дитори мають право звернутися до суду. Після погашення облі­гацій у 7-денний термін банк має надати в ДКЦПФР звіт про результати їх погашення.

Бувають випадки, коли банк вважає за потрібне реструктури- зувати цю позику, випустивши нові облігації. Але це треба роби­ти заздалегідь, визначивши коло осіб, що задовольняться таким поворотом подій.

Але фінансова система країни в цілому не в змозі поки що задово­льнити попит комерційних банків на «довгі» інвестиційні ресурси, а на світових ринках можна знайти недорогі ресурси. Тому останнім часом більшість системоутворюючих комерційних банків вдавалася до міжнародних запозичень шляхом випуску єврооблігацій та отри­манням синдикованих міжнародних кредитів. Єврооблігації — цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов’язання держави або підприємства від­шкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з ви­платою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Єврооблігації — цінні папери, що були випущені у валюті, яка, як правило, є іноземною для емітента. їх розміщують за допомо­гою міжнародного синдикату андерайтерів серед зарубіжних інве­сторів, для яких ця валюта також, як правило, є іноземною.

Крім вищезгаданих переваг облігацій як методу оформлення запозичень, додатковою перевагою для емітента є формування кредитної історії на міжнародному ринку капіталу.

Щодо негативних моментів випуску єврооблігацій, то слід ви­ділити такі: тривалий та складний процес організації емісії, а та­кож вимоги, яким має відповідати емітент та облігації, що він ви­пускає. Так, у випуску облігацій беруть участь до 10 фінансових і юридичних посередників (консультантів), рейтингових агентств та аудиторських компаній. При цьому строк підготовки першого випуску може розтягнутися на 4—5 місяців.

Щодо технології випуску, то вона виглядає так. Процес випу­ску єврооблігації можна розподілити на 4 етапи:

1) прийняття рішення щодо випуску облігації та вибір посере­дників;

2) структурування випуску облігацій;

3) проведення аудиту, отримання рейтингу й підготовка інвес­тиційного меморандуму;

4) проведення гоаб 8Йо^ і розміщення облігацій.

На першому етапі банк приймає рішення: чи цікавий взагалі йому випуск єврооблігацій, на яких умовах можна розмістити майбутні боргові зобов’язання? Якщо банк вирішує йти далі, то він за допомогою організатора випуску підписує угоди з посеред­никами і консультантами, які братимуть участь в організації емісії. їх може бути до 10 і більше. До їх складу, зокрема, входять:

· лід-менеджери і менеджери випуску;

· платіжний агент, трасти (довірена особа), банк-емітент сер­тифікатів;

· юридичні консультанти.

Протягом другого етапу узгоджуються умови випуску обліга­цій. Базові параметри емісії — це її об’єм, строк обігу і ставка розміщення. В ході структурування випуску ці параметри узго­джуються заздалегідь. Кінцева ставка, об’єм і навіть строк обігу вказуються в інвестиційному меморандумі вже після проведення гоай 8Йо^, на основі поданих інвесторами заявок.

Додаткових умов випуску багато, і вони визначають немало прав та обов’язків інвесторів і емітента. Зокрема, вони можуть відбиватися у:

· праві інвестора достроково викуповувати облігації;

· обмеженні зміни структури власності боржника;

· обмеженні збільшувати заборгованість компанії вище від певного рівня;

· обмеженні на реалізацію активів чи здійснення інших дій, які можуть призвести до зменшення фінансової стійкості емітен­та, зниження рейтингу та ін.

Усі вимоги емісії прописуються в інвестиційному меморанду­мі (оґґегіид сігсиїаг), який є юридичним документом (на відміну від інвестиційного меморандуму в Україні). Його підготовка — це третій етап. Дуже важливим є вибір юридичного консультан­та, який буде готувати інвестиційний меморандум. Базовими роз­ділами меморандуму є:

· фактори ризику;

· використання надходжень;

· злиття, відчуження, придбання;

· бізнес, регулювання, керівництво;

· угоди з афілійованими особами;

· умови випуску облігацій;

· умови кредитної угоди;

· фінансові звіти (аудиторські);

· питання сплати податків та інформація про країну замовника.

У меморандумі вказується рейтинг емітента, наданий міжна­родним рейтинговим агентством, а також надається фінансова звітність (обидві ці процедури можуть тривати 1—2 місяці).

Четвертий етап включає в себе проведення зустрічей з інвес­торами і безпосереднє розміщення сертифікатів (2-3 тижні). Інвесторам надається вся інформація про випуск сертифікатів і позичальника. З початком проведення зустрічей лід-менеджер випуску «відкриває книгу», яка містить пропозиції інвесторів про придбання єврооблігацій. Після завер­шення зустрічі ці заявки обробляються і формується та дохід­ність, з якою будуть розміщені зобов’язання емітента. Ця дохід­ність вписується в кінцевий варіант інвестиційного меморан­думу, який розсилається інвесторам, що підписалися на покупку облігацій. Після цього підписуються угоди про продаж облігацій.

Щодо вартості випуску єврооблігацій, то вона складається з комісійних за розміщення облігацій (1—1,5%), а також оплати послуг міжнародних і українських юристів, міжнародних аудито­рів, рейтингових агентств, витрат на проведення зустрічей.