Формування та використання власних коштів комерційного банку

Значну роль у забезпеченні надійності банку та ефективно­сті його діяльності відіграє власний капітал. Він є джерелом початкових ресурсів банку, відіграє роль амортизатора і гара­нта, дає банку можливість виконувати свої зобов’язання в ек­стремальних ситуаціях. Власний капітал банку виконує такі функції:

· реєстраційну — при створенні кредитної організації; емісійну — при формуванні акціонерного капіталу; регулювальну — є капітальною базою розрахунку економі­чних нормативів діяльності банку;

· резервну (захисну) — забезпечує визначені гарантії вклад­никам, кредиторам і клієнтам банку;

· оперативну — забезпечує розвиток банку, можливості на­рощування обсягу банківських операцій.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом. Джерелами формування власного капіталу банку як правило є:

1. Базою власного капіталу банку є статутний капітал — ве­личина, зареєстрована при його реєстрації відповідно до встанов­леного НБУ мінімально необхідного розміру капіталу для ново­створюваних банків. Надалі ця величина може бути переглянута за рішенням його власників, акціонерів чи пайовиків. Формуван­ня статутного капіталу залежить від організаційної форми комер­ційного банку. Якщо банк створюється у формі акціонерного то­вариства, то статутний капітал формується із суми номінальних вартостей акцій, що розподіляються шляхом відкритої підписки на них або шляхом розподілу всіх акцій між засновниками відпо­відно до їх частки у статутному капіталі. Якщо банк зареєстрова­ний як товариство з обмеженою відповідальністю, то статутний капітал розподіляється на паї, розмір яких сплачують засновники. Але, незалежно від організаційної форми банку, його статутний капітал формується тільки за рахунок внесків засновників (учас­ників) банку з обов’язковим підтвердженням аудиторів. Бюджет­ні, кредитні кошти забороняється використовувати для форму­вання статутного капіталу приватного банку. Статутний капітал державного банку утворюється за рахунок бюджетних коштів.

Режим створення і наповнення фондів та загальних резервів банку регулюється внутрішніми нормативами банку та чинним законодавством.

Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного фонду комерційного банку регулюється законами України «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу». Перший випуск акцій банку має повністю складатися з простих акцій. Реєстрація і реалізація банком-емітентом першого випус­ку акцій звільняється від оподаткування на операції з цінними паперами.

Усі випуски акцій банками типу відкритих акціонерних това­риств підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). При повторній емісії банки мо­жуть випускати привілейовані акції. Для отримання права на по­вторну емісію акцій банк має бути беззбитковим, не підлягати санкціям НБУ, не мати прострочену заборгованість перед бю­джетом і кредиторами. Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують заснов­ники, при наступній — правління банку. В проспекті емісії міс­тяться дані про банк, його фінансовий стан, інформація про по­передні випуски цінних паперів.

2. Резервний фонд комерційного банку. Це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених ви­трат, покриття збитків від банківської діяльності, а також випла­ти дивідендів за привілейованими акціями, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів у ньому забезпечує стійкість комер­ційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір ре­зервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим ніж 25% статутного фонду, а розмір відра­хувань — меншим ніж 5% чистого прибутку.

3. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцін­ки основних засобів та інші), які призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Фор­муються ці фонди за рахунок прибутку.

Елементом резервного капіталу є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків за операціями банку. їх відмін­ність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають більш конкретне призначення (наприклад, створюються для зниження негативних наслідків у зв’язку з неповерненням кредитів, виник­ненням збитків від операцій з валютою та цінними паперами, що знаходяться в розпорядженні банку). Загальні резерви створю­ються з чистого прибутку, що залишається в банку після сплати податків.

4. Нерозподілений прибуток — джерело внутрішнього похо­дження. За своїм змістом він є резервом банку, який залишається після розподілу чистого прибутку на сплату податку, формування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на капі­талізацію, тобто на розширення банківського бізнесу. Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить го­ловним чином від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам.

Розмір власного капіталу комерційного банку залежить від та­ких факторів:

· рівня мінімальних вимог НБУ до статутного фонду (це мі­німальний розмір сплаченого статутного фонду банку);

· специфіки клієнтури. За значної кількості невеликих вклад­ників власного капіталу потрібно буде менше ніж за наявності великих вкладників;

· характеру активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру влас­ного капіталу.

Українська методика визначення капіталу банку і розрахунку його достатності випливає з рекомендацій Базельського комітету. Банк міжнародних розрахунків у м. Базелі в 1987—1988 рр. за­твердив основні стандарти оцінки банківського капіталу. Згідно з цими рекомендаціями капітал банку поділяють на основний (ка­пітал І рівня) та додатковий (капітал II рівня).

Капітал поділяється на два рівні:

1. Основний (первинний, капітал І рівня) — акції або паї, емі­сійні доходи; частина фондів і частина прибутку звітного періоду.

Під основним капіталом треба розуміти постійну (незмінну за вартістю) частину капіталу, що може бути використана на по­криття будь-яких збитків.

2. Додатковий (вторинний, капітал ІІ рівня) — величина, що змінюється залежності від зміни вартості активів або ринкових ризиків, зокрема резерви під кредитні ризики (I група) і частина резервів за цінними паперами.

Емісійний дохід — дохід, утворений від продажу акцій за ці­ною, вищою ніж номінальна.

Фінансова стійкість будь-якого комерційного банку може ха­рактеризуватися за такими напрямами:

· розмір капіталу;

· структура (частка його окремих складових);

· темп зростання як капіталу в цілому, так і окремих його складових;

· нетто-частка власних засобів.