Дискусія щодо нейтральності грошей на довгостро­ковому часовому інтервалі зовсім інша.

Сучасні формулювання цих доказів можна звести до такого:

— зміна маси грошей в обороті спричинює відповідну зміну загального рівня цін на всіх ринках (товарних, робочої сили, фі­нансових);

—у довгострокових періодах досягається висока поінформо­ваність усіх економічних агентів стосовно грошово-кредитної політики, що забезпечує достатню гнучкість реальних економіч­них показників (відносних цін, зайнятості, реальної заробітної плати та ін.);

— в умовах високої поінформованості економічних агентів та гнучкості реальних економічних показників часовий лаг у довгостроковому періоді наближається до нуля, й економічні агенти втрачають матеріальний стимул для посилення ділової активності, вона повертається на попередній рівень, а водночас знижуються до попереднього рівня і обсяги виробництва (після деякого підвищення на коротких часових інтервалах).

Дискусії щодо нейтральності грошей у довгостроковому пері­оді велись в основному навколо двох питань:

— у чому полягає межа, що відділяє короткостроковий період
від довгострокового;

— якій регулятивній політиці віддавати перевагу — спрямо­ваній на забезпечення короткострокової рівноваги чи довгостроковій.

Межа між короткостроковим та довгостроковим періодами перебуває не просто в точці дотику двох певних періодів — короткого і довгого, а в точці завершення інформаційної хвилі, завдяки якій відомості про зміну (збільшення чи зменшення) пропозиції грошей та попиту стають надбанням усіх чи біль­шості економічних агентів. Унаслідок цього їх цінові та інфля­ційні очікування, інші економічні змінні (співвідношення цін на засоби виробництва і вироблені продукти тощо) досягають рівня, адекватного новому рівню грошової маси та платоспро­можного попиту, набувають повної еластичності (відповіднос­ті) щодо зміни попиту. До цього моменту часовий лаг набли­жається до нуля, зміна пропозиції грошей вичерпує свій вплив на ділову активність учасників суспільного виробництва. На­стає новий період — довгостроковий, на якому гроші стають нейтральними, а ділова активність повертається до поперед­нього рівня.

Оскільки інфор­маційна хвиля зростає під впливом удосконалення економічних відносин, банківської справи, зрос­тання інформованості суспільства тощо, короткі часові періоди неминуче скорочуватимуться, і, як наслідок, активність грошей буде зменшуватися. Цей суто логічний висновок посилює надії монетаристів довести, що концепція нейтральності грошей спра­ведлива і для коротких часових інтервалів.

Щодо пріоритетності короткого і довгого періодів у теоретичних дослідженнях та в регулятивній прак­тиці, Кейнс і його послідовники основну увагу приділяли поді­ям на коротких часових інтервалах і зовсім не досліджували до­вгі періоди. Монетаристи ж пріоритетним визнають довгостроковий пе­ріод і основний акцент для практики роблять на довгостроко­вих корективах економіки.

Оскільки на цих періодах збіль­шення грошової пропозиції призводить лише до аналогічного зростання рівня цін, то єдиним ефектом такого регулятивного маневру є прискорення інфляції. Тому монетаристи переважно підтримують антиінфляційну політику, виступаючи за посту­пове, обернене збільшення грошової маси в обороті, за підтри­мання довготривалої рівноваги на ринках. А для цього слід відмовитися від практики раптових збурень у пропозиції гро­шей, які відстоюють кейнсіанці заради стимулювання ділової активності й економічного зростання на коротких часових ін­тервалах.

Проведений аналіз свідчить, що представники обох напрямів сучасної монетарної теорії — монетаристи і кейнсіанці — визна­ють активну роль зміни пропорції грошей у стимулюванні еко­номічного зростання на коротких часових інтервалах і погоджу­ються з нейтральністю грошей у довгострокових періодах.

Разом з тим позиції монетаристів і кейнсіанців у цьому питан­ні помітно різняться, кейнсіанці у своїх практичних реко­мендаціях державним органам монетарного управління віддають перевагу експансійній грошово-кредитній політиці, а монетаристи — політиці рефляції. (Рефляція – політика, спрямована на на розширення сукупного попиту і зайнятості. Її здійснюють через зниження процентних ставок, зменшення податків, збільшення державних видатків).