Проблема сенсу життя людини.

Проблема сенсу життя виникає перед конкретною людиною або тоді, коли вона, відхиляючись від повсякденних справ, усвідомлює свою кінцевість, або тоді, коли за різними причинами вона втрачає віру у цілі та ідеали, якими жила. В підсумку, на перший план виходить фундаментальне питання: “Чи варто жити і навіщо жити?”

Поняття сенсу життя відображує суттєві характеристики людського буття і тому пов’язано з такими поняттями як любов, віра, надія, свобода, краса, праця, свідомість, смерть тощо. Сенс життя людини полягає в шуканні цього сенсу, але сам пошук якраз і є життям людини. Припиниться пошук — урветься людське життя.

Сенс життя – це смислове значення життя. Питання про сенс є питанням про призначення людини.

Філософський аспект даної проблеми передбачає розгляд наступних питань:

· Сенс життя людини міститься в кожній окремій життєвій ситуації або усвідомлюється в кінці людського життя?

· Чи виражається він у вищих (Бог, біблійні заповіді) або в повсякденних земних цінностях?

· Чи пов’язаний він із загальнолюдськими або індивідуальними цінностями окремої людини?

Відомий дослідник цієї проблеми В.Франкл стверджує відносність сенсу людського життя. В самому загальному вигляді сенс життя визначається ним як ставлення конкретної людини до тієї ситуації, в якій вона перебуває в кожну дану мить. За думкою Франкла, існує ряд основоположних цінностей, орієнтуючись на які людина здійснює пошук сенсу життя:

· цінності творення (творча трудова діяльність);

· цінності переживання (краса природи, мистецтва);

· цінності спілкування (любов, дружба, співчуття);

· цінності подолання людиною самої себе, здобування влади над собою (своїми інстинктами, потягами, пристрастями).

Доки людина живе, вона має можливість реалізовувати певні цінності. Сенс життя може бути виражений і іншими параметрами: право на життя, смерть, безсмертя.

Право на життя, “святість життя” визначається її первинною заданістю.

Смерть є критерієм тієї вищої цінності, заради якої людина здатна віддати своє життя і яку вона визначає для себе інтуїтивно: Бог, Вітчизна, любов, діти та ін.

І, нарешті, пошук безсмертя у вигляді пам’яті людства, нащадків, прагнення до злиття душі з Богом та ін. Пошук і вивчення сенсу життя людиною завжди носить індивідуальний особистісний характер. Тому виникають різні концепції ставлення до буття. Найголовніші з них:

1. Сенс життя одвічно притаманний людському життю від самого його початку.

2.Сенс життя – за межами життя (тобто після смерті).

3. Сенс життя створюється самою людиною.

Тема3: Цінності в житті людина і суспільства

План лекції:

1. Поняття «цінність»

2. Предметні і суб’єктні цінності

3. Рівні цінностей.

4. Ціннісні орієнтації

1. Поняття «цінність»

Світ предметів, в якому живе людина, створений нею і тому їй небайдужий. Людина вкладає в речі свою працю і свою душу, надає їм значення і сенсу.

Цінність – це людський вимір речей, це ставлення до них людини з позиції своїх потреб та інтересів.

Чим більше витратила людина своїх фізичних та духовних сил на освоєння того чи іншого предмету, тим більш небайдужим є її ставлення до нього. Цінність існує об’єктивно як властивість предмету. Але це неприродна властивість, а суспільна. Самі по собі предмети – ні позитивні, ні негативні. Вони отримують ціннісну характеристику лише по відношенню до потреб людини. Оцінюється не фізичний, природний зміст предметів, а їх суспільна функція. Тому цінність – поняття, яке визначає позитивне чи негативне значення об’єкта саме для людини

 

2. Предметні і суб’єктні цінності

Цінності можуть бути предметними і суб’єктними. Предметні цінності – це ті сторони будь-яких об’єктів людської діяльності, які викликають суб’єктивне відношення до них людини. Наприклад, добро і зло, споживча вартість предметів праці (корисність), культурна спадщина, корисний ефект пізнання, предмети релігійного поклоніння і т.д. Предметні цінності є відображенням значення предметів в людському житті, вони оцінюються людиною в поняттях «позитивного» і «негативного»: прекрасного і потворного, добра і зла, дозволеного і забороненого.

Способом і критерієм оцінки виступають суб’єктні цінності – це сукупність настанов і оцінок, імперативів і заборон, ідеалів і принципів, цілей і проектів, які виконують функцію норм, усталених орієнтирів поведінки людини, її життєдіяльності.

Здатність цінностей бути регуляторами і орієнтирами людських відносин і поведінки індивідів обумовлена їх суспільним характером. Цінності є продуктом колективної діяльності людей – соціальних груп, націй, класів, суспільства. Тому будь-яка цінність формується як суспільна цінність.

 

3. Рівні цінностей.

Цінності є різноманітні і розповсюджені нерівномірно серед всіх членів суспільства. Можна виділити такі рівні цінностей: загальнолюдські, соціально-групові і індивідуально-особистісні.

Загальнолюдські можуть співпадати з загально соціальними (цінності життя, любові, краси, добра, істини, свободи, творчості), але можуть і відрізнятися. Наприклад, в одних суспільствах вищою цінністю може бути дотримання традиції авторитету роду чи общини, а в іншому – індивідуальне самоутвердження особистості.

Загальнолюдські цінності мають конкретно-історичний зміст (розуміння свободи в епоху середньовіччя, наприклад, відрізняється від змісту цього поняття в наш час).

Соціально-групові цінності – це цінності певного класу, соціальної групи чи спільноти (молодіжні цінності, етнічні тощо).

Індивідуальні цінності завжди залежать від рівня матеріального і духовного розвитку суспільства, від особистої культури індивіда.

 

4. Ціннісні орієнтації

Сукупність цінностей, притаманних особистості, відмежовує для неї у її власній життєдіяльності суттєве від несуттєвого, важливе від неважливого, спрямовує її потреби і інтереси у певному напрямку.

Ціннісна орієнтація – це спрямованість всіх проявів життєдіяльності людини на певну систему цінностей, що надає життю сенс і значення. Основним змістом ціннісних орієнтацій особистості є політичні, філософсько-світоглядні, моральні переконання, глибинні і усталені симпатії і прихильності, моральні принципи поведінки. У своєму житті особистість завжди здійснює вибір духовних цінностей, що само по собі є проявом людської свободи.