Сучасна українська літературна мова

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ВСП НАУ СЛОВ'ЯНСЬКИЙ КОЛЕДЖ НАЦІОНАЛЬНОГО АВІАЦІЙНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

 

Затверджую:

Заступник начальника ВСП НАУ

СК НАУ з навчальної роботи

_______________ Т.К. Лисак

"________" __________ 2012

 

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

 

дисципліна „Українська мова (за професійним спрямуванням) ”

 

спеціальність

5.07010301 “Технічне обслуговування повітряних суден і двигунів”

 

 

 

Обговорено на засіданні циклової комісії соціально-гуманітарних дисциплін

Протокол № __ від «__» ___ 2012

та рекомендовано до затвердження

Голова циклової комісії

___________ С.Д.Буряченко

“___”______ 2012

Склав викладач

____________ О.М.Романова

 

ЗМІСТ

 

Передмова……………………...……………..……....……………..……………
Приблизний тематичний план…………………………………...……………...
Тема 1. Літературна мова. Мовна норма……………………………...………………….
План……………………………………………………………………...………………………
Методичні поради до вивчення теми………………………………...………………………..
Матеріал самостійного вивчення…………………………………...…………………………
Запитання для самоконтролю……………………...………………………………….……….
Рекомендована література…………………………………………………...………………...
Тема 2. Специфіка мовлення фахівця (відповідно до напряму підготовки)…………...
План………………………………………………………………...……………………………
Методичні поради до вивчення теми………………………………………………………….
Матеріал самостійного вивчення……………………………………………………...………
Запитання для самоконтролю…………………………………………………………....…….
Рекомендована література…………………………………………………...………………...
Тема 3. Структура ділового спілкування…………………………………………...……..
План……………………………………………………………………………………………...
Методичні поради до вивчення теми………………………………………………….......…..
Матеріал самостійного вивчення………………………………...……………………………
Запитання для самоконтролю……………………………...………………….……………….
Рекомендована література……………………………………………………………...……...
Підготовка до модульної контрольної роботи №1…………………………………...…...
Тема 4. Типи термінологічних словників (відповідно до фаху)…………………………
План……………………………...………………………………………………………………
Методичні поради до вивчення теми……………………………………...…………………..
Матеріал самостійного вивчення………………………………………………...……………
Запитання для самоконтролю……………………………………………….……...………….
Рекомендована література…………………………………………………...………………...
Тема 5. Синтаксичні норми сучасної літературної мови у професійному спілкуванні…………………………………………...…………………………………………
План……………………………………………………………………………………………...
Методичні поради до вивчення теми………………………………………………...………..
Матеріал самостійного вивчення……………………………………………………...………
Запитання для самоконтролю……………………………………………….…...…………….
Рекомендована література………………………………...…………………………………...

 

Підготовка до модульної контрольної роботи №2………………………………...……...
Тема 6. Текстове оформлення довідково-інформаційних документів……………...….
План……………………………………………………………………………………..………
Методичні поради до вивчення теми…………………………………………………………
Матеріал самостійного вивчення…………………………………………………….………..
Запитання для самоконтролю……………………………………………………..…………...
Рекомендована література…………………………………………………………….……….
Тема 7. Особливості складання розпорядчих та організаційних документів….……..
План……………………………………………………………………………………………..
Методичні поради до вивчення теми…………………………………………………………
Матеріал самостійного вивчення……………………………………………………………..
Запитання для самоконтролю…………………………………………………………..……...
Рекомендована література…………………………………………………………….…….…
Підготовка до модульної контрольної роботи №3………………………………………..
ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………………………..……….

 

ПЕРЕДМОВА

 

Українська мова повинна функціонувати в усіх установах, підприємствах, організаціях, бути мовою професійною. Розширення сфери вживання української літературної мови гостро висунуло завдання навчитися вільно володіти всіма стильовими ресурсами мови, набути міцних і сталих навиків орфографії, пунктуації та стилістики, дотримуватись правил при написанні ділових паперів, вимог культури усного та писемного мовлення.

Даний посібник повинен активізувати знання норм і всіх можливих варіантів літературної мови, навчити користуватися ними в різноманітних практичних мовленнєвих сферах, розширити відомості про загальну й мовну культуру ділового спілкування в його усній та писемній формах, навчити доброго мовлення кожного, хто хоче володіти українською мовою не лише для справоведення, а і для спілкування в усіх сферах своєї суспільної, фахової та побутової діяльності.

Під час підготовки до певної теми студенти повинні опрацювати відповідну наукову та спеціальну літературу, спрямовану на розвиток навиків писемної мови. Передбачено також роботу з термінологічними та іншими видами словників, навчальною та довідковою літературою. Лише після цього виконувати практичні завдання. Їх характер носить прикладний характер і покликаний розвивати у студента вміння вирішувати життєві та професійні проблеми за допомогою слова. Нестандартність окремих завдань викликана тим, що метою навчальної дисципліни є не емпіричне засвоєння матеріалу, а глибинне усвідомлення філософії та психології мовлення як складової частини людської культури.

Вивчаючи самостійно подані теми, студенти підвищать рівень знань з мови, поповнять власний словниковий запас спеціальними термінами відповідно до свого фаху, навчаться укладати ділові папери різного типу.

Перелік теоретичних знань, практичного вміння та навичок, які повинні набути студенти у процесі виконання роботи:

ü Володіти культурою мови, літературною українською мовою.

ü Здійснювати аналіз і коригувати тексти відповідно до норм української літературної мови.

ü Сприймати, відтворювати і створювати наукові фахові тексти за нормами української літературної мови.

ü Застосовувати фахову українську термінологію у різноманітних комунікативних процесах.

ü Грамотно оформляти документи особового складу (заяву, автобіографію, характеристику), обліково-фінансові документи (доручення, розписку), інформаційні документи (протокол, звіт, оголошення) та ін.

ü Користуватись термінологічними, енциклопедичними та загальномовними словниками.

ü Перекладати з російської мови на українську фахову термінологію.

ü Самостійно опрацьовувати відповідну наукову чи спеціальну літературу.

ü Брати участь у процесі ділового спілкування.

ü Брати участь у публічних виступах.

ü Дотримуватися етикету спілкування.

 

 

ПРИБЛИЗНИЙ ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

№ п/п	Найменування тем	Всього	Аудиторні заняття	Самостійні заняття
разом	в тому числі
лекції	практ
Модуль І. Культура фахового мовлення. Етика ділового спілкування
	Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови. Стилі, типи і форми мовлення.
	Літературна мова. Мовна норма
	Культура мови. Культура мовлення під час дискусії.
	Специфіка мовлення фахівця (відповідно до напряму підготовки).
	Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності. Основні закони риторики.
	Поняття етики ділового спілкування, її предмет та завдання.
	Структура ділового спілкування.
	Техніка ділового спілкування. Мовленнєвий етикет. Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону.
Модуль ІІ. Лексичний аспект сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні. Нормативність і правильність фахового мовлення
	Модульна контрольна робота №1 Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни.
	Спеціальна термінологія (відповідно до напряму підготовки).
	Термінологія фаху і професіоналізми (відповідно до напряму підготовки).
	Типи термінологічних словників (відповідно до фаху).
	Точність і доречність мовлення. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми. Вибір синонімів.
	Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови.
	Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм.
	Синтаксичні норми сучасної літературної мови у професійному спілкуванні.
Модуль ІІІ. Складання професійних документів
	Модульна контрольна робота №2 Загальні вимоги до складання документів. Текст документа. Основні реквізити. Види документів.
	Укладання документів щодо особового складу.
	Текстове оформлення довідково-інформаційних документів.
	Особливості складання розпорядчих та організаційних документів.
	Укладання фахових документів відповідно до напряму підготовки.
	Підсумкове заняття. Контрольна робота.
Всього

 

Тема 1. Літературна мова. Мовна норма

(2 години)

 

План

1. Виникнення української мови.

2. Сучасна українська літературна мова.

3. Мовна норма.

4. Варіанти норм.

 

 

Методичні поради до вивчення теми

Мета вивчення цієї теми — відновити у пам’яті студентів поняття літературної мови, її норм і варіантів; вчити студентів правильно використовувати закони унормованої мови.

Вивчення дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» доцільно містить у собі тему з вивчення літературної мови і мовних норм. Слід зазначити, що ознайомлення з матеріалом теми “ Літературна мова. Мовна норма” має базуватися на вже здобутих знаннях зі шкільного курсу «Українська мова». Тому вважається, що студент має уявлення про такі поняття, як „ літературна мова”, „нелітературна мова ”, „орфографія ” i т. iн.

Вивчення теми доцільно починати з розгляду видів мови та виникнення сучасної української літературної мови.

Ознайомлення з основними характеристиками унормованої мови допоможе студентові розширити свій науковий світогляд стосовно законів сучасної мови і мовлення як окремої ланки філологічної науки i поглибити знання про особливості функціонування варіантів норм.

Наступним кроком вивчення теми є засвоєння поданого теоретичного матеріалу на практиці за допомогою завдань. Слід пам’ятати, що порушення мовних норм веде до некоректного спілкування, непорозуміння між співрозмовниками, суттєвих помилок при оформленні документації, тощо.

 

Матеріал для самостійного вивчення

Мово рідна, слово рідне!

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має.

(Сидір Воробкевич)

 

1. Виникнення української мови

Не можна не захоплюватися тим, що це розуміли ще наші предки. Так, Володимир Мономах у своєму “ Поученії ”дітям зазначав:

Коли щось умієте робити добре - не забувайте того, а коли не вмієте - вчитеся.

Причину необхідності вивчення рідної та інших мов славетний князь пояснював так: людина народжена для добра, але щоб діяти добре—вона повинна знати світ, розбиратися, що є добро, а що зло. Насамперед треба знати свій рід та своє призначення у світі; свою мову й мови інших народів.

МОВА-це душа народу; гине мова - гине народ, оскільки без мови народ ніколи не зможе стати свідомою і повноцінною нацією.

“ Наш народ повинен зрозуміти, що сила його залежить від сили його свідомості. ”—Писав митрополит Іларіон Туровський за часи Київської Русі.

Мова кожного народу – явище давнє, її коріння сягають у далекі часи. Вона є наслідком матеріальної і духовної діяльності багатьох поколінь, а кожне створене слово – це зусилля людини проникнути в природу, у саму себе, увійти в чарівний і загадковий світ мови.

Шукаючи прадавні корені української мови треба памўятати слова Потебні, що “можна точно зареєструвати дату, годину і хвилину, коли яблуко впало з дерева, коли народилася дитина, але не можна визначити року, дня і години постання нової мови”.

Тож розглянемо яке місце займає українська мова серед мов світу.

Українська мова належить до східнословўянської групи індоєвропейської сімўї мов.

Добра половина усього людства розмовляє на якій-небудь індоєвропейської мові. А усього у світі десь понад 100 мовних сімей, які поєднують близько 3000 мов. Наприклад:

- семито-хамитська сімўя;

- дравидська;

- уральська;

- тюркська;

- монгольська;

- австро азіатська;

- австронезійська і т.д.

Деякі з них зовсім маленькі, а ось індоєвропейська сімўя мов дуже велика.

Звичайно, нас з вами цікавить словўянська гілка.

Розглянемо дерево індоєвропейських мов:

італійська гілка – умбрська мова

оскська мова

романська гілка – латинь каталанська мова

испанська

молдавська

румунська

португальська

французька і т. д.

індо-іранська гілка

П К персидська мова урду курдська мова хінді осетинська мова і т. д.

санскрит і т. д.

Словўянськими мовами розмовляють понад 300 млн. осіб. Безпосередній предок сучасних словўянських мов - спільнословўянська (прасловўянська) мова у період розселення словўян (I тис.н.ери) почала розпадатися на окремі діалекти, з яких пізніше сформувалися окремі словўянські мови (13 літературних мов), що належать до трьох підгруп:

- східнославўянська група;

- західнословўянська група;

- південнословўянська група.

Українська мова – державна мова українців, нації, що мешкає на території України. Багато наших співвітчизників у різний час і з різних причин оселилися поза межами України, ця частина українців складає українську діаспору:

східна діаспора – Росія, Казахстан, Білорусь,

(близько 7млн осіб) Прибалтика, Молдова;

 

західна діаспора – країни Європи, Канада, США,

(близько 4млн осіб) Бразилія, Аргентина,

Австралія.

Тож тепер ми маємо уявлення про місце української мови серед інших мов світу. А зараз звернемось до питання, яке поставив у своїй монографії Григорій Півторак “Українці: звідки ми і наша мова”. Важливо памўятати, що у походженні української мови, як і будь-якої іншої, треба розрізняти її писемну історію, коли вона складалась як літературна мова, і дописемну, тобто в головах та діалектах, на базі яких пізніше утворилася літературна мова.

Так от, щодо походження української літературної мови то відомо, що її започаткував Іван Котляревський, який ввів до літератури колоритну, мелодійну народну розмовну мову. Основоположником став Тарас Шевченко, який з неперевершеною майстерністю розкрив красу і силу українського слова. Подальший розвиток української літературної мови повўязаний з творчістю Лесі Українки, Івана Франка.

У IX-XIII ст. східні словўяни мали могутню давньоруську державу – Київську Русь, що зумовила формування спільної мови східних словўян, яка дістала назву давньоруської мови.

Але через незгоди між київськими князями та руйнівні нападки завойовників (13-15 ст. монголо-татарська навала) держава розпалась і утворилися три народності: українська, російська, білоруська. А на ґрунті давньоруської мови після занепаду Київської Русі утворилися три споріднені мови: російська, українська, білоруська.

До території, де склалася українська народність, належали Київщина, Полтавщина, Волинь, Поділля, Буковина, Закарпаття. Більшість з них у середині XIV ст. були поділені між Литвою і Польщею, а з другої половини 16 ст. і Литва перейшла під владу Польщі

Після приєднання України до Росії (1654р.) Правобережна Україна, Західна Україна, Південна Україна залишилися під владою Польщі, а Східна Україна перейшла до Росії.

Тому формування мови української народності відбувалося у надзвичайно складних умовах.

 

Сучасна українська літературна мова

Сучасна українська літературна мова є вищою формою вияву української національної мови. Нижчими її формами є територіальні та соціальні діалекти.

Літературна мова – це відшліфована мова, яка характеризується поліфункціональністю, унормованістю, стандартністю, уніфікованістю, розвиненою системою стилів.

Функціональне визнання літературної мови в житті української нації полягає в обслуговуванні усіх сфер діяльності суспільства. Згідно з Конституцією та Законом про мови, який був прийнятий Верховною Радою України 1 січня 1990 р., українська офіційно визнана державною мовою, тому вона є мовою державного функціонування в Україні, спілкування людей у всіх сфе­рах життя, мовою науки і освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літератури, засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.

Багатогранність суспільного функціонування української літературної мови в усній і писемній формах відображає в ній загальнонаціональне, що відрізняє літературну мову від територіально обмежених діалектів як форм побутового мовлення та соціальних діалектів, обмежених невеликими соціальними колективами людей.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного діалекту, увібравши в себе окремі риси північних и південно-західних діалектів. У становленні літературних норм мови важливу роль відіграла художня література. Засновником нової української літературної мови став І.П. Котляревський, який увів до літератури багату, колоритну, мелодійну, співучу народну мову

 

Засновником сучасної української літературної мови по праву вважають Т.Г.Шевченка, який з великою майстерністю розкрив красу і силу українського слова. Заслуга Т.Г.Шевченка полягає в тому, що він відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відточив орфоепічні і граматичні норми, вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов.

Подальший її розвиток нерозривно пов'язаний з творчістю І. Франка, Лесі Українки, Панаса Мирного, М.Коцюбинського та інших письменників. Мова художньої літератури вбирає в себе духовні цінності народу, в тому числі досягнення культури мовлення, і тим самим сприяє закріпленню багатовікової суспільної мовної практики українського народу, збагачує мову художніми засобами, відточує літературні норми.

Отже, літературна мова - це оброблена унормована форма загально­народної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує ку­льтурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності. Літературна мова реалізується в усній та писемній формах.

Унормованість - основна ознака літературної мови.

 

Мовна норма

Основною ознакою літературної мови є те, що вона з'являється унормованою формою загальнонародної мови.

Норма – це прийняте в суспільній практиці людей правило вимови, вживання слова, граматичної форми, побудови словосполучення, речення.

Літературні норми вимови звуків і звукосполучень (орфоепічні), слововживання (лексичні), запису звуків на письмі (графічні), написання слів та їх частин (орфографічні), вживання граматичних форм слів, побудови словосполучень і речень (граматичні), постановки розділових знаків (пунктуаційні), відбору мовних засобів відповідно до умов спілкування (стилістичні) характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. За ступенем стійкості літературні норми на різних рівнях мовної структури неоднакові. Найстабільнішими є граматичні норми, оскільки відношення системи і норми в граматиці спираються на установлені зразки і моделі парадигм, словосполучень, речень. орфографічні норми час від часу зазнають змін відповідно до потреб суспільства в кодифікації написання з урахуванням на нові підходи. Наприклад, змінам, що відбулися в українському правописі після 1990 р., підлягають написання слів іншомовного походження з метою наближення їх до української вимови, відновлюється вживання літери "ґ", та ін.

Зміни літературної норми можуть бути викликані внутрішньомовними чинниками (явищами аналогії, взаємодією з діалектними формами) або позамовними (як данина часу, відновлення забутої норми).

Норми літературної мови закріплюють традиції, культурні здобутки минулого і водночас регулюють використання не тільки усталених правил, а й появу нових у процесі діяльності людей.

Дотримування літературних норм усіма, хто використовує українську мову як засіб спілкування, оберігання її від засмічення, суржикового викривлення є обов'язком кожної людини.

Територіальні діалекти як нижчі форми загальнонародної мови - це залишки попередніх мовних формувань, що виникли за часів феодалізму і не розвинулися до рівня мови народності чи нації.

У сучасній українській мови виділяють три основні групи діалектів:

 північну;

 південно-східну;

 південно-західну.

Кожна з них має свої фонетичні, морфологічні та лексичні особливості.

Отже, норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються в процесі суспі­льної комунікації.

 

Варіанти норм.