Майстерність публічного виступу

 

ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП – це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі основні жанри публічних виступів:

1) громадсько-політичні промови (лекції на громадсько-політичні теми, виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді, політичні огляди);

2) академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції, наукові дискусії);

3) промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні промови, вітання тости).

Мітингова промова звичайно має гостре політичне спрямування; вона злободенна, стосується суспільно значимої, хвилюючої проблеми.

Найчастіше на мітингах виступає не один, а кілька ораторів, - кожен із короткою промовою. Вона, як правило, гаряча, заклична; оратор звертається насамперед до почуттів своїх слухачів. Навіть якщо він вдається до своїх записів, його виступ має відзначатися яскравою емоційністю, граничною напруженістю інтонацій і високим пафосом. Тематика такої промови зазвичай не нова для слухачів, тому завдання оратора – виявити нові аспекти теми, підкріпити сказане новими фактами, що відоме сприймалося по-новому.

Ділова промова вирізняється більшою самостійністю в проявах емоцій, орієнтацією на логічний, а не на емоційний її вплив, аргументованістю.

Звітна доповідь – це доповідь, яка виголошується під час звіту про роботу, виконану особою або колективом за звітний період.

Звітна доповідь не лише обговорюється, а й схвалюється зібранням. До окремих її частин може бути внесено корективи. Уже усталено, що після обговорення такої доповіді приймається рішення – програма майбутніх дій.

Нарада. Термін «нарада» вживається тоді, коли учасники радяться, обмінюються поглядами і спільно доходять певних висновків.

Лекція є формою пропаганди наукових знань. У ній, як правило, йде мова про вже вирішені наукові проблеми, до того ж більш загальні. За своїм змістом лекції надзвичайно різноманітні, за формою викладу – також (лектор має пристосовуватися до аудиторії, яка кожного разу чимось різниться від попередньої).

Ювілейна промова зазвичай присвячується якійсь даті (ювілеєві установи чи окремої особи). Цей тип промови характеризується святковістю, урочистістю, позаяк це своєрідний підсумок періоду діяльності. Якщо відзначається ювілей окремої особи, то промови звичайно короткі, урочисті, пафосні, а водночас і сердечні, дружні; у них – схвальні відгуки про ювіляра, спогади про цікаві факти з його біографії. Манера виголошення – невимушена, безпосередня.

 

Будь-який публічний виступ потребує ретельної підготовки. Як правильно підготуватися до публічного виступу?

Перший крок. Окреслити мету і завдання вступу, визначити коло питань, які має охопити промовець, продумати можливі запитання слухачів та відповіді на них.

Другий крок. Дібрати допоміжну інформацію, яку можна отримати з двох джерел: теоретичних – статей у періодичних виданнях, книг та окремих публікацій, що стосується теми, енциклопедичних, термінологічних та галузевих словниках; усних розмов з людьми, обізнаними з проблемою. Висвітлювані питання мають засновуватися на найновіших дослідженнях та наукових публікаціях. Добираючи інформацію, пам’ятайте, що повідомлення буде теоретично обґрунтованим та актуальним лише за наявності промовистих прикладів.

Завершивши підготовку, треба організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, визначити й сформулювати власне бачення проблеми. Виступ слід будувати, дотримуючись таких вимог: теоретична обґрунтованість, фактичний матеріал, як основа наведення переконливих прикладів і, що найголовніше, - власне бачення проблеми.

Структура виступу: вступна частина, основна частина, висновок (висновки).

Є така композиційна схема побудови мовлення оратора:

А. ВСТУП.

Завдання:

1. Викликати інтерес до теми розмови, показавши її важливість для співрозмовників-слухачів.

2. Установити психологічний контакт зі слухачами, створивши ефект однодумства.

3. Мотивувати їхнє активне сприйняття мови риторичними питаннями або постановкою проблемної ситуації.

Б. ОСНОВНА ЧАСТИНА.

Завдання:

1. Розкрити суть проблеми (ідеї, підходу, вирішення, пропозицій, ініціатив).

2. Аргументувати своє баченням проблеми.

3. Спонукати співрозмовників до обговорення проблеми (якщо в цьому є потреба й ви маєте вдосталь часу).

4. Підтримувати інтерес та увагу співрозмовників.

5. Керувати аудиторією, не даючи їй відволіктися від змісту доповіді.

6. Викликати у слухачів задоволення змістом і стилем мовлення манерою поведінки.

В. ВИСНОВОК.

Завдання:

1. Підбити підсумок сказаного («Що для нас найважливіше в цій проблемі?»)

2. Сформулювати свої пропозиції (рішення).

3. Закликати до обговорення або до певних конкретних дій, якщо рішення прийнято.

4. Відповісти на запитання аудиторії.

 

ВСТУП. Початок виступу є визначальним і повинен чітко й переконливо відображати причину та мету виступу, розкривати суть конкретної справи, містити докази. Першочерговим завданням доповідача, що видно з наведеної вище схеми, є привернути увагу аудиторії. Аби на дозволити слухачам відволікатися, вже після перших речень необхідно висловлюватися чітко, логічно і змістовно, уникаючи зайвого, Відповідно до цього, речення мають бути короткими, й стосуватися винятково суті питання. Найважливіші місця слід варто виділяти інтонаційно (посилення голосу, логічним наголосом) і висловлювати своє ставлення до предмета мовлення.

На початку доповіді подякуйте тим, хто представив Вас аудиторії, чітко назвіть тему доповіді та питання, якому вона присвячена. Окресліть, у який спосіб буде аналізуватися проблема, на що насамперед звертатиметься увага. Зазначте, які візуальні засоби будуть задіяні (відеофільми, плакат, кодограми, таблиці, інші ілюстративні матеріали).

ОСНОВНА ЧАСТИНА. У ній висвітлюється суть проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування з дотримання визначеної структури доповіді. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи відповідні цифри, факти, цитати (проте кількість подібних прикладів не має бути надто великою – те саме стосується й позамовних засобів: нагромадження ілюстративного матеріалу не має відвертати увагу від змісту). Варто подбати про зв’язки між частинами, поєднавши їх у струнку систему викладу. Постійно й уважно слід стежити за відповідністю між словом і тим, що воно означає; між словом та жестом, який його супроводжує.

ВИСНОВКИ. У них підсумовують все сказане. Висновки мають певним чином узгоджуватись зі вступом, зокрема свідчити про виконанням поставлених у роботі завдань (їх було сформульовано на початку виступу).

Ще однією проблемою під час виголошення промов і доповідей є подолання страху перед аудиторією. Це досить поширене серед промовців явище, яке дається взнаки по-різному: тремтінням голосу, червоними плямами на обличчі, перехоплюванням подиху. Причиною цього є адреналін, який починає вироблятися у вашому організмі, поки ви чекаєте на виступ.

 

Щоб подолати це неприємне відчуття, дотримуйтеся таких порад:

1. Потрібно гарно підготуватися до виступу. Зважайте на те, який вид пам’яті у вас найбільш розвинений – зоровий чи слуховий. Крім читання матеріалів, слід проговорити текст доповіді вголос або, записавши на магнітофон, кілька разів прослухати.

2. Уявіть себе на місці слухача. Кожен промовець, готуючись до виступу, є актором. Автор має оцінити свій виступ критично, і, відповідно до цього, внести корективи, завдяки яким доповідь прозвучить цікаво й переконливо.

3. Структуруйте свої нотатки. Переконайтеся, що за потреби ви зможете швидко зорієнтуватися, заглянувши в записи. Для цього найважливіші положення доповіді підкресліть або виділіть кольоровими маркерами; це також допоможе скоротити виклад, якщо регламент значно менший, ніж планувалося. Нотатки варто розмістити так, щоб ними було зручно користуватися.

4. Шукайте підтримки в аудиторії. Завжди є люди, які усміхнуться, кивнуть вам або інакше схвально відреагують на Ваш виступ.

 

Для того, щоб навчитися добре, змістовно говорити, радить відомий чеський письменник і соціолог Іржі Томан, необхідно постійно збагачувати свої знання і досвід, удосконалювати освіту, інакше кажучи, всебічно розвивати свою особистість. Успіхів у ділових стосунках з людьми можна досягти лише за умови постійного вдосконалення власної особистості. Адже вміння добре говорити завжди розвивається одночасно з розширенням наукового, політичного чи професійного кругозору.

Людина, яка вміє правильно і гарно говорити, тактовно і терпляче вислуховувати співрозмовника, завжди посміхається і має задоволення від спілкування – це сучасна, ділова, цікава для оточення людина.

Живе слово, особистий приклад активно впливають на слухачів. Справжній промовець – яскрава особистість. Але талант оратора, як правило, є наслідком тривалої і наполегливої роботи над удосконаленням свого мовлення. Для публічного виступу важливе значення має індивідуальний стиль, у якому проявляються характер, світогляд, ерудиція, мовні здібності людини. Індивідуальний стиль з’являється тоді, коли людина часто користується публічним мовленням і постійно працює над його удосконаленням, уникає «чужих слів».

Звернення до великої аудиторії слухачів створює атмосферу офіційності й особливої відповідальності за сказане.

Оратор повинен поводитись природно, уникаючи штучності і надмірної офіційності. В його голосі й поведінці мають відчуватись доброзичливість теплота, повага до слухачів. Слова його повинні звучати переконливо й дохідливо, послідовно й аргументовано.

До мовлення оратора ставляться такі вимоги: точність формулювань, стислість, небагатослівність, доречність, виразність, своєрідність, оригінальність, краса й багатство мови.

Порушення мовних норм, вади вимови, вживання російських слів, виразів, неправильне наголошення – все це погіршує сприймання змісту публічного виступу, знижує авторитет промовця.

 

Засоби активізації слухачів під час виступу.

Важливим компонентом публічного виступу є інтонація, міміка, жести.

У поняття інтонації входять сила і висота голосу, темп мовлення, паузи, тембр голосу. Завдання інтонації – різними засобами відтворювати почуття, настрої, наміри людей. Завдяки інтонації написаний текст при виголошенні стає живим, емоційним, переконливим. Інтонація оратора повинна бути природною, відповідати нормам літературної мови й поєднувати в собі логічну й емоційну сторони публічного виступу.

Важливу роль в усному спілкуванні відіграє пауза. Вона використовується на початку промови, щоб зібратися з думками промовцеві, а слухачам – настроїтись на оратора, на сприймання виступу. У процесі виголошення промови паузи відділяють частини викладу думки. У непідготовленому (імпровізованому) виступі пауз більше.

Міміка і жести теж є важливими засобами підсилення чи пом’якшення сказанного, емоційного впливу на слухачів, але зловживати ними не слід.

Темп мовлення і тембр голосу у різних людей неоднакові. Оратор повинен вибрати такий темп мовлення і тембр, висоту голосу, щоб не викликати роздратування слухачів. Але треба говорити жваво, темпераментно, зберігаючи міру, бути тактовним ввічливим. Найголовніше у публічному виступі, щоб інтонація, міміка, жести, уся сукупність виражальний засобів мови свідчили про правдивість і переконливість думок і почуттів оратора.

Основні прийоми активізації слухачів під час виступу: постановка риторичних запитань, уведення у розповідь елементів гумору, тимчасовий перехід на розмовний стиль тощо.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПРОМОВЦЯМ

 

1. Коли йдеш в аудиторію, слід одягнутися просто і пристойно. В одязі не повинно бути нічого вишуканого і крикливого: психологічна дія на слухачів починається до моменту мовлення – з появи перед аудиторією.

2. Говорити слід голосно, ясно, чітко, немонотонно, по можливості виразно й просто. У тоні повинна вчуватися впевненість, переконаність, сила. Не потрібно повчального тону: нетактовного – для дорослих, нудного – для молоді.

3. Мовлення не треба вести “одним махом”; воно має бути живим словом. Тон мовлення слід змінювати – підвищувати і знижувати його залежно від змісту і значення конкретної фрази, адже тон завжди виділяє. Не можна забувати про паузи між окремими частинами усного мовлення (вони – як абзац у писемному мовленні).

4. Мовлення ефективно оживлюють жести, але користуватися ними слід обережно: жести повинні відповідати змістові і значенню даної фрази або окремого слова, мусять діяти одностайно з тоном, тільки тоді вони посилюють мовлення. Слід остерігатися частих, одноманітних, метушливих різких рухів рук – це набридає і дратує.

5. Мовець не повинен “прикипати” поглядом до якоїсь однієї точки (напр., до відкритих, допитливих очей одного учня або стіни, в яку впирається погляд понад головами учнів) – це призведе до втрати контакту з аудиторією, контролю над її настроєністю на тему тощо.

6. Мовець повинен мати витримку, володіти собою в будь-якій несприятливій обстановці.

7. У мовленні недопустимий шаблон, штампи особливо небезпечні на початку і наприкінці тексту.

8. Простота і ясність викладу - найвищі його якості.

9. Щоб досягти мети, добитися успіху, потрібно: а) завоювати увагу, “зачепити” її; б) утримати увагу до кінця комунікативної ситуації. Цьому сприяє лаконізм, добрий темп мовлення, короткі свіжі відступи, обрамлення тексту та ін.

10. Якщо не вистачає власної “глибокої думки”, можна скористатися “мудрістю мудрих”.

І, нарешті, слід мати твердий намір щодо того, яким мовцем бути: якого можна слухати, якого можна не слухати чи якого не можна не слухати. Останнє, звичайно, найкраще.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура української фахової мови: Навч. Посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 360 с. (Альма-матер).

2. Галузинська Л.І., Науменко Н.В., Колосюк В.О. Українська мова (за професійним спрямуванням): навч. посіб. – К.: Знання, 2008. - 430 с.

3. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навч. Посібник. – Знання. 2006. - 291 с.

 

ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

 

Навчальні завдання	Рекомендації до виконання завдань	Результати
Тема: Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону.	1. Опрацювати теоретичний матеріал. 2. Дати відповіді на питання (усно) та виконати завдання.	1. Складіть схему підготовки до проведення зустрічі. 2. Запишіть схему проведення ділових переговорів. 3. Яких рекомендацій потрібно дотримуватися при прийомі відвідувачів? 3. Складіть схему телефонної розмови. Які найголовніші правила телефонного етикету?

 

 

Студенти повинні знати: способи застосування в своїй діяльності правил спілкування.

 

Студенти повинні вміти: спілкуватися по телефону, готувати й проводити ділові зустрічі та прийоми.

 

ПРОВЕДЕННЯ ЗУСТРІЧЕЙ

 

Кожній зустрічі і бесіді обов’язково має передувати попередня домовленість. Ініціатор зустрічі, як правило, готується до неї заздалегідь, чітко уявляючи мету, до якої прагне, ресурси, які можуть бути використані для її досягнення, та ін. Інша сторона таких переваг не має. Учасникам зустрічі слід повідомляти, коли вона почнеться і скільки часу триватиме. Змінювати час проведення того або іншого заходу можна тільки як виняток. У цьому випадку усім його учасникам повідомляють про це, бажано із зазначенням причини зміни.

Сучасна людина має бути пунктуальною. Пунктуальність - один з найважливіших факторів поваги, довіри, успіху.

Безпосередня підготовка зустрічі або бесіди може включати:

· визначення її мети;

· підготовку плану проведення;

· прогноз результатів з урахуванням мети і особливостей співрозмовника (групи).

Призначаючи зустріч, плануючи участь у бесіді, потрібно чітко уявляти мету, якої треба досягти (переконання слухачів, їх інформування, створення громадської думки, одержання інформації, з’ясування ставлення учасників до плану, проекту та ін.), а також спробувати уявити собі мету, яку передбачає досягти у бесіді співрозмовник (учасник бесіди), його позиції та аргументи.

 

ПЕРЕГОВОРИ

 

Переговори призначені, в основному, для того, щоб за допомогою взаємного обміну думками (у формі різних пропозицій за рішенням поставленої на обговорення проблеми) одержати угоду, що відповідає інтересам обох сторін і досягти результатів, які б влаштували усіх його учасників.

Переговори складаються з:

· виступів і відповідних виступів;

· питань і відповідей;

· заперечень і доказів.

Переговори можуть проходити легко або напружено, партнери можуть домовитися між собою без праці, чи на превелику силу, або взагалі не прийти до згоди. Тому для кожних переговорів необхідно розробляти і застосовувати спеціальну тактику і техніку Слід враховувати сильні і слабкі сторони співрозмовника - знання теми, професійну підготовку, ставлення до предмету бесіди (зацікавлене, вимушено-нав’язане, байдуже, різко негативне), вміння вести полеміку та ін., а також характер, настрій, вихованість.

Під час бесіди нерідко бувають ситуації, коли вийти з важкого положення допомагають афоризми, оригінальне висловлювання, прислів’я, універсальний приклад, яскравий образ. Вміле їх використання не тільки полегшує спілкування, а й свідчить про ерудицію керівника.

Для успіху ділових контактів потрібно створити у колективі сприятливу соціально-психологічну атмосферу. Цьому сприяють єдність у розумінні мети, поставленої керівником і прийнятої колективом, спільна, колективна робота і творчість, доброзичливість, товариські стосунки між людьми.

В умовах дійсно колективної, спільної роботи зростають самостійність і відповідальність кожного працівника.

Переговори - це засіб, взаємозв’язок між людьми, призначені для досягнення угоди, коли обидві їхнього ведення.

У зв’язку з розмаїтістю переговорів неможливо запропонувати їхню точну модель. Узагальнена схема проведення ділових переговорів наведена на малюнку:

Основне правило полягає в тому, щоб обидві сторони прийшли до переконання, що вони щось виграли в результаті переговорів.

Найголовніше на переговорах - це партнер. Його потрібно переконати в прийнятті пропозиції. На нього треба орієнтувати весь хід переговорів, всю аргументацію.

Переговори - це співробітництво. Будь-яке співробітництво повинно мати загальну базу, тому важливо знайти “загальний знаменник” для різних інтересів партнерів.

Рідкі переговори проходять без проблем, тому важлива схильність до компромісу.

Будь-які переговори повинні бути діалогом, тому важливо вміти правильно сформулювати питання і вміти вислухати партнера.

Позитивні результати переговорів варто розглядати як природне їхнє завершення, тому на закінчення необхідно зупинитися на змісті договору, в якому знайшли відображення усі інтереси партнерів.

Переговори вважаються завершеними, якщо їхні результати були ретельно проаналізовані, на основі чого зроблені відповідні висновки.