Інтерв’ю з рядовим респондентом.

В останні роки інтенсивно використовують телефонне інтерв'ю, яке дає змогу оперативно зібрати інформацію про певний процес. Воно може бути тільки короткотривалим і тільки щодо осіб, які мають телефон, тому не вважається репрезентативним.

На інтерв'ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення.

Особливості інтерв'ю зумовили його широке використання в проблемних дослідженнях, при вивченні громадської думки, телефонних, контрольних, вибіркових та експертних опитуваннях.

 

ЕКСПЕРИМЕНТ.

Соціологічний експеримент – це спосіб одержання інформації щодо кількісних і якісних змін показників діяльності і поведінки соціального об'єкту внаслідок впливу на нього деяких керованих і контрольованих чинників.

Етапи соціологічного експерименту:

– збирання емпіричних даних;

– визначення вихідного стану досліджуваного об'єкта;

– виявлення тенденцій його розвитку;

– розробка теоретичних концепцій та умов експериментування;

– створення експериментальної ситуації;

– контроль і спостереження за перебігом експериментальної ситуації;

– визначення й аналіз підсумків експерименту;

– запровадження висновків експерименту в практику.

Види експерименту:

За умовами проведення:

Польові (соціальний об'єкт перебуває у природних умовах свого функціонування);

Лабораторні (експериментальна ситуація і сам об'єкт формуються штучно).

За специфікою завдання:

Науково-дослідні (перевіряється гіпотеза, яка містить нові елементи наукового знання);

Практичні (запровадження корисної новизни в масових масштабах).

За специфікою доведення гіпотези:

Паралельні (присутня як експериментальна, так і контрольна група, і доведення висунутих гіпотез здійснюється на основі порівняння стану двох об'єктів (експериментального і контрольного) в один і той же час);

Послідовні (контрольна група як самостійно існуючий, розташований поруч з експериментальною групою об'єкт, відсутня).

Формуючи групу експертів, на першому етапі їх відбору доцільно скористатися такими критеріями: рід занять, стаж роботи, компетентність (для визначення її рівня використовують два методи: самооцінку експертів і колективну оцінку авторитетності кожного з кандидатів в експерти).

До основних функцій експерименту належать:

—прогноз тенденцій розвитку різних явищ і процесів соціальної дійсності;

—оцінка рівня достовірності даних, одержаних з допомогою масових опитувань;

—атестація колективу (його членів) за рівнем професіоналізму, трудової активності тощо.

Основний інструментарій експертних опитувань (анкета, бланк-інтерв'ю) розроблений за спеціальною програмою. На відміну від масового опитування, програма опитування експертів не так деталізована і має переважно концептуальний характер.

Процедура опитування експертів може бути очною чи заочною (поштове опитування, телефонне інтерв'ю). Одна з найпростіших форм експертного прогнозу – обмін думками.

Метод експертної оцінки поширений у розвідувальних і проблемних дослідженнях для одержання попередніх відомостей про об'єкт, предмет аналізу, для уточнення гіпотез і завдань основного дослідження, для визначення умов експерименту, а також при оцінюванні його ефективності.

 

СОЦІОМЕТРИЧНЕ ОПИТУВАННЯ.

Соціометричний метод опитування – один з різновидів опитування, який використовують для вивчення внутріколективних зв'язків з'ясуванням стосунків між членами колективу.

Його застосовують для дослідження міжособистісних і міжгрупових стосунків з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо у розрізі неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом здобути майже неможливо.

Взаємини між членами колективу з'ясовують на основі таких процедур:

—вибір (виражене бажання індивіда до співробітництва з іншим індивідом);

—відхилення – негативний вибір (небажання індивіда до співробітництва з іншим індивідом);

—нехтування (залишення одним індивідом іншого поза власною увагою).

Після створення програми дослідження необхідно виробити соціометричний критерій – питання, яке ставлять усім членам групи з метою з'ясування взаємин між ними.

Завдання соціометричного критерію:

—націлювати суб'єкта на вибір іншого члена групи для спільного вирішення певного завдання чи відхилення його;

—не допускати обмежень щодо вибору відхилення будь-кого з членів чітко окресленої групи;

—бути зрозумілим усім членам групи, а також цікавим, якщо не всім, то більшості з них;

—переконувати людину в практичній спрямованості опитування.

Соціометричні критерії поділяють на такі класи:

комунікативні (використовують для вимірювання реальних або уявних стосунків у групі, з'ясування бачення кожним членом групи свого безпосереднього оточення);

гностичні (призначені для відображення уявлень людини щодо її ролі, позиції в групі, а також для з'ясування того, хто, на її думку, обере для спільного вирішення певного завдання саме її, а хто – знехтує);

дихотомічні (критерії, які дають змогу точніше з'ясувати взаємини в малій групі);

критерії ранжування (вони забезпечують можливість для вияснення суб'єктом своїх стосунків з членами групи).

 

КОНТЕНТ-АНАЛІЗ.

Контент-аналіз – це метод якісно-кількісного аналізу масиву документів з метою одержання об'єктивної, систематизованої і узагальненої інформації про соціальну реальність.

Контент-аналіз, або науковий аналіз змісту тексту (документа), застосовується в різних гуманітарних дисциплінах. Але розвиток цього методу переважно пов'язаний з соціологічними дослідженнями ЗМІ. З часом метод контент-аналізу став застосовуватися і при вивченні інших галузей соціальної реальності, іншого типу документів, зокрема, невербальних, іконографічних (портрети, фотографії і т.д.), а також відповідей на відкриті запитання соціологічної анкети. Цей метод дуже часто використовується різними спецслужбами: до 80 відсотків таємної інформації здобуваються за його допомогою і зараз.

Суть цього методу зводиться до того, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання певних термінів), які з необхідністю віддзеркалювали б певні суттєві сторони змісту. Тоді зміст документу стає вимірюваним, доступним точним обчислювальним операціям. Разом з тим обмеженість контент-аналізу полягає в тому, що далеко не все багатство змісту документу може бути виміряне за допомогою формальних (кількісних) показників.

Умови застосування контент-аналізу:

– забезпечення високого ступеня точності і об’єктивності аналізу;

– наявність обширного за обсягом і несистематизованого матеріалу, коли безпосереднє використання останнього є затрудненим;

– робота з відповідями на відкриті запитання анкет і глибоких інтерв'ю, якщо категорії, важливі для цілей дослідження, характеризуються певною частотою появи в документах, що вивчаються;

– мова джерела інформації, що вивчається, його специфічна характеристика.

Основні напрямки використання контент-аналізу:

– виявлення і оцінка характеристик тексту як показників певних сторін об'єкта, що вивчається;

– виявлення причин, що обумовили появу повідомлення;

– оцінка ефекту впливу повідомлення.

Для здійснення контент-аналізу соціологу треба мати такі документи:

– таблицю контент-аналізу (містить список категорій і підкатегорій і присвоєні їм коди);

– інструкцію кодувальника (містить опис одиниць аналізу і рахунка, в ній закладені правила кодування, обумовлюються можливі труднощі);

– кодувальну картку (містить всі класифікаційні одиниці - категорії і підкатегорії).

 

СПОСТЕРЕЖЕННЯ.

Соціологічне спостереження – метод збору наукової інформації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються у соціальній реальності.

За допомогою соціологічного спостереження вивчають діяльність окремих людей, статичні і динамічні процеси, що відбуваються у соціальній групі, спільноті.

Особливості застосування соціологічного спостереження:

– застосовується в комплексі з іншими методами збору інформації, такими, як аналіз документів, опитування і т.д,;

– специфіка в порівнянні з іншими методами полягає у здатності давати багаті конкретними деталями, враження про об'єкт, що досліджується.

– дає можливість одержати дані про поведінку респондента.

Характерні риси спостережень: систематичність, планомірність, цілеспрямованість, синхронність з досліджуваним явищем, процесом.

Сфери застосування методу спостереження:

у виробництві (реакція трудового колективу на умови, організацію праці, ставлення до існуючої системи оплати праці, стосунки робітників з керівництвом, конфліктні ситуації тощо);

у навчанні (поведінка учнів, студентів на заняттях, їх підготовленість до занять, інтерес до матеріалу, що викладається, стосунки між ними і викладачем, згуртованість учнівської, студентської групи тощо);

у громадському житті (участь населення у різних формах суспільно-політичної діяльності – зборах, мітингах, демонстраціях, страйках тощо);

у дозвіллі (зміст і структура вільного часу, реальні та бажані види дозвілля, інтереси, потреби та інфраструктура вільного часу тощо).

Функції спостереження:

—наводить характеристику об'єкта спостереження: кількість осіб, що беруть участь у досліджуваній ситуації, соціально-демографічна структура групи, особливості стосунків, розподіл у ній тощо;

—описує місце проведення спостереження, типову поведінку членів групи, а також відхилення у ній;

—встановлює мету діяльності групи, а також співвідношення загальної мети з цілями учасників групи;

—описує соціально-психологічний клімат у групі, соціальну поведінку, мотиви і стимули діяльності її учасників;

—встановлює частоту і тривалість елементів досліджуваної ситуації, їх повторюваність, унікальність, типовість, складає висновки щодо цього.

Типи спостережень:

За ступенем формалізації:

структуроване (застосовується при наявності достатньої інформації щодо об'єкта дослідження і може заздалегідь виокремити всі важливі елементи досліджуваної ситуації, розробити чіткий план, спеціальні документи для реєстрації фактів, подій, явищ, процесів, надати чіткі інструкції спостерігачам);

неструктуроване (не передбачає чіткого плану дій спостерігача, а лише визначення загальних рис ситуації).

За місцем проведення:

польове (застосовують у реальній життєвій ситуації, використовуючи робоче приміщення або приміщення для зборів, аудиторію тощо);

лабораторне (умови його проведення визначає і створює дослідник з використанням допоміжних технічних засобів – фотоапаратів, магнітофонів, відеомагнітофонів, кінокамер тощо).

За місцезнаходженням дослідника:

невключене (дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає, будучи стосовно них зовнішнім спостерігачем);

включене (дослідник певною мірою є учасником досліджуваного процесу).

За регулярністю здійснення:

систематизовані (проводять регулярно протягом певного періоду);

несистематизовані (проводять стосовно соціальної ситуації, дослідження якої не планувалося).

За метою:

монографічні (охоплюють велику кількість різноманітних взаємопов'язаних соціальних явищ);

пошукові (пошук певних фактів, необхідних для вирішення поставлених цілей і завдань дослідження);

самоспостереження (здійснює сам об'єкт дослідження, здатний до контролю за своїми емоціями, психомоторними діями, соціальною поведінкою тощо).