Особистісний та соціальний розвиток

Незрілість емоційно-вольової сфери дітей із затримкою психічного розвитку обумовлює своєрідність формування їхньої поведінки та розвитку особистості. Недоліки пізнавальної діяльності призводять до обмежених знань дітей про навколишній світ, зокрема про людей, їхні відносини один з одним, значення їхньої діяльності для суспільства та ін. Порушується сфера комунікації. За рівнем комунікативної діяльності діти із ЗПР помітно відстають від ровесників з нормальним розвитком.

Емоції та почуття дітей з нормальним розвитком на 3 році життя різноманітні, але нестійкі, швидко змінюються. У цей період розвитку різноманітними стають почуття до людей. Діти починають виявляти прихильність, співчуття, симпатії і почуття пов’язані з діяльністю і задоволення від досягнутого результату, засмучуються через невдачі, радіють від того, що похвалили за добру справу.

Діти із ЗПР значно гірше визначають емоційний стан (радість, гнів, подив, страх, страждання) за його зовнішнім проявом у міміці, ніж їхні ровесники з нормальним розвитком, відчувають труднощі у визначенні власних емоційних станів. У них можуть порушуватися емоційні контакти з дорослими, а також однолітками.

Для дітей 3-річного віку з нормальним розвитком характерна ситуативно-ділова форма спілкування. При цьому спілкування розгортається в процесі спільної з дорослим провідної предметної діяльності та обслуговує її. Дитина у всьому намагається наслідувати дії дорослого. Присутність дорослого, його схвалення, чи зауваження, під час засвоєння потрібних, правильних дій з предметами, мають для дітей суттєве значення. Серед всіх мотивів спілкування діловий мотив визнчається стрижневим. При цьому одноліток є важливим партнером емоційно-практичної взаємодії, яка виражається у паралельних (одночасних і однакових) діях дітей та у їхній комунікативній взаємодії.

Дитина із ЗПР віддає перевагу спілкуванню з близьким дорослим, який супроводжує її дії.

У середньому дошкільному віці (4-5 років) продовжує розвиватися активний інтерес до предметів і явищ навколишнього світу. Дитина стає допитливою. Цей період називають періодом «чомучок». У цьому віці у дітей з нормальним розвитком, на відміну від їхніх ровесників із ЗПР, набуває свого значення позаситуативно-пізнавальна форма спілкування. При цьому спілкування розгортається на тлі спільної з дорослим та самостійної діяльності дитини.

У спілкуванні діти з нормальним розвитком віддають перевагу своїм ровесникам. Водночас, діти із ЗПР байдужі до співпраці з однолітками.

Продовжується усвідомлення дитиною знань про норми та вимоги, пов’язані з її належністю до певної статі та формування адекватної поведінки. Дитина 4-5 років здатна розрізняти людей за їх статевою належністю й, відповідно, відносити себе до групи чоловіків чи жінок. Це відкриває шлях до сприймання й оцінки власних дій та вчинків інших хлопчиків та дівчаток. Отже настає період первинної статевої ідентифікації за характером поведінки. (Наприклад, хлопчик повинен пропустити дівчинку вперед, запропонувати їй місце). У дітей із ЗПР обмежені уявлення про норми та правила поведінки. Для них характерне недостатнє усвідомлення образу себе, свого місця у системі стосунків з дорослими та однолітками.

У старших дошкільників з нормальним розвитком (6-7 років) виникає позаситуативно-особистісна форма спілкування, коли спілкування розгортається на тлі самостійного теоретичного і практичного пізнання дитиною соціального світу. З’являється потреба у доброзичливій увазі, співробітництві, повазі дорослого та однолітків, прагнення до співпереживання та розуміння. Складаються стійкі вибіркові уподобання між дітьми. Вони віддають перевагу тим одноліткам, які адекватно задовольняють їхні потреби у спілкуванні.

У дітей із ЗПР 6-річного віку переважає ситуативно-ділова форма спілкування, яка ґрунтується на предметно-практичних операціях, безпосередньо-емоційній взаємодії і обмежена змістом цієї ситуації. Цей рівень комунікації характерний для дітей 3-річного віку з нормальним розвитком. Дошкільники із ЗПР за власною ініціативою дуже рідко звертаються до «чужого» дорослого для оцінкою своєї діяльності. Разом з тим, вони дуже чутливі до ласки, доброзичливого ставлення, співчуття.

Загальною основою недоліків комунікативної діяльності 6-річних дітей із ЗПР є незрілість мотиваційно-потребної сфери. Навіть до 7 років у половини дітей переважає прагнення до ігрової та практичної діяльності, тим часом, як у дітей з нормальним розвитком сформована готовність до навчання у школі. Провідне положення у спілкуванні з дорослими займають мотиви, які спонукають до оволодіння предметними, практичними діями. Відсутність вираженого інтересу до навколишнього світу визначає одноманітність пізнавальних контактів, їх поверховий характер. Низький рівень пізнавальної активності дошкільників із ЗПР розвитку визначає якісну своєрідність пізнавальних мотивів: їх нестійкість; відсутність відносно широких та глибоких інтересів до явищ навколишнього світу; одноманітність і бідність пізнавальних контактів з дорослими.

Спілкування дошкільників із ЗПР, на відміну від їх ровесників з нормальним розвитком, характеризує низький рівень мовленнєвої активності.

У дітей із ЗПР порушується сфера соціальних емоцій, діти не готові до емоційно теплих відносин з однолітками, можуть бути порушені соціальні контакти з близькими дорослими, діти слабко орієнтуються у морально-етичних нормах поведінки.

Старші дошкільники із ЗПР не цікавляться діяльністю однолітка. Діти байдужі до оцінок однолітків на свою адресу, а також і до їхніх емоційних станів. Діти із ЗПР не надають перваг у спілкуванні з однолітками, не утворюють стійких пар, груп для спілкування. Для них одноліток, який знаходиться поза сімейними відносинами, не має суб’єктивної значущості. «Чужий» одноліток – достатньо байдужий, об’єкт, який не має особистісного значення.

Особливості спілкування дітей із ЗПР, що поєднуються із зниженою пізнавальною активністю, зниженою розумовою діяльністю, перешкоджають соціалізації, становленню особистості. Мінімізоване спілкування дошкільників із ЗПР не може створити «продукт спілкування – як образ себе та іншого», дитина не вчиться «дивитися на себе очима іншого», «бути собою та іншим». Відсутність усвідомлення себе в системі відносин з іншими, призводить до формування низки негативних якостей, які значно ускладнюють входження дитини в нормальне соціальне життя. Зокрема, для більшості дітей із ЗПР, на початок навчання у школі властива надмірно завищена самооцінка. Невміння порівнювати причини виникнення власних емоційних станів, зі схожими проявами у однолітків, призводить до емоційної глухоти, дефіциту емоційної чутливості, до труднощів формування морально-етичних правил поведінки і до обмеженості внутрішнього життя дитини.

Негативний досвід спілкування з дорослими в сім’ї та поза нею призводить до того, що в новій ситуації старші дошкільники із ЗПР, передбачаючи нерозуміння будь-яких вимог або завдань, заздалегідь прогнозують власну неуспішність. Вони знаходяться у стані напруження і відчувають негативні емоції. Багато дітей, які відстають у розвитку, знаходяться у стані тривоги, у них виникає страх перед можливим покаранням. Дитина боїться навіть уявних покарань, особливо фізичних. З надією уникнути покарання, деякі діти готові виконувати будь-які вимоги (часто зовсім невиправдані), яке обмежує їх поведінку. Такий стан дитини перешкоджає усвідомленому засвоєнню соціально схвалених правил поведінки та способів спілкування з оточуючими.

Ускладнюється соціальний розвиток старшого дошкільника, його особистісне становлення – формування самосвідомості, самооцінки, системи «Я». У старшому дошкільному віці така дитина безініціативна, її емоції недостатньо яскраві, вона не вміє виражати свій емоційний стан, зазнає труднощів у розумінні станів інших людей. Дитина не може регулювати свою поведінку на основі засвоєних норм та правил, не готова до регуляції своєї поведінки.

У дітей із ЗПР виявляються спотворені уявлення про себе та навколишніх. Уявлення про себе є дзеркально відображеними судженнями дорослих. В цілому уявлення про себе пов’язані з конкретними ситуаціями.

Зниження пізнавальної активності й порушення мовленнєвого розвитку позначаються на знаннях і уявленнях дітей про сім’ю, своє місце в ній, про рід, працю дорослих, про країну, в якій вони живуть, її народ і традиції.

Більшість дітей із ЗПР мають приблизне, неточне уявлення про професії своїх батьків. У багатьох випадках на питання «Ким працює (мама або тато)?» більшість дітей із ЗПР не знають або дають неправильні відповіді.

Незначна кількість дошкільників із ЗПР точно знають своє призвіще, ім’я, по батькові, ім’я та по батькові батьків, усвідомлюють зв’язок цих понять. Більшість дітей із ЗПР, на відміну від ровесників з нормальним розвитком, погано диференціюють ім’я та по батькові, сприймають їх як єдине ціле, не знають свого імені та по батькові, не можуть від повного імені утворити коротке ім’я і навпаки.

У дітей з нормальним розвитком знання про себе, оточуючих людей починають формуватися ще у молодшому дошкільному віці.

Таким чином, у дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку спостерігаються недоліки розвитку пізнавальної сфери, особистісної сфери та спілкування, які негативно впливають на формування знань дітей про себе та інших людей, навколишній світ загалом.

На відміну від дітей з нормальним розвитком для дошкільників із затримкою психічного розвитку характерна одноманітність пізнавальних контактів, їхній поверховий характер. Низький рівень пізнавальної активності дошкільників із ЗПР визначає якісну своєрідність пізнавальних мотивів: їхню нестійкість; відсутність відносно широких та глибоких інтересів до явищ навколишнього світу; одноманітність і бідність пізнавальних контактів з дорослими. Усе це ускладнює соціальний розвиток дитини.

Відсутність усвідомлення дитиною себе в системі відносин з іншими, призводить до формування у неї низки негативних якостей, які значно ускладнюють входження в нормальне соціальне життя.