Особливості розвитку зв’язного мовлення

Рівень зв’язного мовлення дітей із ЗПР залежить від характеру завдання. Так, перекази казок, оповідань являються найбільш доступною формою мовленнєвої діяльності для дітей із ЗПР. Однак лише невелика частина малят з допомогою дорослих може досягти рівня дітей із нормальним розвитком. Більшість дітей із ЗПР мають значні труднощі в переказах. Вони зменшують обсяг тексту, порушують зв’язки між частинами, роблять повтори, паузи.

Дошкільнята з нормальним розвитком переказують тексти легко й правильно, точно з розгорнутою логічною послідовністю.

Наявність серії сюжетних малюнків активізує мовленнєву діяльність дітей із ЗПР. Однак вони швидко стомлюються, відволікаються, що відображається на якості зв’язних висловлювань. Більшість дітей не розуміє зв’язку між окремими малюнками, не встановлює причини і наслідки вчинків персонажів, мотиви їхньої діяльності. Не співвідносять послідовність частин з попереднім змістом. Окремі діти діють, як розумово відсталі, тобто лише називають поодинокі зображені на малюнках об’єкти.

Оповідання за одним сюжетним малюнком у дітей із ЗПР значно нижчі за якістю від оповідань дітей норми. Останні правильно й самостійно виділяють компоненти зображеної ситуації, встановлюють просторові, часові та причинно-наслідкові залежності, створюють повну модель ситуації, правильно й послідовно характеризують її.

У дітей із ЗПР оповідання за малюнком малі за обсягом, в них неповно охарактеризована зображена ситуація. Більшість з них неспроможні зробити зв’язний опис малюнка навіть при значній допомозі дорослого, натомість переказують зміст ситуативно. А в частини дітей із ЗПР малюнок слугує лише поштовхом для опису другорядних ситуацій. В їхніх оповіданнях багато повторів, описів, або вони дуже короткі.

Отже, у дітей із ЗПР спостерігаються суттєві порушення у

програмуванні тексту, невміння з допомогою мови відтворити замисел, закладений у мовному та в малюнковому сюжеті.

Таким чином, формування мовлення дитини неможливо розглядати без врахування особливостей її загального розвитку. Мовлення малят із ЗПР формується й розвивається значно повільніше у порівнянні з їхніми ровесниками з нормальним розвитком. Разом з тим, дитина із ЗПР протягом 3-7 років життя здатна поступово вправлятися у вимові звуків, складів, слів, будувати речення.

Найпоширенішими вадами у дітей цієї категорії при формуванні мовлення є порушення звуковимови, імпресивного та експресивного видів мовлення. Імпресивне мовлення характерне недостатністю диференціації сприймання мовленнєвих звуків і не розрізненням змісту окремих слів. Експресивному мовленню цих дітей властиве порушення звуковимови, недостатня сформованість граматичної будови мови, наявність аграматизмів. У багатьох випадках у дітей присутній загальний недорозвиток мовлення.

Причинами недоліків звукосприймання та звуковимови є аномалія будови артикуляційного апарату дитини, недорозвиток звукового сприймання й розлади артикуляції: порушення фонематичного розвитку проявляється через не сформованість фонематичного аналізу й синтезу.

У дітей дошкільного віку із ЗПР помітно виражений недорозвиток лексичної сторони мовлення. Характерною рисою словникового запасу є його збіднення й неточність. Особливостями словника є відображення обмежених властивостей і закономірностей навколишньої дійсності.

Ускладнений процес оволодіння узагальнюючими поняттями, пізнавальними ознаками предметів. Особливості лексики дітей проявляються і в недостатній сформованості синонімічних та антонімічних засобів мови.

Виявлений значний недорозвиток словозмін, словотворення та синтаксичної структури речення. Особливі труднощі викликає засвоєння прийменникових конструкцій іменників. При засвоєнні словозмін дієслів спостерігається порушення диференціації дієслів в однині та множині, у часі, в роді.

Багато ускладнень викликає оволодіння прикметниками: діти не розрізняють рід, відмінок цих слів у реченні.

Значні труднощі спостерігаються у розвитку зв’язного мовлення. Дітям важко повно й послідовно відтворити зміст прослуханої казки.

У процесі мовленнєвої діяльності дошкільники швидко стомлюються, відволікаються, що відбивається на якості виконання мовленнєвих завдань. У зв’язному тексті вони не спроможні встановити просторові, часові, причиново-наслідкові зв’язки між фактами, подіями.