Методичні рекомендації та пояснення. Студенти мають знати, що в нормах кримінального закону термін суб’єкт злочину не вживається

 

Студенти мають знати, що в нормах кримінального закону термін "суб’єкт злочину" не вживається. У багатьох статтях КК України вживаються ширші за змістом терміни: "особа, яка вчинила злочин", "особа, винна у вчиненні злочину", "особа, яка засуджена" тощо.

Засвоєння цієї теми передбачає ґрунтовне знання розділу IV КК України. Частина 1 ст. 18 зазначеного розділу КК України визначає, що суб ’ єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Кримінальна відповідальність завжди пов’я­зана зі спроможністю людини усвідомлювати свої дії, керувати ними та розуміти небезпечність учинених нею дій. Тому фізична особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності за наявності таких ознак:

а) досягнення на момент учинення злочину встановленого кримінальним законом віку;

б) осудності.

В окремих нормах Особливої частини Кримінального Кодексу передбачається кримінальна відповідальність особи, яка, крім указаних, наділена ще й додатковими ознаками, зокрема такими, як громадянство, посадове становище, або виконує професійні чи спеціальні функції. Наприклад, суб’єктом злочину, передбаченого ст. 368 КК України (одер­жання хабара), може бути лише службова особа; суб’єктом військових злочинів може бути лише військовослужбовець; суб’єктом державної зради (ст. 111 КК України) може бути лише громадянин України.

У теорії кримінального права особу зі спеціальними ознаками суб’єкта, передбаченими в конкретній кримінально-правовій нормі, прийнято називати спеціальним суб’єк­том, на відміну від поняття "загальний суб’єкт", для якого характерними ознаками завжди є осудність і певний вік. Спеціальний суб’єкт – це факультативна ознака суб’єкта злочину.

Кримінальний закон передбачає відповідальність за злочин, учинений лише фізичною особою. Водночас, установлення кримінальної відповідальності за вчинений злочин лише для фізичних осіб означає, що суб’єктом злочину не може бути юридична особа (установи, підприємства, організації). За злочинні діяння в процесі діяльності юридичної особи відповідає фізична особа, яка вчинила такі діяння. Це, зокрема, може бути керівник (голова, начальник, уповноважена особа тощо), його заступник або керівник відповідного підрозділу чи галузі, який використав певні повноваження юридичної особи та безпосередньо вчинив злочин.

Необхідно з’ясувати, що в теорії кримінального права розрізняють такі поняття, як "суб’єкт злочину" і "особа злочинця". Як уже зазначалося, для суб’єкта злочину харак­терними ознаками є лише вік і осудність, а в окремих ви­падках ще й спеціальні ознаки суб’єкта, що можуть стосуватися різних властивостей особи. Поняття "особа злочинця" охоплює ширше коло соціально значущих властивостей (ознак) особи (соціально-демографічні, морально-психоло-гічні, психофізичні). Усі ці ознаки особи злочинця мають надзвичайне значення для кримінологічної характеристики злочинів і тих осіб, які їх учинили.

За загальним правилом кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років, а за скоєння злочинів, передбачених ч. 2 ст. 22 КК України, – 14 років.

Осудність у широкому її розумінні – це такий психічний стан людини, за якого вона усвідомлює характер своєї поведінки, розуміє її значення та може керувати своїми вчинками. При­вертає увагу той факт, що поняття осудності в кримінальному праві сьогодні має законодавче вираження (ч 1 ст. 19 КК України). Осудна особа завжди має свободу вибору своєї поведінки та спроможна обирати правомірне рішення. Саме здатність людини усвідомлювати характер і наслідки своїх дій та свідомо керувати ними відрізняє осудну особу від неосудної.

Неосудна особа не підлягає кримінальній відповідальності за вчинене суспільно небезпечне діяння, оскільки воно чиниться без відповідного усвідомлення чи волі. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, якщо вона за ха­рактером учиненого діяння та за своїм психічним станом становить небезпеку для суспільства.

У ч. 2 ст. 19 КК України дається законодавче визначення поняття неосудності, з якого випливає, що неосудною визнається така особа, яка під час учинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Отже, поняття неосудності складається із сукупності двох критеріїв – медичного та юридичного.

Стаття 20 КК України передбачає, що підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Водночас факт обмеженої осудності може вважатися підставою для призначення примусових заходів медичного характеру. Також із законодавчого формулювання (ч. 2 ст. 20 КК України) можна зробити висновок про обов’язковість урахування судом факту визнання особи обмежено осудною при призначенні покарання, хоча не обов’язково результатом такого врахування має бути пом’як­шення покарання. Серед обставин, які пом’якшують покарання (ст. 66 КК України), вчинення злочину обмежено осудною особою не фігурує.

Рівень своїх знань за цією темою пропонується перевірити, відповівши на питання для самоконтролю.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Хто є суб’єктом злочину?

2. Що таке спеціальний суб’єкт злочину?

3. Чи можуть виступати юридичні особи суб’єктами злочину?

4. У чому полягає різниця між поняттями "суб’єкт злочину" й "особа злочинця"?

5. Які існують ознаки осудності?

6. Яке юридичне значення має неосудність?

7. Якими ознаками (критеріями) характеризується неосудність?

8. Що таке юридичний критерій неосудності?

9. Які види психічних захворювань зазначені в ч. 2 ст. 19 КК України?

10. Як розглядається питання про осудність особи, яка перебувала в стані сп’яніння?

11. Хто правомочний визнати особу неосудною?

12. Як установлюється вік кримінальної відповідальності?

13. Що означає обмежена осудність?

14. Що означає вікова обмежена осудність?

 

 

Додаткова література

 

1. Бурдін В.М. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані сп’яніння. К.: Атіка, 2005. – 160 с.

2. Бурдін В.М. Осудність та неосудність (кримінально-правове дослідження): монографія / В.М. Бурдін. – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2010.

3. Бурдін Б.М. Неповнолітня особа як суб’єкт злочину: окремі історичні аспекти // Вісник Львівського університету. Серія юри­дична. – 2000. – № 35. – С. 384 – 394.

4. Бурдін В.М. Окремі методологічні проблеми визначення понять осудності та неосудності // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. – № 10. – С. 78 – 88.

5. Васильєв А.А. Проблеми осудності у кримінальному праві: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2005. – 20 с.

6. Вереша Р. Суб’єкт злочинного діяння за кримінальним законодавством зарубіжних країн // Право України. – 2006. – № 9. – С. 137 – 143.

7. Дагель П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1970. – 232 с.

8. Зайцев А.В. К вопросу о формуле ограниченной вменяе­мости // Проблеми законності / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – 2002. – Вип. 57. – С. 156 – 162.

9. Зайцев О.В. Обмежена осудність у кримінальному праві України. Монографія. Х., 2007. – 240 с.

10. Зайцев О.В. Співвідношення осудності, неосудності, обмеженої осудності // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 20. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Ко­рецького НАН України. – С. 395 – 399.

11. 3арубей В.В. Правові підстави відповідальності іноземних громадян та біженців // Вісник Національної академії внут­рішніх справ України. – 2000. – Вип. 2. – С. 103 – 107.

12. Иванов Н.Г. Аномальный субъект преступления. – М., 1998.

13. Козаченко И.Я., Спасенков Б.А. Вопросы уголовной ответ­ственности и наказания лиц, страдающих психическими рас­стройствами, не исключающими вменяемости // Государство и право. – 2000. – № 5. – С. 69 – 74.

14. Конопенко В.П. Обмежена осудність як оціночна категорія // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 10. – С. 39 – 44.

15. Лень В.В. Осудність в кримінальному праві і законо­давстві: Монографія. – Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2008. – 178 с.

16. Магарін М.С., Бараненко Д.В. Суб’єкт злочину за новим кримінальним законодавством України: Монографія / За ред. д-ра юрид. наук, професора Є.Л. Стрельцова. – Одеса: Астропринт, 2001. – 104 с.

17. Марчак В. Історичні аспекти виникнення інституту обмеженої осудності // Право України. – 2006. – № 3. – С. 119 – 123.

18. Мельник В. До проблеми обмеженої осудності // Право України. – 1999. – № 1. – С. 102 – 105.

19. Меркулова В.О. Зміст та функціональне значення поняття суб’єкта кримінальної відповідальності // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2004. – № 3. – Ч. 2. – С. 7 – 11.

20. Митрофанов І.І. Проблеми визначення юридичної особи суб’єктом кримінальної відповідальності // Право і суспільство. – 2010. – № 1. – С. 89 – 94.

21. Михайлова В.А. К вопросу о возрасте уголовной ответ­ственности // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2001. – Вип. 1. – С. 73 – 83.

22. Михеев Р.И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1983. – 300 с.

23. Мірошніченко П., Орловська Н. Обмежена осудність та її законодав­че вирішення // Право України. – 1997. – № 7. – С. 23 – 29.

24. Музика А. Ще раз про обмежену осудність // Право України. – 1998. – № 4. – С. 38 – 41.

25. Никифоров А. Юридическое лицо как субъект преступления // Уголовное право. – 2000. – № 2. – С. 50 – 55.

26. Павлов В.Г. Субъект преступления и уголовная ответ­ственность: Монография. – СПб.: Лань, Санкт-Петербургский ун-т МВД России, 2000. – 192 с.

27. Приходько Т.М. Фізіологічний афект – одна з підстав визнання особи обмежено осудною // Право України. – 2001. – № 1. – С. 53 – 55.

28. Терентьєв В.І. Відповідальність спеціального суб'єкта за кримінальним правом України: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2002. – 20 с.

29. Устименко В.В. Специальный субъект преступления. – Харьков: Вища школа, Изд-во при ХГУ, 1989. – 104 с.

30. Хавронюк М.І. Деякі проблеми визначення суб’єкта злочину за Кримінальним кодексом України // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – К., 2004. – Вип. 9. – С. 134 – 140.

31. Христенко В.Е. Историко-психологический анализ основных теорий эмоций // Вісник Харківського університету. Серія "Психологія". – 2000. – № 483. – С. 174 – 176.

32.Цепень М. Розроблення та застосування категорії обмеженої осудності у вітчизняній правозастосовній практиці // Право України. – 2006. – № 7. – С. 79 – 82.

33.Цымбал Е. Ограниченная вменяемость: дискуссионные вопросы теории и правоприменительной практики // Уголовное право. – 2002. – № 1. – С. 56 – 62.

34.Цымбал Е., Дьяченко А. Возрастная невменяемость: теория и практика применения // Уголовное право. – 2000. – № 3. – С. 43 – 49.

35.Ярмыш Н.Н. К вопросу о признаках действия в поведении лиц, признанных невменяемыми, а также не достигших возраста уголовной ответственности // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. – 2006. – № 2. – С. 87 – 93.

 

Тема 8: «Суб’єктивна сторона злочину»