Судової практики розгляду кримінальних справ про умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками

АНАЛІЗ

Право на життя є невід’ємним правом людини. Таким його визначає ст. 27 Конституції України. Цією ж статтею встановлено, що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя і що захист життя людини є обов’язком держави. Умисне позбавлення життя іншої людини (вбивство) належить до найтяжчих злочинів проти особи.

За даними Державної судової адміністрації України (далі – ДСА) у 2011 р. на розгляді судів по першій інстанції перебувало 4,3 тис. кримінальних справ про умисне вбивство (ст. 115 Кримінального кодексу України 2001 р. та статті 93, 94 Кримінального кодексу України 1960 р.), що на 6,2 % більше, ніж у 2010 р.

Закінчено провадження у 2,9 тис. справ, їх питома вага 66,3 % від кількості тих, що перебували на розгляді [2,8 тис. справ, або 67,6 %][1]. Із них з постановленням вироку розглянуто 2,2 тис. справ, що на 0,1 % менше, або 75,9 % від кількості справ, провадження в яких закінчено [2,2 тис. справ, або 79 %]. Водночас в 1,6 раза збільшилася кількість кримінальних справ, у яких провадження закрито, і становила 60 [38]; розглянуто 137 [119] справ із застосуванням примусових заходів медичного характеру.

На додаткове розслідування та прокурору у порядку ст. 249¹ Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК) повернуто 261 [300] справу, що на 13 % менше, ніж у попередньому році, або 9,1 % [10,9 %] від справ, провадження в яких закінчено.

Збільшилася на 15 % кількість нерозглянутих на кінець звітного періоду кримінальних справ про умисні вбивства (без урахування справ, провадження в яких зупинено) і становила 1,4 тис., їх питома вага від тих, що перебували на розгляді, становила 32,5 % [1,2 тис. справ, або 30 %]. Не розглянуто в термін понад 6 місяців 453 [371] справи, що на 22,1 % більше, або 10,5 % [9,1 %] від тих, що перебували на розгляді.

Кількість справ, призначених з порушенням строків, передбачених статтями 241, 256 КПК, збільшилася на 16,5 % і становила 106 [91] справ, або 3,7 % [3,3 %] від кількості справ, провадження в яких закінчено.

У 2011 р. кількість осіб, які вчинили умисні вбивства та стосовно яких розглядались апеляції на вироки, збільшилася майже на 26 % порівняно з 2010 р. В апеляційному порядку скасовано вироки місцевих судів стосовно 276 [154] осіб, які вчинили умисні вбивства, що на 79,2 % більше порівняно з 2010 р., їх питома вага від кількості тих, щодо яких постановлено обвинувальні та виправдувальні вироки місцевими судами, також збільшилась і становила 12,7 % [9,7 %]. В тому числі скасовано 5 [4] виправдувальних вироків.

Найчастіше підставами для скасування вироків в апеляційному порядку були істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону (ст. 370 КПК) – стосовно 124 [64] осіб, або 44,9 % [41,6 %] від кількості тих, щодо яких вироки скасовано, із них порушення права обвинуваченого на захист – стосовно 17 [9] осіб, або 13,7 % [14,1 %]; однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства (ст. 368 КПК) – стосовно 85 [50] осіб, або 30,8 % [32,5 %]; невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи (ст. 369 КПК) – стосовно 27 [16] осіб, або 9,8 % [10,4 %] від кількості тих, щодо яких вироки скасовано.

В апеляційному порядку із закриттям провадження у справі за відсутності події або складу злочину скасовано вироки стосовно 1 [0] особи; з поверненням справи на додаткове розслідування через неповноту досудового слідства скасовано вироки стосовно 85 [44] осіб, що майже у 2 рази більше, ніж у 2010 р.; з направленням справи на новий судовий розгляд скасовано вироки стосовно 165 [93] осіб, що на 77,4 % більше.

Апеляційні суди у 2011 р., скасувавши вироки місцевих загальних судів, постановили свої вироки стосовно 22 [13] осіб, що на 69,2 % більше.

Змінено вироки в апеляційному порядку стосовно 110 [63] осіб, що на 74,6 % більше порівняно з 2010 р., або 5,1 % [4,0 %] від тих, щодо яких постановлено обвинувальні та виправдувальні вироки.

За вироками, що набрали законної сили, за ст. 115 КК виправданоу 2011 р. – 2 особи, із них за ч. 2 ст. 115 КК – 1 особу [у 2010 р. – жодної].

У 2011 р. порівняно з попереднім роком кількість засуджених осіб за умисні вбивства (ст. 115 КК) за вироками, що набрали законної сили, зменшилася на 24,9 % і становила 1,4 тис. [1,8 тис.] осіб. Їх питома вага серед осіб, засуджених за вчинення всіх видів злочинів, також дещо зменшилася і становила 0,9 % [1,1 %].

Також значно зменшилася як кількість, так і питома вага осіб, засуджених за ч. 2 ст. 115 КК (ст. 93 КК, далі – ч. 2 ст. 115 КК), і становила 312 [659] осіб, що удвічі менше, ніж у 2010 р., або 22,7 % [36%] від кількості засуджених осіб за даний вид злочину. Зокрема, за умисне вбивство: двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК)[2] засуджено 70 [107] осіб, малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2) – 18 [28] осіб, заручника або викраденої людини (п. 3) – 1 [2] особа, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4) – 52 [140] особи, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5) – 4 [8] особи, з корисливих мотивів (п. 6) – 81 [293] особа, хуліганських мотивів (п. 7) – 19 [72] осіб, особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку (п. 8) – 0 [10] осіб, з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9) – 23 [71] особи, поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10) – 10 [42] осіб, вчинене на замовлення (п. 11) – 12 [29] осіб, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12) – 86 [338] осіб, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 КК (п. 13), – 41 [118] особа.

До позбавлення волі на певний строк у 2011 р. за ст. 115 КК засуджено 1,3 тис. [1,7 тис.] осіб; їх питома вага від загальної кількості засуджених за даний вид злочину становила 96,3 % [94 %].

За ч. 2 ст. 115 КК до довічного позбавлення волі засуджено 44 [101] особи, або 14,1 % [15,3 %] від кількості засуджених осіб за ч. 2 ст. 115 КК; до позбавлення волі на певний строк засуджено 267 [557] осіб, або 85,6 % [84,5 %].

Від відбування покарання суди звільнили 6 [9] засуджених, або 0,4 % [0,5 %] від кількості всіх засуджених; із них звільнено з випробуванням – 6 [7] осіб. У тому числі за ч. 2 ст. 115 КК суди звільнили від відбування покарання 1 [1] особу, яку звільнено з випробуванням – 1 [0].

Суди призначили покарання: за сукупністю злочинів 384 [689] особам, або 27,9 % [37,7 %] від загальної кількості засуджених; за сукупністю вироків – 179 [242] особам, або 13 % [13,2 %] від загальної кількості засуджених; більш м’яке покарання (із застосуванням ст. 69 КК) суди призначили 53 [78] особам, або 3,9 % [4,3 %] від загальної кількості засуджених. У тому числі за ч. 2 ст. 115 КК суди призначили покарання: за сукупністю злочинів 181 [478] особі, або 58 % [72,5 %] від загальної кількості засуджених за ч. 2 ст. 115 КК; за сукупністю вироків – 63 [118] особам, або 20,2 % [17,9 %]; більш м’яке покарання (із застосуванням ст. 69 КК) суди призначили 4 [15] особам, або 1,3 % [2,3 %] від кількості засуджених за ч. 2 ст. 115 КК.

Конфіскацію майна як додаткове покарання суди застосували до 125 [267] засуджених, що на 53,2 % менше, ніж у 2010 р. У тому числі за ч. 2 ст. 115 КК – до 117 [257] засуджених, що на 54,5 % менше, ніж у 2010 р.

У 2011 р. за вчинення умисних вбивств у неповнолітньому віці засуджено 23 [90] осіб, що майже у 4 рази менше; їх частка від кількості всіх засуджених за вчинення умисних вбивств також дещо зменшилася – 1,7 % [4,9 %]. Із них за ч. 2 ст. 115 КК засуджено 12 [66] осіб, що у 5,5 раза менше, ніж у 2010 р., або 52,2 % [73,3 %] від кількості засуджених неповнолітніх за умисні вбивства. За участю дорослих вчинили злочини 3 [26] неповнолітніх.

За вчинення умисних вбивств засуджено 187 [207] жінок, або 13,6 % [11,3 %] від кількості засуджених за даний вид злочину. У тому числі за ч. 2 ст. 115 КК – 17 [35] осіб, що вдвічі менше, ніж у 2010 р., або 5,4 % [5,3 %] від кількості засуджених за ч. 2 ст. 115 КК.

У стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння вчинили зазначений злочин 1,1 тис. [1,4 тис.] осіб, або 76,4 % [75,8 %]. У тому числі за ч. 2 ст. 115 КК засуджено за вчинення злочину у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння 221 [445] особу, що вдвічі менше, ніж у 2010 р., або 70,8 % [67,5 %] від кількості засуджених за ч. 2 ст. 115 КК.

За вчинення умисних вбивств у складі організованої групи засуджено у 2010 р. 30 осіб, усі за ч. 2 ст. 115 КК; у 2011 р. – жодної.

На час вчинення цих злочинів ніде не працювали і не навчалися чи перебували на обліку в державній службі зайнятості 1,1 тис. [1,4 тис.] осіб, що на 22,3 % менше, ніж у 2010 р., проте їх частка від кількості всіх засуджених дещо збільшилась і становила 77,6 % [75,1 %], із них раніше судимі – 291 [418] особа, що на 30,4 % менше, їх частка в загальній кількості засуджених також дещо зменшилась і становила 21,2% [22,8 %]. У тому числі кількість осіб, засуджених за ч. 2 ст. 115 КК, які на час вчинення злочину ніде не працювали і не навчалися чи перебували на обліку в державній службі зайнятості, зменшилася майже удвічі і становила 242 [474] особи. Водночас їх частка від кількості всіх засуджених за ч. 2 ст. 115 КК дещо збільшилась і становила 77,6 % [71,9%], із них раніше судимі – 89 [167] осіб, що на 46,7 % менше, а їх питома вага від кількості засуджених цієї категорії також дещо збільшилась і становила 36,8 % [35,2 %].

Кількість засуджених осіб, які на час вчинення умисних вбивств перебували на обліку в службі зайнятості, у 2011 р. збільшилася на 24 % і становила 62 [50] особи. Водночас кількість осіб, засуджених за ч. 2 ст. 115 КК, які на час вчинення злочину перебували на обліку в службі зайнятості, зменшилася майже удвічі й становила 11 [21] осіб.

Були раніше судимими і мали не зняту або непогашену судимість 361 [498] особа, що на 27,5 % менше порівняно з 2010 р., або 26,3 % [27,2 %] від кількості всіх засуджених за умисні вбивства; із них раніше були звільнені умовно-достроково 88 [160] осіб, або 24,4 % [32,1 %]. У тому числі серед засуджених за ч. 2 ст. 115 КК були раніше судимими і мали не зняту або непогашену судимість 117 [208] осіб, що на 43,7 % менше, ніж у 2010 р., але їх частка від кількості засуджених за ч. 2 ст. 115 КК збільшилася і становила 37,5 % [31,6 %].

У І півріччі 2012 р. на розгляді судів по першій інстанції перебувало 3 тис. [2,8 тис.][3] кримінальних справ про умисне вбивство, що на 6,6 % більше, ніж у І півріччі 2011 р.

Закінчено провадження у 1,5 тис. справ, або 50,6 % від числа тих, що перебували на розгляді [1,3 тис. справ, або 45,8 %]. Із них з постановленням вироку розглянуто 1,2 тис. справ, що на 18,2 % більше, або 77,4 % від справ, провадження в яких закінчено [1 тис. справ, або 77,1 %]; закрито провадження у 17 [20] справах; розглянуто 50 [71] справ із застосуванням примусових заходів медичного характеру.

На додаткове розслідування та прокурору у порядку ст. 249¹ КПК повернуто 125 [113] справ, що на 10,6 % більше, ніж у І півріччі 2011 р.

Кількість нерозглянутих на кінець звітного періоду кримінальних справ про умисні вбивства (без урахування справ, провадження в яких зупинено) зменшилась усього на 0,8 % і становила 1,4 тис., їх питома вага від тих, що перебували на розгляді, становила 47,6 % [51,2 %]. Не розглянуто в термін понад 6 місяців 451 [485] справу, що на 7 % менше, або 14,9 % [17,1 %] від тих, що перебували на розгляді.

Кількість справ, призначених з порушенням строків, передбачених положеннями статей 241, 256 КПК, зменшилася на 10,7 % і становила 50 [56], або 3,3 % [4,3 %] від кількості справ, провадження в яких закінчено.

У І півріччі 2012 р. кількість осіб, які вчинили умисні вбивства та стосовно яких розглядались апеляції на вироки, збільшилася на 46,9 % порівняно з І півріччям 2011 р. У апеляційному порядку скасовано вироки місцевих судів стосовно 192 [120] осіб, які вчинили умисні вбивства, що на 60 % більше порівняно з І півріччям 2011 р., їх питома вага від тих, щодо яких постановлено обвинувальні та виправдувальні вироки місцевими судами, збільшилась і становила 15,7 % [12,2 %]. У тому числі скасовано 6 [1] виправдувальних вироків.

В апеляційному порядку із закриттям провадження у справі за відсутності події або складу злочину не скасовано жодного вироку [у І півріччі 2011 р. – щодо 1 особи]; з поверненням справи на додаткове розслідування через неповноту досудового слідства скасовано вироки стосовно 44 [30] осіб, що на 46,7 % більше, ніж у І півріччі 2011 р.; з направленням справи на новий судовий розгляд скасовано вироки стосовно 126 [71] осіб, що також більше на 77,5 %.

Апеляційні суди у І півріччі 2012 р., скасувавши вироки місцевих загальних судів, постановили свої вироки стосовно 18 [15] осіб, що на 20 % більше.

Змінено вироки в апеляційному порядку стосовно 79 [51] осіб, що на 54,9 % більше порівняно з І півріччям 2011 р., або 6,5 % [5,2 %] від тих, щодо яких постановлено виправдувальні та обвинувальні вироки.

За вироками, що набрали законної сили, за ст. 115 КК у І півріччі 2012 р. виправдано – 2 особи, із них за ч. 2 ст. 115 КК – 1 особу.

У І півріччі 2012 р. за умисні вбивства за вироками, що набрали законної сили, засуджено 702 особи. Їх питома вага серед осіб, засуджених за вчинення всіх видів злочинів, становила 0,9 %.

За ч. 2 ст. 115 КК засуджено 205 осіб, або 29,2 % від кількості засуджених осіб за даний вид злочину. Зокрема, за умисне вбивство: двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК)[4] засуджено 21 особу, малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2), – 16 осіб, заручника або викраденої людини (п. 3) – жодної особи, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4) – 33 особи, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5), – жодної особи, з корисливих мотивів (п. 6) – 74 особи, хуліганських мотивів (п. 7) – 10 осіб, особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку (п. 8) – 1 особу, з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9) – 19 осіб, поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10) – 10 осіб, вчинене на замовлення (п. 11) – 3 особи, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12) – 67 осіб, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 КК, (п. 13) – 33 особи.

До позбавлення волі на певний строк у І півріччі 2012 р. за ст. 115 КК засуджено 670 осіб; їх питома вага від загальної кількості засуджених за даний вид злочину становила 95,4 %.

За ч. 2 ст. 115 КК до довічного позбавлення волі засуджено 28 осіб, або 13,7 % від кількості засуджених осіб за ч. 2 ст. 115 КК; до позбавлення волі на певний строк засуджено 177 осіб, або 86,3 %.

Від відбування покарання за ч. 1 ст. 115 КК суди звільнили 4 засуджених, або 0,6 % від кількості всіх засуджених; із них звільнено з випробуванням – 3 особи.

Суди призначили покарання: за сукупністю злочинів – 217 особам, або 30,9 % від загальної кількості засуджених; за сукупністю вироків – 85 особам, або 12,1 % від загальної кількості засуджених; більш м’яке покарання (із застосуванням ст. 69 КК) суди призначили 31 особі, або 4,4 % від загальної кількості засуджених. У тому числі за ч. 2 ст. 115 КК суди призначили покарання: за сукупністю злочинів – 127 особам, або 62 % від кількості засуджених за ч. 2 ст. 115 КК; за сукупністю вироків – 43 особам, або 21 %; більш м’яке покарання (із застосуванням ст. 69 КК) суди призначили 6 особам, або 2,9 % від кількості засуджених за ч. 2 ст. 115 КК.

Конфіскацію майна як додаткове покарання за ч. 2 ст. 115 КК суди застосували до 85 засуджених.

У І півріччі 2012 р. за вчинення умисних вбивств у неповнолітньому віці засуджено 18 осіб, їх частка від кількості всіх засуджених становила 2,6 %. Із них за ч. 2 ст. 115 КК засуджено 14 осіб, або 77,8 % від кількості засуджених неповнолітніх за умисні вбивства. За участю дорослих вчинили злочини 4 неповнолітніх.

За вчинення умисних вбивств засуджено 79 жінок, або 11,3 % від кількості засуджених за даний вид злочину, із них за ч. 2 ст. 115 КК – 16.

У стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння цей вид злочину вчинили 547 осіб, або 77,9 %, у тому числі 151 засуджений за вчинення злочину, відповідальність за який передбачена ч. 2 ст. 115 КК.

У І півріччі 2012 р. за вчинення умисних вбивств (ч. 2 ст. 115 КК) у складі організованої групи засуджено 3 особи.

На час вчинення цих злочинів ніде не працювали і не навчалися чи перебували на обліку в державній службі зайнятості 542 особи, їх частка від кількості всіх засуджених становила 77,2 %, із них раніше судимі – 150 осіб, їх частка в загальній кількості засуджених становила 21,4 %. У тому числі 155 осіб, засуджених за ч. 2 ст. 115 КК, на час вчинення злочину ніде не працювали і не навчалися чи перебували на обліку в державній службі зайнятості, їх частка від кількості засуджених за ч. 2 ст. 115 КК становила 75,6 %, із них раніше судимі – 67 осіб, або 43,2 %. Кількість осіб, які на час вчинення злочинів перебували на обліку в службі зайнятості, становила 25, у тому числі засуджених за ч. 2 ст. 115 КК – 9.

Були раніше судимими і мали не зняту або непогашену судимість 181 особа, або 25,8 % від кількості засуджених за умисні вбивства; із них раніше було звільнено умовно-достроково 51 особу, або 28,2 %. У тому числі 85 осіб, засуджених за ч. 2 ст. 115 КК, також були раніше судимими і мали не зняту або непогашену судимість, а їх частка від кількості засуджених за ч. 2 ст. 115 КК становила 41,5 %, із них раніше було звільнено умовно-достроково 31 особу, або 36,5 %.

У 2011 р. на розгляді судів по першій інстанції перебувало 19 [9] кримінальних справ за посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК), що у 2,1 рази більше, ніж у 2010 р.

Закінчено провадження у 11 справах, або 57,9 % від числа тих, що перебували на розгляді [4 справах, або 44,4 %][5]. Із них з постановленням вироку розглянуто 7 справ, що у 3,5 рази більше, або 63,6 % від справ, провадження в яких закінчено [2 справи, або 50 %]; із застосуванням примусових заходів медичного характеру розглянуто 1 [1] справу.

Залишилися нерозглянутими 6 [5] кримінальних справ (без урахування справ, провадження в яких зупинено), що на 20 % більше, або 31,6 % [55,6 %] від кількості тих, які перебували на розгляді судів.

За посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК) за вироками, що набрали законної сили, до позбавлення волі на певний строк у 2010 р. засуджено 2 особи, у 2011 р., згідно з даними ДСА, – не засуджено жодної особи.

У І півріччі 2012 р. на розгляді судів по першій інстанції перебувало 16 [11][6] кримінальних справ за ст. 348 КК, що на 45,5 % більше, ніж у І півріччі 2011 р.

Закінчено провадження у 6 справах, або 37,5 % від числа тих, що перебували на розгляді [7 справах, або 63,6 %]. Із них з постановленням вироку розглянуто одну справу, або 16,7 % від справ, провадження в яких закінчено [7 справ, або 100 %]; із застосуванням примусових заходів медичного характеру розглянуто 2 [0] справи.

Залишилися нерозглянутими 10 [3] кримінальних справ (без урахування справ, провадження в яких зупинено), що у 3,3 рази більше, ніж у І півріччі 2011 р., або 62,5 % [27,3 %] від кількості тих, що перебували на розгляді судів. Не розглянуто в термін понад 6 місяців 4 [0] справи.

У І півріччі 2012 р. за посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК) за вироками, що набрали законної сили, засуджено 2 особи (до позбавлення волі на певний строк).

У статистичних звітах ДСА не виділяються дані щодо розгляду кримінальних справ за: посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК); умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК); умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК); посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК); посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК).

За вироками, що набрали законної сили, засуджено за: умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), у 2010 р. – 33 особи, у 2011 р. – 26 осіб, у І півріччі 2012 р. – 13 осіб; умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), у 2010 р. – 79 осіб, у 2011 р. – 41 особу, І півріччі 2012 р. – 22 особи; посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК), у 2010 р. – одну особу, у 2011 р. та І півріччі 2012 р. – не засуджено жодної особи; опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків (ч. 4 ст. 404 КК) у 2011 р. засуджено одну особу, у 2010 р. та І півріччі 2012 р. – не засуджено жодної особи.

За вчинення злочинів, відповідальність за які передбачена ст. 112 КК (посягання на життя державного чи громадського діяча), ст. 379 КК (посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя), у період 2010-2011 років. та І півріччя 2012 р. особи не засуджувалися.

Аналіз судової статистики та вивчення судової практики розгляду справ про умисне вбивство проведено відповідно до п. 3. ч. 1 ст. 40, п. 2 ч. 1 ст. 44-1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з метою виявлення проблем та труднощів у застосуванні судами законодавства та напрацювання відповідних пропозицій щодо їх вирішення.

 

У роботі над аналізом використані дані судової статистики, ухвали (постанови) Верховного Суду України, надіслані апеляційними судами узагальнення судової практики з цього питання, а також додані до узагальнень копії відповідних судових рішень.

 

Практика розгляду судами справ про умисне вбивство за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115 КК)

Найбільш небезпечним видом вбивства є умисне вбивство за обтяжуючих обставин, які зазначені в пунктах 1-14 ч. 2 ст. 115 КК. Для кваліфікації умисного вбивства за ч. 2 ст. 115 КК необхідно встановити хоча б одну ознаку, передбачену ч. 2 ст. 115 КК.

Перелік обтяжуючих обставин, зазначених у ч. 2 ст. 115 КК, є вичерпним і поширеному тлумаченню не підлягає. Якщо в діях винної особи таких ознак вбачається декілька, то всі вони мають отримувати самостійну правову оцінку за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК.

При засудженні особи за декількома пунктами ч. 2 ст. 115 КК покарання за кожним пунктом цієї статті окремо не призначається. Проте, під час його призначення необхідно враховувати наявність у діях винного декількох кваліфікуючих ознак умисного вбивства як обставин, що впливають на ступінь тяжкості вчиненного злочину (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» (далі – Постанова).

1. Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК)

П. 1 ч. 2 ст. 115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство двох або більше осіб. Умисне вбивство має кваліфікуватися за цим пунктом за умови, що їх вбивство охоплювалось єдиним умислом.

Вивчення судової практики показало, що деякі судидопускають помилки при кваліфікації злочинних діянь осіб, винних у вчиненні умисного вбивства двох або більше осіб.

Так, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що вирок апеляційного суду Львівської обл. у частині засудження Барана М.Є. за епізодом замаху на вбивство двох або більше осіб, вчинене за попередньою змовою групою осіб, підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з таких підстав. Формулюючи обвинувачення, визнане судом доведеним, суд зазначив у вироку, що Баран М.Є., діючи за попередньою змовою з іншими особами, з хуліганських мотивів, маючи умисел на вбивство Тарапацького М., завдав останньому удари ножем, від яких той помер на місці, а після умисного вбивства Тарапацького М., маючи умисел на вбивство з хуліганських мотивів Горончука М., також діючи за попередньою змовою з іншими особами, завдав удари ножем і Горончуку М., від яких той, втративши свідомість, впав начебто мертвий, внаслідок чого злочинні дії щодо нього були припинені.

Тобто суд, визнавши, що Баран М.Є. спочатку учинив вбивство однієї особи, на що був спрямований його умисел, а потім здійснив замах на вбивство другої особи, кваліфікував дії Барана М.Є. за ч. 2 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, хоча ця кваліфікація передбачає наявність єдиного умислу на вбивство відразу двох або більше осіб.

Іноді органи досудового слідства помилково кваліфікують за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК дії осіб за відсутності доказів про наявність умислу саме на вбивство двох або більше осіб.

Так, органами досудового слідства дії Ванди Ю.Ж. було кваліфіковано за ч. 2 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, тобто як умисне вчинення закінченого замаху на заподіяння смерті (умисне вбивство) трьом потерпілим.

Лубенський міськрайонний суд Полтавської обл. кваліфікував дії Ванди Ю.Ж. в частині заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, двом потерпілим за ч. 1 ст. 121 КК, а стосовно спричинення третьому потерпілому умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження за ч. 1 ст. 122 КК.

Суд дійшов висновку, що з огляду на дії Ванди Ю.Ж., який під час досудового слідства та у суді послідовно стверджував, що не мав наміру позбавляти потерпілих життя, а удари ножем наносив ситуативно спочатку одному, а потім й іншим потерпілим, оскільки злякався, коли на допомогу першому потерпілому прибігли ще двое, та на характер і локалізацію завданих ним тілесних ушкоджень, засуджений не мав прямого умислу на позбавлення їх життя. За таких обставин дії, які вчинив Ванда Ю.Ж., суд правильно кваліфікував за наслідками, що настали.

В іншій справі органи досудового слідства кваліфікували дії Лисуненка М.О. за ч. 2 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК.

Єнакіївський міський суд Донецької обл. не погодився із зазначеною кваліфікацією дій засудженого та дав їм кримінально-правову оцінку за ч. 1 ст. 121 КК.

Мотивуючи необхідність саме такої кваліфікації злочинних дій Лисуненка М.О., суд у вироку зазначив, що із досліджених по справі доказів убачається, що підсудний не бажав заподіяти смерть, і це підтверджується добровільним припиненням ним завдавати удари ножем потерпілим. Про те, що засуджений не бажав настання смерті, свідчить і той факт, що потерпілі без перешкод покинули місце події, їх ніхто не переслідував. Апеляційним судом вирок залишений без зміни.

 

2. Умисне вбивство малолітньої дитини (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК)

Із узагальнень апеляційних судів убачається, що не є проблемою для органів досудового слідства і судів кваліфікація дій винної особи за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК – умисне вбивство малолітньої дитини, оскільки засуджена особа, зазвичай, достовірно знала вік потерпілого, бо перебувала з ним у родинних стосунках.

Умисне вбивство малолітньої дитини має місце тоді, коли смерть заподіюється дитині, якій на момент позбавлення її життя не виповнилося 14 років.

Наприклад, вироком Сумського районного суду від 19 грудня 2011 р. Тараненко М.М. засуджений за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК за те, що з мотивів виниклої неприязні, маючи умисел на позбавлення дитини життя, завдав зі значною силою численні удари ногами по тілу своєї доньки, 2009 р. н., від яких вона померла на місці.

У п. 6 Постанови зазначено, що кваліфікуюча ознака (умисне вбивство малолітньої дитини) наявна тоді, коли винний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав це, чи за обставинами справи мав би і міг це усвідомлювати. При тому докази, які підтверджують це, повинні бути належними і допустимими.

У справі щодо Корецького І.І. апеляційний суд Хмельницької обл. перекваліфікував його дії з п. 2 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 115 КК.

У ході перегляду справи апеляційний суд встановив, що в основу обвинувачення як органами досудового слідства, так і судом було покладено показання Корецького І.І. щодо малолітнього віку потерпілого, які він давав як свідок в той час, коли кримінальна справа стосовно нього була вже порушена за ознаками злочину, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. Від цих показань у подальшому він відмовився у судовому засіданні. Апеляційним судом такий доказ обгрунтовано визнано недопустимим, оскільки він отриманий з істотним порушенням права на захист.

Суд узяв до уваги і те, що потерпілому через місяць після вбивства мало б виповнитися 14 років. Інших відомостей про те, що засуджений був обізнаний про малолітній вік потерпілого, в матеріалах справи немає.

Для відмежування умисного вбивства малолітньої дитини (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК) від умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК) суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування стану, в якому знаходилась мати, та проміжку часу після пологів до моменту, коли вона вбила свою дитину.

Так, у справі щодо Городинської Н.Р. органами досудового слідства її дії кваліфіковано зап. 2 ч. 2 ст. 115 КК. Тернопільський міськрайонний суд такі дії кваліфікував за ст. 117 КК.

Суд урахував, що Городинська Н.Р. в період скоєного знаходилася в стані фізіологічного афекту, який істотно вплинув на її здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними. Вбивство дитини вона скоїла на 59 день після пологів. Із висновків судово-медичної експертизи вбачається, що Городинська Н.Р. перебувала в особливому психоемоційному стані (кумулятивний афект), зумовленому пологами після народження доньки. Такий стан жінки може бути розтягнутий у часі від декількох днів до декількох місяців.

Ця справа була предметом перегляду судом апеляційної інстанції, за результатами якого вирок залишено без зміни.

Судам слід звертати увагу на те, що, вказуючи на вчинення вбивства новонародженої дитини під час пологів або відразу після них, законодавець обмежує вчинення цього злочину певним проміжком часу, який є нетривалим і повинен визначатися у кожному конкретному випадку.

 

3. Умисне вбивство з особливою жорстокістю(п. 4 ч. 2 ст. 115 КК)

Для притягнення до відповідальності за цим пунктом необхідно встановити наявність не просто жорстокості, яка фактично має місце при будь-якому умисному вбивстві, а особливої жорстокості.

У п. 8 Постанови умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК), якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьбування честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління і под.) страждань, а також якщо воно було поєднане із наругою над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.

Характерним прикладом вбивства, яке було вчинене з особливою жорстокістю, є наступна справа.

Вироком Керченського міського суду АР Крим від 22 серпня 2011 р. Х. було засуджено за пунктами 1, 2, 4 ч. 2 ст. 115 КК за таких обставин.

Х. за місцем проживання у гуртожитку, після спільного вживання алкогольних напоїв та сварки з К.В.А., К.Т.А., О., з метою вбивства сім’ї К. та О. узяв кухонний ніж, прийшов до кімнати № 13 цього ж гуртожитку, де умисно, з метою спричинення смерті, завдав К.В.А. не менш 22 ударів ножем у живіт, груди, шию, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя у момент їх заподіяння. Продовжуючи свої злочинні дії, цим же ножем він з особливою жорстокістю, у присутності матері та малолітньої дитини, завдав К.О.Є. не менш 39 ударів у різні частини тіла. Після чого, подолавши опір особи, що намагалася захистити свою матір, продовжуючи свої злочинні дії, ножем з особливою жорстокістю у присутності малолітньої дитини, завдав К.Т.А. не менш 13 ударів у різні частини тіла. Продовжуючи свої злочинні дії, засуджений завдав малолітній дитині не менш 3 ударів ножем у різні частини тіла. Потім, прийшовши до кімнати № 20 цього ж гуртожитку, цим же ножем наніс О. не менш 52 ударів у різні частини тіла.

У цьому випадку суд прийшов до правильного висновку, що засуджений скоїв вбивство з особливою жорстокістю. Про це свідчить спосіб нанесення тілесних ушкоджень, сила, з якою завдавалися удари, їх кількість, нанесення ударів в життєво важливі органи в присутності близької потерпілому особи та малолітньої дитини, що для винного є усвідомленням завдання потерпілому особливих страждань.

Судова практика виходить з того, що кількість поранень при вчиненні вбивства сама по собі не є тією обставиною, яку суду в будь-якому випадку слід розглядати як свідчення вбивства з особливою жорстокістю. Кількість тілесних ушкоджень необхідно оцінювати у співвідношенні з часом, протягом якого вони завдавались, зі спрямованістю умислу винної особи, мотивом вбивства, конкретними обставинами скоєння злочину.

Наприклад, Деснянським районним судом м. Чернігова розглянута кримінальна справа щодо Барановських Є.О. Органами досудового слідства дії Барановських Є.О. кваліфіковані за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК. У ході розгляду справи суд дійшов висновку, що така кваліфікація не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки із матеріалів справи вбачається, що численні тілесні ушкодження потерпілому спричинено одномоментно в короткий проміжок часу, а засуджений категорично заперечував про своє бажання завдати потерпілому при вбивстві особливих страждань. Такий спосіб позбавлення життя потерпілого та обставини справи не свідчили про виявлення винним особливої жорстокості, а підтверджували його намір скоріше позбавити потерпілого життя.

Аналогічно апеляційним судом Луганської обл. вирок Жовтневого районного суду м. Луганська від 9 лютого 2012 р. щодо Пушнякова Б.І. змінений, дії Пушнякова Б.І. перекваліфіковані з п. 4 ч. 2 ст. 115 на ч. 1 ст. 115 КК.

Підставою для зміни вироку суду першої інстанції стало таке. Згідно з висновком судово-медичної експертизи смертельні ушкодження, виявлені на трупі Щетиніна А.В., утворилися від численної дії тупого твердого предмета у життєво-важливі органи потерпілого. Даних про те, що Пушняков Б.І., скоюючи злочин, діяв з наміром завдати потерпілому особливих страждань, і усвідомлював, що заподіює Щетиніну А.В., який від ударів втратив свідомість, такі страждання, в кримінальній справі немає. Механізм, локалізація, кількість завданих ударів свідчили про намір Пушнякова Б.І. скоріше позбавити життя потерпілого.

У іншій справі колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України (далі – ВСУ) визнала, що дії засуджених Дранка Д.В. і Коров’яка Є.В. суд помилково кваліфікував за пунктами 4, 9 ч. 2 ст. 115 КК за ознаками вчинення вбивства з особливою жорстокістю і з метою полегшити вчинення іншого злочину.

Як з’ясовано у справі, вбивство Янчевої Н.Н. було вчинене з корисливих мотивів під час розбійного нападу на неї. Засуджені Дранко Д.В. і Коров’як Є.В. визнали свою вину в цьому і послідовно зазначали, що не переслідували мети заподіяти Янчевій Н.Н. особливих фізичних, психічних чи моральних страждань. Свідок Л. вказувала, що дії засуджених відносно Янчевої Н.Н. тривали недовго, а згідно з висновками судово-медичної експертизи – більшість ножових поранень у Янчевої Н.Н., від яких настала її смерть, виявлено в області грудей і живота, й всі вони були заподіяні одномоментно в короткий проміжок часу; смерть Янчевої Н.Н. настала ще до впливу високої температури при пожежі, що виникла внаслідок підпалу. З урахуванням цього, судова колегія в ухвалі вказала, що дії відносно Янчевої Н.Н. учинялися з метою позбавлення її життя без наміру спричинити їй особливі страждання. Сама по собі тільки велика кількість ножових поранень не дає підстав для визнання вбивства вчиненим з особливою жорстокістю.

Крім того, колегія суддів вказала, що неправильним також є висновок суду про вбивство Янчевої Н.Н. для полегшення вчинення розбійного нападу, оскільки її вбивство було здійснено під час розбою, а це кваліфікується за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і ч. 4 ст. 187 КК, за що й були засуджені Дранко Д.В. і Коров’як Є.В., та додаткової кваліфікації ще і за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК не потребує.

Практика відносить до вбивств з особливою жорстокістю і ті випадки, коли вбивство супроводжувалось як великою кількістю завданих тілесних ушкоджень, так і наругою над трупом.

Прикладом справи про умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю, може бути справа щодо Меленюка А.О., якого вироком Нікопольського міськрайонного суду від 28 січня 2011 р. було засуджено за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК. Згідно з вироком він за місцем проживання у м. Нікополі посварився зі своїм дядьком – Горносталем С.А., і у Меленюка А.О. виник злочинний намір, спрямований на його умисне вбивство з особливою жорстокістю. З цією метою засуджений в будинку відшукав сокиру, зайшов у кімнату, де відпочивав потерпілий, і завдав йому обухом і лезом сокири численних ударів по голові і грудній клітці, усвідомлюючи заподіяння цим дядьку особливих фізичних страждань. Від завданих ударів Горносталь С.А. помер на місці. У подальшому Меленюк А.О. перетяг його у сусідню кімнату і, нехтуючи загальноприйнятими нормами моралі, проявляючи неповагу до Горносталя С.А., з метою глумління над його трупом, спеціально принесеними з коридору ножем і секатором відрізав потерпілому палець на руці і запхав його через відкриту рану в лівій скроневій частині голови в порожнину черепа, в паху відрізав мошонку і яєчка, статевий орган, наніс дві різані рани по анальному отвору, множинні різані рани обличчя, спини й інших частин тіла.

Зазначені у вироку обставини у своїй сукупності свідчать про те, що Меленюк А.О, позбавляючи життя Горносталя С.А., завдав йому особливих фізичних страждань шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень обухом і лезом сокири, що було поєднане із глумлінням над трупом, тобто діяв з особливою жорстокістю.

 

4. Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК)

Йдеться про такі способи вбивства, коли через позбавлення життя однієї людини створювалася реальна небезпека позбавити життя інших осіб.

Пленум Верховного Суду України у п. 9 Постанови роз’яснив, що як учинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, умисне вбивство кваліфікується за умови, якщо винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною.

Вказівку закону про небезпеку для життя багатьох осіб слід розуміти, як небезпеку спричинення смерті не тільки потерпілому, а ще хоча б одній людині.

Вивчення судової практики у справах, розглянутих Верховним Судом України, показало, що деякі суди при кваліфікації таких дій допускають помилки.

Так, у справі щодо Скрябіна С.Г., засудженого вироком Апеляційного суду м. Києва за ч. 1 ст. 15 і пунктами 1, 5, 11 ч. 2 ст. 115 КК, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ дійшла висновку про необхідність виключення з вироку кваліфікації дій засудженого за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК.

Судом першої інстанції було встановлено, що злочини засудженим вчинені за таких обставин. Скрябін С.Г. отримав від невстановлених слідством осіб замовлення на вбивство Кисельова І.В. Без передбаченого законом дозволу він незаконно придбав, носив і зберігав вогнепальну зброю та боєприпаси до неї, а потім 30 вересня 2003 р. о 20 год. в під’їзді будинку, де проживав Кисельов І.В., виконуючи замовлення на умисне вбивство і діючи способом, небезпечним для життя багатьох осіб, двома пострілами в Кисельова І.В. і одним пострілом в Башлаєва О.В. вчинив замах на умисне вбивство двох осіб та поранив їх, не довівши злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі.

При розгляді справи в касаційному порядку колегія суддів в ухвалі зазначила, що із наведених у вироку обставин вбачається, що Скрябін С.Г., здійснюючи умисел на вбивство двох потерпілих, з невеликої відстані здійснив два прицільні постріли з пістолета у Кисельова І.В. і один у Башлаєва О.В., тобто застосував спосіб, який не був небезпечним для життя інших осіб. Суд не встановив та не зазначив у формулюванні обвинувачення жодних інших обставин, які б свідчили про те, що Скрябін С.Г. усвідомлював, що діє у спосіб, небезпечний для життя інших осіб, і небезпека для них була реальною. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що з урахуванням використаного знаряддя вбивства і способу його застосування дії засудженого не можуть бути додатково кваліфіковані як вбивство двох осіб, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб.

Аналогічно у справі щодо Орлик Т.В. за обставин, установлених вироком апеляційного суду Одеської обл., колегія суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ дійшла висновку про те, що дії засудженої помилково кваліфіковано як умисне вбивство і замах на умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК).

Орлик Т.В. засуджено за те, що на ґрунті особистих неприязних стосунків, які склалися між нею та подружжям Свиридів, вона, маючи умисел на вбивство п’ятьох членів сім’ї Свиридів, учинила умисне вбивство двох малолітніх дітей, а також замах на вбивство чоловіка, його дружини і малолітнього сина шляхом підпалу їх будинку, тобто способом, небезпечним для життя багатьох осіб.

Колегія суддів, розглянувши справу в касаційному порядку, в ухвалі зазначила, що, як встановлено у справі, застосовуючи такий спосіб убивства як підпал, Орлик Т.В. мала умисел на вбивство одразу всіх членів сім’ї – мешканців окремого житлового будинку, який був розташований осторонь інших будинків. Даних про те, що застосований нею спосіб убивства створював небезпеку для життя інших осіб, щодо яких у неї не було умислу на вбивство, у справі немає. На такі дані не посилалися й органи досудового слідства, висуваючи Орлик обвинувачення. За таких обставин з кваліфікації дій Орлик Т.В. було виключено таку кваліфікуючу ознаку вбивства і замаху на вбивство, як учинення їх способом, небезпечним для життя багатьох осіб, оскільки це не охоплювалося її умислом.

Вироком апеляційного суду Одеської обл. Хорошилова В.М. та Болдирева В.В. визнано винуватими в умисному вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, та у вчиненні інших злочинів. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ визнала кваліфікацію їх дій за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК правильною.

Верховний Суд України, розглянувши справу щодо Болдирева В.В. і Хорошилова В.М. з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 400-12 КПК України 1960 р., констатував, що висновок суду касаційної інстанції про наявність у діях засуджених кваліфікуючої ознаки, передбаченої п. 5 ч. 2 ст. 115 КК, є неправильним, оскільки судом встановлено, що Болдирев В.В. здійснював постріли з пістолета-кулемета у дворі житлового будинку тоді, коли на місці події сторонніх осіб не було, з повідомлення Хорошилова В.М. він достеменно знав, що до нього прямує саме потерпілий, стріляв у нього прицільно і з невеликої відстані, тобто умислом засуджених не охоплювалось учинення вбивства способом, небезпечним для життя багатьох осіб, а саме по собі вчинення вбивства у громадському місці не свідчить про такий умисел.

Тому постановоюСудової палати у кримінальних справах ВСУ від 24 січня 2013 р. ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2012 р. щодо Болдирева В.В. та Хорошилова В.М. скасовано, а справу щодо них направлено на новий касаційний розгляд.

 

5. Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК)

Пленум Верховного Суду України у п. 10 Постанови звернув увагу на те, що за п. 6. ч. 2 ст. 115 КК умисне вбивство кваліфікується як вчинене з корисливих мотивів тоді, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав отримати у зв’язку з цим матеріальні блага для себе або для інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов’язків або досягти іншої матеріальної вигоди.

При цьому немає значення, отримав він вказану вигоду чи ні, а також коли виник корисливий мотив – до початку чи під час вчинення цього злочину. Якщо умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, кваліфікація його дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК виключається.

Так, Гелевану В.М органами досудового слідства було пред’явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 289 КК, за таких обставин.

17 травня 2011 р., близько 18 год. 30 хв., біля повороту з автодороги Полтава-Нехвороща-Світлогірське до с. Михайлівки Машівського району Полтавської обл. між Гелеваном В.М., який перебував у стані алкогольного сп’яніння, та потерпілим Діхтенком Г.П. виникла сварка, під час якої Гелаван В.М. схопив граблі і, маючи умисел на позбавлення життя Діхтенка Г.П., металевою частиною завдав удар в потиличну ділянку голови. Після удару Діхтенко Г.П. повернувся обличчям до Гелевана В.М., а той ще завдав більше 10 ударів граблями в голову Діхтенка Г.П., від яких останній на місці події помер. Усвідомлюючи, що вчинив тяжкий злочин, Гелеван В.М. з метою швидше залишити місце події заволодів автомобілем, який належав Діхтенку В.П. Керуючи цим автомобілем, Гелеван В.М. на автодорозі допустив зіткнення з іншим автомобілем, після чого залишив його на місці пригоди, а сам утік.

За таких обставин Ленінський районний суд м. Полтави кваліфікував дії Гелевана В.М. за ч. 1 ст. 115 та ч. 2 ст. 289 КК, оскільки умисел на заволодіння автомобілем у нього виник після вчинення вбивства. Як указав суд, Гелеван В.М. свою вину у вчиненні умисного вбивства з метою заволодіння автомобілем не визнавав. Стверджував, що намір заволодіти автомобілем потерпілого виник у нього вже після скоєння вбивства, щоб прискорити зникнення з місця злочину. І ці показання Гелевана Г.М. не були спростовані дослідженими по справі доказами. При перегляді справи в апеляційному порядку вирок залишено без зміни.

Не завжди суди при розгляді справ дотримуються роз’яснень абз. 3 п. 10 Постанови, за змістом якого дії винної особи в разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Необхідність кваліфікації за сукупністю злочинів пов’язана з тим, що юридичний склад розбою не охоплює заподіяння смерті потерпілому, а тому в разі настання смерті під час розбою потребує обов’язкової кваліфікації ще і за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Апеляційним судом Хмельницької обл. скасований вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької обл. від 2 червня 2011 р. щодо Полозуна В.С., який був засуджений за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК та помилково виправданий за ч. 4 ст. 187 КК за вчинення розбійного нападу, під час якого було умисно заподіяно смерть потерпілій за таких обставин. Засуджений з метою заволодіння грошима потерпілої через вікно проник у її будинок. Від шуму, зчиненого засудженим під час пошуку грошей, потерпіла прокинулась та вийшла до Полозуна В.С. із сусідньої кімнати. Розуміючи, що потерпіла є єдиною перешкодою його наміру заволодіти грошима, він, діючи з корисливих мотивів, напав на неї і задушив, після чого продовжив пошук грошей та, не знайшовши їх, утік.

У іншій справі щодо Кубарева В.Ю. та Томіна Д.С. Іллічівський районний суд м. Маріуполя визнав кваліфікацію їх дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК помилковою. Суд встановив, що після того, як засуджені напали на Новікова і заволоділи його грошима, Кубарев запропонував Томіну вбити потерпілого, оскільки останній міг повідомити у правоохоронні органи про раніше скоєний щодо нього злочин. Новіков з цим погодився. Для здійснення злочинного умислу, спрямованого на спричинення смерті Новикову з метою приховання іншого злочину, Кубарев взяв ніжки стільця і одну з них передав Томіну. Після чого, діючи відповідно до узгодженого злочинного плану, Кубарев і Томін, маючи умисел на позбавлення життя Новикова, ніжками стільця били ними потерпілого по голові доти, поки він не помер.

За таких обставин суд обґрунтовано визнав, що дії, які вони вчинили після розбійного нападу на потерпілого, необхідно кваліфікувати не як вбивство з корисливих мотивів, а як вбивство, скоєне за попередньою змовою групою осіб з метою приховати інший злочин, за пунктами 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК.