Державні заходи попередження інфекційних хвороб

Державні заходи попередження інфекційних хвороб та боротьба з ними передбачають покращання умов праці і побуту населення, широке житлове будівництво, благоустрій міст і сіл, спорудження водогонів та каналізації.

Медичні заходи, що застосовують у боротьбі з інфекційни­ми хворобами, в основному спрямовують на всі ланки епідеміч­ного процесу: джерела інфекції, механізм передачі її та підви­щення опірності організму людини.

Джерела інфекції виявляють та знешкоджують. Хворих на інфекційні хвороби та носіїв ізолюють від оточуючих, госпіталізують в інфекційні лікарні і лікують. Заражених тварин, як пра­вило, знищують.

Методом попередження заносу на благополучну територію інфекційних хвороб та профілактики їх поширення є карантин, тобто комплекс адміністративних та санітарно-протиепідемічних заходів, спрямованих на виявлення хворих і підозрілих, їх ізоля­цію та спостереження за ними. Ці заходи проводять санітарно-карантинні відділи (відділи особливо небезпечних інфекцій) при Міністерстві охорони здоров'я України, санітарно-епідеміологіч­них станціях усіх рівнів, а також пункти, що знаходяться у міжнародних морських і річкових портах, в аеропортах, на залізни­цях. Карантинні заходи проводять відповідно до "Міжнародних медико-санітарних правил".

Для порушення механізму передачі інфекції застосовують дезинфекцію, дезинсекцію та дератизацію, що здійснюють за допомогою різних хімічних, фізичних та інших засобів.

Дезинфекція — це заходи, спрямовані на знищення збудни­ків інфекційних хвороб в оточуючому середовищі (повітрі, воді, екскрементах). Для цього найчастіше використовують хлорамін, хлорне вапно, лізол_, карболову кислоту, ультрафіолетове опромінення тощо.

Дезинсекція — це заходи боротьби із шкідливими комаха­ми і кліщами, що можуть переносити інфекцію. Серед інсекти­цидів широко використовують фосфорвмісні речовини (хлоро­фос, дихлофос тощо).

Дератизація — це винищення епідемічне небезпечних шкідливих гризунів. Для цього існує багато різних отруйних речовин та фізичних засобів.

Щоб припинити поширення інфекції необхідна активна участь усього населення у виконанні спеціальних колективних та індивідуальних заходів, дотриманні правил особистої гігієни тощо. Заходи щодо посилення несприйнятливості організму до інфекції спрямовуються на підвищення неспецифічної фізіологічної стійкості та створення специфічного імунітету.

Не менш важливе значення для профілактики інфекційних хвороб має систематичне підвищення рівня санітарної культури населення. Для цього широко використовують засоби масової інформації; бесіди, лекції, періодичну пресу, радіо, телебачення.

Враховуючи те, що у фізкультурних та спортивних колекти­вах можливе поширення інфекційних хвороб, тренери, виклада­чі фізичного виховання та спортсмени мають добре знати при­чини їх виникнення, особливості перебігу та заходи профілакти­ки. Особливо про це слід пам'ятати під час перебування на нав­чально-тренувальних зборах, змаганнях та у спортивно-оздоров­чих таборах.

66. Харчові інфекції та харчові отруєння: причини виникнення та їх профілактика

Харчові продукти можуть бути причиною захворювань, якщо вони містять патогенні чи умовно патогенні мікроорганізми, токсини та шкідливі для людини забруднювачі органічної природи. Усі захворювання, що пов’язані із вживанням їжі, поділяють на харчові інфекції та харчові отруєння.

Для виникнення харчових інфекцій є досить потрапляння в готову їжу незначної кількості збудника (дизентерійної, черевнотифозної паличок, холерного вібріону та ін.).

Серед харчових інфекцій основне місце займають кишкові інфекції. До цієї групи інфекцій є характерною локалізація збудника в органах травного тракту, але виділяється він з екскрементами людини і тому домінуючим є фекально-оральний механізм передачі.

Дизентерія. Захворювання станови до 75% усіх випадків кишкових інфекцій. На дизентерія хворіють виключно люди, особливо часто – діти та літні виснажені хворі – у них виникають проноси. Збудник виділяється з калом і може потрапити на всілякі об’єкти контактно-побутовим, водним чи харчовим шляхом, а також – через мух.

Шляхи розповсюдження: контактно-побутовий, водний, харчовий шляхи. Харчові продукти можуть бути інфіковані руками неохайних хворих, працівників харчових об’єктів і мухами. Важливе значення у розповсюдженні дизентерії мають харчові продукти, які не піддаються термічній обробці перед вживанням: молоко, салати, вінегрети, холодець, паштет, овочі, фрукти та ін.

Профілактика дизентерії забезпечується загально санітарними засобами щодо благоустрою населених місць, постачанням населення доброякісною водою, харчових продуктів, підвищенням санітарної культури. Перед вживанням молоко необхідно кип’ятити.

Черевний тиф та паратифи А, В, С. Єдиним джерелом збудника інфекції є людина – хвора чи бактеріоносій. Механізм передачі – фекально-оральний: збудник виділяється із калом, сечею, а у розпал хвороби – навіть із слиною, слизом. Чинники передачі – вода та харчові продукти, руки. Захворювання має сезонний характер: збільшується у серпні-жовтні: це пов’язують із мушиним фактором та сприятливою температурою. Хвороба розпочинається із підвищення температури, головного болю, втомлюваності, запаморочення, часто буває пронос, на шкірі з’являються блідо-рожеві плями (розеоли), які при натискуванні пальцем зникають.

Протиепідемічні заходи: виявлення, госпіталізація та лікування хворих та бактеріоносіїв, дотримання умов, які виключають можливість забруднення харчових продуктів мікробами, дотримання технологічного процесу, правильність термічної обробки, режиму зберігання та термінів реалізації готових страв.

Холера. Це гостра інфекційна хвороба, що характеризується ураженням шлунково-кишкового тракту (ШКТ), порушенням водно-сольового обміну, зневодненням організму внаслідок втрати рідини та солей з калом та блювотними масами. Джерелом інфекції є хвора людина абр бактеріоносій. Механізм передачі збудників холери людині полягає у проникненні холерних вібріонів до ШКТ із забрудненою водою чи їжею. Однак не виключають можливість зараження при безпосередньому контакті з хворим (руки), коли збудник може бути занесений в рот руками, забрудненими виділеннями хворого. Якщо холерний вібріони не загине у кислому середовищі шлунку, то потрапляє у тонку кишку, де розмножується. Виникає втрата води та солей людиною, падає АТ, розвивається ниркова недостатність, порушується серцева діяльність.

Профілактику холери можна досягти завдяки заходам адміністративного, комунального та медичного характеру. Звертають увагу на охорону водних джерел, посилюють контроль за підприємствами харчової промисловості, продовольчими товарами. Можлива вакцинація.

Зоонози – група інфекційних хворою тварин, якими хворіють і люди. Це чума, ящур, сибірська виразка, лептоспіроз. Збудниками зоонозів є бактерії, віруси, грибки, гельмінти. Для багатьох є характерною наявність декількох шляхів передачі інфекції. Захворювання часто пов’язані із професійною діяльністю, але можна заразитися при вживанні у їжу м’яса, молока хворих тварин у сирому чи напівсирому вигляді.