Духовно-політичні заповіти митрополита Андрея Шептицького.

Митрополит Андрей Шептицький — український релігійний діяч, граф. Єпископ Української греко-католицької церкви; від 17 січня 1901 до смерті — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви. Належить до знатного галицького роду Шептицьких.Доктор права. За мудрі настанови й великі труди він отримав багато народних імен: Український Мойсей, Духовний будівничий, Провідник української нації, Великий митрополит·

За час свого служіння значно розбудував греко-католицьку церкву як в Україні, так і за кордоном. Будучи одним із найбагатших людей Галичини, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям. У 1905 заснував Національний музей у Львові і придбав для нього велику кількість експонатів. Підтримував українську економічну діяльність, сприяв відкриттю кооперативів. Як Галицький митрополит був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму, які однак не часто відвідував.

Визначній постаті митрополита Андрея Шептицького належить важливе місце у формуванні націєтворчих і державотворчих процесів, зокрема – в царині консолідації української нації. Він, лишаючись на рідному українському ґрунті, переріс у постать вселюдського масштабу, ставши один із найвизначніших діячів української історії і культури ХХ століття. Усебічна обдарованість Великого Українця, глибоко аналітичний склад розуму асоціювалися з мудрою тактикою глави Церкви та громадського і політичного діяча. Андрей Шептицький - відважний політик, який не тільки провів галицьке українство через дві світові війни і жорна окупацій, але й залишив вражаюче актуальне бачення української держави, ставши духовним будівничим української нації. Недарма у народі називали його українським Мойсеєм.

Андрея Шептицького з-поміж політичних діячів вирізняла особлива сміливість. Він був здатний плисти проти течії тоді, коли вона, на думку митрополита, несла його народ у невірному напрямі. Його «земною» метою була українська державність. Шептицький розумів, що врятувати українців без держави неможливо, тому і був абсолютно послідовним у досягненні цієї мети.

Він постає в нашій уяві як символ нескоренного духу нації, її працелюбності, толерантності, незламності, мудрості. У посланні до духовенства «Наша программа» Андрей Шептицький писав: «Я українець з діда-прадіда». Піклування про долю України було для митрополита Андрея справою всього його життя. Вражають останні прижиттєві слова патріота: «Україна звільниться від свого упадку та стане державою могутньою з’єдениною, величавою, яка буде дорівнювати другим високорозвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і злагода будуть панувати в ній».

Проявом глибокого патріотизму митрополита Андрея, на думку професора Анатолія Колодного, було те, що Україну він називав «Рідною Хатою». І це не просто образний вислів. Саме українська хата була тією колискою нашого народу, в якій від покоління до покоління передавалися його традиції, художні смаки, мораль, світобачення. Андрея Шептицького турбувало й те, що ця Хата хоч і рідна, але поділена ворогуючими братами. Проте, на його думку, український народ є одним народом і йому належить стати монолітом.

Думки й поучення митрополита Андрея у посланні «Як будувати Рідну Хату», мабуть, більш актуальні сьогодні, аніж тоді, коли він їх уперше писав, а це 1941 рік, тобто за 50 років до прийняття Акта про проголошення незалежності України. Україна, хоча вільна й незалежна, усе ще знаходиться у критичній ситуації під оглядом політичного, економічного життя разом із соціальними негараздами та, особливо, морального здоров'я своїх громадян. Документ «Як будувати Рідну Хату» містить вказівки, як вийти із важкого становища, як морально оздоровити жителів нашої держави. Тому потрібно, щоб український народ знайшов там розв'язки на різні проблеми й труднощі, що їх на даний момент має Україна.

Духовні заповіти Андрея Шептицького можуть сприяти консолідації сучасної української нації, нації політичної, державницької, але ментально розшарпаної, духовно розрізненої. А митрополит знав, як це робити «Ясно, як на долоні, що Рідна Хата не повстане, що не буде українського моноліту, коли українці-самостійники не зможуть, всупереч усім різницям, які їх ділять, завести поміж собою якнайбільшу єдність. Тієї єдності Україні треба, і ця потреба накладає на нас усіх обов’язки, від виконання яких залежить ціла будучність Батьківщини. Якщо хочемо всенаціональної Хати хотінням глибоким і щирим, якщо та воля не є тільки фразою, ілюзією, то вона мусить проявлятися діяннями, і те діяння мусить вести до єдності».

Культурно-просвітницька діяльність митрополита спрямовувалася на піднесення моралі й духовності народу до того рівня, на якому з’являється свідома масова готовність до практичної роботи заради національного державного будівництва. Це, в першу чергу, меценатська діяльність, допомога здібній молоді, консолідація творчих сил, виховна робота через освіту, просвітні й спортивні товариства, часописи і книги, масові заходи з обов’язковим поєднанням двох засад – національної і релігійної. «Хто має владу, мусить дбати про добро тих, кому служить», - вважав митрополит.

Для Андрея Шептицького Батьківщина, нація – поняття насамперед духовне і моральне, що перебувають в єдності і творять єдиний живий організм. «Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве й стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати тенденції внутрішнього розкладу й успішно захищати межі від зовнішніх ворогів. Такою могутньою та запевняючою щастя всім громадянам організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли буде подібний до моноліта організм; словом, коли це буде не тільки матеріальне, але і моральне тіло». А опертися єдність хати має, на думку митрополита, на національну єдність. «Український нарід є одним народом, дехто схоче навіть сказати: одним організмом, тому й належиться йому стати і суцільним національним твором», - стверджує Андрей Шептицький.

«Що ж робить якесь число людей народом? – запитує далі він. – Передовсім мова. Всі, що по-українськи говорять, або що вважають українську мову за рідну, будуть становити український нарід». Отже, для митрополита мова є одним із чинників, що творять народ. Адже рідна мова закладена в людині на рівні національного генетичного коду. Крім мови, конституційним елементом національності буде, на думку Шептицького, стихійна, малосвідома воля всіх одиниць об’єднатися в одну організацію.

Пророчо і актуально звучать сьогодні слова митрополита Андрея з далекого 1941 року: «Усі, хто почуваються українцями і хотять працювати для добра України, нехай забудуть про які-небудь партійні роздори, нехай працюють в єдності і згоді над відбудовою так дуже знищеного … нашого економічного, просвітного і культурного життя. Тоді … на підвалинах солідарності і усильної праці всіх українців повстане соборна Україна не тільки як велике слово і ідея, але як живий, життєздатний, здоровий, могутній, державний організм, побудований жертвою життя одних, а муравельною працею, залізними зусиллями і трудами других».

Андрей Шептицький – це надзвичайно чітке бачення того, якою має бути держава Україна, як її треба будувати і які підводні камені траплятимуться на цьому шляху. Він не сумнівався, що Боже Провидіння дасть українському народові виконати його природне право – «вибрати собі й установити форму управи своєї Рідної Хати», але закликав до мудрості, моральності й інтелектуальної глибини у справі реалізації цього права. Тому доля Рідної Хати у наших із вами руках. Адже моральний обов’язок індивіда, на думку А.Шептицького, виконувати природний закон і бути клітинкою національного організму.

Ключові терміни:

Антикомунізм -сукупність ідей, ідеологій та політичних доктрин, спрямованих проти комуністичних ідей, ідеології та відповідних політичних течій і методів правління.

«Барбареум» -перша духовна семінарія Української греко католицької церкви. Була заснована австрійської імператрицею Марією Терезією в 1774 році у Відні, при церкві св. Варвари, для навчання греко-католицьких священиків Австрійської імперії.

Греко-католицьке духовенство – одна із двадцяти трьох Східних католицьких церков свого права, яка перебуває у сопричасті з єпископом Риму та зберігає Константинопільську (Візантійську) літургійну традицію.

Західноукраїнські «будителі» -активісти національного, культурного й мовного відродження в середовищі слов'янських народів, рух національно свідомої інтелігенції у болгарських, чеських, словацьких, словенських і західноукраїнських землях.

Москвофільство – мовно-літературна та суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини та Закарпаття у 1819—1930-х роках.

Народовський рух – суспільно-політична течія серед молодої західноукраїнської інтелігенції ліберального напрямку, що виникла в 1860-х у Галичині, на Буковині та Закарпатті. Ідеологічно народовці були опонентами галицьких русофілів.

«Руська трійця» -галицьке літературне угрупування, очолюване Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем, що з кінця 1820-х років розпочало на західних українських землях національно-культурне відродження.

Рутенство – латинізована форма назви русини, українці та білоруси, а також етнічних груп українців у Австро-Угорській імперії.

Українська соборна державність – це процес і об'єднання в одне державне утворення всіх етнічно-історичних українських земель.

«Український П’ємонт» -еволюція ідеї, яка надзвичайно тривала і різноманітна. Кожен з її етапів змальовує ту ситацію в якій перебувало національне відродження, але загальним фактором є те, що всі визначали Галичину як центр об'єднання українських земель.

Християнська етика – це моральне вчення християнства, визначає моральні орієнтири людської поведінки. Поведінка людини грунтується на християнському уявленні про природу і призначення людини, його відношенні з Богом.