Будівництво Великої китайської стіни 8 страница

 

Тема 7. Контекстуалізація

Осягнення філософсько-культурних явищ як феномену цілого. Зв'язок теоретичних і практичних уявлень та їх втілення в усіх сферах людської життєдіяльності.

Зміна наукових парадигм другої половини XX ст.: усві­домлення взаємозалежності всіх складових людського буття, необхідність вивчення складних гетерогенних систем, однією з яких є культура. Проблеми існування людини у світі і світу людей у XX ст. Всеосяжне розповсюдження масової культури, проблема сучасної кризи особистості.

 

Студенти повинні:

знати особливості культурологічного підходу до вив­чення культурних процесів, естетичних явищ.

Методичні рекомендації

З цієї теми на контрольну роботу визначено 5 питань (54 - 58).

 

Питання 54. Формування і розповсюдження масової культури

Література: 3, ст. 145 – 147.

Вказати на те, що феноменом другої половини XX ст. стало формування і поширення масової культури. У прямому розумінні - це культура, що знаходить попит в основній масі населення безвідносно приналежності до тієї чи іншої нації, держави. Незважаючи на регіональні або національні особливості, масова культура є космополітичною. Своїм виникненням та бурхливим розвитком масова культура завдячує сучасній цивілізації. З переходом людства після Другої світової війни від індустріальної до постіндустріальної ери значно поширився розвиток і вплив засобів масової комунікації, інформаційних технологій, суттєво підвищився рівень освіченості населення багатьох країн. Тим самим створювались нові можливості поширення культури в суспільстві, донесення її надбань до кожного індивіда. Масова культура зайняла місце між культурою елітарною (верхівка суспільства, найосвіченіші верстви) та народною, укоріненою переважно серед сільського населення. Вона приваблює, насамперед маргінальні (від лат. margo - край; від фр. marginal - побічний, на полях, несуттєвий, другорядний, незначущий) верстви людей, вилучених цивілізацією з їх традиційного оточення, культурного ґрунту. Це жителі села, що опинились у місті, емігранти, ті, хто змушені змінити спосіб життя через втрату роботи, кваліфікації та знаходиться в пошуку нових світоглядних та духовних орієнтирів. Найхарактернішою рисою масової культури є її комерційний характер. У ринковому суспільстві ця культура, розрахована на основну масу населення, обов´язково виступає в ролі продукту, споживання якого має приносити прибуток. Для вивчення попиту на цей продукт сучасна західна цивілізація вже давно використовує могутній потенціал наук про людину - соціологію, психологію, менеджмент, політологію. Одночасно не лише вивчаються, а й формуються культурні потреби і бажання мас. Існує досить розгалужена система індустрії масової культури, що включає в себе такі підрозділи:

- засоби масової інформації - ЗМІ (практично всі приватні канали радіо та телебачення, газети та журнали існують за рахунок реклами споживчих товарів та послуг);

- система організації та стимулювання масового попиту на продукцію (реклама на вулицях, транспорті, індустрія моди);

- індустрія здоров´я (формування іміджу здорового способу життя);- індустрія дозвілля (туризм, книговидання, популярна музика та ін.);

- міжнародна комп’ютерна мережа Internet;

- масова соціальна міфологія

Важко та й не потрібно перераховувати всі напрями індустрії масової культури, бо її продуктів безліч. Який же він, продукт сучасної масової культури? По-перше, він подається як якісний. Якщо це роман або художній фільм, тут важливий цікавий сюжет, інтрига, красиві герої, бурхливі почуття. Обов’язково при цьому треба дотримуватися чіткості жанру в розрахунку на певну категорію споживачів: для жінок "бальзаківського" віку - мелодрама, для чоловіків - бойовик, для домогосподарок - "мильна опера" (вихід на екрани Заходу перших телевізійних серіалів у 60-х роках супроводила реклама мила та пральних порошків). Хочеш розважитись - комедія, хочеш скинути напруження і стрес трудового дня - трилер (від англійського trill - тремтіти), для інтелектуалів - детектив та кросворд. По-друге, твір масової культури повинен бути зрозумілим. Масова культура унікальна тим, що вона добре навчилася маніпулювати людськими інстинктами, доцивілізаційними реакціями та імпульсами, серед яких - страх, агресивність. Усе це є, безумовно, і у великих класиків, але не в такій примітивній формі, як це тиражується в сотнях сучасних романів та серіалів. Характерною рисою масовості іноді стає вульгарність - банальні істини, примітивні почуття та ідеї, красиво упаковані і розраховані на невибагливий смак. Квінтесенцією масової культури, її найодіознішим, пародійним виразом є так званий кітч (від нім. kitsch - несмак, дешева продукція, розрахована на зовнішній ефект). У 60 - 80-і роки цим терміном позначали популярну художню продукцію, що відповідала міщанським смакам, була символом бездуховності. Це матрьошки, керамічні фігурки котів або слоників, картини з русалками. Сьогодні кітч став вишуканішим, стилізованішим і водночас агресивнішим (найхарактерніший приклад - сучасна телевізійна реклама), він навіть претендує на один із стилів постмодерністського мистецтва. У тоталітарному суспільстві, незважаючи на його колективістський характер, справжньої масової культури не існує. Декларована як масова, культура такого суспільства по суті є елітарною, оскільки її створює художня еліта на замовлення політичної верхівки. У такій художній культурі мало уваги приділяється особистим почуттям та індивідуальним інтересам, здебільшого йдеться про колектив та державу. Більшість творів соціалістичного реалізму, що виходили в СРСР масовими тиражами, не користувалися справжнім попитом, проте великий ажіотаж викликала поява окремої продукції західної масової культури (фільм "Тарзан" у кінці 40-х років, мультфільми Діснея, детективи Агати Крісті). Батьківщиною сучасної масової культури є США. Тут виникли шоу-бізнес, бестселер, Голлівуд, Діснейленд та численні інші феномени маскультури, що заполонили увесь світ. У свідомості багатьох європейців Америка – країна суцільного маскульту, бездуховності і прагматизму. Певна рація в цьому є, але це не зовсім так. Історичні та культурні умови розвитку Сполучених Штатів дійсно сприяли розвитку насамперед масової культури, адже суспільство складалося тут як безнаціональне з численних емігрантів-маргіналів. У США не було традицій народної культури, не склався повноцінний фольклор. Американські діти дійсно краще знають Мікі-Мауса, ніж казки Андерсена та братів Грімм, однак той же Дісней своїми геніальними фільмами зробив Білосніжку і Снігову Королеву улюбленцями всього світу. Європейські інтелектуали вже не перший рік б’ють тривогу з приводу експансії американської масової культури. Однак йдеться швидше не про культуру взагалі, а про рівень творів. У масовій культурі є чимало значущих, навіть видатних творів, які необхідно пропагувати. Добре це чи погано, але на межі XX і XXI ст. її кращі зразки дієвіше впливають на рівень культури суспільства, ніж твори геніїв. Яким є співвідношення між масовою і елітарною, або фундаментальною культурою? В. П. Руднєв, автор "Словника культури XX століття", підкреслює, що обидві культури - як дві півкулі головного мозку, кожна з яких здійснює принцип доповнення. Масова культура як первинна відтворює образ реальності, фундаментальна ж виступає як вторинна, моделююча система. У цьому відношенні масова культура XX ст. була повною протилежністю елітарної культури в одному та її копією в іншому. Так, знявши касовий фільм "Парк юрського періоду", знаменитий голлівудський режисер С. Спілберг, заощадив кошти на фундаментальну картину "Список Шиндлера", що розповідає про трагедію холокосту. Успіх "Сибірського цирульника" М. Михалкова дає можливість відродити неприбуткове російське документальне кіно. У багатьох країнах з добре розвинутою ринковою економікою, незважаючи на панування масової культури, цілком успішно розвивається культура елітарна та народна. Отже, масова культура, як і цивілізація, може нести потенційну небезпеку бездуховності, але під контролем суспільства та його еліти вона повинна трансформуватись у прообраз нової буденної культури людства XXI ст..

Водночас з'явилось і чимало досліджень, присвячених масовій культурі. Філософи, культурологи, соціологи широко застосовують це поняття, проте осмислюється воно з різних позицій. Для одних масова культура — культура нового типу, породжена засобами масової комунікації, для інших — вияв натиску бездушної техніки і вульгарних мас, знамення неминучої загибелі загальнолюдської культури. Вони засуджують масову культуру за її рекламно-товарний, утилітарний, антиінтелектуальний характер. Найавторитетнішим дослідником масової культури у свій час був Д.Белл (1919 р.н.) — автор теорії масового суспільства. В статті "Масова культура і сучасне суспільство" він зазначав, що з появою кіно, радіо, телебачення, з одночасним друкуванням щоденних видань у різних містах, з одночасним розповсюдженням цих видань у всій країні з'явилась єдина система ідей, образів, розваг, які пропонуються найширшій аудиторії. Поняття "культура", що колись означало моральну й інтелектуальну витонченість, втратило елітарний зміст. Американські соціологи Д.Бенсман і Б.Розенберг у ґрунтовному дослідженні "Масова культура і бюрократія", характеризуючи масову культуру, визначальною рисою її називали комерційне спрямування: мистецтво, науку, релігію, політику вона трактує як предмет споживання, ставлення до них підпорядковує економічним міркуванням, логіці ринку (попит породжує пропозицію), а не внутрішній логіці смислу.і Масова культура стала продуктом масового виробництва, що виготовляється так само, як інші товари масового споживання. Вона має своїх маркетологов, котрі вивчають потреби ринку, водночас спрямовуючи ці потреби у певне перспективне для виробника русло. Психологи, соціологи, антропологи досліджують багатомільйонну аудиторію: її життя, почуття, думки, те, які гасла, персонажі, ідеї будуть для неї найпривабливішими. Все, що на ринку масової культури користується попитом, негайно піддається тиражуванню: симпатичні персонажі фільмів "Сам вдома" або "Бетховен" негайно стають героями нових і нових серій улюблених фільмів; лялька Барбі постає в нових і нових іпостасях; Діснейленди і Макдональдси перетворюються на неодмінні атрибути сучасного міста. Але визначальною рисою цієї культури є масовість, широта "суб'єкта". Хто ж цей "суб'єкт"? Англійський дослідник Ентоні Берджесс, пояснює виникнення масової культури прилученням до освіти мільйонів людей. Він вважає, що для Англії початок формування масової культури пов'язаний з 1870 p., коли на Британських островах було запроваджено закон про загальну початкову освіту. На його думку, чимало простолюду, відірваного від традиційного патріархального сільського життя і невідворотним ходом історії введеного в урбаністичне середовище, напівосвіченого, але позбавленого глибокої культурної традиції, стало "замовником" і "споживачем" маскульту. Безумовно, певний резон у цьому твердженні є. Проте сам Берджесс звертає увагу на певну його обмеженість і однобічність: в реальному житті не все так однозначно. Коли дотримуватися традиційного розуміння масової культури як того, що відповідає вподобанням "маси", а отже, є чимсь другосортним, меншварті-сним, то постає запитання: як бути з Чапліним, Едіт Піаф, Фернанделем, "Біттлз"? Адже вони, безумовно, були загальними улюбленцями, хоча водночас їхня творчість збагатила скарбницю культури у високому значенні цього слова. Поширене також визначення масової культури як того, що виявляє себе через певні жанри мистецтва — комедію, оперету, естрадну пісню, мюзікл... Проте "легкі" жанри споконвічно притаманні мистецтву. Людина — це істота різнобічна. Їй притаманне і прагнення пережити стан духовної просвітленності від звуків симфонії Бетховена, і бажання відпочити, читаючи шпигунський роман або танцюючи запальний хіп-хоп. Не випадково сам Бер-джесс помітив певний парадокс: під вплив масової культури часто потрапляє високоосвічена еліта, а представники так званої маси виявляють потяг до "високої" культури. Стакнувшись з цим парадоксом, Берджесс доходить висновку: розділення культури на масову й елітарну відбувається всередині нас самих. Очевидно, визначити масову культуру можна через той психологічний, ментальний тип людини, яка потребує такої культури. В усі часи людину хвилювала проблема її власного "Я". Хто "Я"? Яким "Я" хочу бути? "Висока" культура висуває до "Я" низку вимог, які втілюються в певному ідеальному образі. Він містить те, що заперечує "горизонталь" людського буття і відкриває надзвичайну висоту "вертикалі" — людську трансцедент-ність, духовність. Однак ідеал недосяжний, він віддаляється від нас, мов лінія виднокілля. Місце ідеалу в свідомості такої людини посідає ідол — реальний, приземлений, досяжний образ, який і моделює масова культура. Для його характеристики невипадково застосовують слово імідж — образ, який не обов'язково збігається з істинним "Я" і створюється за допомогою певних засобів — косметики, одягу, манери поведінки, і розрахований на певне сприйняття оточенням. Можна простежити, як змінювалась технологія створення ідолів маскульту. В дотелевізійні часи "зірка" була недосяжною, її життя, доля — загадкова і сповнена надзвичайними подіями — романтична, трагічна, героїчна. Згодом риси винятковості нівелюються, акцентується звичайність, доступність зірки (це звичайний хлопець або дівчина, наприклад, водій вантажівки, хлопець з італійського кварталу Елвіс Преслі, який став мільйонером, героєм, кумиром). Завдяки звичайності така людина — вдячніший об'єкт Для психологічних процесів проекції й ототожнення, її успіхи сприймаються, як власні. Наслідувати її — справа техніки: макіяж "під Мерлін", одяг — "під Преслі", пластика — "під Майкла Джексона."Масова культура не цікавиться людиною-особистістю, не намагається зрозуміти її. Вона обмежується безцеремонним "підгляданням". Згадаймо, що імідж принцеси Діани створювався безжалісними "папарацці", що не залишали її навіть у гімнастичному залі, доповідаючи мільйонній аудиторії, які саме вправи робить вона для корекції фігури. Питання "мати чи бути" масова культура розв'язує на користь "мати". Тугу за недосяжним вона змінює філософією прагматизму, що проголошує: "Бути — це означає мати, користуватись і насолоджуватись". Вищим виявом цієї культури є універсальний магазин, де споживач може задовольнити всі потреби, вміло сформовані "цивілізацією добробуту і розваг". Вона створює власний варіант "віднайденого раю" у вигляді суспільства споживання і подає його у чітко матеріалізованій формі: комфортабельний будинок, престижний автомобіль, сучасна аудіовідеотехніка. Образ цього раю змальовує реклама, що виробляє "стратегію бажань" у споживачів. Італійський кінорежисер Федеріко Фелліні так уявляє рекламу: камера надокучливо блукає по людському тілу; маса хвилястого волосся; величезні роти, які смокчуть, п'ють, ковтають, цілуються, губи намальовані, напіввідкриті, показують язик. їжа на будь-який смак: різні підливи, соуси, майонези. Обличчя — чоловічі, жіночі, дитячі, які випромінюють безхмарне щастя, захоплення, бажання, задоволення. Для тих, кому недоступне рекламоване багатство, пропонується його сурогат: манто зі штучної норки, намисто із гірського скла, шпалери "під мармур". Масова культура постачає на ринок халтуру, підробку. В історії мистецтва виявляє себе певний алгоритм: у боротьбі зі старим, віджилим у ньому внаслідок сміливого пошуку геніальних митців народжується щось нове, своєрідне художнє одкровення. Поступово це нове поширюється, розвивається, досягає кульмінації, оволодіває умами — і починає занепадати. Те, що стало загальноприйнятим і загальновідомим, перетворюється на наслідування численних епігонів, що зводять колишні одкровення до рівня стереотипів. Кітчеве мистецтво виявляється по-різному. Воно може поставати перед масовою аудиторією як своєрідна підробка під "національне". Інша лінія кітчевого мистецтва — принциповий натуралізм, декларована традиційність. Це портрети з абсолютно достовірним зображенням костюма, парадної усмішки людини, тобто такої людини, якою вона хоче виглядати в очах інших. Це живописні жанрові сцени, що зображають ситуації зворушливі, повчальні, життєподібні, але без реальних драм, трагедій, потрясінь. Особливо вдається така життєподібність мистецтву десятої музи — кіно і телебаченню. Користуючись специфічними засобами, воно може дати повну картину життєвої псевдореальності — марка автомобіля, фасон сукні, зачіска, оформлення інтер'єру. І герої — мов справжні: відважні супермени вражають атлетичною будовою і невтомними бійками з підступними противниками і завжди виходять переможцями; чарівні молоді мільйонери в бездоганних смокінгах і метеликах здобувають засоби для розкішного існування, сидячи в суперсучасних офісах хмарочосів і віддаючи накази про придбання прибуткових акцій; милі блондинки — новітні Попелюшки — з невинними дитячими очима і здивовано напіввідкритими устами у вуличному натовпі зустрічають чарівного принца, готового взяти їх на довічне утримання, або несподівано створюють свій успішний бізнес чи, вразивши своєю незвичайною красою і прихованим талантом відомого продюсера, стають зірками світового кіно, співачками, топ-моделями. Е.Фромм (1900—1980 pp.) у своїй книзі "Втеча від свободи" називає емоційний стан, що створює таке мистецтво, псевдопо-чуттям. Це шлях втечі від реальних життєвих проблем у світ безконфліктний, віртуальний. Це спосіб урізноманітнити життя за допомогою "сублімації почуттів в несправжнє", не докладаючи жодних зусиль, нічим не поступившись. Замість трагедії маскульт пропонує криваву мелодраму, тріллер, замість кохання — секс, замість романтики — надуману позу, замість психологічної глибини — ефектні психологічні "виверти".Третій різновид кітчу — псевдобунтарство, псевдосміливість: наслідування прийомів, вироблених бунтарями-авангардистами, але позбавлених їх заперечувального пафосу; звернення до того, що виходить за межі буденної свідомості (містичної алегорії, багатозначного символізму), але не заперечує усталених норм. Отже, кітч — це мистецтво, яке привносить в добре відоме елемент безпечної новизни, вміє своє бунтарство узгодити з непорушністю консерватизму і виступає негрізною опозицією під крилом офіціозу. Будучи цілком придатним для споживання "масою", воно водночас потребує ефектного "упакування" — атмосфери скандалу, сенсації, ажіотажу, викликаних не стільки самим "продуктом", скільки другорядними обставинами, пов'язаними з біографією митця, історією свого створення або "функціонування". Таким ефектним "упакуванням" можуть бути повідомлення про чергову пластичну операцію Майкла Джексона, репортаж про заходи, спрямовані на забезпечення повної приватності гучного весілля Мадонни, подробиці розлучення зіркової пари Ніколь Кідман — Том Круз.

Зробити висновок, що масова культура і культура "висока" — це відображення і вияв того, ким і з ким хоче бути людина, чого шукає вона в житті: просвітлення, очищення, духовного пробудження чи "золотого сну", ілюзії життя, стимулятора притуплених почуттів.

 

Питання 55. Субкультура як специфічний культурний феномен

Література: 17, ст. 214 – 220.

 

Вказати на те, що у суспільстві завжди існували та функціонува­ли соціальні групи різного характеру (культурні, релігійні, політичні). Вони є невід'ємною части­ною суспільства. Особливістю цих груп є те, що прак­тично всі вони пропонують привабливі для індивіда перспективи («справжню» культуру). Отже, субкультура - соціальне угрупування, яке об'єднане тим, що кожен із його представників се­бе до нього зараховує (тобто ідентифікує). Кожен представник чи носій субкультури при­ймає норми, цінності, картину світу, стиль життя тощо за зразок свого існування. Але паралельно з цим існують і зовнішні атрибути, які свідчать про приналежність до певного угрупування, як наприклад: жаргон, зачіска, одяг, зовнішній вигляд та ін. Наприклад, для хіпі було характерне довге волосся, а для панків - вистри­жена голова зі смужкою волосся посередині, яка називається «ірокез».

Субкультура є характерною для певних соціальних, демографічних, етнічних груп.

Визначити види субкультур:

· регіональні (зумовлені певними відмінностями між окремими регіонами країни);

· професійні (зумовлені наявністю у суспільстві різних за соціальним статусом груп, що визначає їх соціальні ролі);

· етнолінгвістичні (пов'язані із мовними, етнічними особливостями соціальних груп);

· релігійні (що створюються у випадку, якщо релігійні норми стають основним елементом культури);

· вікові (пов'язані з різними системами цінностей у представників різних поколінь).

Охарактеризувати молодіжну субкультуру.

Молодіжна субкультура - це будь-яке об'єднан­ня молоді, що має власні елементи культури, а са­ме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибу­тика), традиції, тексти, норми і цінності.

Загалом можна виділити 5 головних характе­ристик молодіжних субкультур:

1. Специфічний стиль життя і поведінки.

2. Наявність власних норм, цінностей, картин світу, які відповідають вимогам певних соціаль­них категорій молоді.

3. Протиставлення себе решті суспільства.

4. Зовнішня атрибутика, яка має символічне значення.

5. Ініціативний центр, який генерує тексти.

Таким чином, можна вивести визначення.

Сучасна наука виводить навіть певну кла­сифікацію молодіжних субкультур. У короткому викладі їхня типологія виглядає так:

•романтико-ескапітські субкультури (хіпі, толкієністи, байкери);

•гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери);

•кримінальні (гопники, скінхеди);

•анархо-нігілістичні (панки та інші).

Реп - жанр поезії та музи­ки, в якому використовуються римовані тексти, які зчитуються під музику або без музики у варіанті «а капела», також це один із чотирьох еле­ментів хіп-хопу. Слово «реп» використовува­лося в Англії з XVI століття та означало «говори­ти» з XVIII, а у 1960-му слово було частиною афро-американського діалекту англійської мови і означа­ло «спілкуватися». Незабаром воно прийняло звичного у наші дні значення музичного стилю. Зараз термін «реп» настільки близький до хіп-хоп музики, що ці терміни використовуються як синоніми.

Хіп-хоп - молодіжна субкуль­тура, яка з'явилась у США наприкінці 1970-х у середовищі афроамериканців. Для неї характерні своя музика, свій жаргон, своя мода, танцювальні стилі (брейк-данс та ін.), графічне мистецтво (графіті) та свій кінематограф.

Започаткував цей рух ді-джей Кул Херк, який запустив у мову слівце «Ь-boys», тоб­то, «ламані хлопці», ті, які танцюють брейк. Але суспільство розшифрувало це як «bad boys» (хулігани), а їхніх подруг охрестили «flygirls» - тобто «мушки» - крикливо одягнені й густо на­мальовані дівчата з вулиці. Кул Херк приїхав до Нью-Йорка з Ямайки, звідки і привіз традицію організовувати вуличні танці під музику з платівок, на яку поети нажи­во начитують речитативом свої вірші. Центром цієї імпрези завжди був ді-джей, і родзинка та­ких акцій в тому, що вони виникали спонтанно і на вулиці. Так зародилася система вуличної куль­тури «street culture*, і так зародилася провідна роль ді-джея, який до того був тільки людиною, яка вчасно міняє платівки. Ді-джей сам вибирав му­зику, горланив щось у мікрофон, заводив людей і давав цей мікрофон іншим. Так особливо талано­витих ді-джеїв стали називати МС — майстер церемонії, цим словосполу­ченням іменували ведучих різних шоу.

Плюси: людина-репер не лише займається спортом (що вже є плюсом), вона проявляє себе творчо. А прояв таланту завжди сприяє зростан­ню особистості.

Мінуси: все ніби добре, але є така підтечія, як «ганста». Ось саме тут «в моді» агресивний стиль поведінки. Такі люди можуть мати вогнепальну зброю, оскільки вважають, що світ жорстокий, і лише вони самі можуть себе захистити. Вони вва­жають себе за королів і не визнають нікого і нічо­го вище за себе.

Готи - представники готичної субкультури, натхненні естетикою готичного роману, естети­кою смерті, готичної музики й відносять себе до готик-сцени. Представники руху з'явилися в 1979 році на хвилі пост-панку. Панківський епатаж го­ти спрямували в русло пристрасті до вампірської естетики, до темного погляду на світ.

Характерний зовнішній вигляд готів. Чорний (темний) одяг, чорне довге волосся, високі шну­ровані черевики, чорний корсет, вузькі чорні на­рукавники і чорна максі-спідниця (для дівчат), одяг під старовину, кльошовані рукави, шкіря­ний одяг, нашийник із колючками, срібні при­краси окультної тематики.

Основним готичним символом є єгипетсь­кий «Анк», символ вічного життя - ймовірно, у зв'язку з темою вампірів, безсмертя.

Плюси: готи - це люди, які шука­ють натхнення, а значить, творчі люди. І їхнє за­хоплення даною субкультурою не що інше, як просто спосіб насититися енергією. А їхній виг­ляд (нехай навіть він декого лякає) - це просто відповідь, створена на противагу нічого не варто­му гламуру, в якому за картинкою - порожнеча.

Мінуси: тут так само є небезпечні під течії (сатаніти). Їхня ідеологія - ідеологія епатажу і бунт проти церковно-традиціоналістської системи. Саме люди з такої субкультури мо­жуть піти на осквернення церковних предметів, жертвопринесення та інші дії, засновані на пок­лонінні сатані.

Панки (від англ. - недосвідчена молода лю­дина; хтось непотрібний, нікчемний) - покоління молодих людей на рок-естраді (середина 70-х років XX ст.). Провідною інтонацією їхніх виступів став різкий протест проти будь-яких моральних і звичаєвих правил. Це відбилося насамперед на ха­рактері їхньої музики - панк-року (постійна зміна інтонації, надмірне використання ударних інструментів, перевага ритму над мелодією). Шо­кував глядачів і зовнішній вигляд виконавців(різноколірний грим, лахміття старомодного одя­гу, обвішаного «металевими» прикрасами — леза­ми бритв, велосипедними ланцюгами тощо). Їх можна відразу впізнати за ірокезом на го­лові. Часто носять чорні шкіряні куртки, люб­лять пірсинг. В їхньому стилі завжди присутня неохайність і недбалість. У більш юного по­коління можна побачити на руках ще й браслети з колючками, ланцюжки на штанях та різні інші штучки, які продаються у спеціальних магази­нах. Кольори їхнього вбрання - переважно чор­ний, червоний, білий, зелений. Грубий жаргон, близький до жаргону «зони». Поведінка неприс­тойна. Багато хто з них вживає наркотики, спиртні напої, токсичні речовини.

Плюси: може, вони і є, але збоку їх не видно.

Мінуси: там, де з'являються панки, - бійки, гра­бунки, насильство з метою наруги над особистістю.

Фрік - із жаргонної англійської - «бо­жевільний», «скажений», «божевільно модний» - напрям у молодіжній культурі кінця XX - почат­ку XXI століття. Соціальні групи людей, які одя­гаються неординарно, оригінально. Тут і яскраві кольори одягу, і тату, і різний пірсинг. По суті, ці люди не лише яскраво виглядають, вони і яск­раво мислять. Зазвичай такі люди - це співаки, письменники, композитори. Фрік-культура - це культура сміливих і абсолютно відв'язних людей.

Знаменитим попередником фріків була Жорж Санд, французька письменниця. Віддаючи перевагу чоловічому костюму над жіночим, вона подорожу­вала по таких місцях Парижа, куди аристократки, як правило, не потрапляли. Для вищого світу Франції XIX століття така поведінка вважалася неприйнятною. Жінка через це втратила статус ба­ронеси. Був у рядах фріків і Врубель, знаменитий художник, що кинув виклик суспільству фарбуван­ням волосся у зелений колір.

Плюси: немає ніякого негативного ставлення до світу і до «не своїх». Немає нічого такого, проти чого вони вороже виступають.

Мінуси: саме їхня свобода є їхнім головним мінусом. Вона дає їм усе, тоді як на них самих не­можливо вплинути ззовні, тобто поки це нешкідливо і весело, то хто знає, чим це обернеть­ся потім... І ніхто їх не зможе зупинити...

Емо як субкультура набула широкого поши­рення. Головна риса емо - це вираження та не­отримання своїх емоцій, найважливіше - бути со­бою і не заганяти себе у якісь певні рамки. У емо свої погляди на життя, яке складається з двох ос­новних кольорів: чорного (символізує несправед­ливість, жорстокість світу) та яскравих кольорів (щасливі емоції, кохання, приємне переживання). Часто це відображається у зовнішньому вигляді послідовників цієї субкультури, але справжні емо ніколи не ставлять зовнішній вигляд вище, ніж са­му суть, ідеологію, переконання цього напряму.

Найтиповіший одяг:

•Вузька футболка в обтяжку.

•Вузькі джинси чорного або попелясто-синього кольору, можливо навіть із дірками та латками.

•Чорний або рожевий пасок із заклепками, лан­цюгами і символікою на великій блясі.

•Кеди із яскравими або чорними шнурками, зашнурованими особливим методом.

•Клітчаста хустинка-арафатка на шиї.

•Присутні обідочки з бантиком. Смугасті гетри на руках. Рідше зустрічається одяг унісекс.