Індивідуальність та свобода

Люди надто часто говорять про «свободу» так, ніби це якийсь жест, який важко описати, а не зрима обставина нашого життя. Сьогодні ми постійно чуємо цю риторику в політичних та економічних правлячих колах, де створюються асоціації між «демократією» та цією «свободою» як на рівні традиційної практики голосування, так і на рівні переміщення самих грошей завдяки незалежній вільній торгівлі. Ці соціально-політичні меми також посилюються поляризацією, тож у зв’язку з цим часто використовують приклади пригнічень та втрати свобод і вольностей у попередніх соціальних системах для захисту чинного стану речей.

Творчі роботи філософів, митців та письменників, які мали вплив на просування різних ідеологічних понять такої «свободи» (часто за рахунок соціальної вразливості), збільшували цю догматичну поляризацію, що ще більше посилювало такі цінності[369]. Якщо коротко, то існує дуже багато страху та емоцій навколо поняття соціальних змін і того, як вони можуть вплинути на наше життя в плані свободи та індивідуальності.

Проте, якщо ми зробимо крок назад і подумаємо про те, що означає свобода окремо від наших культурних мемів, то побачимо, що поняття свободи, вірогідно, відносне, якщо брати до уваги людську історію, стандарти життя і навіть персональне його вираження. Тому для того, щоб з’ясувати, що таке свобода і як її охарактеризувати, нам потрібно дослідити її з: а) історичної точки зору; b) позиції її можливостей у майбутньому.

a) Історично головними проблемами були страх перед властяти та зловживання владою. Людська історія, зокрема, – це постійна боротьба за владу. Можна сказати, що людська історія, підживлювана глибоко конфліктними релігійними та філософськими віруваннями й цінностями, які проявлялися в нікчемному рабстві, приниженні жінок, періодичному геноциді, переслідуванні за єресь (свободу слова або, як називали це у всі часи, «вільнодумство»), божественних правах королів тощо, у цьому контексті є історією небезпечних, необґрунтованих забобонів, які стали священними через примітивні цінності та уявлення свого часу і реалізовувались за рахунок втрати людського добробуту та соціального балансу. Страх і дефіцит тих ранніх періодів призвели до посилення всього найгіршого з того, що ми розглядаємо в якості «людської природи». Нерідко люди блукали зачарованим колом, здобуваючи владу з метою припинити зловживання владою. Проте критично важливо наголосити, що ми поступово відходимо від цих архаїчних цінностей та вірувань, а глобальна культура з її інститутами повільно вбирають у себе наукову причинність та починають зважати на її заслуги у визначенні того, що є істинним, а що ні. Водночас стають очевидними певні позитивні тенденції.

Ми перейшли від «божественної», верховної влади генетично визначених королів та фараонів до системи дуже обмеженої, але при тому загальної участі громадськості в так званому «демократичному процесі». Це відбулося в більшості країн світу. Експлуатація людини, підкорення і принизливе рабство втратили загальнопоширену аргументацію релігійної, расової та статевої вищості, яку використовували на їх захист, і досягли рівня, коли рабство набуло менш суворих форм «найманої праці». У більш широкому контексті «класової» приналежності це й визначає місце особи в економічній ієрархії. Ринкова економіка в усіх своїх історичних формах також змогла подолати подібне до расового «кастове» призначення, оскільки вона уможливлює певний рівень соціальної мобільності (все ще доволі обмеженої) в суспільстві, де отриманий дохід сприяє більш широкій «свободі»[370].

Такі прогресивні реалії слід брати до уваги, оскільки капіталізм з усіма його вадами все ж посприяв поліпшенню соціальних умов. Однак основна передумова, яка робить його елітарним і нетерпимим, що проявляється в тому, як він структурно й соціологічно підносить одну групу людей над іншою, так і не змінилася. Звісно, «вибраність» більше не має нічого спільного зі статтю, расою або релігією, проте група «вибраних» пов’язана з певним видом нав’язаної корисливості та конкурентної ментальності, що сприяє її просуванню на верхні щаблі класової ієрархії за рахунок інших.

Тож можна стверджувати, що капіталізм є насправді постмодерністською системою рабства з новою ціннісною орієнтацією «конкурентної свободи», за рахунок якої він і тримається. Це перекручене поняття «свободи», по суті, передбачає, що ми всі «вільні» конкурувати один з одним і захоплювати те, що можемо. Проте, як уже зазначалося раніше, існування такої форми «відкритої свободи» без зловживань, утисків і структурних переваг практично неможливе. Тож поки захисники капіталізму для доказу його соціальної ефективності можуть в якості аргументів наводити поліпшення, що сталися з моменту його впровадження, ми повинні усвідомлювати, що його первинна форма зацікавлена не у свободі людини, а є наслідуванням соціальної нетерпимості, яка забруднювала культуру тисячі років і назагал бере свій початок у психології елітизму та дефіциту.

Сьогодні справжня свобода безпосередньо пов’язана із сумою грошей, яку має людина. Ті, хто перебувають за межею бідності, жорстко обмежені у проявах персональної свободи, порівняно з багатими. Більше того, в той час, як захисники вільного ринку часто говорять про «примус» у контексті державної влади, сама реальність економічного примусу ігнорується. Теоретики традиційної економіки постійно просторікують про ринок, на якому все є питанням вибору, і якщо людина хоче влаштуватися на роботу, то у неї є вибір – іти на таку роботу чи ні.

Проте бідні, яких насправді більшість[371], мають дуже урізаний вибір. Тиск їхніх обмежених економічних можливостей створює ситуацію сильного примусу, відповідно до якої для того, щоб вижити, вони не лише змушені погоджуватися на роботу, яку не схвалюють, а й часто стають об’єктом жорсткої експлуатації, яка проявляється у формі низької зарплатні, на яку вони погоджуються через той самий відчай. По суті, загальна бідність у цьому контексті є дуже позитивною умовою для капіталістичного класу, оскільки забезпечує ефективність витрат у вигляді дешевшої найманої праці.

Отже, знову ж таки, якщо з плином часу ми й можемо простежити деякі соціальні покращення, то ці покращення є лише варіаціями загальнопоширеної проблеми загального елітизму, експлуатації та сліпої прихильності. Довга історія передбачуваного дефіциту ресурсів та обмежень виробництва також посилила цю ідею, оскільки в мальтузіанському сенсі[372] досягнення економічної рівності для всіх вважалося просто неможливим.

b) Проте сучасна наука та експоненціальний розвиток застосування технологій разом із глибшим розумінням становища людини[373], прочинили двері до майбутніх можливостей для соціальних покращень та подальшого піднесення свободи до небаченого раніше рівня. Таке розуміння стало проблемою, оскільки можливість досягнення цього нового рівня дуже сильно гальмують цінності й установи, насаджені традиційним капіталістичним соціальним порядком. Іншими словами, ринкова система просто не може сприяти цим покращенням, скільки природа їхньої кінцевої мети суперечить самому механізмові системи.

Наприклад, досяжна сьогодні технічна й наукова ефективність за її правильного застосування могла б забезпечити високий стандарт життя для кожної людини на Землі, а також усунути небезпечну й монотонну роботу шляхом застосування кібернетичної механізації[374]. У сучасному світі переважна більшість людей витрачає своє життя в основному на роботу й на сон. Багато з таких робіт не дають ніякого задоволення[375] і, ймовірно, перешкоджають справжньому персональноому або соціальному вкладові та розвитку.

Отже, якщо ми хочемо з’ясувати, що ж таке свобода на базовому рівні, то вона передбачає спроможність керувати своїм життям так, як ми хочемо, в межах здорового глузду[376]. Мати змогу проживати своє життя, не турбуючись про власне базове виживання та здоров’я (або ж про виживання і здоров’я своєї сім’ї) – це перший крок до свободи. Більше того, система праці заради прибутку є одним із найбільш «ув’язнюючих» інститутів, які тільки можуть існувати сьогодні. І це стосується не лише властивого їй економічного примусу, а й самої організаційної структури, яка в буквальному сенсі є вертикальною ієрархічною диктатурою.

На жаль, навіть враховуючи ці наявні й цілком реальні можливості, розлад системи цінностей, створений капіталістичною моделлю, та параноїдальний страх всього, що перебуває поза її межами, боровся і продовжуватиме боротися з цими можливостями задля більш зарозумілого стану свободи. По суті, сама ідея забезпечення базової соціальної підтримки у формі «достатку» буває часто атакована на основі того, що вона не сприяє відкритому ринку – тому самому ринку, який насправді й призвів до зубожіння тих, хто потребує такої допомоги.

На завершення теми «свободи» можна сказати, що капіталістична теорія – як історична, так і сучасна, – позбавлена зв’язків із ресурсами Землі та керуючими законами природи. Не враховуючи найпримітивніші уявлення про дефіцит, яким просякнута загальна теорія вартості, що базується на «попиті й пропозиції», у цій моделі відсутня наукова природа світу – її все ще розглядають як щось «зовнішнє». У поєднанні з реаліями експлуатації та зниження витрат, що властиво для системи мотивації ринку, це упущення спричиняє великі екологічні проблеми, починаючи від виснаження ґрунтів, забруднень, винищування лісів і до, фактично, всього, що ми можемо розглядати на екологічному рівні.

Аналізуючи ранні стадії розвитку цієї філософії, ми можемо цілком логічно зробити припущення про те, як ми до неї прийшли. Враховуючи переважно аграрну виробничу базу та мінімалізм раннього «ремісничого» типу виробництва товарів, наші можливості негативного впливу на екологію в той час були природно обмеженими. Ми просто не могли бути надто сильною загрозою, оскільки великі індустріальні впровадження, якими ми їх знаємо сьогодні, тоді ще не застосовувалися.

Цей розвиток виявив, що під поверхнею капіталізму лежить стара точка зору, яка швидкими темпами почала загнивати, що за умов збільшення наших технологічних можливостей впливати на світ постійно виливається у відповідні наслідки. Аналогією може бути інститут війни. Цінності конкуренції та війни ще можна було стерпіти кілька століть назад, коли потенційна шкода від них обмежувалася примітивними мушкетами. Сьогодні ми маємо ядерну зброю, яка може знищити все[377]. Отже, з еволюційної точки зору, капіталізм був практикою та ціннісною орієнтацією, яка певним чином сприяла прогресові, але всі сьогоднішні докази і тенденції засвідчують, що незрілість, властива цій системі, за умови її подальшого існування приводитиме нас до дедалі більших проблем.

 

Маркетизація» життя

В якості заключної ноти цього есе варто сказати, що тенденція маркетизації, яка постійно посилюється, глибоко спотворила цінності цього світу. Оскільки «свобода» традиційно асоціювалася з «демократією», а демократія, своєю чергою, в економічному сенсі асоціювалася з можливістю купувати та продавати, то почало відбуватися переведення в розряд товарів майже всього, про що тільки можна подумати.

Традиційні цінності та риторика попередніх поколінь часто розглядали використання грошей таким чином, нібито це було якоюсь «холодною» необхідністю, а певні елементи нашого життя вважалися «священними» і не призначалися для продажу. Наприклад, акти проституції, в яких люди продають свою інтимність заради грошей, були ситуацією, де культурні цінності зазвичай виявлялися відчуженими. В більшості країн світу цей акт залишався нелегальним, навіть якщо існувало певне юридичне виправдання легальності самих занять сексом. Він став осудженим лише тоді, коли в дію вступив елемент купівлі.

Однак таку культурно увіковічену святість ринкове мислення почало дедалі більше відкидати. Сьогодні, легально це чи ні, майже все можна купити чи продати[378]. Ви можете купувати право обходити норми викиду вуглецю[379], можете вдосконалити свою тюремну камеру за окрему плату[380], купувати права полювати на тварин, які перебувають під загрозою вимирання[381], і навіть купувати місце в престижному університеті без відповідності вимогам тестування[382].

Ми маємо дивну ситуацію, коли деякі з найбільш нормальних, природних актів людського життя почали заохочувати грошима – наприклад, заохочення дітей до читання[383] або стимулювання втрати ваги[384]. Що це може психологічно означати для дітей, коли всі їхні найбільш базові дії підкріплюються грошима? Як це вплине на їхнє відчуття винагороди в майбутньому? Це важливі питання у світі, де все продається, з його керуючим ціннісним принципом, який означає, що варто робити тільки те, за що платять.

Такі ринкові цінності постають як чисті соціальні спотворення, оскільки в них змінюється сама суть ініціативи та існування людини. У той час, коли ми, ймовірно, не надаємо великої уваги питанням, які здаються нам банальними – наприклад, можливість купити собі дозвіл їхати окремою смугою для машин на дорозі[385], – деякі прояви культури, побудованої на тому, що все продається, сприяють дегуманізації суспільства, оскільки все і всі зменшуються до категорії товару, який можна експлуатувати.

Сьогодні, як би це нас не шокувало, у світі існує більше рабів, ніж це було в будь-який час людської історії. Торгівля людьми була й залишається масовою індустрією для отримання прибутку, в якій чоловіків, жінкок та дітей продають для виконання різноманітних ролей.

Державний департамент США оприлюднив дані, що «приблизно 27 мільйонів чоловіків, жінок та дітей в усьому світі є жертвами того, що сьогодні часто називають завуальованим терміном «людський трафік» («торгівля людьми»). Боротьба з цим видом злочинності є роботою, яка означає виконання обіцянки свободи – свободи від рабства для тих, кого експлуатують, та свободи зберегти собі життя для тих, хто намагається вижити»[386].

Врешті-решт, у той час як більшість людей, які вірять у капіталістичну систему вільного ринку, з погляду етики негативно ставляться до цих людських зловживань, шукаючи відмінності між «моральними» та «аморальними» формами торгівлі, фактом є те, що сама концепція перетворення всього на товар не має об’єктивних меж, і такі «екстремальні» реалії є, насправді, справою рівня, на якому вони застосовуються. Із суто філософської точки зору між формами ринкової експлуатації немає технічної різниці. Властива цій системі психологія – розлад системи цінностей – увіковічував і буде увіковічувати хижу зневагу в межах культури, і тільки коли цей структурний механізм буде усунуто із самого нашого підходу до соціальної організації, лише тоді вищезгадані проблеми будуть вирішені.

 

-СТРУКТУРНИЙ КЛАСИЗМ, ДЕРЖАВА ТА ВІЙНА-

 

«Людина – це єдиний патріот. Вона відділяється у своїй країні, під своїм прапором і глузує над іншими народами; тримає під рукою велику кількість одягнених у форму вбивць, щоб загарбувати шматки країн інших народів та не дозволяти їм загарбати свою. А в перервах між такими кампаніями вона змиває кров зі своїх рух і впроваджує «всесвітнє братерство народів» – своїм язиком» [387]

- Марк Твен

 

Загальний огляд

Конфлікти між людьми були постійною характерною рисою суспільства від початку писемної історії. У той час, як їх виправдання варіювалися від припущень про незмінну людську схильність до агресії та територіальності – до релігійних припущень про дію таких поляризованих метафізичних сил, як сили «добра» і «зла», історія свідчить, що випадки конфлікту назагал раціонально взаємопов’язані з умовами навколишнього середовища та/або з культурними умовами. Починаючи від негайної, викликаної страхом, стресової реакції, що проявляється у нашій схильності «бити або тікати»[388], до спокійного, чітко прорахованого планування національної війни, такі конфлікти завжди мають свої причини, а загальне зацікавлення громадськості у зменшенні таких конфліктів безумовно потребує, щоб ми оцінили їх причинність максимально глибоко, аби знайти реальне рішення.

У цьому есе буде проаналізовано дві загальні категорії «війни» – «імперську війну» та «класову війну». Якщо на перший погляд вони здаються різними, то надалі буде аргументовано доведено, що базовий психологічний механізм цих категоризацій однаковий. Крім того, буде показано, що чинні механізми «боротьби» насправді набагато оманливіші й прихованіші, ніж більшість людей можуть усвідомлювати. Назагал центральна теза полягає в тому, що джерело цих, здавалося б, незмінних реалій – у самих соціально-економічних передумовах, тобто в контексті певної посиленої психології, а отже в соціологічній схемі, а не у жорстких установках наших генів або у відсутності якихось моральних схильностей.

Іншими словами, ці сучасні реалії підживлюють не ідеологічно ізольовані групи на кшталт безсовісних урядів держав або якась винятково «жадібна» бізнесова ментальність, а, скоріше, найбільш фундаментальні, основні цінності, що притаманні, фактично, кожному, хто живе в нинішніх соціоекономічних умовах, які ми увіковічуємо як культурно «нормальні». Єдина відмінність – у рівні, на якому ці цінності приборкуються, та мета, задля якої це робиться.