Методи контролю впливу експериментатора на хід експерименту

1. Автоматизація дослідження. Вплив експериментатора зберігається при вербуванні та первинної бесіді з випробуваним, між окремими серіями і на "виході".

2. Участь експериментаторів, які не знають цілей. Експериментатори будуть будувати припущення про наміри першого дослідника. Вплив цих припущень необхідно контролювати.

3. Участь декількох експериментаторів і використання плану, що дозволяє елімінувати фактор впливу експериментатора. Залишається проблема критерію відбору експериментаторів та граничного числа контрольних груп.

Вплив експериментатора повністю непереборно, оскільки це суперечить суті психологічного експерименту, але може бути в тій чи іншій мірі враховано і проконтрольовано.

Експеримент, де об'єктом дослідження є людина, а предметом - людська психіка, відрізняється тим, що його не можна провести без включення випробуваного в спільну діяльність з експериментатором. Випробуваний повинен знати не тільки цілі і завдання дослідження (не обов'язково істинні цілі), але розуміти, що і для чого він повинен робити в ході експерименту, більш того - особистісно приймати цю діяльність.

З точки зору випробуваного, експеримент - це частина його особистого життя (часу, дій, зусиль і т.д.), яку він проводить в спілкуванні з експериментатором для того, щоб вирішити якісь свої особисті проблеми

58. Охарактеризуйте сутність методу «плацебо наосліп», або «подвійного сліпого досліду» для контролю ефекту Розенталя (ефекту Пігмаліона). «Метод обману»

Метод «плацебо наосліп», або «подвійний сліпий досвід». Контролюється ефект Розенталя (він же - ефект Пігмаліона). Підбираються ідентичні контрольна і експериментальна групи. Експериментальна процедура повторюється в обох випадках. Сам експериментатор не знає, яка група отримує «нульове» вплив, а яка піддається реальному маніпулювання. Існують модифікації цього плану. Одна з них полягає в тому, що експеримент проводить не сам експериментатор, а запрошений асистент, якому не повідомляється істинна гіпотеза дослідження і те, яка з груп піддається реальному впливу. Цей план дозволяє елімінувати і ефект очікувань випробуваного, і ефект очікувань експериментатора.

Психофармакологія X. К. Бічер досліджував з допомогою цього експериментального плану вплив морфію на болючу чутливість. Працюючи за схемою «плацебо наосліп», він не зміг відрізнити дані контрольної групи від даних експериментальної. Коли ж він провів експеримент традиційним способом, то отримав класичні розрізняються криві.

Метод обману. Заснований на цілеспрямованому введенні досліджуваних в оману. При його застосуванні виникають, природно, етичні проблеми, і багато соціальні психологи гуманістичної орієнтації вважають його неприйнятним.

Експериментатор придумує помилкові мету і гіпотезу дослідження, незалежні (ортогональні) від основних. Вигадані мета і гіпотеза повідомляються випробуваним. Зміст помилкової гіпотези варіюється в залежності від характеру експерименту: чи можуть застосовуватися як прості гіпотези «здорового глузду», так і складні теоретичні конструкції, які отримали назву «когнітивні плацебо».

Можливим варіантом методу обману є просте приховування справжніх цілей і гіпотези експерименту. У даному випадку випробувані будуть самі придумувати варіанти, і замість обліку впливу помилкової гіпотези нам доведеться розбиратися у фантазіях випробуваного, щоб усунути вплив цієї неконтрольованої змінної. Таким чином, краще запропонувати випробуваному хоч якийсь варіант гіпотези, чому не пропонувати ніякої.

Визначення контингенту досліджуваних (вибірки): об'єм, склад за статтю, віковий склад.

Об'єм

Бажано розраховувати обсяг необхідної вибірки, використовуючи методи математичного планування експерименту. Але на практиці це відбувається рідко, так як для більшості випадків потрібні попередні експерименти з метою отримання хоча б зразкових параметрів досліджуваних явищ, і, крім того, вивчення методів, процедур планування вимагає чималого часу. Навіть якщо передбачається використання для цих цілей прикладних комп'ютерних програм, психолог повинен досить ясно представляти концепцію планування.

Визначення обсягу вибірки обумовлено дослідницькими завданнями. Наприклад, до переліку поставлених завдань входить дослідження деякого психічного феномена, і вами прийнято рішення про те, щоб вплив цього феномена (психічного якості) на інші психічні феномени (якості) розглядати, зіставляючи експериментальну і контрольну групи. Вами обгрунтовується існування або відсутність досліджуваного феномена в експериментальній групі і те ж саме - у контрольній групі. Потім формуються групи, які повинні бути однакові або схожі за всіма релевантним для вашого експерименту параметрами, але відрізнятися по тому параметру, який виступає підставою для виділення експериментальної та контрольної груп. Під релевантними маються на увазі параметри, які за вашими припущеннями можуть впливати, або ви знаєте, що вони впливають, на досліджуваний феномен.

Практично завжди психологи намагаються досягти подібності між експериментальною і контрольною групою за віковою і статевою складу. У більшості випадків для виявлення відмінностей на досить значимому рівні сумарний обсяг експериментальної та контрольної груп повинен бути не менше 50 випробовуваних, за умови хоча б приблизного рівності числа людей в одній і іншій групах. Нерідко сформувати експериментальну групу важче, ніж контрольну. Чим менше контрольна група, тим більше повинен бути сумарний обсяг вибірки.

За саттю

Якщо дослідження націлене на вивчення міжстатевих відмінностей у даному психічному явище, то краще взяти підвибірки чоловіків і жінок, рівні або близькі за обсягом. Тоді при меншому загальній кількості піддослідних можна буде виявити відмінності з більш високим рівнем достовірності. Якщо мета інша, визначених припущень про статеві відмінності по вимірюється параметрами немає, то краще мати склад або однорідний по підлозі, або за кількістю осіб чоловічої і жіночої статі приблизно рівний. Нерідко автор може несподівано для себе виявити статеві відмінності у вираженості того чи іншого якості, яке при плануванні дослідження не відносилося до числа мають статеву специфічність. Тоді постане питання оцінки вираженості та достовірності цих відмінностей.

Існування статевих відмінностей обговорювалося і обговорюється, інтерпретується багатьма вченими. Зауважимо, що дуже часто розгляд йде без звернення до кількісних оцінок. Це обмежує можливості врахування таких фактів і у фундаментальних, і у прикладних дослідженнях. Повертаючись до питання планування дослідження, ще раз підкреслимо, що вибірка не повинна формуватися без урахування складу підлогою. Нагадаємо, якщо не відслідковувати цей параметр вибірки, то основну частину вибірки складуть особи жіночої статі.

Вік

Вікові параметри вибірки мають велике значення, особливо якщо необхідно зробити вибір -якого віку до дорослості. Для деяких дослідницьких цілей в межах періоду дорослості вибір того чи іншого діапазону може і не мати великого значення. Але така дослідницька ситуація зустрічається нечасто.

Якщо автор ставить основним завданням вивчення вікових відмінностей, то вибір віків, зі зрозумілих причин, не може бути випадковим. Вибір віків може бути визначений виходячи з дослідницької гіпотези щодо вікової специфічності досліджуваного явища. Наприклад, якщо авторські припущення стосуються кризових періодів розвитку деяких особистісних підструктур в певні вікові моменти, то вибір віків обумовлений гіпотезою.

Якщо ж немає припущень про такій вузькій локалізації феномена на певному відрізку онтогенезу, то краще при виділенні вікових діапазонів спиратися на наявні періодизації життєвого циклу людини, а в кожну вікову групу брати приблизно однакове число піддослідних.

Навіть якщо розгляд вікової специфічності феномена не входить до числа дослідницьких завдань, не слід набирати випробовуваних без співвіднесення з якою-небудь прийнятої вами періодизацією. У будь рукописної або опублікованій роботі повинні бути зазначені: розмах вибірки за віковими параметрами, середній вік піддослідних (а нерідко і більш точні вікові характеристики вибірки). Коли вибірка вкладається в один або ряд певних вікових періодів, легше давати змістовну інтерпретацію, оскільки в числі інших можна більш обгрунтовано використовувати і положення, концепції, пояснювальні схеми вікової психології. Але якщо вибірка невелика і в ній є невелике число випробовуваних з різних вікових груп, то через нечисленність кожної вікової групи немає можливості зіставити їх між собою, і немає можливості підтвердити або виключити існування вікових відмінностей. При вибірці, цілком вкладається в один віковий період, є певне підставу вважати виявлення риси відносяться до цього віковому періоду, залишаючи питання про вікову динаміку для наступного вашого, або інших авторів, дослідження. Якщо до числа завдань спеціально не входило вивчення вікової специфічності, то дослідження можна буде вважати в цьому аспекті закінченим.