Хвилин. Ідентифікація проблеми. Мета: стимулювати членів родини висловити своє бачення проблеми і варіанти її вирішення. Інсценування.

Терапевт Валентина:
— Люди по-різному бачать суть проблем, так само як і по-різному сприймають час. Ви, Інна, казали, що Мишко був у притулку один-два тижні, а Мишко оцінив тривалість перебування там у півтора місяці. Сьогодні я хотіла б почути від вас про те, як ви бачите проблему, і ваші пропозиції щодо її вирішення. Олександре, коли виникла проблема?

Олександр:
— Приблизно рік тому.

Терапевт Валентина:
— Як ця проблема зачіпає вас?

Олександр:
— Я переживаю за Мишка, розмовляв з ним, але він говорить, що не хоче жити з вітчимом.

Терапевт Валентина:
— Чому, як ви гадаєте?

Олександр:
— Мишко каже, що він погано до нього ставиться, б’є його, і він туди не хоче повертатися.

Терапевт Валентина:
— Мишко, чому ти тікав з дому?

Мишко:
— Через вітчима.

Терапевт Валентина:
— Мишко, ну і що ти виграв від своїх втеч? Тобі було добре чи погано?

Мишко:
— Погано, хоча хлопці, навіть старші, до мене ставились добре. Але коли вбили мого друга, я подумав, що зі мною теж таке може трапитись. І школи багато пропустив.

Терапевт Валентина:
— Мишко, а ти міг не тікати туди?

Мишко:
— Я міг прийти до тата або бабусі. Але я боявся, що мене знову віддадуть мамі.

Терапевт Валентина:
— Мишко, що треба, щоб тобі було добре?

Мишко:
— Я хочу жити вдома, але без вітчима, і ходити до школи.

Терапевт Валентина:
— А навіщо тобі ходити до школи?

Мишко:
— Щоб навчитись і щось уміти.

Терапевт Валентина:
— А навіщо тобі це треба?

Мишко:
— Щоб заробляти гроші.

Терапевт Валентина:
— А навіщо?

Мишко:
— Щоб дома було що їсти.

Терапевт Валентина:
— Молодець, Мишко. Олександре, ви радилися зі своїми рідними, друзями? Що вони кажуть? Що ви самі пропонуєте?

Олександр:
— Я хочу, щоб Мишко жив зі мною і ходив до школи. Хоч у мене і маленька кімната, але гадаю, нам вистачить. Мої родичі згодні, щоб він жив у нас, але за умови, що він буде нормально поводитися. Взагалі, мені давно хотілося його забрати до себе, але нас мешкає шестеро в одній квартирі, тобто три родини.

Терапевт Валентина:
— А ваша мама згодна, щоб Мишко жив у цій же квартирі?

Олександр:
— Так, але Мишко повинен пообіцяти, що нічого не вкраде і не втече.

Терапевт Валентина:
— Інна, ви радилися з Юрієм? Що він запропонував? Що ви думаєте про це?

Інна:
— Ми вважаємо, що його слід направити до Гейківського центру. Може, там його виховають, і він почне вчитися. Вірити йому не можна, і в райвиконкомі підготовлені документи, щоб його відправити туди. Рішення вже ухвалене. Ми з чоловіком не хочемо більше жити і боятися, що завтра до нас прийде міліція, бо він знову щось накоїв. Адже відповідаю за нього я.

(В ході цієї сесії мати відчувала себе дуже незатишно, нервувала, це було видно з її поз, міміки, жестів. Із самого початку бесіди, коли Мишко присунув стілець до батька і притулився до нього, мати залишилася одна. Далі, по мірі того, як зі слів батька і Мишка з’ясовувалась істинна причина Мишкових втеч, напруга у матері зростала — при тому, що ніяких прямих звинувачень на її адресу не звучало. А коли вона почула, що батько готовий забрати Мишка до себе, її напруженість досягла критичної межі, і останню фразу вона вимовила швидко, зриваючись, з усією очевидністю прагнучи перервати сесію. У цей момент терапевт Олег торкнувся до руки Інни, запобігаючи її спробі піднятися і вийти, і звернувся до неї.)

Терапевт Олег:
— Інна, ми вам дуже співчуваємо і хочемо допомогти. Зараз ви знаходитеся в кризовій ситуації, ви розриваєтеся між людьми, яких любите — Юрієм і Мишком. Ви втомилися, зневірилися, тому що не вдається утримати поряд їх обох. Ви скривджені тим, що вас не розуміють, і зопалу можете ухвалити рішення, про яке, може статись, згодом дуже пожалкуєте. Жодна людина, тим більше дитина, не може відчувати себе краще в чужому оточенні, ніж з рідними. Наполягаючи на направленні Мишка до Гейківського центру, ви можете його просто відштовхнути від себе. З іншого боку, зараз ви можете дати своїй дитині вкрай необхідний йому шанс довести, що він здатен змінити свою поведінку, залишаючись в родині. Ви ж доручите турботу про Мишка не чужим людям, тому дозвольте Олександру допомогти вам.

Інна (вона вже заспокоїлася, трохи розгублена):
— Так, мабуть, буде краще. Але ж соціальні служби наполягають на Гейківському центрі.

Терапевт Олег:
— Гадаю, це питання з соціальною службою ми вирішимо.

Хвилин. Фокусування актуальної істотної мети для терапевтичних змін в родині. Спостереження моделей стосунків. Мета. Впустити «проблему в кімнату», так, щоб терапевти і родина могли побачити поведінкові моделі кожного члена родини навколо проблеми.

Терапевт Валентина:
— Порадьтесь між собою — чого ви хочете від Мишка? Як це можна здійснити? Як ви можете це проконтролювати? Хто з родичів ще може допомогти в цьому? Інна, які обов’язки ви можете передати татові Мишка?

(І ось тут, у конструктивній атмосфері, почалось обговорення нової реальності, що зароджувалась. Надаємо членам родини можливість взаємодії, самостійного створення нової реальності.)

Інна:
– Мишко не повинен прогулювати уроки, тікати з дому, спілкуватись зі своїми дружками.

Мишко:
— Я хочу ходити до школи і не тікатиму від тата.

Інна:
— Перший час нехай нікуди не ходить, я домовлюся, щоб вчителі ходили і займалися з ним удома.

Олександр:
— Я готуватиму їжу на двох, і контролюватиму, щоб він о сьомій вечора вже був удома. А з уроками йому допоможе моя сестра.

Мишко:
— Гулятиму я тільки з Ванею (це його дядько, який на чотири роки старший і мешкає по сусідству), щоб до мене не підходили старі друзі.

Терапевт Валентина:
— Олександре, ви з Мишком після виписування зі стаціонарного відділення нашого диспансеру підійдіть разом до районного відділу у справах неповнолітніх.

Олександр:
— Так, ми відразу підійдемо туди і напишемо там розписки. Так, Мишко?