Застосування психотренінгу на першому етапі психотерапевтичної роботи

На етапі освоєння пацієнтами елементів психотренінгу з метою усвідомленої допомоги своєму організму в стані релаксації, використовуючи елементи НЛП, ми досягаємо першого результату психотерапевтичної дії — допомагаємо пацієнтам позбутися відчуття тривоги, провини, злостивості, агресії, бажання помститися, тобто перейти з рівня позицій негативних емоцій, які заважають у вирішенні проблем наркозалежності, на рівень розуму: як розв’язати цю проблему з покладанням відповідальності на свої плечі за допомогою подальших планомірних дій.

Зупинимося докладніше на застосуванні психотренінгу, в якому використовуються вчення про застосування глибинних рівнів релаксації для впливу на свідомість, перебудови, розширення зон комфорту.

Внутрішню свідомість раніше називали підсвідомістю. «Під» означає «знизу», «не повністю», а «свідомість» означає «контрольоване знання». Раніше вчені вважали, що людина не в змозі контролювати свою підсвідомість. Сьогодні такий контроль можливий на глибинних рівнях релаксації свідомості і тіла.

Ці вправи відкривають шлях до контролю над свідомістю і досягнення поставленої мети.

Саморегуляцію умовно розділяють на біологічну, рефлекторну (як вищу форму біологічної), і свідомо керовану. Біологічна саморегуляція — це генетично закодовані складні внутрішні процеси, що лежать в основі розвитку життєдіяльності і захисту функцій організму як людини, так і тварин та рослин. Біологічна саморегуляція здійснюється без участі свідомості.

Приклад. При наркозі серце працює. Рефлекторна саморегуляція забезпечує сприйняття органами чуття сигналів зовнішнього середовища. Робота серця може змінитися від різкого звуку, від сприйняття зорового образу і навіть запаху.

Організму притаманна важлива властивість — через відчуття змінювати біологічну саморегуляцію. Свідомо керована саморегуляція — це класичний аутотренінг, або психічна саморегуляція. Механізми саморегуляції в їх конкретних проявах торкаються структурних одиниць відображення, ставлення і діяльності (тобто образів, вторинних образів понять, переживань та дій). Регулюючи відображення, ми керуємо структуруванням виразності і впливаємо на тривалість збереження образів і понять. Структурування і консолідація структурних одиниць призводить до формування станів — психічних явищ, позначених відносною тривалістю при збереженні однорідності. Самостійне усвідомлення потреби необхідних або бажаних станів і є саморегуляцією. Іншими словами, саморегуляція — це самостійна, цілеспрямована і організована зміна регуляторних механізмів свідомості на рівні психічних процесів, психофізичних станів і дій людини.

Такий метод психотренінгу — безперечний «хіт» практичної психології останніх років. Метод психічного тренування розроблений для допомоги в досягненні людиною глибинних рівнів релаксації свідомості і тіла. Застосування цього психотренінгу є ефективним для зняття стресів, відновлення функціональних розладів, поліпшення загального стану.

Сучасна людина знаходиться в стані постійної напруги, пристосовуючись до нових ситуацій, людей, об’єктів. Вона схожа на спортсмена, який розганяється для стрибка, але спортсмен стрибає і розслаблюється, а ми напружені, доки не досягнемо мети. І нам усім необхідні ці короткі моменти повної релаксації. Коли ми надаємо своїй психіці відпочинок, відбувається викид негативної енергії, що нагромадилася, наш мозок набуває готовності до подальшого нормального функціонування, а внутрішні органи перебудовуються на здорові оптимальні режими.

Особливо це важливо для хворих наркологічного профілю, у яких їхня психопатологія, що є в преморбіді, ускладнюється тривалою інтоксикацією, постійними стресовими, фобійними реакціями, витіпаністю, виснаженням нервової системи і психіки.

Вихід на глибинні рівні релаксації тіла і свідомості дуже корисний. Ці рівні пов’язані з коливаннями так званих альфа-ритмів роботи головного мозку.

Зазвичай наш мозок удень працює з частотою близько 20 Гц (ці коливання називаються бета-ритмами). Розслабивши тіло і свідомість, ми посилюємо альфа-ритм (від 7 до 14 Гц).

Згідно з дослідженнями американського вченого, доктора Брауна, альфа-ритм активізує в тілі процеси оздоровлення в 10 разів інтенсивніше, ніж бета-ритми.

Альфа-ритми, окрім того, що мають найбільшу амплітуду серед мозкових хвиль, є найбільш придатними для перепрограмування внутрішніх, глибинних рівнів свідомості. Оволодівши методикою релаксації, ми переходимо до програмування, використовуючи прийоми НЛП та психоаналізу. Програма психотренінгу — це послідовність слів або зорових образів, сказаних і викликаних на рівні альфа-ритмів з метою «привчити» свідомість контролювати мозок — автоматично викликати певні думки і стани тіла. При цьому, як пусковий механізм, ми використовуємо тактильні, вербальні або аудіальні «кнопки», «якорі». Повторивши 7 разів програму із застосуванням психотерапевтичного «якоря», можна встановити зв’язок між цим станом і простою фізичною дією. Цей метод спрацює, навіть якщо не заплющувати очі і продовжувати займатися своїми повсякденними справами. Варто лише застосувати «якір», і ваше тіло, мозок і розум автоматично включатимуть програму.

Цим способом ми можемо досягти:

миттєвої релаксації;
миттєвого зняття стресу;
миттєвої корекції відносин;
миттєвого перемикання з негативного «ящика» емоцій на позитивний;
подолання страхів;
утримання від наркотиків і алкоголю тощо;

Природно, що до програмування слід підключити бажання, віру і очікування пацієнта. Бажання — це чинник нашої мотивації. Є різниця між бажанням і простим хотінням. Багатьом хочеться щось змінити. Але мало хто працює для того, щоб дійсно змінитися або перебудувати свою негативну поведінку, позбутись шкідливих звичок. Фактичним інструментом виміру сили бажання може бути запитання: чи готові ви виконати роботу, необхідну для досягнення заявленого бажаного результату?

Упродовж здійснення реабілітаційної програми ми запрошуємо на психотренінг родичів пацієнта, які теж є невротиками або співзалежними, і проводимо спільні обговорення з метою поліпшення їхнього самопочуття і настрою. Так ми досягаємо стабілізації психоемоційного статусу, нормалізації вегетативних порушень і активного усвідомленого залучення до лікувального процесу, підвищення рівня емпатії цілої соціальної групи — хворого та його родичів, настроюючи останніх на активну допомогу в розв’язанні проблеми наркозалежності нашого пацієнта, оскільки сімейна психотерапія є головною ланкою всього процесу.

Ми були вражені високою варіабельністю типів психопатологій та ступенів їхньої тяжкості, а також гнучкістю пацієнтів та їхньою здатністю до відновлення. Приємно бачити, як неврастенічний, фобійний вираз обличчя у хворого набуває спокійної упевненості.

Після виконання програми у всіх пацієнтів значно підвищився рівень емпатійності у стосунках між собою, зі співробітниками відділення, а головне — зі своїми родичами.

Родичі зазначають, що у них з’явилася віра в можливість позбавлення від наркозалежності своїх близьких, що вони стали активно залучатися до психотерапевтичного процесу, а стосунки в їхніх сім’ях покращали.

Самооцінка у пацієнтів підвищилася, стала більш адекватною. Порівнюючи результати психологічного дослідження на початку і наприкінці роботи, можна констатувати стабілізацію їхнього психоемоційного статусу.

Результати багатопрофільного дослідження пацієнтів свідчать про значне зниження тривожності, в середньому на 12 Т-балів, збудливості — в середньому на 13 Т-балів. Зменшились депресивні, параноїдальні та психопатоподібні тенденції, підвищився рівень життєлюбності, життєвої активності й упевненості.

У всіх хворих підвищився рівень мотивації. Ми проводили дослідження за методикою «Експериментально-психологічне дослідження структури установки на лікування», згідно з якою в усіх хворих спостерігалося підвищення показників у середньому на 21 бал.

Кількість хворих по роках	Рівень тривожності в Т-балах (середнє)	Рівень збудливості в Т-балах (середнє)	Рівень установки на лікування
1999 р. 231	Зниження на 10 Т	Зниження на 13 Т	Підвищення на 19
2000 р. 228	Зниження на 14 Т	Зниження на 12 Т	Підвищення на 20
2001 р. 226	Зниження на 12 Т	Зниження на 15 Т	Підвищення на 20
2002 р. 223	Зниження на 13 Т	Зниження на 10 Т	Підвищення на 21
2003 р. 227	Зниження на 12 Т	Зниження на 12 Т	Підвищення на 22

Другий етап

Після першого етапу застосування психотренінгових методик релаксації, завдяки яким пацієнтам вдається позбутись негативних емоцій, переходимо до психотерапевтичного етапу вирішення проблеми залежності.

У наркозалежних, адиктивних хворих спостерігаються серйозні проблеми в розвитку і структурний дефіцит, що призводить до нездатності керувати своїми афектами, підтримувати здорові стосунки з оточуючими, а також адаптивно змінювати і контролювати свою поведінку.

На першому етапі терапевтичних відносин у пацієнтів і терапевта виникають сильні емоції і реакції, так звані реакції перенесення і контрперенесення. Фіксуючи і аналізуючи ці обидва феномени, ми отримуємо відомості про психологічні дилеми пацієнта, і визначаємо, над чим слід працювати, які типові реакції слід модифікувати або змінювати.

З метою вирішення проблеми наркозалежності, зміни мотивації і подальшого персонального підвищення соціальної адаптації застосовується індивідуальна, групова і сімейна психокоригувальна і психотерапевтична робота.

Індивідуальна, групова і сімейна психотерапевтична робота, емоційна підтримка поєднуються з поступовим аналізом механізмів залежності хворого від оточуючих, дефіциту його самооцінки, агресивних імпульсів, таких дезадаптивних захистів, як брехня і заперечення.

Допомагаючи пацієнту у вирішенні проблеми наркозалежності, ми використовуємо комбінований психотерапевтичний підхід, який виявляє внутрішню причину залежності (недостатня стійкість до стресу, низький рівень самоствердження тощо), виробляючи більш ефективні стратегії проблемно-вирішальної поведінки, а також підключаючи емоційно-стимулюючі соціальні впливи, значущі для хворого (корекція інтрапсихічних міжособистісних проблем, цілеспрямованої поведінки в професійній сфері тощо).

Інтерперсональна терапія зосереджується на аналізі комунікативної поведінки, специфічних ситуацій (які є пусковим моментом для наркотизації); заміщенні ілюзорного психологічного ефекту більш реалістичним самоствердженням хворого в житті; формуванні мотивації правильного використання інтрапсихічних і соціальних чинників, значущих для мотивації; виробленні реальних планів підтримки тверезості.