Переваги та недоліки системного підходу до управління підприємством.

Розраховано за джерелом [9].

У своїй праці Василенко В.О. висвітлює, що «управління - система заходів впливу на колективи людей, зайнятих у процесі виробництва, і через них на матеріальноречові елементи праці в напрямку підвищення ефективності їх діяльності» [10, с. 124].

Група науковців у складі М. Мескона, М. Альберта, Ф. Хедоурі стверджує, що «управління – це процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того, щоб сформулювати й досягти цілей організації» [12, с. 38].

На думку П. Друкера, «управління – це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп на ефективну цілеспрямовану та продуктивну групу» [6, с. 56].

О. Віханський, А. Наумов, Р. Галькович, В. Набоков, І. Амбросимов, В. Медведєв розуміють під управлінням «тип взаємодії, існуючий між двома суб’єктами, один із яких у цій взаємодії перебуває в позиції суб’єкта управління, а інший – у позиції об’єкта управління» [2, с. 20].

На нашу думку, усі підходи до управління можна ототожнювати з управлінням виробничою діяльністю й у більшості випадків саме промисловими підприємствами, оскільки представниками підходів до управління були промисловці. В умовах економічної кризи чи нестабільності, у якій перебувають сьогодні промислові підприємства, тільки ефективне управління виробничою діяльністю підприємства, дотримання його принципів і функцій забезпечує «виживання підприємства».

Основними принципами управління промисловим підприємством, на думку Ф. Тейлора, є використання наукових методів і стандартів трудових операцій; відбір робітників на основі наукових критеріїв з урахуванням їхніх можливостей досягнення встановлених стандартів і норм; постійне підвищення кваліфікації робітників, забезпечення їхньої наукової освіти й розвитку; психологічна сумісність, дружелюбне співробітництво та кооперація адміністрації (менеджерів) і робочих у практичному впровадженні наукової організації праці, реалізації вищезгаданих принципів [15, с.57].

Г. Емерсон запропонував свій підхід до трактування принципів управління виробничо-господарською діяльністю: чітко визначені ідеали, установлення загальної мети підприємства; здоровий глузд; компетентна порада; правдива угода; дисципліна; планування й визначення шляхів виконання роботи; норми та графік виконання роботи, її нормування; письмові стандартні практичні інструкції; винагорода за ефективність праці [7, с.113].

Засновник адміністративної школи управління А. Файоль [16, с. 6] виділяв такі принципи управ ління промисловим підприємством: поділ праці; влада; дисципліна; загальне розпорядництво; загальне керівництво; підпорядкування особистих інтересів загальним; винагорода персоналу; ієрархія; порядок; справедливість; постійність складу персоналу; ініціатива; сутність робітника.

П. Друкер визначив такі принципи управління:

¾ орієнтація менеджменту на людину;

¾ культурна природа менеджменту, тобто менеджмент є лише частиною загальної культури кожної країни;

¾ інтегрування інтересів працівників організації навколо загальних цілей;

¾ розвиток здібностей усіх працівників організації та їх ефективне використання на всіх рівнях менеджменту;

¾ поєднання комунікацій між працівниками і їхньою індивідуальною відповідальністю;

¾ уникнення спрощених підходів до визначення ефективності менеджменту за допомогою по- казників продажу, прибутку;

¾ відносини із зовнішнім середовищем на основі співробітництва. Основними принципами управління виробничою діяльністю промислового підприємства, що забезпечують конкурентоспроможність підприємства й досягнення ним високого рівня розвитку, є оптимальність, комплексність, об’єктивність, гнучкість, оперативність, адаптивність, організаційне новаторство [6, с. 72].

Економічні методи управління являють собою сукупність засобів впливу на економічні інтереси об’єкта управління (підприємства), заснованих на свідомому використанні економічних законів. Економічні методи включають систему матеріального стимулювання, відповідальності за якість та ефективність роботи, економічні нормативи функціонування підприємства.

Організаційно-розпорядливі методи управління – це методи прямої дії, що мають директивний, обов’язковий характер, засновані на дисципліні, відповідальності, владі, примусі. Організаційні методи виступають у формі організаційного проектування; регламентації; нормування. Розпорядливі методи виступають у формі наказу, постанови, розпорядження, інструктажу, команди, рекомендацій.

Соціально-психологічні методи спрямовані на управління соціально-психологічними процесами в колективі. Соціально-психологічні методи здійснюються у формі соціального планування; переконання; навіювання; особистого прикладу; регулювання міжособистісних і міжгрупових відносин; створення й підтримки морального клімату в колективі.

Управління виробничою діяльністю, насамперед відбувається через сукупність функцій. Вони різноманітні й можуть стосуватися різних об'єктів, видів діяльності, завдань та ін. Функції управ- ління характеризують поділ, спеціалізацію праці у сфері управління й визначають основні стадії реалізації впливів на відносини людей у процесі виробництва.

Доцільно зазначити, що загальновідомими функціями управління є планування, організація, мотивація та контроль.

Однак, досліджуючи цю проблематику, вітчизняні й зарубіжні науковці доповнюють цей перелік.

Основні функції управління вперше сформував А. Файоль [16]. На його думку, існують п’ять функцій управління виробничою діяльністю: передбачення (планування), організація, розпорядництво, координація, контроль.

Окрім загальних, такі вчені, як Е. Коротков, В. Ковалев, Г. Гольдштейн, виокремлюють й інші функції, які теж відіграють важливу роль в управлінні виробничо-господарською діяльністю підприємства: мотивації, маркетингу, бухгалтерського обліку, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, матеріально-технічного постачання, управління кадрами та якістю продукції, комунікації, дослідження, оцінювання, ухвалення управлінського рішення, представництва, ведення переговорів [10, с.34].

Р. А. Фатхутдінов відносить до функцій планування, організацію, облік, контроль, мотивацію, регулювання й координацію [17, с.84].

Б. Н. Герасимов, В. В. Морозов, зі свого боку, вважають, що функцій управління повинно бути принаймні дев’ять: прогнозування, планування, нормування, організація, координація, мотивація, облік, контроль й аналіз [33, с.15].

На нашу думку, до основних функцій управління виробництвом відносять планування, організацію нормування, координування, мотивування, контролювання, регулювання (табл. 2).

Таблиця 2