Сутність, складові та принципи формування системи управління виробництвом в аграрних підприємствах

Виробництво є центральним ядром підприємства, організованим на основі раціонального поєднання в просторі та часі засобів, предметів праці і самої праці для реалізації виробничого процесу з виготовлення виробів. Виробнича діяльність на підприємстві відбувається у підрозділах, заснованих для виконання конкретних цілей. Можливі й інші форми організації та управління виробництвом. Виробнича й економічна діяльність визначає суть процесу функціонування кожного виробничого підрозділу. Результатом цього процесу є випуск кожним з них продукції за укладеними з підприємством договорами, реалізація її іншим замовникам і залучення отриманих фінансових коштів у новий процес [4, с.78].

Як відомо, управління відіграє значну роль в діяльності будь-якої виробничої організації чи організації сфери послуг, оскільки має забезпечувати постійну конкурентну перевагу виробів, що випускаються, або наданих послуг при зміні кон’юнктури ринку. Більшість негараздів підприємств, особливо в Україні та Росії, пов’язані саме з поганим функціонуванням системи управління виробництвом, корені якого є як внутрішніми, що залежать від даного ви- робництва, так і зовнішніми, зумовленими державною політикою та загальною економічною ситуацією. Загальновідомо, що нині ці країни є найменш підготовлені до промислового розвитку.

Група авторів у складі М. X. Мескона, М. Альберта, Ф. Хедоурі стверджує, що існує чотири підходи до управління виробничою діяльністю: підхід на основі виділення різних шкіл, процесний, системний та ситуаційний [12, с.189].

Серед усіх підходів менеджменту до управління підприємством, системний можна визначити як повний та комплексний підхід. З погляду системного підходу, система – це впорядкована сукупність елементів, між якими існують певні зв'язки, а зв'язки – це такі поєднання елементів, що впливають на поведінку елементів і системи в цілому. Види елементів і зв'язків можуть бути найрізноманітнішими. Вибір певних елементів і зв'язків з безлічі реально існуючих як предмет дослідження залежить від постановки проблеми. Система може складатися з різних окремих систем (субсистем, підсистем) і в той же час бути елементом, підсистемою іншої або навіть багатьох систем (суперсистеми, зовнішньої системи). Елементи системи можна розглядати як системи (підсистем), коли досліджується їх структура. Таким чином, під системами розуміють цілеорієнтовані цілісні структури, якими є підприємство.

Сутність системного підходу до управління полягає в наступному: формулювання цілей та встановлення їхньої ієрархії до початку будь-якої діяльності, пов'язаної з управлінням; отримання максимального ефекту, тобто досягнення поставлених цілей шляхом порівняльного аналізу альтернативних шляхів та методів досягнення цілей та здійснення вибору; кількісна оцінка цілей та засоби їх досягнення, заснована на всебічній оцінці всіх можливих і планованих результатів діяльності [8, с.54]. Проте теорія систем сама собою не доводить, які ж саме елементи організації як системи особливо важливі. Вона тільки говорить, що підприємство складається з численних взаємозалежних підсистем і є відкритою системою, яка взаємодіє із зовнішнім середовищем. Ця теорія конкретно не визначає основні змінні, що впливають на функцію управління. Не визначає вона і того, що в довкіллі впливає на управління і як середовище впливає на результат діяльності підприємства. Очевидно, що керівники мають знати, які змінні підприємства як системи необхідні для того, щоб застосовувати теорію систем до процесу управління. Це визначення змінних і їх впливу на ефективність діяльності підприємства є основним внеском ситуаційного підходу, що логічно продовжує теорію систем (табл. 1) [9].

Таблиця 1