Горіння поділяються на такі види: спалах, займання, самозаймання, спалахування, само- спалахування, тління.

Спалах – це швидке згоряння горючої суміші (<5 с), без утворення стиснутих газів, яке не переходить у стійке горіння під дією джерела горіння.

Температура спалаху – найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверх­нею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворювання ще недостатня для стійкого горіння.

Займання (загоряння) – виникнення горіння під впливом джерела запалювання.

Температура займання – найнижча температура горючої речовини, при якій вона виді­ляє горючі випари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння (>5 с).

Спалахування – займання, що супроводжується появою полум’я.

Самозаймання – початок горіння без впливу джерела запалювання.

Самоспалахування – самозаймання, що супроводжується появою полум’я.

Температура самоспалахування – та найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічної реакції, що призводить до виникнення полум’янистого горіння.

Тління – горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається з появою диму.

Залежно від внутрішнього імпульсу процес самозаймання (самоспалахування) поділяєть­ся на: теплове, мікробіологічне та хімічне.

Теплове самозаймання – виникає внаслідок дії зовнішнього нагрівання речовини на певній відстані (сонячні промені, відкрите полум’я тощо).

Мікробіологічне самозаймання відбувається внаслідок самонагрівання, що спричинене життєдіяльністю мікроорганізмів у масі речовини. До такого самозаймання схильні речовини рослинного походження – сіно, зерно, тирса, торф (переважно не висушені).

Хімічне самозаймання – виникає внаслідок дії на речовину повітря, води, а також при взаємодії речовин. Наприклад, до речовин, що здатні самозайматися при взаємодії з водою, відноситься калій, натрій, цезій, карбіди кальцію та лужних металів тощо. Ці речовини виділяють горючі гази, які нагріваються за рахунок теплоти реакції і здатні самозайматися. Стиснутий кисень викликає самозаймання мінеральних мастил, які не самозаймаються на повітрі.

1. Показники пожежо-, вибухонебезпечності речовин та матеріалів.

 

Відповідно вимог ДБН В.1.1.-7-2002 оцінку пожежовибухонебезпечності усіх речовин та матеріалів проводять залежно від агрегатного стану: газ; рідина; тверда речовина (пил виділено в окрему групу).

Насамперед визначають групу горючості цієї речовини. За цим показником всі речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі.

Негорючі – речовини та матеріали, не здатні до горіння на повітрі нормального складу та в зоні джерела горіння. Це ^__ неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції.

Важкогорючі – це речовини та матеріали, які здатні до займання у повітрі від джерела запалювання. Однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. Вони містять горючі та негорючі складові частини (асфальтобетон, фіброліт).

Горючі – речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення (всі органічні матеріали).

Горючі матеріали і речовини поділяються на: легкозаймисті, які займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра тощо), та важкозаймисті, які займаються від більш потужніших джерел запалювання.

 

Горючі рідини

Всі горючі рідини більш небезпечні, ніж тверді матеріали і речовини. Вони легше спалахують, інтенсивніше горять і утворюють паро- і газоповітряні вибухопожежонебезпечні суміші.

Відповідно до ГОСТ 12.1.004-85 за температурою спалаху розрізняють:

- легкозаймисті рідини (ЛЗР) – рідини, температура спалаху яких не перевищує 61 ⁰С у закритому тиглі або 66 ⁰С - у відкритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт);

- горючі рідини (ГР) – температура спалаху >61 ⁰С-у закритому тиглі або 66 ⁰С- у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін).

Правила будови електроустановок – дають таку класифікацію ЛЗР та ГР.

- ЛЗР – відносяться до вибухонебезпечних рідин;

- ГР – відносяться до пожежонебезпечних рідин.

Важливими показниками, що характеризують вибухопожежонебезпечні властивості газів, рідин та пилу є концентраційні межі поширення полум’я (запалення).

Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум’я – це мінімальна та максимальна об’ємна (масова) частка горючої речовини в суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання (спалахування) суміші від джерела запалювання з подальшим поширюван­ням полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання. Нижче НКМ і вище ВКМ суміші горіти не можуть.

Розрізняють також нижню (НТМ) та верхню (ВТМ) температурні межі поширення полум’я газів та випарів у повітрі. НТМ і ВТМ – це такі температури речовини, за яких її насиче­на пара утворює в даному окислювальному середовищі концентрації що дорівнюють відповідно НКМ та ВКМ.