I. Особливості перекладу художнього тексту

Художній стиль – мабуть, найповніше описаний з функціональних стилів. Разом про те, навряд чи цього можна дійти невтішного висновку у тому, що він найбільш вивчений. Це тим, що художній стиль – самий рухливий, творчо створюваний із усіх стилів. Художній стиль не знає ніяких перепон по дорозі свого руху до нового, раніше невідомому. Понад те, новизна і незвичайність висловлювання стає умовою успішної комунікації у межах цього функціонального стилю.

Попри обмежене коло тим, порушених у художніх текстах (життя людини, його внутрішній світ), кошти, що використовуються розкриття їх, необмежено різноманітні. У цьому кожен справжній художник слова прагне немає тому, щоб злитися з своїми колегами з перу, а навпаки, виділитися, сказати щось по-новому, привернути увагу читацьку аудиторію. Мабуть, найяскравішою відмінністю саме художнього тексту є надзвичайно активне використання тропів і постатей промови. Це властивість текстів художнього функціонального стилю зазначалося ще давнини. До цього часу ми використовуємо термінологіюестетиковАнтичности, коли називаємо ті чи дехто з цих художніх прийомів.

Ведучи мову про репрезентативності перекладу художнього тексту, слід зазначити, що його її критеріїв тут помітно зростає. Перекладач повинен задовольнити більшій кількості вимог, щоб зробити текст, якнайповніше що становить оригінал в чужомовному культурі. Серед таких критеріїв, звісно, слід назвати збереження наскільки можна великої кількості стежок і постатей мови, як важливу складову художньої стилістики тієї чи іншої твори. Переклад повинен сигналізувати про епоху створення оригіналу.

Трапляється, коли перекладачеві потрібні як знання, а й особливе майстерність. Письменник часто грає словами, і цю гру буває непросто відтворити. Особливо передати мовної образ персонажів. Добре, коли говорить старомодний джентльмен чи химерна дівиця – легко уявити, як вони говорили б російською. Набагато складніше передати моваирдандского селянина російською чи одеський жаргон англійською. Тут втрати неминучі, і яскраву мовну забарвлення мимоволі доводиться приглушувати. Недарма фольклорні, діалектні і жаргонні елементи мови багато визнають цілкомнепереводимими. Особливі труднощі з'являються, коли мови ориґіналу і перекладу належать до найрізноманітніших культурам. Також різняться літературні традиції: європейцю порівняння гарної жінки з верблюдицею здається безглуздим, а арабської поезії досить поширене. Різні культури створюють майже більше складнощів, ніж різні мови.

Лінгвістичний принцип перекладу, передусім, передбачає відтворення формальної структури першотвору. Проте проголошення лінгвістичного принципу основним можуть призвести до надмірного курсу у перекладі тексту оригіналу - до дослівному, в мовному відношенні точному, але у художньому відношенні слабкому перекладу, що було саме собою одній з різновидів формалізму, коли точно переводяться чужі мовні форми, відбувається стилізація за законами іноземних мов. Там, коли синтаксична структура перекладного пропозиції може бути у перекладі виражена аналогічними засобами, дослівний переклад може розглядатися як остаточного варіанта перекладу без подальшої літературної обробки. Проте, збіг синтаксичних засобів у двома мовами зустрічається порівняно рідко; найчастіше при перекладі виникає ту чи іншу порушення синтаксичних норм російської. У разі ми зіштовхуємось із відомим розривом між змістом потребують і формою: думку автора зрозуміла, але форма її висловлювання чужа російській мові. Дослівно точний переклад який завжди відтворює емоційний ефект першотвору, отже, дослівна точність і художність опиняються у постійному протиріччі друг з одним. Безперечно, що переклад спирається на мовної матеріал, що не перекладу слів і словосполучень художній переклад неспроможна існувати, і саме процес перекладу також має спиратися на знання законів обох мов і культур на розумінні закономірностей їх співвідношення. Дотримання мовних законів обов'язково як оригіналу, так перекладу. Однак мистецький переклад зовсім на пошук лише мовних співвідношень.

Техніка перекладу не визнає модернізацій тексту, виходячи з простий логіці рівності вражень: сприйняття твори сучасним читачем першотвору має бути аналогічним сучасному читачу перекладу. Йдеться не про філологічно достовірної копії мови перекладу тоді часу, коли було написано оригінал. Сучасний переклад дає читачу інформацію у тому, що текст не сучасний, і з допомогою особливих прийомів намагається показати, наскільки вонадревен.

Специфіка синтаксичних структур, особливості тропів – усе це має конкретну прив'язку до епохи. Але названі особливості передають час опосередковано, либонь у першу чергу вони пов'язані особливостям літературних традицій на той час, літературним напрямом і жанрової приналежністю. Прямо водночас відбито у мовних історичних особливостях тексту: лексичних, морфологічних і синтаксичнихархаизмах. Ними і цим користуються перекладачі, щоб зробити архаїчну стилізацію. Стилізація це повне уподібнення мови перекладу, мови минулої епохи, а лише маркірування тексту з допомогою архаїзмів (Чуковський, 1961)