Байки невдала Спілка * павло глазовий

Дельфіну лев сказав:
- Споріднені ми душі.
Ти в морі - цар, паную я на суші.
Вершити разом будемо діла -
і нас ніхто не подола.
Раз бився лев
з биком могутнім диким,
на поміч кликав одчайдушним криком,
але дельфін йому не допоміг,
тому що з моря вилізти не міг.
Дельфін і лев - обидва сильні й грізні,
але шляхи в них і стихії різні:
одному - суша, іншому - вода.
Тому і трапилась біда.

* Спілка – об’єднання, пов’язане спільними умовами життя, спільною метою.

·Прочитай байку мовчки.
·У яких словах виявляється самовпевненість лева? Передай це під час читання голосом.
·Де у тексті знаходиться висновок?
· Чи погоджуєшся з тим, що прислів’я: «Знайся кінь з конем, віл з волом» виражає головну думку байки? Поясни.

 

Проза

ПРОСТО ОЛЕСЬ ДРУГ Всеволод Нестайко
(Скорочено)
Вони були навіть схожі один на одного. Обидва кирпаті, сіроокі й біляві. Тільки Олесь вищенький на зріст і худіший...
Дружать вони давно, ще з дитячого садка. Четвертий рік. І жодного разу не сварилися. Усі, хто їх знає, кажуть, що їх водою не розіллєш. Разом вони готують уроки, разом ходять у кіно, разом улітку відпочивають в таборі. Завжди і всюди разом.
І поклялися Олесь і Костик взагалі ніколи в житті не розлучатися. Професію вони собі вже обрали. Будуть моряками далекого плавання. Звичайно, на одному кораблі. Правда, спочатку вони думали стати капітанами, та коли дізналися, що двох капітанів на одному кораблі не буває, вирішили бути штурманами або навіть просто матросами.
Це літо вони провели в таборі на березі Азовського моря. Скільки вони там цікавого побачили, взнали й пережили, — важко розказати.
Та ось літо минуло. За кілька днів — до школи.
Хоч і шкода розлучатися з веселим і славним літом, але настрій у хлоп’ят добрий. Їм дуже хочеться до школи. А тут ще новина! Виявляється, батьки їм приготували подарунок. Першого вересня у Костика й Олеся буде новенька шкільна форма. Оце здорово! Форма! Майже як у справжніх моряків!
Костик і Олесь по кілька разів на день запитували батьків: «Ну як? Скоро? Коли вже буде форма?» Хлоп’ятам здавалося, що справа просувається надто повільно, і вони хвилювалися. А що як до першого вересня щось трапиться?
Друзі вже уявляли собі, як вони прийдуть першого вересня до школи в новеньких формених костюмах і яке це справить враження на однокласників.
До першого лишалося два дні.
Між іншим, Костикові шили форму в майстерні на площі Перемоги, а Олесю мали купити готову.
Увечері Олесь сказав Костикові:
— Завтра вранці, як одержиш, зараз же одягай і виходь. Я теж одягну. Побачимо, як воно буде. Гаразд?
— Гаразд! — відповів Костик. Хіба він знав, що таке станеться?!
Прокинувся Костик дуже рано і відразу став підганяти маму: «Ну, ходім, ходім уже!»
Нарешті о десятій годині вони пішли. Приходять — черга.Та несподівано захворів майстер. Треба було чекати. А Олесю купили форму.
Костик і Олесь мешкають на одній вулиці, майже поруч. Щоранку, щоб іти разом до школи, зустрічаються вони на розі біля аптеки.
От і зараз... Раптом Костик зупинився і здивовано звів брови. На розі стояв Олесь. Але... Де ж його форма?.. Олесь був у своїх звичайних сірих штанях і синій курточці, у якій він іще торік ходив до школи.
Якусь мить хлоп’ята мовчки дивляться один на одного.

— А... а де ж твоя форма? — запитав нарешті Костик.
— Та... Знаєш... мені... я вчора ввечері випадково... компот перекинув... Штани залив... і сорочку. От досада! Мама тепер пере... Другого-третього буде готова... — Олесь якось дивно всміхнувся і почервонів.
Костик пильно подивився йому прямо в очі. Олесь не витримав і відвів погляд. І Костик раптом збагнув. Олесь усе вигадав, ніякого компоту не було, а просто... Просто Олесь друг, і більше нічого...
— Олесь! Ех, Олесь!
Костик нічого більше не міг вимовити.

• Визнач тему прочитаного оповідання.

• Чому Олесь не одягнув нової форми?

• У яких рядках зосереджено основну думку твору?

Прочитай.

• Розкажи про хлопчиків — спочатку про Олеся, а потім про Костика.

На основі прочитаного обміняйтеся думками про те, хто такий справжній друг.

 

Чого сміялися рибки Юрій Збанацький
Посеред озера – чисте, дзеркально-блискуче плесо. Ближче до берегів – зелені кружечки латаття. І квіти білі-білі, немов мармурові, непорушно стоять над водою. А під ними – такі ж самісінькі квіти віддзеркалюються у воді. Тільки перевернуті вниз.
За високими зеленими вербами – сонце. Над головою – кумедні, немов пухкі сувої вати, клубки хмар. Тільки тут, на березі озера, жадана прохолода.
Льоня і Толя рибалять. Вудку – довгу облуплену лозину з тонісінькою волосинкою з кінського хвоста – закидає Льоня. Толя сидить біля цеберка з водою і, не моргаючи, дивиться на біленький поплавець з гусячої пір'їнки.
– Тягни! Смикнуло!
– Одчепись! – гнівно блискає чорними збудженими оченятами на болільника Льоня. – Нічого не смикнуло!
І знову мовчки, по-діловому хлопчики пильнують за по плавцем.
Пролетіла над озером сорока. Сіла на вершину верби, дивиться на хлопців, похитує хвостом, питає:
– Чи добре порибалилось?
– Та одчепись! – з досадою задрав угору голову Льоня.
– Розстрекоталась. Всю рибу сполохаєш.
З лугу прилетів жовтий гребенястий одуд, сів на бережку, пішов над водою. Пити, певно, захотів.
– Киш! – крикнув йому Толя і пожпурив грудкою.
– Замовчи, ти! – сердиться Льоня.
– То ж він рибу лякає.
– Не злякає…
– А я...
– Цс!
Хлопчики прикусили язики. Рибка, показуючи, що вона зовсім не злякалась одуда, легенько смикнула за черв'ячка, і поплавок схитнувся. Рівні кола спокійно, неквапливо побігли по воді.
– Чи не бачите, що клює? – все ще галасувала на вербі сорока.
Льоня аж вудилище посунув уперед – та бери ж, мовляв, бери швидше. І рибка взяла. Поплавець здригнувся, пробіг трішки по воді, немов хотів був сховатись під зелений кружечок латаття, та й занурився у воду.
– Тягни! – зойкнув біля відра Толя.
Льоня рвучко смикнув вудку, і маленька срібляста пліточка, блиснувши над водою, виплигнула на берег.
Хлопці тільки сопіли над нею, ловили. А вона не хотіла даватись до рук – підплигувала, тріпотіла. Нарешті пустили її у відро з водою. Рибка вдячно сплеснула хвостом, пірнула на саме денце.

– Ага! – таємниче підморгували один одному хлоп'ята. Зірвалась з верби сорока. Полетіла, стрекочучи, кудись на луг, понесла радісну звістку:
– Чи чули? Отакенну рибу хлопці спіймали!
За нею летів жовтобокий одуд і трубив у сурму:
– Оту-тут! Оту – тут спіймали!..

· Назвіть персонажів твору.

· Чи присутні у цьому творі елементи казковості? Назвіть їх.

· Прочитайте описи, які зустрілися у творі.

· Знайдіть рядки, які можна підписати під ілюстрацією.

РАВЛИК Василь Чухліб

— О, тату, равлик! — вигукнула Тетянка. — Та який великий!
Присіла над ним, заспівала.
— Равлику-Павлику, де ти був? Хм! Не відповідає, сховався у свою хатинку...
— Бо ти ж його злякала.
Тетянка посиділа тихенько і, коли равлик вигулькнув, знову до нього:
— Равлику-Павлику, куди йдеш?
Равлик цього разу не сховався, заворушився і поповз через стежину.
— Тепер зрозуміло, куди він прямує! — сказав тато. — Недавно ж дощ пройшов. Та захопив тільки ту частину гаю, що через стежку навпроти. А равлик, мабуть, захотів пити.
— Це ж поки він туди добереться!
І Тетянка взяла равлика та перенесла через стежину. Він завмер на якусь хвилину, а потім розвернувся і поповз назад. І якраз туди приповз, звідкіля взяла його Тетянка.
— Бач, упертюх який! Не любить, щоб допомагали, — насупила брови Тетянка.
— Може, і важко йому, але ж кожному хочеться самому здолать свою дорогу, — мовив тато.
І вони пішли своєю стежиною, а равлик — своєю.

• Про яку подію із життя Тетянки розповів автор? Що тебе зацікавило у творі?

• Як ти розумієш зміст виділених слів?

• Розкажи про описану в оповіданні зустріч від імені Тетянки, а потім — від імені равлика. Чи збігаються їхні погляди на те, що сталося? Поясни свою відповідь.

• Прочитайте оповідання в особах. За допомогою інтонації передайте здивування, радість, невдоволення Тетянки та розсудливість тата.

РІДНІ КРАЄВИДИ Дмитро Чередниченко
Ледве дихнуло весняним теплом — набубнявіли на деревах бруньки, ось-ось виткнуться листочки. Усе в природі прокидається, оживає, мовби земля прибирається в коштовні шати.
А ген, у ліску, заголубіли проліски, зайнялися фіолетом гострі шоломи рясту. Понад озерцями, понад розливами в левадах жевріють перші квіточки. Ти стоїш перед цим раннім дивом, і складаються тобі рядки:
Квітень приплив у човні,

перейшов усім шлях уповні,
голубий його човен

ранніми квітами повен.
Ледве пташок він зачує,

найкращі квітки за пісні подарує.
О-о, ті пташки, мабуть, ніколи такі веселі не бувають, як зараз. Радіють, що повернулися з далекої дороги, радіють, що добре їх зустріли на рідній землі. Пересвистуються шпаки, витинає круті колінця дрізд, заливається співом зяблик. А онде — журавель обізвався раз, удруге, втретє, але наче різними голосами. Ти дивишся в небо, а попід хмарами двоє — журавель і журавочка. Мовби танок якийсь водять у небі і курличуть. Але не так сумливо, як восени, а заклично, бентежно, переможно: повернулися!.. Веселики любі!
Майнеш за село, і тебе зачаровує небесний переливчастий дзвіночок — висить угорі на невидимій ниточці. Зривається, падає, та його підхоплює хтось — і він дзвенить знов. Жайвір. Такий малесенький, а такий голосний...
Пройшов трохи — озимина зеленіє, а там, удалині, мов острівець, три тополі височать у полі, вибирають собі весняну барву. А людей скільки усюди — і малих, і дорослих! Слухають жайворових пісень. Та й робота у полі на порі стала.
Ти знаєш, що більше так не повториться. Цвістимуть квіти, співатимуть пташки, заходитиме сонце, але вже по-іншому, хай там краще чи гірше, але ж не так...
Отож пильнуй, як іде весна, придивляйся до її чарів, прислухайся до її голосу й ходи. Примічай, чим напуває вона землю і як голубить сонячним промінням, легеньким вітерцем.

 

· Про який місяць розповідає письменник?

· Які віршовані рядки присвячує автор квітню? Прочитай.

· Про які перші квіти згадується у творі?

· Як називає письменник журавлів? Чому? Підтверди свої думки рядками твору.

· До чого закликає Дмитро Чередниченко читачів? Прочитай.

Кожен може стати принцессою
Дмитро Кузьменко, Євгенія Доброва
На одній маленькій планеті, яку деякі зірвиголови об’їжджа- ють навіть на велосипеді, є маленьке королівство. Розташоване воно десь між тридев’ятим царством і тридесятим панством. Гектарів у цього королівства небагато, усього кілька соток, і на карті світу воно позначено лише крапкою. Такою крихітною, що прочитати назву не може ні Король, ні Головний Радник пан Етикетус — навіть за допомогою лупи.
Але все-таки це королівство цілком нормальне. У ньому є замок, піддані, гаряча вода, кілька тролейбусних маршрутів і звичайно ж Принцеса. Та сама, якій одного разу запало в голову влаштувати ремонт.
Здається, це було у вівторок, найкращий день для ремонтів — так вирішила Принцеса. Тільки вона не знала, що саме ремонтувати. Вона обійшла замок чотири рази. Стіни стояли міцно. Вежі сяяли свіжою штукатуркою. Зубці були цілими до цеглинки — сусідні королі давно вже не нападали. На даху блищала нова черепиця. Труби диміли справно. Годинник над парадним входом цокав хвилина в хвилину. Рів ніде не протікав. Навіть із крана на кухні не капало.
«Що ж робити?» — подумала Принцеса і зателефонувала до майстерні з ремонту.
— Добрий день, — сказала вона. — Що б нам таке відремон- тувати?
— А де ви живете?
— У замку.
— Таж нічого у вас ремонтувати, усе до ладу, перевіряли не- щодавно, — відповіли їй.
Тоді Принцеса зрозуміла, що спочатку треба щось зламати, і зателефонувала до майстерні з поломок.
— Добрий день, — сказала вона. — А що ви можете поламати? — А де ви живете?
— У замку.
— Панночко, ви при своєму розумі? Нам Король таке потім влаштує! Усі кістки переламає! Не будемо ми у вас нічого ла- мати, — і в майстерні кинули слухавку.
Принцеса чхнула і розревілася. Ревти вона пішла на найвищу вежу, щоб ніхто не побачив. Вона плакала довго-предовго, поки не затопила вежу до другого поверху.
— Потоп! — із криком ускочив Король. Босоніж і в підвернутих панталонах, які все одно трохи намокли.
— Що ти накоїла? Тепер на ремонт цієї вежі мені доведеться витратити півказни!
— Не треба! — зраділа Принцеса. — Я сама все побілю і по- фарбую!
Вона втерла сльози, наділа фартух, узяла з ванної кімнати фен і пішла сушити стіни. «Ось висохнуть, — думала Принце- са, — потім підшліфую, де треба, — а там і до фарбування спра- ва дійде».
І вона загадала Головному Радникові купити найкращий у світі набір олійних фарб і малярських пензликів.