Феномен підпорядкування. Поняття про вертикаль влади

Феномен підпорядкування. Виховання виконавської дисципліни – загальнодержавне завдання. Більшість населення Землі складається з підлеглих того чи іншого рівня, а начальників за визначенням менше, ніж рядових.

Підпорядкування виховується на інстинктивному рівні за природними «методиками» в багатьох зоологічних видах, особливо – у стадних, тобто соціальних тварин.

У людському суспільстві суб’єкти, видатні своїми здібностями й лідерськими якостями, беруться на замітку. Їх розставляють управляти спочатку невеликими групами. Якщо людина проявляє компетенцію, але сама погано керована, то вона не зможе пройти хорошу менеджерську школу, тому що її не захоче брати в свої помічники досвідчений управлінець. Можна заперечити, що цей «вільний птах» може відкрити свій бізнес або зайнятися індивідуальною працею. Проте, не маючи наочного досвіду підпорядкування й управління, такий суб’єкт не накопичить досвіду самоаналізу і не зможе «влізти в шкуру» дисциплінованого виконавця. Недисциплінований підприємець найчастіше і сам не може управляти собою, стримуватися й упорядковувати свої цілі і плани. «Довга воля» – це і є здатність терпіти дискомфорт ради дальніх значних цілей-стимулів, поставлених самому собі.

Розвиваючи цей погляд на здатність до підпорядкування як на форму самодисципліни, з великою вірогідністю можна припустити, що в індивідуальній діяльності людина з нетренованими стримуючими центрами навряд чи здатна на трудові і творчі подвиги, що вимагають самодисципліни у відсутність начальства, який примушує. Не секрет, що саме люди «вільних» і творчих професій (художники, письменники, музиканти) з вільним розпорядком життя схильні опускатися і спиватися.

Водночас у багатьох випадках люди, які не один рік носять погони, є надійними виконавцями і менеджерами.

Керівникові необхідно пам’ятати самому і нагадувати підлеглим: хто не вміє підкорятися, той не вміє командувати!

Поняття про вертикаль влади. В основі побудови будь-якої організації лежить поєднання двох основних принципів:

1) ієрархічного (субординаційного, «вертикального»);

2) координаційного (паритетного, «горизонтального»).

Ієрархія влади передбачає її централізацію. Принцип централізації влади відбивається в піраміді влади (рис. 6).

Кількість підлеглих Кількість влади

 

Рис. 6 – Піраміда організаційної структури влади

 

Переваги централізації:

- покращує контроль і координацію корпоративної діяльності і зменшує кількість помилок, що допускаються менш досвідченими керівниками;

- дозволяє уникнути ситуації, при якій одні відділи організації ростуть і розвиваються за рахунок інших або організації в цілому;

- дозволяє економніше і легше використовувати досвід і знання персоналу центрального адміністративного органу.

Недоліки ієрархічного принципу управління з жорсткою вертикаллю у великих бюрократизованих системах:

- гіпертрофія значущості стандартних норм;

- тенденції вирішувати тільки проблеми, які виникають за звичними схемами;

- неповороткість в ухваленні рішень і узгодженні планів;

- відсутність гнучкості реагування на зовнішні і внутрішні зміни;

- складність упровадження інновацій;

- слабка здатність до саморозвитку.

Види ієрархічних структур

Лінійно-функціональна організація управління. Її основу складає «шахтний» принцип побудови. Згідно з ним організація ділиться на відділи (департаменти) за функціональною ознакою (наприклад, з фінансів, виробництва, кадрів, маркетингу та ін.). Кожен з них у свою чергу формує ієрархії служб («шахт») (рис. 7).

 

 

Рис. 7 – «Шахтний» варіант лінійно-функціональної структури

 

Суть лінійно-штабної структури управління полягає в тому, що при збереженні ієрархії по горизонталі управління доповнюється штабами (рис. 8).

У міру розростання організації лінійно-штабна структура стає громіздкою та інертною. Тому виникає необхідність використання структур з меншою централізацією, наведених нижче.

 

 

Рис. 8 – Лінійно-штабна структура