Тема 12. Антикризове фінансове управління підприємством

Методичні вказівки до вивчення теми

Вивчення теми «Антикризове фінансове управління підприємством» дозволяє отримати базову підготовку з питань запобігання фінансовій кризі та управління фінансовим оздоровленням підприємств різних форм власності і напрямів діяльності.

При вивченні теми треба ознайомитися з такими основними групами питань:

- сутність та основні завдання антикризового фінансового управління;

- фінансовий контролінг в системі антикризового управління;

- методи профілактики кризи та прогнозування банкрутства;

- управління фінансовою санацією підприємства;

- досудова санація;

- план санації в ході провадження справи про банкрутство;

- реструктуризація підприємства в системі антикризового фінансового управління.

Сутність та основні завдання антикризового фінансового управління

Необхідність оволодіння основами антикризового фінансового управління викликана тим, що за умов ринкової економіки підприємства здійснюють свою фінансово-господарську діяльність, перебуваючи під постійним впливом несприятливих внутрішніх і зовнішніх чинників, які можуть призвести до фінансової кризи та банкрутства.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у підприємства потенціалу для успішного функціонування.

З позиції фінансового менеджменту кризовий стан суб'єкта господарювання полягає в його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Ідентифікація вказаних ознак дозволяє правильно визначити діагноз фінансової неспроможності підприємства та підібрати найбільш ефективний каталог антикризових заходів.

Антикризове фінансове управління – це система прийомів і методів управління фінансами, спрямована на попередження фінансової кризи та банкрутства підприємства. Антикризовий фінансовий менеджмент значною мірою повинен спиратися на функціональний і методологічний інструментарій контролінгу, а також враховувати вимоги Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або оголошення його банкрутом», який визначає механізм фінансової санації та банкрутства підприємств.

Антикризове фінансове управління підприємством можна розглядати в двох ракурсах:

- по-перше, це система профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи: постійний аналіз сильних і слабких сторін підприємства, прогнозування банкрутства, управління ризиками (мінімізація і нейтралізація), впровадження системи попереджувальних заходів тощо;

- по-друге, це система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, в тому числі шляхом проведення санації чи реструктуризації суб'єкта господарювання.

Фінансовий контролінг у системі антикризового управління.

Суттєвим фактором, який зумовлює прийняття неправильних управлінських рішень у фінансовій сфері, є відсутність на вітчизняних підприємствах системи ефективного контролінгу. Фінансовий контролінг включає широке коло функцій і завдань:

- розробка фінансової стратегії;

- прогнозування, планування та бюджетування;

- координація планів і діяльності;

- фінансовий аналіз;

- оцінка та управління фінансовими ризиками;

- внутрішній аудит і контроль;

- інформаційне забезпечення;

- методологічне забезпечення та внутрішній консалтинг.

Як елемент антикризового фінансового управління, контролінг забезпечує вирішення таких завдань:

1. Впровадження (або підвищення ефективності функціонування) системи раннього попередження та реагування для прискорення виявлення кризових явищ і забезпечення вжиття адекватних заходів для їх подолання.

2. Розробка ефективної санаційної концепції та плану санації, що має здійснюватися у тісному співробітництві із зовнішніми експертами.

3. Контроль за реалізацією плану санації та своєчасне виявлення відхилень, додаткових ризиків і шансів з відповідним коригуванням плану.

Вказані завдання досягаються в ході виконання службами контролінгу своїх функцій та використання специфічних методів й інструментів. До основних специфічних методів контролінгу належать бенчмаркинг, вартісний аналіз, аналіз точки беззбитковості, портфельний аналіз, опитування (анкетування); SWOT – аналіз (аналіз сильних і слабких місць); нуль-базис бюджетування; АВС – аналіз; ХУZ-аналіз.

Детальна характеристика вказаних методів наведена у рекомендованому до вивчення теми переліку літературних джерел.

Дійовим інструментом фінансового контролінгу, без якого неможливо запровадити ефективне антикризове управління підприємством, є система раннього попередження та реагування (СРПР). Першочерговим її завданням є своєчасне виявлення кризи на підприємстві, тобто ситуації безпосередньої чи опосередкованої загрози його існуванню. З іншого боку, за допомогою вказаної системи виявляються додаткові шанси для суб'єкта господарювання. На базі системи раннього попередження та реагування будується система управління ризиками, яка включає ідентифікацію ризиків, їх оцінку та нейтралізацію.

Одним з головних завдань СРПР є виявлення загрози банкрутства – прогнозування банкрутства. Основне значення прогнозування банкрутства полягає у своєчасній розробці контрзаходів, спрямованих на подолання на підприємстві негативних тенденцій. Коло осіб (інституцій), для яких важливими є результати прогнозування банкрутства, досить широке. Сюди можна віднести як менеджмент, наглядову раду, власників даного підприємства, так і його клієнтів, кредиторів, постачальників засобів виробництва, конкурентів, фінансові органи.

Існує думка, що прогнозування банкрутства (кризи) є нічим іншим, як оцінкою кредитоспроможності підприємства, тобто основний його зміст зводиться до прогнозування й оцінки можливих негативних сценаріїв розвитку підприємства, що можуть призвести до неплатоспроможності й втрати ліквідності даного підприємства, а отже, до неповернення кредитів і збитків для кредиторів.

Для ознайомлення з методами прогнозування банкрутства підприємств доцільно звернутися до рекомендованих літературних джерел та додатків до теми 12.

Управління фінансовою санацією підприємства

У разі, якщо заходи з попередження фінансової кризи на підприємстві не принесли бажаного результату (або вони взагалі не проводилися) і підприємство опинилося на межі банкрутства, то можливо використання ще одного інструменту антикризового управління, за допомогою якого можна уникнути банкрутства та ліквідації, – фінансова санація. Її м ета – покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності і платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, покращення структури капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

В організації фінансової санації підприємств розрізняють три основні функціональні блоки:

1) розробка плану санації;

2) проведення санаційного аудиту;

3) менеджмент санації.

Як правило, розробкою санаційної концепції (плану) за дорученням власників чи керівництва підприємства займаються консалтингові фірми у тісному взаємозв'язку з внутрішніми службами контролінгу (якщо вони є на підприємстві). Якщо санація здійснюється в рамках провадження справи про банкрутство, то план санації за дорученням арбітражного суду розробляє керуючий санацією.

Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення власників підприємства, потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації. Основна його мета полягає в оцінці санаційної спроможності підприємства на основі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявної санаційної концепції, або плану санації.

Санаційна спроможність – це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних і правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації. До загальних передумов санаційної спроможності належать наявність у підприємства ефективної санаційної концепції та потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:

а) стійких позицій на ринку та реальних можливостей збільшення обсягів реалізації;

б) конкурентних переваг;

в) виробничого і кадрового потенціалу;

г) реальної та дійової санаційної концепції.

Вирішальним для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства є організація ефективного менеджменту санації. Сутність його можна розглядати з двох точок зору: інституційної та функціональної. З інституційного боку до менеджменту санації можна віднести всіх фізичних осіб, які уповноважені власниками суб'єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто здійснювати фактичне управління підприємством на період його оздоровлення. Зауважимо, що досить часто на межу банкрутства підприємство виводить саме невміле чи навмисно неправильне управління.

Керівництво підприємства, яке призвело його до фінансової кризи, як правило, не в змозі ефективно управляти фінансовою санацією. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства або передачі повноважень щодо санації третім особам. У Великобританії, наприклад, щорічно з 60 тисяч порушених справ про банкрутство близько 90% закінчуються зміною керівництва.

Загалом до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації, треба віднести контролюючі органи (наприклад, департамент банківського нагляду НБУ, страховий нагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих санацією, які призначаються відповідно до рішення арбітражного суду, представників банківських установ чи інших кредиторів, досвідчених менеджерів, а також колишнє керівництво підприємства. Вирішення питання з призначенням менеджменту санації належить до числа першочергових заходів у рамках фінансового оздоровлення.

З функціонального боку менеджмент санації – це система антикризового управління, яка полягає в ефективному використанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутству та фінансового оздоровлення підприємства.

Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати як окремі фази управлінського циклу, причому в процесі санації підприємства такі цикли перманентно повторюються при досягненні окремих стратегічних чи тактичних цілей.

До функціональних сфер менеджменту санації треба віднести такі:

а) постановка цілей (загальні завдання та цілі менеджменту санації,

б) формування та аналіз проблеми (головна проблема – фінансова криза);

в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінка їх реалізації (підбір та оцінка необхідного каталогу санаційних заходів);

г) прийняття рішення;

д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

е) контроль;

є) аналіз відхилень.

Основне завдання фінансового менеджменту в ході санації підприємства – правильне визначення потреби в капіталі для проведення санації та мобілізація фінансових джерел санації підприємств. Для визначення конкретних шляхів мобілізації фінансового капіталу треба вивчити порядок визначення потреби в коштах, форми фінансування, правила, якими треба керуватися при формуванні активів і пасивів, методи оптимізації розміру та структури капіталу.

Фінансування санації може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових коштів власників, за допомогою кредиторів і, як виняток, шляхом одержання державної фінансової підтримки.

За формальними ознаками розрізняють два види санації:

а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство;

б) санація із залученням нового фінансового капіталу.

У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:

- зменшення номінального капіталу підприємства;

- конверсія власності в борг;

- конверсія боргу у власність;

- пролонгація сплати заборгованості;

- добровільне зменшення заборгованості;

- самофінансування.

Санація із залученням нового фінансового капіталу може набувати таких форм:

- альтернативна санація;

- зменшення номінального капіталу з подальшим його збільшенням (двоступінчаста санація);

- безповоротна фінансова допомога власників;

- безповоротна фінансова допомога персоналу;

- емісія облігацій конверсійної позики;

- залучення додаткових позик.

Детальна характеристика вказаних форм санації наведена в літературних джерелах, рекомендованих до вивчення теми.

Окремий вид санації підприємств – це санація за допомогою державної фінансової підтримки. Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі. У ряді випадків держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб'єктів господарювання: податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності і т. д.

Досудова санація

Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розрізняє поняття «санація» і «досудова санація». Під санацією розуміють заходи щодо оздоровлення підприємства в рамках провадження справи про банкрутство. Досудова санація – система заходів із відновлення платоспроможності боржника, що здійснюються власниками боржника чи менеджментом підприємства, яке перебуває в кризі, з метою запобігання його банкрутству та ліквідації шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення провадження справи про банкрутство.

План санації в ході провадження справи про банкрутство

Головна ідея санації в ході провадження справи про банкрутство полягає у створенні умов для задоволення претензій кредиторів не лише за рахунок проведення ліквідаційних процедур, а і в результаті відновлення успішної фінансово-господарської діяльності боржника чи коштів його правонаступника.

Ухвала про проведення санації боржника приймається арбітражним судом за клопотанням комітету кредиторів. До основних передумов прийняття рішення про проведення санації боржника після порушення справи про банкрутство належать такі:

1. Санаційна спроможність боржника, тобто наявність реального плану санації.

2. Наявність реальних можливостей виконання плану, відновлення платоспроможності підприємства-боржника та його успішної виробничо-господарської діяльності.

3. Наявність санатора, який має достатньо фінансових ресурсів для фінансового оздоровлення боржника.

Ініціатива про санацію може виходити від потенційного санатора, розпорядника майна, а також від самого підприємства-боржника. У першому випадку кредитори можуть вийти з клопотанням про проведення санації, якщо після опублікування в засобах масової інформації (офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України) оголошення про порушення справи про банкрутство підприємства надійшли пропозиції від осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та виконати його зобов'язання перед бюджетом і цільовими фондами. Натомість зазначені особи мають право пропонувати свої умови санації чи реструктуризації боржника.

З пропозицією про санацію може вийти також розпорядник майна підприємства, який призначається ухвалою арбітражного суду про порушення справи про банкрутство з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів. З відповідною пропозицією розпорядник майна виходить, якщо в ході виконання своїх функцій він дійшов висновку про наявність у боржника реальних можливостей виходу з фінансової кризи.

У разі, якщо ініціатором санації є боржник, то справа про банкрутство, як правило, також ініціюється боржником. Це робиться в тому випадку, коли підприємство є санаційне спроможним, однак у нього бракує часу для реалізації плану санації. Заява про банкрутство подається з надією отримати відстрочки кредиторів зі сплати заборгованості в ході провадження справи про банкрутство, наприклад у результаті укладання мирової угоди. Разом із заявою про банкрутство в даному разі боржник подає до арбітражного суду план санації і проект мирової угоди.

Одночасно з винесенням ухвали про санацію арбітражний суд своєю ухвалою призначає керуючого санацією, припиняючи повноваження керівника боржника. Керуючий санацією протягом трьох місяців з дня винесення ухвали зобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення узгоджений план санації (реорганізації). Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію до арбітражного суду не буде подано план санації боржника, арбітражний суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. План санації вважається схваленим, якщо за нього на засіданні комітету кредиторів було віддано більше половини голосів кредиторів – членів комітету кредиторів.

Арбітражний суд спеціальною постановою затверджує умови санації підприємства-боржника, які можуть мати вигляд:

а) плану реорганізації (як правило, без збереження юридичної особи боржника);

б) плану фінансової санації (зі збереженням юридичної особи боржника).

Як правило, план реорганізації розробляється в тому випадку, якщо фінансування санації здійснюється зовнішнім санатором.

Зазначимо, що процедура санації у справах про банкрутство ще не набула в Україні належного поширення й застосовується рідко.

Таблиця 12.1

Реструктуризаційні заходи

Реструктуризація виробництва	Реструктуризація активів	Фінансова реструктуризація	Корпоративна реструктуризація
- зміна керівництва підприємства; - впровадження нових, прогресивних форм і методів управління; - диверсифікація асортименту продукції; - покращення якості продукції; - підвищення ефективності маркетингу; - зменшення витрат на виробництво; скорочення чисельності зайнятих на підприємстві	- продаж частини основних фондів; - продаж зайвого обладнання, запасів сировини і матеріалів тощо; - продаж окремих підрозділів підприємства; - зворотний лізинг; - реалізація окремих видів фінансових вкладень; - рефінансування дебіторської заборгованості.	- реструктуризація заборгованості перед кредиторами; - одержання додаткових кредитів; - збільшення статутного фонду; - заморожування інвестиційних вкладень.	- часткова або повна приватизація; - поділ великих підприємств на частини; - виокремлення з великих підприємств підрозділів; - виокремлення з підприємства об'єктів соцкультпобуту та інших непрофільних підрозділів; - приєднання чи злиття з іншими, потужнішими підприємствами

Реструктуризація підприємства в системі антикризового фінансового управління

Реструктуризація підприємства – це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

У літературних джерелах, присвячених дослідженню реструктуризації підприємств, залежно від характеру заходів, які застосовуються, виділяють такі форми реструктуризації:

- реструктуризація виробництва;

- реструктуризація активів;

- фінансова реструктуризація;

- корпоративна реструктуризація (реорганізація).

Заходи, передбачені вказаними формами реструктуризації, надані у табл. 12.1.

Реорганізація підприємств, які мають кредиторську заборгованість, повинна здійснюватися з дотриманням вимог щодо переведення боргу, зокрема:

а) переведення боржником свого боргу на іншу особу допускається тільки за згодою кредитора;

б) новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником;

в) порука і встановлена третьою особою застава припиняються з переводом боргу, якщо поручитель або заставодавець не виявив згоди відповідати за нового боржника;

г) уступка вимоги і переведення боргу, основані на угоді, укладеній у письмовій формі, повинні бути вчинені в простій письмовій формі.

Перед здійсненням санаційної реорганізації необхідно провести поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприємства, що перебуває в кризі, який повинен базуватися на аналізі основних характеристик діяльності даної юридичної особи. За результатами аналізу робиться висновок про санаційну спроможність підприємства та доцільність його реорганізації. Ефективність реструктуризації забезпечується заходами, які покладені в основу плану реструктуризації. У плані треба відобразити переваги обраних організаційних форм і методів реструктуризації.

Питання до теми

1. Сутність та основні завдання антикризового фінансового управління.

2. Моделі прогнозування банкрутства суб'єктів господарювання.

3. Фінансовий контролінг у системі антикризового управління.

4. Методи профілактики кризи.

5. Управління фінансовою санацією підприємства.

6. Організаційно-фінансове забезпечення реструктуризації підприємств.

Література

1. Закон України «Про банкрутство» від 14.05.92. із змінами і доповненнями.

2. Бланк И.А. Финансовий менеджмент. Уч.курс. – К.: Ника-центр, 2004.

3. Финансовий менеджмент. Уч. пособие/Под ред.проф.
Стояновой Е.С. – М.: Перспектива, 2004.

4. Фінансовий менеджмент. Навч. посібник/ За ред.проф.
Кірейцева Г.Г. – К.: ЦУЛ, 2004.

ГЛОСАРІЙ

Альтернативна санація – форма фінансової санації за допомогою власників підприємства, за якою акціонер (пайовик) на добровільних засадах може зробити вибір між деномінацією чи консолідацією своїх корпоративних прав, з однієї сторони, та здійсненням безповоротної фінансової допомоги підприємству, – з іншої.

Активи ліквідні – група активів підприємства, які швидко можуть бути конвертовані в грошову форму без втрати своєї поточної (балансової) вартості з метою своєчасного забезпечення платежів по поточних фінансових зобов'язаннях. До групи ліквідних активів належать: короткострокові фінансові вкладення; дебіторська заборгованість (крім безнадійної); запаси готової продукції для реалізації.

Активи матеріальні – група активів підприємства, яка має істотну (матеріальну) форму.

Активи неліквідні – група активів підприємства, які можуть бути конвертовані в грошову форму без втрати своєї поточної (балансової) вартості лише по закінченні значного періоду часу.

Активи нематеріальні – група активів підприємства, яка не має істотної форми й включає об'єкти його інтелектуальної власності.

Активи оборотні (поточні) – сукупність майнових цінностей підприємства, які обслуговують поточний господарський процес і повністю споживаються упродовж одного операційного (виробничо-комерційного) циклу.

Активи фінансові – групи активів підприємства, що перебувають у формі готівкових грошових коштів і різних фінансових інструментів, які належать підприємству.

Активи чисті – сукупність майнових цінностей (активів) підприємства, які сформовані за рахунок власного капіталу.

Акція – цінний папір, що свідчить про внесення паю до статутного капіталу акціонерного товариства і надає право на отримання частки прибутку у вигляді дивідендів, на участь в управлінні справами і отримання частки майна при ліквідації. Найважливішими ознаками, що розкривають сутність поняття акції, полягають в наступному: акція є цінним папером; має необмежений термін обігу, засвідчує пайову участь її держателя у статутному фонді акціонерного товариства, надає її власнику певні майнові і немайнові права.

Аналіз фінансових коефіцієнтів – один з найпоширеніших різновидів фінансового аналізу, в основі якого розрахунки співвідношення окремих фінансових показників, що характеризують різні аспекти фінансової діяльності підприємства.

Антикризове фінансове управління – система прийомів і методів управління фінансами, спрямована на попередження фінансової кризи та банкрутства підприємства; включає комплекс заходів щодо профілактики фінансової кризи та її подолання.

Ануїтет (фінансова рента) – тривалий потік платежів, що характеризується однаковим рівнем процентних ставок протягом усього періоду

Арбітражний керуючий – розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор, тобто фізична особа, яка має ліцензію, видану у встановленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали арбітражного суду.

Аудит – процес детальної перевірки правильності складання фінансової звітності й аналіз фінансового стану підприємства.

Баланс – звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Балансова вартість активу – вартість активу за даними бухгалтерського обліку, відображена в балансі підприємства.

Балансова ціна акції, визначається на основі фінансової звітності.

Банкрутство – пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Бенчмаркінг – метод контролінгу, який полягає в перманентному, безперервному процесі порівняння товарів (робіт, послуг), виробничих процесів, методів та інших параметрів досліджуваного підприємства (структурного підрозділу) з аналогічними показниками інших підприємств чи структурних підрозділів.

Бухгалтерська звітність – звітність, що складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів.

Вартість капіталу – ціна, яку платить підприємство за використання капіталу, що формується з різних джерел і сприяє здійсненню його господарської діяльності.

Вертикальний (структурний) фінансовий аналіз – один з прийомів фінансового аналізу, який базується на структурному розкладанні окремих показників фінансової звітності підприємства.

Вилучений капітал – фактична собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників.

Виокремлення підприємств – форма реорганізації, за якої на базі існуючого суб'єкта господарювання чи його структурної одиниці створюється нове підприємство.

Відсоток – сума доходу від надання капіталу в борг чи плата за користування позичковим капіталом у всіх його формах (депозитний відсоток, кредитний відсоток, відсоток по облігаціях, відсоток по векселях і т.п.).

Власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань, тобто це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку.

Внутрішній (традиційний) фінансовий аналіз – аналіз, який здійснюється самим підприємством за даними бухгалтерського обліку та звітності, а також оперативними даними.

Горизонтальний (трендовий) аналіз – один з прийомів фінансового аналізу, який базується на вивченні динаміки окремих фінансових показників у часі.

Грошовий потік – надходження й витрати грошових коштів у процесі здійснення господарської діяльності підприємства.

Дескриптивні моделі фінансового аналізу – основні моделі, за допомогою яких здійснюється фінансовий аналіз і до яких належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності;

Диверсифікація – один із способів зниження ризиків, який полягає в розподілі ризиків шляхом розширення об'єктів капіталовкладень асортименту товарів і послуг, фінансових інструментів тощо. Розрізняють диверсифікацію інвестицій, продукції та виробництва.

Дисконтування вартості – процес приведення майбутньої вартості грошей до їхньої дійсної вартості шляхом вилучення з їхньої майбутньої суми відповідної суми відсотків (називається «дисконтом»).

Дисконтування вексельної ренти – визначення поточної вартості грошей, отриманих у майбутньому через рівні проміжки часу на початку кожного періоду.

Дисконтування звичайної ренти – визначення поточної вартості грошей, отриманих у майбутньому через рівні проміжки часу в кінці кожного періоду.

Дисконтування просте – визначення поточної вартості грошей, отриманих водночас у майбутньому.

Дискретний грошовий потік – потік платежів на вкладений капітал, що має чітко обмежений період нарахування відсотків і кінцевий термін повернення його основної суми.

Дійсна вартість грошей – сума майбутніх коштів, приведених з урахуванням визначеної ставки відсотка (процентної ставки) до дійсного періоду часу.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника – процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем кредиторів.

Довгострокові зобов'язання – всі зобов'язання, які не є поточними.

Додатковий вкладений капітал – сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їх номінальну вартість.

Дюрація – показник, який характеризує середньозважений строк непогашеної заборгованості за основною сумою боргу та процентами-розраховується під час оптимізації портфеля боргових зобов'язань підприємства.

Залучений капітал – кошти, які залучаються для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі. Основними видами залученого капіталу виступають: банківський кредит, фінансовий лізинг, емісія облігацій та ін.

Звичайна діяльність – будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

Звичайні акції передбачають сплату дивідендів за результатами діяльності підприємства за рік. Їх різновиди пов'язані з правом впливу на управління: без права голосу, обмежена (частка одного голосу), багатоголосна.

Звіт про власний капітал – звіт, який відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Звіт про рух грошових коштів – звіт, який відображає надходження і витрачання грошових коштів у результаті діяльності підприємства у звітному періоді.

Звіт про фінансові результати – звіт про доходи, витрати й фінансові результати діяльності підприємства.

Злиття підприємств – форма реорганізації суб'єктів господарювання, яка здійснюється шляхом об'єднання підприємства (або кількох підприємств), яке перебуває у фінансовій кризі, з іншим, фінансово стійкішим підприємством (або кількома підприємствами).

Зобов'язання – заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як прогнозується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Зовнішній фінансовий аналіз – аналіз, який здійснюється партнерами підприємства та контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності.

Інвестиції – вкладення капіталу в об'єкти підприємницької діяльності з метою отримання поточного доходу або забезпечення збільшення його вартості в майбутньому.

Інвестиційна діяльність – сукупність практичних дій держави, юридичних і фізичних осіб щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна політика – частина загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає у виборі реалізації найвигідніших шляхів розширення і поповнення його активів з метою забезпечення основних напрямів його економічного розвитку.

Інвестиційний менеджмент – процес управління всіма аспектами інвестиційної діяльності підприємства.

Інвестиційний портфель – цілеспрямовано сформована сукупність об'єктів фінансового інвестування, яка призначена для реалізації інвестиційної політики підприємства в майбутньому періоді.

Інвестиційний проект – об'єкт реального інвестування, призначений до реалізації у формі придбання цілісного майнового комплексу, нового будівництва, реконструкції, модернізації, капітального ремонту.

Інвестиційний фонд – юридична особа, заснована у формі акціонерного товариства, яка здійснює виключно діяльність у сфері спільного інвестування.

Інвестиційні ресурси – всі види грошових та інших активів підприємства, які формуються для здійснення інвестиційної діяльності.

Інвестор – суб'єкт підприємницької діяльності, який приймає рішення щодо вкладення власного, запозиченого або залученого капіталу в об'єкти інвестування.

Індексація вартості основних засобів – щорічна переоцінка основних засобів з метою доведення їх початкової вартості до поточної ринкової вартості.

Інноваційні інвестиції – одна з форм реального інвестування, яка здійснюється з метою впровадження технологічних інновацій у діяльність підприємства.

Інновація – нове досягнення у галузі технології або управління, призначене для використання в інвестиційній або фінансовій діяльності підприємства.

Інтервал нарахування – обумовлений конкретний часовий термін (у межах загального періоду нарахування), у рамках якого розраховується окрема сума відсотка за встановленою його ставкою (здійснюється окремий платіж відсотка).

Капітал – загальна вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, авансованих у формування активів підприємства. Залежно від приналежності залучених коштів виділяють власний і залучений капітал.

Коефіцієнти оцінки обороту активів – система показників виробничо-комерційної активності підприємства, яка характеризує, наскільки швидко активи обертаються в процесі його господарської діяльності.

Коефіцієнти оцінки платоспроможності підприємства – система показників, що характеризують спроможність підприємства своєчасно розрахуватися по своїх фінансових зобов'язаннях залежно від стану ліквідності його активів.

Коефіцієнти оцінки рентабельності (прибутковості) – система показників, що характеризують спроможність підприємства акумулювати необхідний прибуток у процесі своєї господарської діяльності та визначають загальну ефективність використання активів і вкладень капіталу.

Коефіцієнти оцінки фінансової стійкості – система показників, що характеризують структуру капіталу підприємства, що використовується, з позицій ступеня фінансової стабільності його розвитку в майбутньому періоді.

Комітет кредиторів – робочий орган зборів кредиторів боржника під час провадження справи про банкрутство. Комітет кредиторів обирається зборами кредиторів у складі не більше семи осіб.

Компаундування вексельної ренти – визначення майбутньої вартості ренти, виплати по якій проводяться на початку кожного періоду.

Компаундування звичайної ренти – визначення майбутньої вартості ренти, виплати по якій проводяться у кінці кожного періоду.

Компаундування просте – визначення майбутньої вартості грошей, вкладених водночас на певний термін під певний процент.

Консолідована фінансова звітність – звітність, яка відображає фінансовий стан і результати діяльності юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

Контролінг – елемент антикризового фінансового управління; побудована на комплексі спеціальних методів та інструментів особлива функціональна система, яка забезпечує менеджмент підприємства, зокрема фінансовий, базовою інформацією для прийняття управлінських рішень.

Концепція вартості грошей у часі відіграє основну роль у практиці фінансових обчислень. Вона визначає необхідність обліку фактора часу в процесі здійснення будь-яких довгострокових фінансових операцій шляхом оцінки і порівняння вартості грошей при початку фінансування з вартістю грошей при їхньому поверненні у вигляді майбутнього прибутку, амортизаційних відрахувань, основної суми боргу і т.д.

Концепція вартості грошей у часі полягає в тому, що вартість грошей з часом змінюється з урахуванням норми прибутку на фінансовому ринку, у якості якої звичайно виступає норма позичкового відсотка (чи відсотка). Іншими словами, відповідно до цієї концепції та сама сума грошей у різні періоди часу має різну вартість; ця вартість у даний час завжди вище, ніж у будь-якому майбутньому періоді.

Користувачі звітності – фізичні й юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Кредитор – юридична та (або) фізична особа, яка має підтверджені належними документами грошові вимоги до боржника, в тому числі вимоги з виплати заробітної плати, зі сплати податків та інших обов'язкових платежів тощо.

Курсова (ринкова) ціна акції – ціна, за якою акції котируються на вторинному ринку цінних паперів. Ця ціна визначає реальну вартість акцій на фондовій біржі. Ця ціна не залежить ні від вартості активів, ні від рентабельності підприємства;

Леверидж – фінансовий механізм управління співвідношенням окремих видів капіталу.

Леверидж активів – фінансовий механізм формування активів, заснований на спроможності власного капіталу залучати до їх фінансування різні форми позикового капіталу.

Ліквідатор – фізична особа, яка відповідно до рішення арбітражного суду здійснює ліквідацію визнаного банкрутом суб'єкта підприємницької діяльності та забезпечує задоволення вимог кредиторів.

Ліквідаційна вартість активів – оцінка активів підприємства при його ліквідації як цілісного майнового комплексу.

Ліквідаційна вартість майна – вірогідна ціна, за яку майно може бути продане на ринку на дату оцінки з урахуванням терміну продажу, визначеного ліквідаційною комісією.

Ліквідаційна маса – сукупність усіх видів майнових активів банкрута, що належать йому на правах власності або повного господарського відання (за винятком майна, що є предметом застави).

Ліквідаційна процедура – здійснення щодо визнаного банкрутом підприємства заходів, пов'язаних із задоволенням вимог кредиторів шляхом продажу його майна та ліквідації юридичної особи боржника.

Ліквідаційна ціна акцій визначає вартість частини реального майна у фактичних продажних цінах, що припадають на одну акцію.

Ліквідаційний баланс – баланс підприємства, який складається після проведення ліквідаційних процедур, тобто після реалізації майнових об'єктів, які входять до складу ліквідаційної маси і необхідні для повного задоволення претензій кредиторів, та після розподілу виручених сум між кредиторами.

Ліквідність підприємства – його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань.

Майбутня вартість грошей – сума інвестованих у даний момент коштів, у яку вони перетворяться через визначений період часу з урахуванням визначеної ставки відсотка (процентної ставки).

Маневреність власного капіталу – показник, що характеризує, яка частка власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладається в обігові кошти, а яка його частка капіталізується.

Маржинальний прибуток – різниця між виручкою від реалізації та змінними витратами. Це та сума прибутку, який спрямовується на покриття постійних затрат та формування прибутку.

Мета фінансової звітності – надання користувачам для прийняття рішень певної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Метод нарахування відсотка (метод постнумерандо чи декурсивний метод) - спосіб розрахунку платежів, при якому нарахування відсотка здійснюється наприкінці кожного інтервалу.

Методи фінансового аналізу – комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

Методологія та методика фінансового аналізу – сукупність видів, прийомів, методів фінансового аналізу, що використовуються для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства.

Мирова угода – процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів.

Модель Альтмана – метод розрахунку інтегрального показника, який базується на побудові дискримінантної функції, яка враховує ряд показників фінансового стану підприємства і характеризує рівень загрози фінансової кризи, неплатоспроможності й банкрутства суб'єкта господарювання.

Модифікована курсова ціна акції – це співвідношення чистого річного прибутку підприємства в розрахунку на одну акцію і ставки банку за 12 місяців за вкладами.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів – зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Нарощення вартості (компаундинг) – процес приведення дійсної вартості грошей до їхньої майбутньої вартості у певному періоді шляхом приєднання до їхньої первісної суми нарахованої суми відсотків.

Неоплачений капітал – сума заборгованості власників за внесками до статутного капіталу.

Неперервний грошовий потік – потік платежів на вкладений капітал, період нарахування відсотків по який не обмежений, а відповідно не визначений і кінцевий термін повернення основної його суми.

Неплатоспроможність – пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати платіжні зобов'язання, строк сплати яких настав.

Нерозподілений прибуток – сума прибутку, яка реінвестована в підприємство, або сума непокритого збитку.

Неформалізовані методи фінансового аналізу – методи аналізу, що ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких взаємозв'язках і залежностях.

Нормативні моделі фінансового аналізу – моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства з нормативними (розрахованими на підставі нормативу).

Облігація – це основний вид боргових зобов'язанню згідно з яким позичальник (емітент) повинен сплатити певну суму кредитору (власнику) по завершенні визначеного терміну і суму щорічного доходу у вигляді фіксованого або плаваючого відсотку. Зміна плаваючого відсотку відбувається згідно з встановленими правилами. Саме тому облігації називають цінними паперами з фіксованим доходом.

Облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Оперативний фінансовий план – фінансовий план підприємства, що складено на квартал з деталізацією по місяцях і на коротший період.

Оптимізація структури капіталу – процес визначення співвідношення власного і залученого капіталу, за якого забезпечуються оптимальні пропорції між рівнем рентабельності власного капіталу і рівнем ризику втрати фінансової стійкості, тобто максимізується ринкова вартість підприємства. Механізмом оптимізації виступає фінансовий леверидж.

Опціон – інструмент хеджування ризиків, стандартний контракт, що дає його власнику право (але не зобов'язання) купити або продати цінні папери, товари або валютні цінності за визначеною ціною протягом встановленого періоду.

Оцінка фінансового стану підприємства – це систематичний і всебічний аналіз фінансового стану підприємства на основі використання системи показників оцінки, різних методів, прийомів та методик аналізу.

Оціночна вартість майна – вірогідна ціна, за яку майно може бути продане на ринку на дату оцінки з урахуванням інвестиційних умов та способу продажу.

Пайовий капітал – сума пайових внесків членів спілок та інших підприємств, передбачена установчими документами.

Передатний баланс – баланс підприємства, що реорганізується, на день припинення його діяльності.

Перетворення підприємства – форма реорганізації, яка передбачає зміну форми власності або організаційно-правової форми юридичної особи без припинення господарської діяльності підприємства.

Період нарахування – загальний період часу, протягом якого здійснюється процес нарощення чи дисконтування вартості коштів.

Перспективне фінансове планування – фінансове планування, що охоплює період часу більше одного року, на довгострокову перспективу.

Платоспроможність підприємства – спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають з кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати.

Поглинання підприємства – форма реорганізації, яка здійснюється шляхом придбання корпоративних прав фінансове неспроможного підприємства підприємством-санатором.

Поділ підприємства – форма реорганізації, за якої одна юридична особа припиняє свою діяльність, а на її базі створюється кілька нових підприємств, оформлених у вигляді самостійних юридичних осіб.

Політика управління ризиками – система цілей і завдань управління ризиками, а також сукупність методів і засобів досягнення цих цілей. Знаходить відображення у стратегії і тактиці виявлення та нейтралізації ризиків.

Попередній метод нарахування відсотка (метод пренумерандо чи антисипативний метод) – спосіб розрахунку платежів, при якому нарахування відсотка здійснюється на початку кожного інтервалу.

Поточний фінансовий план – фінансовий план підприємства, що складається на один рік з деталізацією по кварталах.

Предикативні моделі фінансового аналізу – моделі передбачу-вального, прогностичного характеру.

Премія за ризик – додатковий дохід, що отримує інвестор як компенсацію за вкладення капіталу в проекти з високим рівнем ризику.

Привілейована акція не має права голосу, завжди забезпечена дивідендами і забезпечується, в першу чергу, після зобов'язань, що виникають при ліквідації підприємства.

Приєднання підприємства – форма реорганізації, яка передбачає приєднання всіх прав та обов'язків одного або кількох юридичних осіб – право попередників до іншої юридичної особи — правонаступника.

Примітки до фінансових звітів – сукупність показників і пояснень, які забезпечують деталізацію та обґрунтованість статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

Примусова ліквідація підприємства – процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням арбітражного суду (як правило, в процесі провадження справи про банкрутство).

Принцип бухгалтерського обліку – правило, яким треба користуватись при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Приховані резерви – частина капіталу підприємства, яка жодним чином не відображена в його балансі. Величина прихованих резервів в активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю.

Простий відсоток – сума доходу, що нараховується до основної суми капіталу в кожнім інтервалі, по якому подальші розрахунки платежів не здійснюються. Нарахування простого відсотка застосовується, як правило, при короткострокових фінансових операціях.

Процентна ставка (ставка відсотка) – питомий показник, відповідно до якого у встановлений термін виплачується сума відсотка в розрахунку на одиницю капіталу. Звичайно процентна ставка характеризує співвідношення річної суми відсотка і суми наданого (запозиченого) капіталу (виражене в десятковому чи дробі у відсотках)

Реєстр вимог кредиторів – список, до якого включаються розпорядником майна визнані боржником або арбітражним судом грошові вимоги кредиторів.

Резервний капітал – сума резервів, створених за рахунок чистого прибутку підприємства відповідно до чинного законодавства або установчих документів.

Рента (ануїтет) – серія вкладів (виплат) сум, що здійснюються через певні інтервали або певну кількість періодів.

Реорганізація підприємства – повна або часткова заміна власників корпоративних прав підприємства, зміна організаційно-правової форми організації бізнесу, ліквідація окремих структурних підрозділів або створення на базі одного підприємства кількох.

Реструктуризація активів – санаційні заходи, пов'язані зі зміною структури та складу активної сторони балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у складі й структурі пасивів).

Рефінансування дебіторської заборгованості – система фінансових операцій, яка забезпечує прискорену конверсію дебіторської заборгованості грошовими активами.

Рефінансування дебіторської заборгованості – форма реструктуризації активів, яка полягає в переведенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо. До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать факторинг, форфейтинг, облік векселів.

Ризик-менеджмент – система управління ризиків, яка включає їх виявлення, оцінку та нейтралізацію.

Роздільний баланс – баланс підприємства, що реорганізується, на день припинення його діяльності, в якому окремими рядками відображаються активи і пасиви, розподілені між ним і підприємствами-правонаступниками.

Розпорядник майна – фізична особа, на яку в установленому порядку покладаються повноваження з нагляду та контролю за управлінням та розпорядження майном боржника на період провадження справи про банкрутство.

Санатор – фізична або юридична особа, яка бажає взяти фінансову чи іншого роду матеріальну участь (або бере участь) у санації підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі.

Санаційний аудит – поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприємств, який здійснюється на підприємствах, що перебувають у фінансовій кризі. Основна його мета полягає в оцінці санаційної спроможності господарської структури шляхом визначення глибини фінансової кризи та причин її виникнення, виявлення можливостей подолання кризи та експертизи наявної санаційної концепції.

Санаційний прибуток – прибуток, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, часток) за курсом, нижчим за номінальну вартість цих прав, або в результаті їх безкоштовної передачі до анулювання, а також при одержанні підприємством безповоротної фінансової допомоги, в тому числі в результаті списання кредиторської заборгованості.

Санація балансу – покриття засвідчених у балансу збитків на основі одержання санаційного прибутку. Основними фінансовими джерелами санації балансу є емісійні доходи, одержані в результаті зменшення (збільшення) статутного капіталу підприємства; резервні фонди; безповоротна фінансова допомога власників, кредиторів та інших зацікавлених в успішній діяльності підприємства осіб.

Санація підприємства – комплекс послідовних, взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення господарюючого суб'єкта з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді.

Своп – інструмент хеджування ризиків, зміст якого полягає у здійсненні обмінної операції, за якої контракт на придбання (продаж) певної кількості цінних паперів, товарів, коштів або фінансових інструментів супроводжується контрактом на зворотний їх продаж (придбання) на певну дату в майбутньому.

Середньозважена вартість капіталу – середня ціна, яку сплачує підприємство за використання сукупного капіталу, сформованого з різних джерел. Вона характеризує загальну суму добутку вартості залучення окремих видів капіталу на питому вагу кожного джерела в загальній сумі капіталу.

Система раннього попередження та реагування – особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики та шанси, які можуть загрожувати підприємству як з боку зовнішнього, так і внутрішнього середовищ.

Склад фінансової звітності – баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал і примітки до звітів.

Складний відсоток – сума доходу, що нараховується в кожнім інтервалі, що не виплачується, а приєднується до основної суми капіталу й у наступному платіжному періоді сама приносить доход. Нарахування складного відсотка застосовується, як правило, при довгострокових фінансових операціях (інвестуванні, кредитуванні і т.п.).

Статутний капітал – зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників до капіталу підприємства.

Структура капіталу – співвідношення власного і залученого капіталу на певний період.

Точка беззбитковості (поріг рентабельності) – показник, який характеризує обсяг реалізації продукції, при якому сума чистого доходу підприємства дорівнює загальній сумі постійних витрат.

Фінансова гнучкість – спроможність підприємства швидко формувати необхідний обсяг фінансових ресурсів при неочікуванім появі високоефективних фінансових пропозицій чи нових можливостей прискорення економічного розвитку.

Фінансова звітність – бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Фінансова криза на підприємстві – кінцева стадія не прогнозованого процесу втрати (під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів) потенціалу розвитку, в ході якого структура капіталу і ліквідність підприємства погіршуються настільки, що це загрожує його подальшому існуванню.

Фінансова політика – реалізація фінансової стратегії підприємства по найважливіших напрямах фінансової діяльності на окремих етапах її впровадження.

Фінансова рівновага – характеристика стану фінансової діяльності підприємства, за якого потреба у збільшенні основного обсягу активів підприємства балансується з можливостями підприємства щодо формування його фінансових ресурсів за рахунок власних джерел.

Фінансова санація – покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, покращення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів

Фінансова стійкість підприємства – спроможність підприємства забезпечити фінансову діяльність за рахунок власних коштів, не допускаючи невиправданої кредиторської заборгованості, та своєчасно розраховуватись за своїми зобов'язаннями.

Фінансова стратегія – система довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства і найефективніший шлях їх досягнення.

Фінансове планування – процес розробки систем фінансових планів, що забезпечують розвиток підприємства необхідними фінансовими ресурсами на період, що планується.

Фінансовий аналіз – процес дослідження фінансового стану та результатів фінансової діяльності підприємства з метою виявлення резервів підвищення його ринкової требасті й забезпечення ефективною розвитку.

Фінансовий леверидж – фінансовий механізм управління співвідношенням залучених і власних фінансових коштів. Результат такого управління оцінюється за допомогою показника „ефект фінансового левериджу”.

Фінансовий план – фінансовий документ, що відображає всі надходження і витрачання грошових коштів підприємства на період, що планується.

Фінансовий стан підприємства – комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства; визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансові ризики – ймовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати доходів, капіталу чи ліквідності. Можна розглядати в широкому й вузькому смислі. У широкому смислі фінансові ризики – це сукупність операційних, інвестиційних та ризиків структури капіталу, у вузькому – фінансові ризики характеризують ті ризики, джерелом яких є фінансова діяльність, тобто діяльність, результатом якої є зміни в складі та структурі капіталу (пасивів) підприємства.

Форвардний контракт – інструмент хеджування ризиків, один з видів ф'ючерсних контрактів, який засвідчує зобов'язання особи придбати /продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на певних умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладання подібного форвардного контракту.

Формалізовані методи фінансового аналізу – методи аналізу, в основу яких покладені жорстко формалізовані аналітичні залежності.

Функціонуючий капітал – величина власних оборотних коштів, що характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обігу менше, ніж один рік).

Ф'ючерс – інструмент хеджування ризиків, який полягає в укладанні контракту, що засвідчує зобов'язання з купівлі (продажу) відповідної кількості базового активу (цінних паперів, товарів, валютних цінностей) у встановлений час та на визначених умовах в майбутньому з фіксацією ціни активу під час укладання контракту; розрізняють товарні, ф’ючерсні та фінансові.

Хеджування – один з поширених способів нейтралізації ризиків зміни цін на окремі елементи активів, який полягає у здійсненні зустрічних операцій з купівлі-продажу активів (фінансових інструментів). До хеджування твердих контрактів належать форвардні, ф'ючерсні та аналогічні щодо них контракти. До хеджування умовних контрактів належать опціони та аналогічні щодо них контракти.

ДОДАТКИ

Додаток А до теми 3

Аналіз структури майна суб’єктів підприємницької діяльності та джерел його виникнення

№

Показники

Суть показника

Джерело інформації за новими стандартами

Базовий період

Звітний період

ЗМІНИ

Значення показника

Відхилення за період

Значення показника

Відхилення за період

на початок періоду, тис.грн.

у % до валюти балансу

на кінець базового періоду, тис.грн.

у % до валюти балансу

р.6-р.4, тис.грн.

Темп росту р.6/р.4, %

Темп приросту (р.6-р.4) / р.4, %

на початок звітного періоду, тис.грн.

у % до валюти балансу

на кінець звітного періоду, тис.грн.

у % до валюти балансу

р.13-р.11, тис.грн.

Темп росту р.13/р.11, %

Темп приросту (р.13-р.11) / р.11, %

р.15 - р.8, тис.грн.

Темп росту р.15/р.8, %

Темп приросту (р.15 - р.8) / р.8, %

АКТИВИ

1. Всього майна

р.280 ф1(а)

1.1) іммобілізовані (необоротні) активи

Якщо частка необоротних активів складає більше 40%, говорять про «важку» структурі активів, менше – «легку». «Важка» структура активів свідчить про значні накладні витрати і високу чутливість до зміни виторгу. У свою чергу «легка» структура свідчить про мобільність майна СПД. Зниження частки необоротних активів у порівнянні з базовим періодом свідчить про прискорення оборотності

р.80 ф1(а)

1.2) мобільні (оборотні) активи, у т.ч.

Якщо вартість оборотних активів СПД зросла і при цьому спостерігається ріст частки оборотних коштів у структурі активів, це говорить про розширення виробництва

р.260 ф1(а)

Продовження додатку А до теми 3