Тема 13. Представництво у цивільному праві. Ознайомитись із планом семінарського заняття, питаннями, що належать до цієї теми.

Ознайомитись із планом семінарського заняття, питаннями, що належать до цієї теми.

Опрацювати конспект лекції з даної теми.

Опрацювати рекомендовану для вивчення теми літературу, законспектувати окремі положення, що стосуються питань теми, або зробити нотатки, групуючи їх за певними ознаками.

Рекомендується зробити у робочому зошиті план відповіді на кожне питання, яке виноситься на розгляд під час семінарського заняття.

Самостійно розглянути наступні питання:

1. Представництво і комісія.

У даному випадку необхідно зазначити, що для настання юридичного ефекту представництва суттєвим є знання третіх осіб про те, що представник діє від чужого імені, а також наявність та зміст повноваження. При комісії ж комісіонер діє від власного імені, а тому правовий результат його дій настає для нього самого. Виступ комісіонера від власного імені зумовлює те, що його обов’язком є не тільки укладання угоди, а й її виконання. Виконання ж представником укладеної ним угоди не є обов’язковим.

2. Представництво і звичайне посередництво.

Для розгляду питання необхідно визначити сферу застосування даних форм. Слід звернути увагу на те, що звичайне посередництво застосовується лише при укладені правочинів у сфері цивільного обігу між дієздатними особами. Через представника ж можливе як набуття, так і реалізація майнових і немайнових цивільних прав і обов’язків, а особа яку представляють може бути не дієздатною.

3. Представництво і договір на користь третьої особи.

Вивчаючи дане питання необхідно звернути увагу на те, що особа, яка уклала договір на користь третьої особи діє не від її імені, а від власного, у зв'язку з чим сама стає стороною відповідного правового відношення. Суб'єкт, який уклав договір на користь третьої особи діє не в силу повноваження, а лише на підставі свого волевиявлення, тому між ним і третьою особою ніяких правовідносин не виникає. Натомість представника і особу, яку представляють, пов’язують внутрішні правовідносини представництва.

4. Представництво і покладання виконання обов’язку боржника на третю особу.

Слід зазначити, що особа на яку покладене виконання обов'язку боржника, на відміну від представника, діє від свого імені й виконує власний обов’язок перед боржником. На відміну від представника і особи, яку представляють, третя особа, на яку покладене виконання, і боржник пов’язані між собою правовим відношенням, яке створює економічну підставу для покладання виконання в силу одностороннього волевиявлення боржника.

5. Представництво і порука.

При розгляді даного питання слід звернути увагу на таке: на відміну від представника, поручитель робить це від власного імені, та діє в інтересах кредитора, а не основного боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, на відміну від представника переходять всі права кредитора за цим зобов’язанням. Представник діє від імені іншої особи, реалізуючи своє суб’єктивне право повноваження та виконуючи обов’язок представляти іншу особу.

 

Тема 14. Строки та терміни у цивільному праві.

Позовна давність

 

Ознайомитись із планом семінарського заняття, питаннями, що належать до цієї теми.

Опрацювати конспект лекції з даної теми.

Опрацювати рекомендовану для вивчення теми літературу, законспектувати окремі положення, що стосуються питань теми, або зробити нотатки, групуючи їх за певними ознаками.

Рекомендується зробити у робочому зошиті план відповіді на кожне питання, яке виноситься на розгляд під час семінарського заняття.

Самостійно розглянути наступні питання:

1. Вимоги, на які позовна давність не поширюється.

Норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, які виникають за участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб’єктів цивільних прав. Слід зазначити, що дана норма є додатковою гарантією для осіб, цивільне право чи інтерес яких порушено. При встановленні переліку вимог, на які позовна давність не поширюється законодавець виходить зі специфіки певних правовідносин, оскільки предметом захисту в даному випадку є право не обмежене в часі.

Тема 15. Право власності

 

Ознайомитись із планом семінарського заняття, питаннями, що належать до цієї теми.

Опрацювати конспект лекції з даної теми.

Опрацювати рекомендовану для вивчення теми літературу, законспектувати окремі положення, що стосуються питань теми, або зробити нотатки, групуючи їх за певними ознаками.

Рекомендується зробити у робочому зошиті план відповіді на кожне питання, яке виноситься на розгляд під час семінарського заняття.

Самостійно розглянути наступні питання:

1. Право повного господарського відання.

Слід звернути увагу на те, що зміст права повного господарського відання та право власності тотожні. Але відмінність полягає насамперед у характері прав. Якщо право власності є основним, самостійним правом, то право повного господарського відання вторинне і залежить від права власності. Право повного господарського відання не може існувати без права власності. Вторинний характер права повного господарського відання полягає в тому, що власник може контролювати використання майна (наприклад шляхом аудиторської перевірки) або отримувати частку прибутку від використання цього майна.

2. Право оперативного управління.

Необхідно зазначити, що на відміну від права повного господарського відання, яке складається з трьох правомочностей: володіння, користування, розпорядження, право оперативного управління одночасно охоплює лише дві: володіння і користування або володіння і розпорядження. Але в будь – якому випадку особа, в оперативному управлінні якої знаходиться майно, не має права розпоряджатися ним на свій розсуд, а може це робити лише в межах встановлених власником.

3. Право довірчої власності.

При розгляді цього питання необхідно зазначити, що право довірчої власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону або договору управління майном виключно в інтересах особи, визначеної відповідно до закону або договору управління майном. Слід звернути увагу на те, що право довірчої власності виникає з договору управління майном, де закріплюється положення про те, що управитель зобов'язаний здійснювати управління майном особисто і не може доручити здійснення управління іншим особам. Отримане в управління майно повинно використовуватися виключно за цільовим призначенням, визначеним в договорі управління майном.