Філософія в системі культури. Філософія є найважливішою частиною культури.

 

 

Філософія є найважливішою частиною культури.

Культура (лат. cultura – поліпшення, утвір, удосконалювання чого-небудь) – це все те, що створене людиною, що піднімає його над природою. У цьому зв'язку Цицерон вважав, що культура не вичерпується філософією. Справедливо, однак, що філософія є найважливішої складової людської культури. Саме у філософії культура дана в її максимальній повноті й гранично можливому осмисленні. Самі насущні проблеми людства одержують у філософії завершальну інтерпретацію. Актуальна філософія – це пікові досягнення культури, найвищий рівень самоосмислення людства, досягнутий до теперішнього часу. Не існує такої сфери культури, яка б по своїх інтерпретаційних можливостях перевершувала б філософію. Найбільше повно даний аспект розкритий у джерелах [3; 11].

Філософія виступає основою світогляду, а останнє, у свою чергу, є «душею» культури. Узагальнюючи не тільки досвід розвитку науки, але й досвід усіх інших форм людської життєдіяльності, філософія сприяє усвідомленню, критичному осмисленню цього досвіду, тобто твердженню одних поглядів, норм, принципів і відкиданню інших. Вона допомагає осмислити саму культуру.

Особливого розгляду заслуговує питання про взаємовідношення філософії та практичної перетворюючої діяльності людини, діяльності по перетворенню природи і особливо суспільних відносин. Це питання заслуговує на особливу увагу у світлі відомого положення К. Маркса: «Філософи лише різним образом пояснювали мир, але справа полягає в тому, щоб змінити його». Тим самим Маркс у якості найважливішого завданням філософії вважав зміну, перетворення суспільного світу людини.

Говорячи про взаємозв'язок філософії й культури, можна привести слова російського філософа П. Лаврова: «…Філософія, відрізняючись від інших діяльностей людського духу, пожвавлює їх усі, повідомляє їм людську сторону, осмислює їх для людини. Без неї наука – збірник фактів, мистецтво – питання техніки, життя – механізм. Філософствувати – це розбудовувати в собі людину як струнку єдину істоту». При підготовці до відповіді на дане питання можна також використовувати літературу [6].

 

Література

 

1. Иорданский, В. В. О едином ядре древних цивилизаций / В. В. Иорданский // Вопросы философии. – 1998. – № 12. – С. 37–49.

2. История философии: учеб. пособие для студентов вузов. – Ростов н/Д.: Феникс, 1998. – С. 7–11.

3. Канке, В. А. Философия. Исторический и систематический курс: учебник для вузов / В. А. Канке. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: Логос, 2003. – С. 18–24.

4. Кохановский, В. П. Философия: учебник для вузов / В. П. Кохановский. – Ростов н/Д., 1999. – С. 11–26.

5. Каган, М. С. Философия как мировоззрение / М. С. Каган // Вопросы философии. – 1997. –№ 9. – С. 36–46.

6. Лавров, П. Л. Три беседы о современном значении философии / П. Л. Лавров // Философия и социология. – М.: МГУ, 1965. – Т. 1 – С. 549–580.

7. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 16–17.

8. Невлева, И. М. Философия: учеб. пособие для студентов вузов / И. М. Невлева. – М.: РДЛ, 2002. – С. 34–40.

9. Філософія: навч. посібник / за ред. І. Ф. Надольного. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Вікар, 2001. – С. 11–24.

10. Философия: учебник / под ред. проф. В. Н. Лавриненко. – М.: Юрист, 2002. – С. 14–30.

11. Философия: учеб. пособие / В. К. Лукашевич [и др.]; под общ. ред. В. К. Лукашевича. – Мн.: БГЭУ, 2001. – 431 с.

12. Ясперс, К. Смысл и назначение истории: пер. с нем. / К. Ясперс. – М.: Политиздат, 1991. – С. 420–421. – (Мыслители ХХ в.).

Антична філософія

 

 

ПЛАН

2.2.1 Проблема буття й пізнання філософії «досократиків».

2.2.2 Софісти та Сократ. Самопізнання як ціль філософії. Етичний ідеалізм Сократа.

2.2.3 Філософія Платона:

а) вчення про буття;

б) теорія пізнання;

в) проблема людини й суспільства.

2.2.4 Філософія Аристотеля:

а) вчення про буття;

б) гносеологія Аристотеля;

в) проблема людини й суспільства.

Основні філософські категорії: космоцентризм, буття, діалектика, метафізика, ідеалізм, матеріалізм, атомізм, софістика, ідея (эйдос), матерія, самопізнання, етичний ідеалізм, етичний релятивізм, людина, суспільство, держава.

 

 

2.2.1 Проблема буття й пізнання у філософії «досократиків»

 

 

Специфікою давньогрецької філософії в її початковий період (VI–V вв. до н.е.) є прагнення зрозуміти сутність природи, миру в цілому, космосу. Саме тому перших грецьких філософів називали фізиками (від гр. phisis – природа). Головним питанням давньогрецької філософії було питання про першооснову світу.

У давньогрецькій філософії існували різні філософські школи, які по-різному трактували проблему пошуку першооснови світу (АРХЭ). При розгляді даного питання можна використовувати джерела [1; 5; 8].

Студент повинен вивчити та запам'ятати основні філософські школи, їх представників, погляди на проблему першооснови буття.

1. Іонійська або Мілетська школа VI–V вв. до н.е. (представники: Фалес, Анаксимандр, Анаксимен, Геракліт). «Світ – це все, що існує, а буття – те, як воно існує» В основі буття лежить яка-небудь природна стихія (вода, повітря, вогонь).

2. Італійська школа, яка містила в собі такі напрями, як Піфагорейський союз та елейську школу.

3. Піифагорейський союз VI в. до н.е. (представники: Піфагор, Кратил). Істинно сущим, справжнім буттям є число, числові комбінації, які як можна краще виражають гармонію Всесвіту.

4. Елейська школа V–IV вв. до н.е. (представники: Ксенофан, Парменид, Зенон). Елейська школа вперше в історії філософії висунула поняття єдиного буття як безперервного, незмінного, неподільного, однаково присутнього у всіх елементах дійсності. «Буття є (вічно), небуття ні». Згодом поняття єдиного, незмінного буття стало одним із джерел ідеалізму Платона, неоплатоників.

5. Епікурейська школа IV в. до н.е. – VI в. н.е. (представники: Демокрит, Левкип). Буття є щось гранично простою, неподільною, істотою – атомом. Атомів незліченна безліч, вони і є буття.

Студент може також скористатися додатковою літературою [4; 5; 7].

Вчення про буття в античних філософів нерозривно пов'язане з їхньою уявою про пізнання.

При розгляді цієї частини питання студент повинен звернути увагу на наступні особливості:

1. Античні філософи акцентують увагу на пізнанні єдиного, неподільного, незмінного, доконаного й завжди рівного самому собі КОСМОСУ. (З моменту виникнення антична філософія носить космоцентричний характер).

2. Ціль пізнання антична філософія бачить не в пізнанні мінливої чуттєво-предметної реальності, а в тому, що стоїть за нею, у пізнанні ЄДИНОГО. Тому філософія і є, на думку греків, вищою наукою, тільки за допомогою її можна досягти першооснови. Знання, що втримуються в інших науках усього лише думки (більш-менш достовірні).

3. Грецькі філософи виділяють два засоби пізнання: ПОЧУТТЯ та РОЗУМ. (Почуттєве пізнання не може дати нам дійсне знання, істина доступна тільки розуму).

4. В античній філософії були закладені основи двох основних методів пізнання навколишнього світу ДІАЛЕКТИКА (Геракліт) і МЕТАФІЗИКА (Ксенофан).

Найбільше повну відповідь на дане питання можна знайти в джерелах [4; 9; 10].

 

Література

 

1. Асмус, В. Ф. Античная философия / В. Ф. Асмус. – М.: Наука, 1976. – 55 с.

2. Балкина, В. И. Космологическое учение Гераклита Эфесского / В. И. Балкина // Вестник МГУ. – 1998. – № 4. – С. 42–55.

3. Канке, В. А. Философия / В. А. Канке. – М.: Логос, 2000 – 200 с.

4. История философии в кратком изложении. – М.: Мысль, 1994. – 510 с.

5. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 22–25.

6. Надточаев, Н. С. Философия и наука в эпоху античности / Н. С. Надточаев. – М.: Наука, 1980. – 287 с.

7. Невлева, И. М. Философия: учеб. пособие для студентов вузов / И. М. Невлева. – М.: РДЛ, 2002. – С. 43 - 47.

8. Скирбекк, Г. История философии / Г. Скирбекк, Н. Гилье. – М., 2001. – С. 19–42.

9. Философия: учебник / под ред. проф. В. Н. Лавриненко. – М.: Юрист, 2002. – С. 30–37.

10. Філософія: навч. посібник / за ред. І. Ф. Надольного. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Вікар, 2001. – С. 29–39.