Вчення Тейяра де Шардена про людину

 

 

Неотомізм є провідним напрямком у релігійній філософії, але не єдиним. Ряд релігійних філософів прагнули відійти від ортодоксальної доктрини. Яскравим показником нового релігійного погляду на світ є філософія П’єра Тейяра де Шардена (1881–1955). Окремої уваги потребує розгляд його праці «Феномен людини», в якому автор намагається, на підставі даних сучасної науки відтворити еволюційну картину світу і позначити початок і кінець людської історії. Сучасна наука, на його думку, внесла суттєві корективи в середньовічну конструкцію світобудови, і довела, що світ перебуває у безперестанному русі і розвитку.

Еволюція у Тейяра незмінно на першому плані, а її значення підкреслюється з граничною загостреністю.

Насамперед, Тейяр зазначає, що еволюція не обмежена рамками живої природи, що «починаючи зі своїх найвіддаленіших утворень, матерія виступає перед нами в процесі розвитку» [4, с. 51]. Втім, стосовно добіологічних рівній концепція Тейяра часто недостатньо конкретизована і не цілком продумана. Так, він готовий припустити, що в мікросвіті розвиток обмежується виникненням атомів і елементарних частинок «раптово» і «раз і назавжди» [4, с. 51-52].

Найбільш конструктивна частина Тейяровського вчення про розвиток – це та, яка пов'язана з біологічним рівнем і його трансформацією в «феномен людини».

Матерію Тейяр бачить як сповнену можливостей розвитку, породження, виходу за межі: потенцій, які він на своїй метафоричній мові іноді кличе «божественними», «трансцендентними» і т. д.

Подолання традиційного для християнства розколу буття на дві субстанції – духовну і матеріальну, божественну і земну Тейяр здійснює на основі визнання загальної натхненності матерії. Відповідно до поглядів Тейяра, для пояснення можливості походження всього існуючого з єдиної субстанції, необхідно припустити, що атоми, електрони та інші елементарні частинки повинні мати якусь спільну основу, «іскру духу». Таким чином, за Тейяром, всі матеріальні речі мають духовну компоненту. Цю духовну компоненту він називає «радіальної енергією». На його думку, радіальна енергія зумовлює розвиток матерії.

Відношення матерії до духу є відношення первинності, принаймні остільки, оскільки Тейяр не ставить питання ні про яке створення матерії: «матерія – мати духу, дух – вищий стан матерії». Одним із слабких місць «Феномена людини» стає відсутність у ньому прямого визначення та спеціального розгляду категорії матерії. Важко сказати, чому це так: можливо, через прагнення посилити феноменологічний характер підходу і не створити враження участі автора в «суперечці між матеріалістами та спіритуалістами».

Світ, відповідно до концепції Тейяра де Шардена, постійно знаходиться в процесі змін, розвитку від простого до складного, від нижчого до вищого. Він підкреслює також взаємозв'язок кількісних і якісних змін і вважає, що появу нової якості не можна пояснити, якщо не ввести в природну історію поняття «стрибка» як критичної точки зміни станів, через яку наступний етап еволюції заперечує попередній.

«У всіх галузях, – писав Тейяр, – коли яка-небудь величина достатньо виросла, вона різко змінює свій вигляд, стан або природу. Крива змінює напрямок руху, площина переходить у точку, стійке розвалюється, рідина кипить, яйце ділиться на сегменти...»[4, с. 79]. Тейяру властиве також розуміння розвитку як серії «стрибків», «вузлової лінії заходів».

Основними критичними точками процесу розвитку світу, космогенеза виступають у Тейяра наступні етапи: неорганічна природа («преджиття»), органічна матерія («життя»), духовний світ («думка», «ноосфера») і Бог («точка Омега»). Але всередині перших двох з цих етапів також відбуваються кількісні та якісні зміни. Так, на етапі «преджиття» виділяються такі якісні стани як атоми, неорганічні молекули, спочатку прості, а потім більш складні і великі, що переходять у «мегамолекули». Сукупність зовнішніх і внутрішніх умов на земній поверхні, на думку Тейяра, породили з цих молекул живі клітини – нову форму існування матерії. Життя, стверджує він, ніколи не є аномалією, випадковістю, винятком.

Біологічна еволюція грає велику роль у становленні Космосу. Однак не вона визначає закономірності його розвитку. Вирішальне значення Тейяр надає третьому етапу еволюції, пов'язаному зі становленням і розвитком людства. Людина, згідно його вчення, є ланка в біологічної еволюції, яка пов'язана з попередніми етапами. Однак вона займає виняткове місце у Всесвіті, тому що на цьому рівні виникає вища форма в розвитку світу - думка, свідомість, духовність. Зміна біологічного стану, яка призводить до пробудження думки, не просто відповідна критична точка, пройдена індивідом чи навіть видом. Будучи більш великою, ця зміна зачіпає саме життя в її органічній цілісності і, отже вона знаменує собою трансформацію, що зачіпає стан всієї планети.

До появи людини з її унікальною здатністю до мислення, все у світі було роз'єднано і це роз'єднання постійно посилювалося. Людина ж через свою діяльність постійно здійснювала вищий синтез всього існуючого, створюючи явну сферу – сферу духу. Цю сферу Тейяр за аналогією зі стадіями геохімічного розвитку землі – барісферой, літосферою, біосферою – назвав Ноосфера – мислячий шар Землі.

Тейяр представляє Ноосферу як продукт процесу гоминизации. Гомінізація, за його словами, являє собою фантастичне видовище колективної рефлексії. Кожне Его переростає в якесь містичне Суперего. У результаті цього процесу утворюється мислячий, колективний і постійний організм, «мислячий пласт землі». Земля не тільки покривається міл’ярдами крупинок думки, але обплутує єдиною мислячою оболонкою, що утворює функціонально існуючу широку крупинку думки в космічному масштабі. Своє завершення Ноосфера знаходить у певному синтезі центрів людської свідомості, духовному центрі універсуму – «точці Омезі» – Бозі. «За своєю структурою, – пише Тейяр, – Ноосфера, і взагалі світ, представляють собою сукупність не тільки замкнуту, але і мають центр. Простір і час необхідно конвергентні за своєю природою, отже, його безмірні поверхні у відповідному напрямку, повинні знову зімкнутися десь попереду в одному пункті, назвемо його Омегою, який і зіллє їх повністю і поглине в себе.

З розкриттям Омеги як органічного центру Всесвіту, її першодвигуна і цільової причини, за задумами Тейяра, завершується перша частина його філософсько-теологічної системи, в якій відбулося раціональне обґрунтування монотеїзму (єдинобожжя). У другій частині Тейяр ставить перед собою завдання надати монотеїзму християнський характер. Образ Бога – Омеги в цій частині системи поступається місцем образу Христа – універсального, Христа – еволюціонера. Тут Тейяр прагне обґрунтувати положення, що боголюдина – Ісус Христос завдяки механізму Втілення, володіє універсальними і космічними атрибутами, завдяки яким він виступає як особистісний центр усього Універсуму, від якого починаються і до якого сходяться всі шляхи еволюції. Христос, за ствердженням Тейяра, являє собою внутрішній зміст всього світу, вкорінений в нього по саме серце найбільш маленького з атомів.

Навколо Христа відбувається весь природний розвиток не тільки Землі і людства, а й зірок, і інших планет: Сіріуса, Андромеди і т. д. – всіх реальностей, від яких ми залежимо фізично. Христос представляється Тейяру як невичерпний синтез елементів і систем, єдності та множинності, духу і матерії, нескінченного і особистого. Таким чином, Христос постає як органічний центр гармонізації всього універсуму. Він накладає вирішальний відбиток на всі властивості універсуму. Універсум визначається його вибором, надихає його формою. У ньому сходяться всі лінії світу, твориться цілісно матерія і дух.

Він надає всім свою консистенцію і, отже, в ньому знаходиться вершина творіння, завершальна і досягаюча найвищої точки в універсальних вимірах, в надприродних глибинах. Весь Всесвіт являє собою, за Тейяром, ніщо інше, як тіло Ісуса Христа – Божественну середу. Всі члени цього тіла знаходяться в певному зв'язку один з одним, взаімообуславлівают один одного.

Тейяр де Шарден як палеонтолог, як еволюціоніст спробував поєднати непоєднуване – проблему еволюції живого і християнський погляд на творіння і становлення світу. І тут він запропонував абсолютно унікальну, можна сказати, оригінальну концепцію. Звичайно, християнський еволюціонізм не є його відкриттям, він існував і раніше, але погляд Шардена абсолютно унікальний у цьому відношенні. Шарден, його основне бачення, його інтуїція були такі: світ – це немов живий організм, який пронизаний Божеством і спрямований до досконалості. Тобто це не просто розвиток заради виникнення різноманіття форм, як було у Дарвіна, скажімо, тому що його праця називалася «Походження видів», його розвиток має зовсім іншу задачу, навіть надзавдання.

І, все-таки, основна заслуга Тейяра де Шардена полягає в тому, що він відкриває нове бачення самої людини. Людина у нього – є «ключ Універсуму», що містить в собі розгадку всіх таємниць, вища ланка еволюції, з цього виходить велика відповідальність людини за все, що відбувається у світі. Вперше в історії людина отримала можливість не просто знати і служити еволюції, але й любити її, і так як вона, на думку Тейяра, відображає божественну природу настільки, що можна сказати тепер безпосередньо Богу, що люди люблять Його не тільки від усього серця, але і «від усього Всесвіту». Грандіозна інтелектуально – релігійна модель Тейяра, органічно включає в себе ідеї «наджиття», «сверхлюдства», «планетізаціі» людства та дозволяє йому доповнити чисто релігійні характеристики світу його еволюційним описом.

Таким чином, поряд з філософським обґрунтуванням буття Бога, доказів різних релігійних догм, розгляду «чистого буття» як якогось духовного першоджерела, неотомізм займається тлумаченням природничо-наукових теорій і соціальної практики. Неотомізм переважно обговорює ситуацію «людини», що живе в умовах сучасної «індустріальної та наукової культури». Освіченість передбачає певні знання історії власної історії та культури, насамперед тих змін, які вони зазнали за останні століття. Знання християнської традиції, мови свого народу, літератури, культової діяльності католицької церкви, загального ідейно-культурного контексту, в якому знаходиться католицизм, – стоїть у центрі уваги соціально-філософських концепцій неотомізму.

 

Література

 

1 Гараджа, В. И. Неотомизм. Разум. Наука. – М., 1969. – 209 с.

2 Жильсон, Э. Философ и теология. – М.: Гнозис, 1995. – 192с.

3 Субботин, Ю. К. Проблема ценности в неотомизме. – М., 1980. – 120 с.

4 Теяр де Шарден, П. Феномен человека. – М.: Наука, 1987. – 239 с.